УХВАЛА
22 липня 2026 року
м. Київ
справа № 420/29427/25
адміністративне провадження № К/990/30858/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу адвоката Коробейнікової Єлизавети Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі №420/29427/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності» Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування рішення,
У С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності» Міністерства охорони здоров`я України, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування оцінювання функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування оцінювання функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії від 11 лютого 2025 року №3886, прийняте щодо ОСОБА_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року, позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування оцінювання функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування оцінювання функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії від 11 лютого 2025 року №3886, прийняте щодо ОСОБА_1 .
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року, апеляційну скаргу Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності» Міністерства охорони здоров`я України задоволено, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 листопада 2025 року скасовано.
Ухвалено у справі постанову, якою відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності» Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування рішення.
02 липня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга адвоката Коробейнікової Єлизавети Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі №420/29427/25. Скаржник просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Обґрунтовуючи наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми процесуального права без урахування висновків Верховного Суду викладені у постановах від 24 червня 2020 року у справі №520/3948/19, від 19 листопада 2019 року у справі №826/12675/15, від 18 листопада 2020 року у справі №910/11152/19, від 18 червня 2020 року у справі №909/965/16, від 28 липня 2020 року у справі №904/2104/19, від 03 вересня 2024 року у справі №903/753/22 та від 10 вересня 2025 року у справі №906/127/24, згідно з якими прийняття нових доказів можливе лише за наявності виняткових обставин, доведення яких покладається на відповідного учасника справи;
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Верховний Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду на які посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Разом з тим, наведені доводи не свідчать про належне обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржником не зазначено конкретної норми права, щодо застосування якої суд апеляційної інстанції не врахував висновок Верховного Суду, не наведено самого висновку Верховного Суду щодо застосування такої норми права та не обґрунтовано подібності правовідносин у цій справі та у справах, на які він посилається.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстави оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у тексті касаційної скарги скаржник зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1338, у взаємозв`язку з Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1317, у правовідносинах, пов`язаних із перевіркою обґрунтованості рішень МСЕК після 01 січня 2025 року; наявності у Центру оцінювання функціонального стану особи повноважень після 01 січня 2025 року здійснювати перевірку рішень МСЕК, прийнятих до припинення їх діяльності, на підставі листів правоохоронних органів або постанови про залучення спеціаліста у кримінальному провадженні; можливості скасування безстроково встановленої групи інвалідності без проведення повторного оцінювання, повідомлення особи та повного медичного обстеження лише за результатами перевірки медичної документації; застосування нових норм, які регулюють діяльність Центру оцінювання функціонального стану особи після ліквідації системи МСЕК, у спорах щодо перегляду раніше прийнятих рішень про встановлення інвалідності.
На думку скаржника, саме відсутність висновку Верховного Суду щодо зазначених питань зумовлює необхідність касаційного перегляду справи.
Так, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми/норм права, що потребують висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах - усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми тощо, а також зазначення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Натомість наведене скаржником обґрунтування таким вимогам не відповідає.
Хоча скаржник і зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо наведених ним питань, однак не конкретизує, застосування яких саме норм матеріального чи процесуального права потребує формування такого висновку, не обґрунтовує, у чому саме полягає неправильне застосування судами цих норм, та не пояснює, з яких причин існує необхідність у висновку Верховного Суду саме щодо їх застосування, а не фактично висловлює незгоду з правовою оцінкою, наданою судом апеляційної інстанції.
Отже, наведені скаржником доводи фактично спрямовані не на обґрунтування необхідності формування Верховним Судом нового правового висновку, а на спростування висновків суду апеляційної інстанції щодо встановлених обставин справи та оцінки доказів.
Крім того, касаційна скарга не містить обґрунтування існування правової невизначеності, колізії норм права або різних підходів у судовій практиці щодо застосування зазначених норм, а також не доводить необхідності їх тлумачення Верховним Судом.
Таким чином, доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції та до спроби переоцінки обставин справи, що виходить за межі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інших підстав, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, скаржником не зазначено.
Окрім цього, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Згідно ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року справу №420/29427/25 призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
Отже, враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт.
При цьому, доведення вищезазначених обставин та, відповідно, право на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
Обґрунтовуючи наявність підстави, передбаченої підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки Верховним Судом ще не сформовано висновків щодо застосування нового правового регулювання, пов`язаного із запровадженням з 01 січня 2025 року системи оцінювання повсякденного функціонування особи замість системи медико-соціальної експертизи, зокрема щодо повноважень Центру оцінювання функціонального стану особи здійснювати перевірку рішень МСЕК, прийнятих до припинення їх діяльності, порядку проведення такої перевірки та застосування постанов Кабінету Міністрів України №1338 і №1317 у відповідних правовідносинах. На думку скаржника, формування Верховним Судом правового висновку з цих питань забезпечить єдність судової практики при вирішенні аналогічних спорів.
Питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, повинні стосуватися новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б забезпечити однакове застосування норм права судами під час вирішення аналогічних спорів.
Проте наведені скаржником доводи не містять належного обґрунтування фундаментального значення порушених ним питань права для формування єдиної правозастосовчої практики. Скаржник не навів обставин, які б свідчили про наявність неоднакової судової практики, не зазначив прикладів різного застосування судами відповідних норм права та не обґрунтував, у чому саме полягає необхідність формування нового правового висновку Верховного Суду, а його доводи фактично дублюють аргументи, наведені на підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також скаржник посилається на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, зазначаючи, що справа має для нього виняткове значення, оскільки внаслідок прийняття оскаржуваного рішення він втратив безстроково встановлену II групу інвалідності, йому припинено виплату пенсії по інвалідності та поставлено вимогу про повернення надміру виплачених пенсійних виплат. Крім того, на думку скаржника, справа становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується захисту прав осіб з інвалідністю та застосування нового законодавства після припинення діяльності МСЕК.
Водночас наведені доводи не свідчать про наявність значного суспільного інтересу саме до цієї справи. Посилання скаржника на можливий вплив судового рішення на інших осіб та застосування нового законодавства мають загальний характер і не містять обґрунтування того, що вирішення цього спору виходить за межі індивідуального захисту його прав та стосується широкого кола осіб або суспільства в цілому.
Так само не є достатньо обґрунтованими й доводи щодо виняткового значення справи для скаржника. Самі лише посилання на негативні наслідки оскаржуваного рішення для його правового становища не свідчать про винятковість справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, оскільки такі наслідки є характерними для більшості спорів цієї категорії та не містять обставин, які б виокремлювали цю справу серед інших аналогічних спорів.
Суд наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд звертає увагу скаржника, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню як така, що не містить належно обґрунтованих підстав касаційного оскарження.
Зважаючи на те, що касаційну скаргу повернуто, Суд не вирішує клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу адвоката Коробейнікової Єлизавети Юріївни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 03 червня 2026 року у справі №420/29427/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності» Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування рішення - повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Суддя О.В. Кашпур