Справа № 369/4006/26
Провадження № 4-с/369/90/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 липня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
судді Лапченко О.М.,
за участі секретаря Дубицької М.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 на дії головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кучерук Любові Вікторівни,
встановив:
в провадженні Києво-Святошинського районного суду Київської області перебуває скарга ОСОБА_1 , стягувач - ОСОБА_2 на дії головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кучерук Л.В.
У поданій скарзі боржник ОСОБА_1 просить суд визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25 лютого 2026 року у виконавчому провадженні № 78947863 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання.
Скарга мотивована тим, що 25 лютого 2026 року заявник через систему «Електронний суд» отримав зазначену постанову державного виконавця, винесену у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області № 369/4270/22 від 02 квітня 2025 року. Одночасно державним виконавцем була винесена постанова про арешт коштів боржника у межах суми стягнення 157297,03 грн., з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів.
На обґрунтування скарги заявник зазначає, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стало невиконання ним вимог виконавчого документа про стягнення аліментів, однак постанова про відкриття виконавчого провадження від 29 серпня 2025 року оскаржується ним у судовому порядку та перебуває на розгляді Києво-Святошинського районного суду Київської області. На думку скаржника, незважаючи на судове оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем безпідставно вчиняються подальші виконавчі дії, що порушує його права, оскільки у разі скасування постанови про відкриття виконавчого провадження законом передбачені відповідні правові наслідки.
Крім того, заявник зазначає, що неодноразово звертався до органу державної виконавчої служби із заявами про надання розрахунку заборгованості за виконавчим листом № 369/4270/22, проте такі звернення залишилися без реагування. За твердженням скаржника, до постанови про накладення арешту коштів від 25 лютого 2026 року також не було долучено розрахунку заборгованості, у зв`язку з чим йому невідомо, яким чином визначено суму стягнення у розмірі 157 297,03 грн, з яких джерел доходів вона обчислена, за який період та станом на яку дату здійснено відповідний розрахунок. Скаржник вважає, що відсутність розрахунку заборгованості суперечить вимогам статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до яких державний виконавець зобов`язаний щомісячно визначати розмір заборгованості зі сплати аліментів та повідомляти про це сторони виконавчого провадження, а також позбавляє його можливості перевірити правильність нарахованої суми та оцінити законність дій державного виконавця.
Також заявник посилається на постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року та рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року у справі № 369/4270/22, якими, на його думку, встановлено, що повнолітній син, на утримання якого присуджено аліменти, навчався за денною формою до 30 червня 2024 року. У зв`язку з цим скаржник вважає, що після закінчення навчання відсутні правові підстави для подальшого стягнення аліментів, а тому всі виконавчі дії щодо стягнення заборгованості за період після 30 червня 2024 року є неправомірними. Крім того, заявник зазначає, що йому невідомо, чи враховано зазначені обставини при визначенні суми заборгованості, що, на його думку, свідчить про незаконність оскаржуваної постанови. Крім наведеного, скаржник вважає, що державним виконавцем не дотримано принципів виконавчого провадження, передбачених статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема принципів законності, справедливості, неупередженості, відкритості, співмірності заходів примусового виконання та забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця. З огляду на наведене скаржник просить суд визнати незаконною та скасувати постанову головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 25 лютого 2026 року, винесену у виконавчому провадженні № 78947863, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання.
Скаржник у судове засідання не з`явився, подав до суду клопотання про розгляд скарги за його відсутності, у якому вимоги скарги підтримав та просив їх задовольнити.
Стягувач у судове засідання не з`явилася, подала до суду заяву про розгляд скарги за її відсутності, у якій зазначила, що вважає дії державного виконавця законними та обґрунтованими, у задоволенні скарги просила відмовити.
Представник Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився, подав відзив на скаргу та клопотання про розгляд справи за його відсутності.
У поданому відзиві представник органу державної виконавчої служби заперечував проти задоволення скарги, вважаючи її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню. Зазначав, що виконавче провадження № 78947863 відкрито на підставі виконавчого листа Києво-Святошинського районного суду Київської області про стягнення аліментів, а всі виконавчі дії здійснювалися державним виконавцем відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження», у межах наданих повноважень та на підставі виконавчого документа.
