Справа №295/12365/26
Категорія 12
2-о/295/227/26
УХВАЛА
про відмову у відкритті провадження у справі
23.07.2026 року м. Житомир
Суддя Богунського районного суду м. Житомира Стрілецька О.В.,
вирішуючи питання про відкриття провадження у цивільній справі за заявою, поданою представником заявника ОСОБА_1 - адвокатом Ільїною Вікторією Юріївною, заінтересовані особи - Виконавчий комітет Житомирської міської ради, Луганська міська рада, про встановлення факту, що має юридичне значення,
ВСТАНОВИВ:
Адвокат Ільїна В.Ю. в інтересах ОСОБА_1 шляхом використання системи "Електронний суд" звернулась із заявою у порядку окремого провадження, в якій просить встановити юридичний факт, що належний ОСОБА_1 на праві власності житловий будинок АДРЕСА_1 , згідно з договором купівлі-продажу житлового будинку, посвідченого 29.03.2000 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Володимирським В.Ю., був зареєстрований МКП бюро технічної інвентаризації Виконавчого комітету Луганської міської ради, про що зроблений запис у реєстрову книгу за реєстровим № 7741 від 14.06.2000.
Заява обгрунтована тим, що ОСОБА_1 є власником вказаної житлового будинку, яку він набув згідно з договором купівлі-продажу, укладеним 29.03.2000, який був посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Володимирським В.Ю., і який був зареєстрований Луганським бюро технічної інвентаризації під номером 7741, про що був внесений запис до реєстрової книги, що підтверджується реєстраційним написом на оригіналі договору купівлі-продажу.
Адвокат зазначила, що право власності на житловий будинок було зареєстровано на підставі Правил державної реєстрації об`єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб, затверджених наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13.12.1995, які були чинними на час укладення договору купівлі-продажу.
У зв`язку з тим, що право власності на житловий будинок було зареєстровано у спосіб відповідно до законодавства, яке діяло на момент його придбання, ОСОБА_1 у подальшму не звертався до державного реєстратора для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. На теперішній час у Державному реєстру речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на належний йому житловий будинок.
Представник заявника вказує, що у зв`язку зі збройною агресією російської федерації та через тимчасову окупацію м. Луганська ОСОБА_1 вимушений був евакуюватися із цього населеного пункта та залишити належний йому будинок, який був пошкоджений внаслідок обстрілів військовослужбовців рф.
На підставі норм Закону України "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України" та Порядку надання компенсації для відновлення окремих об`єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги "Відновлення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 381 від 21.04.2023, заявник має право на отримання відповідної компенсації за пошкоджене майно.
У пункті 13 вказаного Порядку закріплено, що для отримання компенсації необхідно з урахуванням пункту 13-1 цього Порядку, серед іншого, переконатися, що пошкоджений об`єкт внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або у разі відсутності такого запису - провести його реєстрацію.
Заявник звернувся до державного реєстратора виконавчого комітету Житомирської міської ради Житомирської області для проведення реєстрації права власності на житловий будинок з метою внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, проте рішенням державного реєстратора № 85147844 від 03.06.2026 йому було відмовлено у державній реєстрації через те, що архівні документи Державного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації" на підконтрольну Україні територію вивезені не були, та згідно з наказом Міністерства розвитку громад та теритрій України № 376 від 28.02.2025 "Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією" населений пункт м. Луганськ є тимчасово окупованим. Державне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації" на території, підконтрольній органам державної влади України, свою діяльність не відновило, що унеможливлює отримання відповідної інформації.
Адвокат Ільїна В.Ю. вказує, що беручи до уваги факт окупації і втрату доступу до архівів БТІ, підтвердити факт державної реєстрації права власності в адміністративному порядку стало неможливо, хоча право було набуто та зареєстровано до 01.01.2013 у спосіб, передбачений чинним на той час законодавством. Факт державної реєстрації права власності на будинок підтверджується договором купівлі-продажу та технічною документацією, які свідчать про набуття права власності. Водночас, відмова державного реєстратора позбавляє заявника можливості реалізувати свої майнові права.
Заява мотивована тим, що встановлення факту реєстрації права власності на житловий будинок необхідно заявнику з метою реалізації можливості отримати передбачену законом компенсацію за пошкоджене внаслідок збройної агресії майно.
