УХВАЛА
21 липня 2026 року
м. Київ
cправа № 926/3576/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Случ О.В.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Литмаш"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026
у справі № 926/3576/25
за позовом Чернівецької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Литмаш"
про стягнення 743 229,19 грн
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Литмаш" звернулось до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі № 926/3576/25, 02.07.2026 сформована в системі "Електронний суд".
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Могил С.К.- головуючий, Случ О.В., Волковицька Н. О.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених підпунктами "а"-"г" цієї норми.
За змістом ч. 7 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3028 грн.
У п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК України зазначено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 26.01.2026 у справі №926/3576/25, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026, позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Литмаш" на користь Чернівецької міської ради суму несплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки у розмірі 656 074,92 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 9 840,73 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Предметом позову у даній справі є вимога про стягнення 743 229,19 грн несплаченої орендної плати, що є менше п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 (1 514 000 грн).
Пунктом 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України передбачено випадки наявності підстав для перегляду у касаційному порядку справ з ціною позову, що не перевищує п?ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що у зазначеному вище пункті унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких та наведенням відповідних цим випадкам обставин, судове рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, може бути предметом касаційного оскарження.
Таким чином, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені п.п. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
При цьому тягар доказування наявності випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України покладається на скаржника.
Обґрунтовуючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, скаржник посилається на п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та на пп. "а", "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, зазначаючи, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення, оскільки вирішення порушеного питання права має для відповідача значення, яке виходить за межі суми, стягнутої оскаржуваним рішенням, і визначає його правове становище як орендаря земельної ділянки комунальної власності на весь строк дії довгострокового договору оренди.
Розглянувши доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Литмаш", викладені в касаційній скарзі, Суд зазначає, що посилання у касаційній скарзі на п.п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 не є доводами, які у розумінні пп. "а" - "г" п. 2 ч. 3 ст. 287 цього Кодексу, підтверджують наявність випадку/випадків, який/які дає/дають право вважати судове рішення таким, що підлягає касаційному оскарженню.
Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Верховний Суд звертається до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Такі критерії, серед іншого, можливо використовувати для визначення, чи має справа фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже останнє є оціночним поняттям.
Твердження заявника, що рішення суду за наслідками розгляду цієї скарги матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики є безпідставними, оскільки у поданій касаційній скарзі відсутні посилання на конкретні справи або їх кількісні показники, які б свідчили про те, що судами сформовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами справи.
Аргументи та доводи, викладені у касаційній скарзі, не відповідають вказаним вище критеріям, оскільки не містять доказів кількісного та якісного виміру щодо наявності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що аргументи та мотиви, викладені у касаційній скарзі, не є переконливими і достатніми, враховуючи критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, а наведені скаржником у касаційній скарзі доводи у контексті оскаржуваних судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Викладені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та зводяться до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Оскільки наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про відсутність обставин для відкриття касаційного провадження у справі з цієї підстави.
Суд зазначає, що використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас, саме власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.
Колегія суддів відзначає, що незгода із судовими рішеннями попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Посилання скаржника на те, що справа має виняткове значення для заявника не приймаються Судом з тих підстав, що викладені скаржником доводи зводяться до переоцінки доказів, які були здійсненні судом апеляційної інстанції під час розгляду справи по суті, і в цілому до заперечення результату розгляду справи, а отже відсутні підстави для відкриття касаційного провадження у справі з підстави, передбаченої пп. "в" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені п.п. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, беручи до уваги вищевикладене, касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію п.п. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява № 24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (п. 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28.05.1985 у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, п. 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
За змістом ст. 7 ГПК України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 ГПК України сторони користуються рівними процесуальними правами.
На підставі наведеного, надання стороні будь - яких переваг, зважаючи на сферу її діяльності, правовий статус, предмет спірних відносин, призведе до порушення однієї з основних засад господарського судочинства - рівності учасників судового процесу перед законом і судом.
За приписами п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на відсутність належного обґрунтування обставин, передбачених п.п. "а"-"г" п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Литмаш" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі № 926/3576/25, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 163, 234, 287, 293 ГПК України, Суд, -
У Х В А Л И В:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Литмаш" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі № 926/3576/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.