Представник ВДВС зазначав, що після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем були винесені постанови про відкриття виконавчого провадження, стягнення витрат виконавчого провадження, внесення змін до реєстраційних даних, арешт коштів та майна боржника, внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників, звернення стягнення на доходи боржника, а також постанови про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, полювання, керування транспортними засобами та користування зброєю відповідно до статті 71 Закону України «Про виконавче провадження».
Крім того, у відзиві зазначено, що відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 31 грудня 2025 року заборгованість боржника становила 157297,03 грн, у зв`язку з чим державним виконавцем були вжиті передбачені законом заходи примусового виконання рішення суду. Також представник ВДВС звернув увагу, що сторони виконавчого провадження мають можливість ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження через Автоматизовану систему виконавчого провадження та реалізовувати передбачені законом процесуальні права.
З огляду на наведене представник Хаджибейського відділу державної виконавчої служби просив відмовити у задоволенні скарги в повному обсязі та розглянути справу за його відсутності.
Суд, дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, всебічно, повно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності, суд приходить до такого висновку.
Судом встановлено, що рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року у справі № 369/4270/22, залишеним без змін у відповідній частині постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 , який продовжує навчання, у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 31 травня 2022 року і до закінчення ним навчання, але не більше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років. Збільшено розмір аліментів, призначений заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23.07.2014 року у цивільній справі № 369/6368/14-ц, на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу (заробітку) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 31.05.2022 року до досягнення дитиною повноліття.
Як убачається з постанови Київського апеляційного суду від 12 листопада 2025 року у справі № 369/4270/22, предметом апеляційного перегляду було рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 січня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про збільшення розміру аліментів на утримання доньки та стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, а також за зустрічним позовом ОСОБА_1 про зменшення розміру аліментів.
Постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано лише в частині збільшення розміру аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 до 1/4 частини від усіх видів доходу відповідача та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову. Підставою для скасування рішення в зазначеній частині стало те, що позивачкою не доведено зміну матеріального стану платника аліментів, яка б давала підстави для збільшення їх розміру, а суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та не надав належної оцінки доказам щодо матеріального становища відповідача. Водночас рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, який продовжує навчання, залишено без змін, оскільки в цій частині воно не оскаржувалося.
Судом встановлено, що на примусовому виконанні у Хаджибейському відділі державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 78947863, відкрите постановою головного державного виконавця від 29 серпня 2025 року на підставі виконавчого листа № 369/4270/22, виданого Києво-Святошинським районним судом Київської області 02 квітня 2025 року, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання повнолітнього сина ОСОБА_3 у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 31 травня 2022 року і до закінчення навчання, але не більше ніж до досягнення ним двадцяти трьох років.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що після відкриття виконавчого провадження державним виконавцем вчинялися передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішення. Зокрема, винесено постанову про визначення мінімальних витрат виконавчого провадження, постанову про зміну (доповнення) реєстраційних даних боржника, здійснено перевірку майнового стану боржника шляхом направлення запитів до державних органів та реєстрів, отримано інформацію з Державної податкової служби України щодо джерел доходів боржника, Пенсійного фонду України щодо отримання ним пенсійних виплат та місця роботи, а також відомості з державних реєстрів про належне боржнику майно, транспортні засоби, відкриті банківські рахунки та інші активи.
Крім того, матеріали виконавчого провадження містять розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого станом на 31 грудня 2025 року сукупний розмір заборгованості боржника складав 157 297,03 грн.
У зв`язку з наявністю заборгованості зі сплати аліментів, розмір якої перевищував суму відповідних платежів за чотири місяці, 25 лютого 2026 року державним виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника, арешт його майна, внесення відомостей про боржника до Єдиного реєстру боржників, звернення стягнення на заробітну плату, пенсію та інші доходи боржника, а також постанови про встановлення тимчасових обмежень боржника у праві виїзду за межі України, керування транспортними засобами, полювання та користування зброєю.
Предметом оскарження у даній справі є постанова головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 25 лютого 2026 року у виконавчому провадженні № 78947863 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання. Зазначену постанову державним виконавцем винесено на підставі частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з наявністю, за розрахунком державного виконавця, заборгованості зі сплати аліментів, що перевищувала сукупний розмір відповідних платежів за чотири місяці.
На відзив державного виконавця скаржником подано відповідь на відзив, у якій він підтримав доводи скарги та зазначив, що лише 21 березня 2026 року отримав розрахунок заборгованості зі сплати аліментів станом на 31 грудня 2025 року, на який посилався державний виконавець у відзиві.
