Білоцерківський міськрайонний суд Київської області
Справа № 357/12502/26
Провадження № 2-з/357/65/26
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
23 липня 2026 року місто Біла Церква
Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 , про забезпечення позову,
В С Т А Н О В И В:
16.07.2026 представник заявника, адвокат Романішін Євгеній Володимирович, звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, одночасно з пред`явленням позову, шляхом направлення через систему «Електронний суд», яка зареєстрована судом 20.07.2026 та передана для розгляду 21.07.2026, у якій просить вжити заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту у межах загальної суми 661 822,92 грн на належні ОСОБА_2 грошові кошти у національній та іноземній валюті, що знаходяться на рахунках у банках та інших фінансових установах і будуть виявлені під час виконання ухвали, а у разі недостатності грошових коштів - на належне йому рухоме та нерухоме майно в межах непокритої частини зазначеної суми. Встановити, що сукупна вартість грошових коштів і майна, на які накладається арешт, не може перевищувати 661 822,92 грн, та не поширювати арешт на кошти і майно, на які відповідно до закону не може бути накладено арешт.
Заяву обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики у загальному розмірі 14790,00 доларів США (за офіційним курсом Національного банку України станом на 16.07.2026 становить 661822,92 грн). Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникли чотири самостійні позикові зобов`язання, за якими відповідач особисто отримав грошові кошти та письмово зобов`язався повернути їх позивачу у визначені строки. Строк повернення кожної із зазначених сум вже настав, однак станом на 16 липня 2026 року ОСОБА_2 не повернув жодної частини отриманих коштів. Прострочення за окремими зобов`язаннями триває від понад шести місяців до понад одного року дев`яти місяців. Оригінали всіх боргових документів перебувають у заявника, що відповідно до ст. 545 ЦК України додатково підтверджує невиконання зобов`язань. У цій справі ризик утруднення виконання майбутнього рішення підтверджується сукупністю конкретних обставин: наявністю не одного, а чотирьох письмово підтверджених прострочених зобов`язань; тривалим і системним невиконанням обов`язку з повернення коштів; повною відсутністю навіть часткового погашення; значним розміром заборгованості - 14790,00 доларів США; збереженням у заявника оригіналів боргових документів. Поведінка ОСОБА_2 протягом тривалого часу свідчить не про тимчасову затримку виконання одного зобов`язання, а про тривалий системний характер невиконання декількох самостійних грошових зобов`язань. Грошові кошти є найбільш ліквідним видом майна та можуть бути зняті, переказані або використані без необхідності державної реєстрації. Рухоме й нерухоме майно також може бути відчужене до завершення розгляду справи. За відсутності тимчасового обмеження розпорядження активами відповідач матиме фактичну можливість зменшити обсяг майна, за рахунок якого може бути виконане майбутнє рішення суду. З огляду на тривале повне невиконання декількох зобов`язань таке припущення є достатньо обґрунтованим, а не абстрактним. Подання заяви до пред`явлення позову є необхідним для збереження ефективності забезпечення: попереднє повідомлення боржника про намір отримати арешт активів створює додаткову можливість розпорядитися ними до постановлення та виконання ухвали суду. Позов має виключно майновий характер і спрямований на стягнення грошової заборгованості. Арешт грошових коштів, а у разі їх недостатності- іншого рухомого та нерухомого майна відповідача, безпосередньо пов`язаний із предметом позову та забезпечить збереження майнової бази для фактичного виконання рішення. Заявник просить установити єдину сукупну межу арешту - 661 822,92 грн, оскільки загальна вартість коштів і майна, на які буде накладено арешт, не повинна перевищувати ціну майбутнього позову. Такий спосіб не позбавляє відповідача права володіння і користування майном, не передбачає його вилучення чи передачі заявнику та лише тимчасово обмежує можливість розпорядження активами в межах заявлених вимог. Арешт не повинен поширюватися на заробітну плату, пенсію, соціальні виплати та інші кошти або майно, щодо яких законом встановлено заборону на застосування такого заходу. Такий захід є обґрунтованим за наявності реальної загрози невиконання або утруднення виконання можливого рішення суду. Підстави для обов`язкового застосування зустрічного забезпечення, визначені ч.3 ст. 154 ЦПК України, відсутні. Заявник має зареєстроване місце проживання на території України, його особу та адресу підтверджено документами, а запитуваний захід обмежений ціною майбутнього позову і не пов`язаний із вилученням майна чи припиненням користування ним. У зв`язку з цим заявник пропонує зустрічне забезпечення не застосовувати. У разі якщо суд дійде висновку про його необхідність, заявник просить визначити співмірний розмір і спосіб зустрічного забезпечення в ухвалі суду.
При вирішенні питання щодо забезпечення позову суд виходить з наступного.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України, підстави для її повернення заявнику відсутні.
