Справа № 490/6072/26
н/п2-з/490/89/2026
Центральний районний суд м. Миколаєва
__________________________________________________________________________
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2026 року м. Миколаїв
Суддя Центрального районного суду міста Миколаєва Гуденко О.А., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів,-
ВСТАНОВИВ:
До Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів в сумі 372000,00 грн та 3% річних за період з 13.07.2023 по 30.06.2026 у сумі 33 143,68 грн.
Ухвалою судді Гуденко О.А. від 07.07.2026 року відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче судове засідання.
22.07.2026 року від ОСОБА_3 до суду надійшла заява про зебезпечення позову в даній цивільній справі, в якій просила: вжити заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 - у межах ціни позову 405143,68 грн. У разі недостатності вартості зазначеного майна позивачка просить накласти арешт на інше рухоме та нерухоме майно і грошові кошти, що належить відповідачу, у межах ціни позову.
Заява про забезпечення позову обґрунтована тим, що у провадженні Центрального районного суду м. Миколаєва перебуває позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів у сумі 372 000,00 грн, 3% річних у сумі 33 143,68 грн. Позовні вимоги грунтуються на власноручній розписці відповідача від 12.07.2023 про отримання від Позивача 372 000,00 грн для придбання автомобіля; зобов`язання не виконано, кошти не повернуто.
Заявниця стверджує, що наявність реальної загрози невиконання майбутнього рішення суду в цій справі підтверджується сукупністю таких обставин: відповідач протягом майже трьох років (з липня 2023 року) ухиляється від повернення коштів у значному розмірі, що свідчить про його недобросовісність; згідно з відомостями автоматизованої системи виконавчих проваджень (АСВП) щодо відповідача відкрито та не виконано низку виконавчих проваджень про стягнення коштів. Це свідчить про стійку неплатоспроможність відповідача та наявність конкуруючих кредиторів; за відповідачем не зареєстровано транспортних засобів, на які могло б бути звернено стягнення; єдиним відомим ліквідним активом відповідача є нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 ; відповідач є єдиним власником зазначеного житлового будинку; відповідач вживає активних дій, спрямованих на зняття обтяжень з належного йому нерухомого майна з метою розпорядження ним: він звертався до суду з позовами про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном шляхом зняття заборони відчуження та скасування обтяження нерухомого майна (справи № 490/270/24, № 490/1269/24, Центральний районний суд м. Миколаєва). Задоволення таких вимог і подальше відчуження майна унеможливить виконання рішення в цій справі.
Відповідно до ч. 1 ст.153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 149 Цивільного процесуального кодексу України.
Згідно ст. 149 Цивільного процесуального кодексу України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити передбачені цим Кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
З аналізу положень статті 149 Цивільного процесуального кодексу України вбачається, що нею передбачено можливість забезпечення позову не лише у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду, а також у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду і ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
Тобто, за замістом частини 2 статті 149 Цивільного процесуального кодексу України у вирішенні питання щодо забезпечення позову слід також враховувати за захистом якого порушеного чи оспорюваного права або інтересу звернувся позивач, не обмежуючись лише неможливістю виконання рішення суду та позовними вимогами.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Тобто забезпечення позову - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача. Метою забезпечення позову, є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Отже, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання постановленого рішення, що повністю відповідає зазначеним вище вимогам Європейського суду.
Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути ухвалено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову.
Таким чином, при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 по справі № 381/4019/18 висловила висновки щодо застосування норм права, згідно яких співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При цьому наявність чи відсутність фактів, якими обґрунтовуються позовні вимоги, суд установлює під час ухвалення рішення по суті спору, в зв`язку з чим відсутні підстави для відмови у вжитті заходів забезпечення позову з огляду на недоведеність або необґрунтованість заявлених позовних вимог. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Аналогічного правового висновку дійшов ВС у своїй постанові від 24 лютого 2021 року справа № 755/5333/20.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересів), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, особи, які беруть участь у справі в цивільному процесі, при використанні механізму забезпечення позову повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
Заявник у клопотанні про забезпечення позову також повинен зазначити відомості щодо наявності, найменування, місцезнаходження рухомого та нерухомого майна у відповідного учасника процесу, до якого заходи забезпечення позову будуть застосовані, а також доказів вартості такого майна.
ОСОБА_1 просить суд накласти арешт на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_2 , але до заяви не додано інформацію про реальну вартість такого нерухомого майна, оскільки ч.3 ст.150 ЦПК України наголошує на тому, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
За такого, відсутність відомостей про вартість майна, на яке заявниця просить накласти арешт, не дає змоги визначити співмірність засобів забезпечення позову із заявленими вимогами - тим більше, що заявлені вимоги визначені самим заявником у альтернативному виглядіз посиланням на вартість майна та його співвідношення до ціни позову.
З урахуванням наведеного, оскільки вартість житлового будинку відсутня, суд позбавлений можливості визначити співмірність ціни позову заходам забезпечення про які просить позивачка, окрім того, доводи ОСОБА_1 щодо можливості накладення арешту в межах ціни позову є неспроможними, оскільки розмір суми заборгованості буде предметом оцінки під час судового розгляду.
Крім того, суд також звертає увагу на вже наявні обтяження (декілька) , накладені на нерухоме майно ОСОБА_2 , про що зазначає сама позивачка у своїй заяві, а отже які мають пріоритет в межах виконавчогоп ровадження.
Отже, за наявності вказаних обтяжень неможливе самостійне відчуження відповідачем належного йому нерухомого майна , отже позивачем не обгрунтовано, яким чином невжиття заявлених заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду .
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів позивачки щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням співмірності розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявниці щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв`язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовних вимог; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, вважаючи недоведеними доводи позивачки про співмірність заходів забезпечення та наявність у відповідача права власності на вказаний вище житловий будинок, суд приходить до висновку, що підстави для задоволення заяви про забезпечення позову немає, а відтак, у задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 149-153 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О.А. Гуденко