Скаржник вказував, що наданий державним виконавцем розрахунок заборгованості не містить належного обґрунтування її визначення, оскільки з нього неможливо встановити порядок здійснення розрахунку, джерела та розмір доходів, які враховувалися при визначенні суми аліментів, періоди їх нарахування, а також математичний порядок визначення загальної суми заборгованості. Крім того, скаржник зазначав, що відомості про його доходи, наведені у розрахунку державного виконавця, не відповідають інформації Пенсійного фонду України щодо розміру отримуваної ним пенсії, грошового забезпечення та заробітної плати, у зв`язку з чим, на його думку, розрахунок заборгованості є недостовірним. Також він посилався на те, що при визначенні заборгованості державним виконавцем не враховано кошти, які були утримані з його доходів та перераховані на користь стягувача військовою частиною. Скаржник також звертав увагу на те, що у постанові про арешт майна зазначена сума заборгованості 173026,73 грн, яка відрізняється від суми заборгованості, визначеної у розрахунку державного виконавця, що, на його переконання, свідчить про відсутність чіткого та зрозумілого розрахунку боргу. Крім цього, заявник вказував на наявність, на його думку, порушень під час здійснення виконавчого провадження, зокрема щодо необ`єднання виконавчих проваджень у зведене виконавче провадження, неврахування надмірно стягнутих сум аліментів у іншому виконавчому провадженні та порушення принципів законності, відкритості, об`єктивності та співмірності заходів примусового виконання.
Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень , неупереджено , ефективно , своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії . Виконавець зобов`язаний : 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин , передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку. Згідно зі статтею 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими для всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових осіб, фізичних та юридичних осіб і підлягають виконанню на всій території України.
У ході здійснення виконавчого провадження державним виконавцем вчинялися заходи примусового виконання рішення, зокрема здійснювалася перевірка майнового стану боржника, направлялися запити до державних органів та реєстрів щодо отримання інформації про його доходи, місце роботи, пенсійне забезпечення, наявність рахунків, транспортних засобів та іншого майна, а також було здійснено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, відповідно до якого станом на 31 грудня 2025 року сума заборгованості становила 157 297,03 грн.
Встановивши наявність у боржника заборгованості зі сплати аліментів, що перевищує сукупний розмір відповідних платежів за чотири місяці, державний виконавець 25 лютого 2026 року, керуючись частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», виніс постанову про тимчасове обмеження боржника у праві полювання, яка є предметом оскарження у даній справі.
Суд не може погодитися з доводами скаржника про незаконність оскаржуваної постанови.
Посилання скаржника на те, що ним оскаржується постанова про відкриття виконавчого провадження, не свідчить про незаконність дій державного виконавця у даному виконавчому провадженні, оскільки сама по собі подача скарги не зупиняє виконання рішення суду та не позбавляє державного виконавця обов`язку вчиняти виконавчі дії, якщо інше не встановлено судом або законом.
Доводи скаржника щодо відсутності розрахунку заборгованості також не можуть бути підставою для задоволення скарги. Як убачається з матеріалів справи, такий розрахунок державним виконавцем був складений, а під час розгляду справи поданий суду.
При цьому заперечення скаржника фактично зводяться до незгоди із правильністю визначення державним виконавцем розміру заборгованості, неврахуванням окремих доходів, здійснених утримань, наявністю різних сум у постановах державного виконавця, а також до посилань на інше виконавче провадження та необхідність їх об`єднання. Разом з тим зазначені доводи стосуються правильності здійснення розрахунку заборгованості та інших виконавчих дій, які не є предметом судового розгляду у цій справі, оскільки предметом оскарження є виключно постанова про тимчасове обмеження боржника у праві полювання.
Між тим, відповідно до матеріалів виконавчого провадження державним виконавцем складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, згідно з яким станом на 31 грудня 2025 року заборгованість боржника становила 157 297,03 грн. Саме цей розрахунок був покладений в основу прийняття постанов від 25 лютого 2026 року, у тому числі й оскаржуваної постанови.
Посилання скаржника на те, що у розрахунку неправильно визначено розмір його доходів, не враховано окремі виплати або допущено арифметичні помилки, самі по собі не свідчать про незаконність оскаржуваної постанови, оскільки належних та допустимих доказів, які б підтверджували неправильність здійсненого державним виконавцем розрахунку та відсутність у боржника заборгованості у розмірі, визначеному частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження», суду не надано.