Згідно із положеннями ч. 1 ст. 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 152 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається: 1) до подання позовної заяви - за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом для відповідного позову, або до суду за місцезнаходженням предмета спору - якщо суд, до підсудності якого відноситься справа, визначити неможливо; 2) одночасно з пред`явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; 3) після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
П. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України передбачає, що позов забезпечується, в тому числі, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що під час розгляду, зокрема заяви про застосування такого заходу забезпечення позову, як накладення арешту на майно та/або грошові кошти, суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватись та розпоряджатись грошовими коштами та/або майном, а тому може застосуватись у справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
Згідно з ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність заходів забезпечення позову передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії (вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18, від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21 та від 28 липня 2022 року у справі №640/31850/20).
Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.
Згідно із п.п. 4, 5, 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Під забезпеченням позову слід розуміти обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволенню вимог позивача (заявника), вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Отже, забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення у майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову (постанова Верховного суду від 12 січня 2022 року у справі №568/525/21).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, що має бути підтверджено доказами наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову (постанови Верховного Суду від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 17.09.2020 у справі №910/72/20, від 15.01.2021 у справі №914/1939/20, від 16.02.2021 у справі №910/16866/20, від 15.04.2021 у справі №910/16370/20, від 24.06.2022 у справі №904/3783/21, від 26.09.2022 у справі №911/3208/21).
Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові кошти, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Так, предметом вказаного позову є стягнення з відповідача - ОСОБА_2 на користь позивача - ОСОБА_1 заборгованості за договорами позики у загальному розмірі 14 790,00 доларів США, що за офіційним курсом Національного банку України станом на 16.07.2026 становить 661822,92 грн.
Верховний Суд у постанові від 03.03.2023 у справі №905/448/22 та у постанові від 11.12.2023 у справі №904/1934/23 дійшов висновку, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.
Суд враховує, що у разі звернення із позовом про стягнення грошових коштів, саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).
Крім того, слід зазначити, що виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Тому, можливість накладення арешту на майно, в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача додатковою гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, у постанові від 26.07.2022 у справі № 918/812/21, у постанові від 08.07.2024 у справі № 916/143/24, у постанові від 07.01.2025 у справі № 910/1/21.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Так, згідно п. 43 Рішення по справі «Шмалько проти України» право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Тому, враховуючи, що заявником обґрунтовано наявність зв`язку між запропонованим позивачем заходом забезпечення позову та предметом позовних вимог, існування реальної загрози погіршення фінансового стану та платоспроможності відповідача, суд дійшов висновку про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, адже невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Крім того, згідно п. 10 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Або згідно положень ч.7 ст. 158 ЦПК України, у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
Вжиття заходів забезпечення позову буде мати наслідком, лише, збереження існуючого становища до розгляду даної справи по суті та ніяким чином не зумовить фактичного вирішення спору по суті. А у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову (ст. 158 ЦПК України).
Отже, суд враховує розумність та співрозмірність обмеження права власності, враховує наслідки арешту нерухомого майна та грошових коштів, правову підставу для такого арешту, характер спірних правовідносин та виходить з висунутих у цій справі позовних вимог, оскільки невжиття таких заходів може призвести до утруднення чи невиконання можливого рішення суду, та вважає, що вимога про застосування таких заходів забезпечення позову, як накладення арешту на грошові кошти та все нерухове майно, яке належить відповідачу в межах суми позову 661822,92 грн підлягає до задоволення.
Водночас, слід зазначити, що суд не володіє інформацією щодо конкретного майна, яке перебуває у власності відповідача, тому саме державним (приватним) виконавцем це питання підлягає встановленню. Натомість, враховуючи обмежені строки для вирішення питання про забезпечення позову, позбавляють суд можливості самостійно визначити склад майна в межах ціни позову, що перебуває у власності відповідача.
Станом на час розгляду заяви про забезпечення позову відсутні підстави вважати, що існують обставини, з якими законодавець встановив обов`язок суду на застосування зустрічного забезпечення, згідно з ч. 3 ст. 154 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст. 157 ЦПК України, ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
С. 124 Конституції України задекларовано принцип обов`язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову.
Керуючись ст. 149-153, 259, 260, 353 ЦПК України,
П О С Т А Н О В И В :
Заяву задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договорами позики, шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 та знаходяться на рахунках відкритих в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах і будуть виявлені під час виконання ухвали про забезпечення позову у межах суми позовних вимог 661822,92 грн та шляхом накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , у межах суми позовних вимог 661822,92 грн, до набрання рішенням законної сили.
Стягувач: ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Боржник: ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення. Учасник справи, якому ухвала не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали.
Ухвала складена 23.07.2026.
Суддя: О. В. Бондаренко