Отже, заявник вважає, що оскільки державний реєстратор не може здійснити перевірку факту реєстрації будинку, тому виникла потреба встановити зазначений факт у судовому порядку в окремому провадженні відповідно до ст. 293, 315, 318 ЦПК України.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі суддею встановлено таке.
Згідно з частиною 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
У пункті 5 частини 2 статті 293 ЦПК України встановлено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Перелік фактів, що можуть встановлюватися в судовому порядку, визначено в частині першій статті 315 ЦПК України, серед яких відсутній факт реєстрації права власності на житловий будинок. Разом з тим, у пункті 2 цієї частини вказано, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
У статті 318 ЦПК України передбачено, що у заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК Українипри виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 зроблений висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19 червня 2019 року в справі № 752/20365/16-ц, від 05 грудня 2019 року в справі № 750/9847/18, від 03 лютого 2021 року в справі № 644/9753/19, від 16 червня 2021 року у справі № 643/6447/19/19, від 08 вересня 2021 року в справі № 641/5187/20, від 23.05.2022 року у справі № 539/4118/19, від 22.03.2023 року справа № 290/289/22-ц.
У заяві про встановлення юридичного факту адвокат посилається на те, що заявник вимушений звернутися до суду, оскільки державний реєстратор відмовив у проведенні реєстраційної дії з державної реєстрації набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, тому вважає, що у заявника відсутня інша можливість для підтвердження факту реєстрації права власності на житловий будинок, що необхідно йому для реалізації майнових прав.
До заяви про встановлення юридичного факту заявник долучив копію договору купівлі-продажу житлового будинку від 29.03.2000, згідно з яким ОСОБА_1 придбав житловий будинок АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Володимирським В.Ю., на якому міститься реєстраційний напис про реєстрацію житлового будинку ДКП 14.06.2000 в реєстровій книзі 24 під реєстраційним номером 7741, скріплений печаткою Виконавчого комітету Луганської міської ради Державне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації".
Крім того, долучена копія технічного паспорта на жилий будинок за адресою АДРЕСА_1 , складений 29.03.2000Державним комунальним підприємством "Бюро технічної інвентаризації" на замовлення власника ОСОБА_1 , інвентарний номер 16081, реєстровий номер 24/7741, який містить технічні характеристики об`єкта нерухомого майна.
У заяві вказано, що оригінали документів знаходяться у заявника.
На підставі матеріалів справи підтверджується, що житловий будинок, факт реєстрації права власності на який просить встановити заявник, розташований у м. Луганську, Луганська область, Україна, тобто перебуває на тимчасово окупованій території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У частині 3 статті 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.
Крім того, за фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.
Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються, зокрема, Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" від 01.07.2004 № 1952-IV (далі - Закон № 1952).
Відповідно до п.1 ч.1 ст.2 Закону №1952 - державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 дійшла висновку, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Закону № 1952, речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.
Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (ч. 4 ст. 3 Закону № 1952).
За правилом абз. 4 ч. 5 ст. 3 Закону № 1952 державна реєстрація прав проводиться будь-яким державним реєстратором за заявами у сфері державної реєстрації прав.
У пункті 2 частини 1 статті 6 Закону № 1952 визначено, що суб`єктами державної реєстрації прав є виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) які набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення.
Отже, система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону № 1952, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон № 1952 не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях. Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.
Також слід зазначити, що державна реєстрація не вважається способом набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, а є лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав на підставі визначених законом документів.
Державна реєстрація прав на нерухоме майно відноситься до компетенції державного реєстратора, який приймає відповідне рішення за умови відповідності заявлених прав, поданої заяви та долучених до неї документів вимогам, встановленим законом.
Порядок проведення державної реєстрації врегульований положеннями Закону №1952, а також положеннями постанови Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі - Постанова № 1127).
Отже, законодавцем чітко передбачені як підстави, порядок, строки, процедура проведення реєстраційних дій щодо речових прав на нерухоме майно, так і порядок, строки, відповідну процедуру та підстави для відмови у проведенні таких реєстраційних дій.
Відповідно до ст. 10 Закону №1952 державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, уразі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.
Тобто норма цієї статті встановлює три ключових випадки, в яких державний реєстратор обов`язково повинен запитувати інформації від відповідних органів, це:
1) у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав; чи
2) у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах; та/або
3) у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником.