При цьому доводи скаржника ґрунтуються переважно на власних припущеннях щодо неправильності визначення доходів та обчислення заборгованості. Надані ним довідки про отримані доходи самі по собі не спростовують правильність здійсненого державним виконавцем розрахунку, оскільки не містять відомостей про повний розмір аліментних зобов`язань за весь період виконання рішення, розмір проведених відрахувань, здійснених платежів, а також не підтверджують, що заборгованість була відсутня або була меншою ніж сума відповідних платежів за чотири місяці.
Суд також враховує, що розрахунок заборгованості може бути самостійним предметом оскарження у разі незгоди боржника з його змістом. Водночас у межах цієї справи перевіряється правомірність винесення постанови про тимчасове обмеження у праві полювання, а тому суд оцінює, чи мав державний виконавець на момент її прийняття передбачені законом підстави для застосування такого заходу.
Посилання скаржника на рішення Київського апеляційного суду також не спростовують правомірності дій державного виконавця, оскільки зазначеним рішенням залишено без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина, яке набрало законної сили та підлягає обов`язковому виконанню.
Державний виконавець, встановивши наявність передбачених законом умов, діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження». Порушень вимог закону при винесенні постанови від 25 лютого 2026 року не встановлено.
Суд зазначає, що у разі незгоди з визначеним державним виконавцем розрахунком заборгованості зі сплати аліментів боржник не позбавлений права оскаржити такий розрахунок або дії державного виконавця щодо його складання в порядку, встановленому законом, надавши належні та допустимі докази неправильності визначення розміру заборгованості. При цьому саме на особу, яка оскаржує рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, покладається обов`язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог. Отже, скаржник повинен був надати суду докази, які б беззаперечно підтверджували неправильність здійсненого державним виконавцем розрахунку та свідчили про відсутність передбачених частиною дев`ятою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» підстав для застосування тимчасового обмеження у праві полювання.
Натомість доводи скаржника ґрунтуються на його незгоді з визначеним державним виконавцем розміром заборгованості, припущеннях щодо неврахування окремих доходів та здійснених платежів, а також на посиланнях на можливі арифметичні неточності у розрахунку. Разом із тим належних і допустимих доказів, які б спростовували визначений державним виконавцем розмір заборгованості або підтверджували, що станом на день винесення оскаржуваної постанови заборгованість була меншою за суму відповідних платежів за чотири місяці, суду не надано.
Оцінивши доводи скаржника, заперечення стягувача та державного виконавця, дослідивши матеріали виконавчого провадження та надані сторонами докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для задоволення скарги.
Судом встановлено, що оскаржувана постанова винесена державним виконавцем у межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого документа, який набрав законної сили та є обов`язковим до виконання. На момент винесення оскаржуваної постанови у державного виконавця були наявні відомості про існування заборгованості зі сплати аліментів у розмірі, який відповідно до вимог частини дев`ятої статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» є підставою для застосування тимчасового обмеження боржника у відповідному праві.
Доводи скаржника про неправильність розрахунку заборгованості, неврахування окремих платежів та доходів, а також про наявність арифметичних помилок не знайшли свого підтвердження належними та допустимими доказами. Самі по собі такі твердження не спростовують встановленого державним виконавцем факту наявності заборгованості та не свідчать про незаконність прийнятої постанови.
Крім того, суд враховує, що у разі незгоди із визначеним державним виконавцем розрахунком заборгованості боржник не позбавлений права оскаржити такий розрахунок або дії державного виконавця щодо його складення у встановленому законом порядку. Водночас у межах цієї справи скаржником не доведено, що на день винесення оскаржуваної постанови були відсутні передбачені законом підстави для застосування до нього тимчасового обмеження у праві полювання.
Відповідно до статті 451 ЦПК України суд задовольняє скаргу лише у разі встановлення її обґрунтованості та неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця. Оскільки під час судового розгляду таких обставин не встановлено, суд доходить висновку, що державний виконавець діяв у межах наданих йому законом повноважень, на підставі та у спосіб, визначені Законом України «Про виконавче провадження», у зв`язку з чим підстави для задоволення скарги відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст.260, 261, 353, 450, 451 ЦПК України, суд, -
постановив:
в задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Кучерук Любові Вікторівни щодо визнання неправомірною та скасування постанови від 25 лютого 2026 року у виконавчому провадженні № 78947863 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя - О.М. Лапченко