Крім того, імплементація норм ст. 10 Закону №1952 також наведена у Постанові №1127, у пункті 53 якої сказано, що у разі коли документ, що посвідчує набуття права власності або інших речових прав, похідних від права власності, реєстрацію яких було проведено до 01.01.2013 відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, втрачено, пошкоджено чи зіпсовано, державна реєстрація такого права власності або іншого речового права, похідного від права власності, може бути проведена за бажанням заявника на підставі відомостей Державного земельного кадастру чи відповідно на підставі відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на підставі відомостей таких носіїв інформації.
Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності або інших речових прав, похідних від права власності, на підставі відповідних документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на таких носіях інформації, з обов`язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.
Це положення також чітко вказує, що звернення до реєстрових книг бюро технічної інвентаризації або архівів є альтернативним джерелом підтвердження прав лише у разі втрати, пошкодження чи зіпсування оригіналів документів.
У ситуації заявника у нього наявні оригінали документів, які підтверджують факт проведення державної реєстрації права вланості на житловий будинок відповідно до законодавства, яке діяло на час укладення договору купівлі-продажу, - безпосередньо договір та технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна, записи у яких є чіткими і зрозумілими.
Крім того, цілком очевидним є те, що Бюро технічної інвентаризації м. Луганська, де зберігається відповідна інформація, розташоване на тимчасово окупованій території, що унеможливлює отримання від нього будь-якої відповіді.
З наведеного вбачається, що у позасудовому, тобто адміністративному, порядку врегульований порядок проведення державної реєстрації прав, які були набуті до 01.01.2013, у тому числі у разі неможливості подання відповідних документів.
Як зазначено вище по тексту судового рішення, державна реєстрація прав - це є офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. При цьому жодним чинним нормативно-правовим актом України не передбачено, що на підставі рішення суду може бути підтверджена державна реєстрація певного речового права і що таке рішення є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав. Рішення суду про встановлення факту не може підміняти собою визначену законодавством адміністративну процедуру.
У заяві представник посилалась на те, що встановлення факту проведення реєстрації права власності необхідне заявнику для отримання компенсації за пошкоджене внаслідок бойових дій нерухоме майно.
Так, відповідно до п. 6, 13 Порядку надання компенсації для відновлення окремих об`єктів нерухомого майна, пошкоджених внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації, з використанням електронної публічної послуги "Відновлення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 381 від 21.04.2023, компенсація надається у разі, зокрема, коли відомості про право власності на пошкоджений об`єкт внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а також необхідно переконатися, що пошкоджений об`єкт внесений до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно або у разі відсутності такого запису провести його реєстрацію.
Підстави для проведення державної реєстрації і відповідно внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно визначені у ст. 27 Закону №1952, згідно з якою державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі; 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"; 13-3) договору про передачу страхового портфеля; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Зі змісту наведених вище нормативно-правових актів не вбачається, що рішення суду про встановлення факту проведення державної реєстрації є самостійною підставою для отримання компенсації за пошкоджене нерухоме майно, як і не є підставою для внесення таких відомостей до Державного реєстру речових прав, а відтак не є передумою для реалізації заявником майнових прав, тобто не породжує для нього юридичних наслідків.
Підсумовуючи наведене, суд доходить висновку, що у судовому порядку не підлягає встановленню факт реєстрації ДКП "Бюро технічної інвентаризації" Виконавчого комітету Луганської міської ради за заявником права власності на житловий будинок, оскільки нормами чинного законодавства передбачена відповідна адміністративна процедура. Крім того, рішення суду про встановлення такого факту не створює для заявника жодних передумов для реалізації будь-яких його майнових чи особистих немайнових прав, позаяк не є підставою для проведення реєстраційної дії і внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав, тобто не може створити для нього юридичних наслідків.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
З огляду на те, що для встановлення факту, про який просить заявник, передбачена позасудова адміністративна процедура, а також те, що встановлення такого факту не породжує для нього юридичних наслідків згідно з заявленою метою, а тому не відноситься до юрисдикції суду і не може бути предметом судового розгляду, тому суд відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.
При цьому суд вважає за необхідне роз`яснити заявнику, що його права підлягають відновленню в контексті наданні оцінки діям державного реєстратора з відмови у проведенні державної реєстрації.
Керуючись ст. 186, 293, 315 ЦПК України, суддя
п о с т а н о в и в:
Відмовити у відкритті провадження у справі.
Ухвала може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили негайно в моменту її складення.
Суддя О.В. Стрілецька