УХВАЛА
23 липня 2026 року
м. Київ
справа №240/5832/25
адміністративне провадження № К/990/32421/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Дашутіна І.В.,
суддів - Кашпур О. В., Мацедонської В. Е.,
перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі № 240/5832/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
установив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби, обчисливши її розмір за 13 років служби з урахуванням періодів проходження військової служби, які обраховуються в пільговому обчисленні.
Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 23 квітня 2026 року позов задовольнив.
Не погодившись із зазначеним рішенням, військова частина НОМЕР_1 подала до Сьомого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 травня 2026 року залишив подану апеляційну скаргу без руху у зв`язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам щодо її форми, встановленим статтею 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки до апеляційної скарги не додано документа про сплату судового збору. У зв`язку з цим Сьомий апеляційний адміністративний суд надав скаржникові п`ятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для подання документа про сплату судового збору у встановленому законом розмірі.
На виконання вимог зазначеної ухвали військова частина НОМЕР_1 звернулася до Сьомого апеляційного адміністративного суду з клопотанням про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, посилаючись на відсутність фінансування для сплати судового збору.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 01 червня 2026 року військовій частині НОМЕР_1 продовжив строк для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом сплати судового збору на п`ять днів з моменту отримання копії зазначеної ухвали.
05 червня 2026 року військова частина НОМЕР_1 повторно звернулася до Сьомого апеляційного адміністративного суду з клопотанням про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, посилаючись на неможливість сплати судового збору у зв`язку з відсутністю фінансування на його оплату.
Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 16 червня 2026 року відмовив у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги. У зв`язку з тим, що недоліки апеляційної скарги не були усунуті, апеляційну скаргу повернуто апелянту на підставі частини другої статті 298 та пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Не погодившись з ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить зазначене судове рішення скасувати, а справу направити до Сьомого апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Суд зазначає таке.
Однією з основних засад судочинства, визначеною пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом.
КАС України також визначає принципи здійснення адміністративного судочинства, одним з яких є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду (стаття 13 цього Кодексу). Такий принцип полягає в тому, що особам, які беруть участь у справі, а також іншим особам, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи чи інтереси, у випадках та порядку визначених цим Кодексом, надається право оскарження прийнятих судом рішень.
Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.
Разом із тим, наявність у особи права на оскарження відповідних ухвал суду апеляційної інстанції не звільняє її від обов`язку дотримуватися встановлених процесуальним законом вимог щодо форми, змісту та порядку подання апеляційної скарги. Реалізація права на апеляційне оскарження кореспондує з обов`язком апелянта діяти відповідно до вимог процесуального законодавства, зокрема в частині належного оформлення апеляційної скарги та додання до неї всіх передбачених законом документів.
Вимоги до форми та змісту апеляційної скарги встановлено у статті 296 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 296 КАС України в апеляційній скарзі зазначаються: 1) найменування суду апеляційної інстанції, до якого подається скарга; 2) найменування суду першої інстанції, який ухвалив рішення, номер справи та дата ухвалення рішення; 3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) особи, яка подає апеляційну скаргу, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти, офіційна електронна адреса, за наявності; 4) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); 5) вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, до суду апеляційної інстанції; 6) обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права; 7) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про витребування нових доказів, про виклик свідків тощо; 8) дата отримання копії судового рішення суду першої інстанції, що оскаржується; 9) перелік матеріалів, що додаються.
Відповідно до пункту 1 частини п`ятої статті 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
За правилами частини другої статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частинами першою, другою статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
За обставинами цієї справи відповідач, звертаючись до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, не додав документа про сплату судового збору, що відповідно до вимог процесуального закону обґрунтовано стало підставою для залишення апеляційної скарги без руху.
Відмовляючи у задоволенні повторного клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, який раніше задовольнив перше клопотання про продовження такого строку та вже надавав апелянту додатковий час для усунення недоліків, виходив із того, що апелянт, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків з іншими учасниками справи, діє як суб`єкт владних повноважень та є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому відсутність фінансування на сплату судового збору не є підставою для повторного продовження процесуального строку, оскільки кошти на зазначені цілі повинні бути передбачені у кошторисі установи своєчасно та у повному обсязі.
Апеляційний суд зазначив, що необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору чи тимчасова відсутність таких коштів не може бути підставою для продовження процесуального строку, оскільки держава повинна дотримуватися принципу належного урядування та не може отримувати вигоду від невиконання встановлених нею правил.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що апелянт як суб`єкт владних повноважень повинен діяти своєчасно та у спосіб, визначений законом, дотримуватися встановлених процесуальним законом вимог і не може шляхом невиконання своїх процесуальних обов`язків або допущення необґрунтованих зволікань домагатися продовження процесуальних строків.
З огляду на те, що апелянт не усунув недоліків апеляційної скарги у наданий судом строк та не подав документа про сплату судового збору, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні повторного клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги та на підставі статей 169, 296, 298 КАС України повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони ґрунтуються на правильному застосуванні норм процесуального права та відповідають встановленим у справі обставинам. Суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив із того, що скаржнику вже було задоволено перше клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги, однак вимоги ухвали про залишення апеляційної скарги без руху ним не виконано, а наведені у повторному клопотанні обставини не свідчили про наявність підстав для повторного продовження такого строку.
За таких обставин повернення апеляційної скарги є правомірним наслідком невиконання апелянтом вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху, зокрема щодо подання документа про сплату судового збору, та узгоджується з положеннями статей 169, 296, 298 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що апелянт як суб`єкт владних повноважень повинен діяти своєчасно та у спосіб, визначений законом, дотримуватися встановлених процесуальним законом вимог і не може шляхом невиконання своїх процесуальних обов`язків або допущення необґрунтованих зволікань домагатися продовження процесуальних строків.
З огляду на те, що апелянт не усунув недоліків апеляційної скарги у наданий судом строк та не подав документа про сплату судового збору, суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги та на підставі статей 169, 296, 298 Кодексу адміністративного судочинства України повернув апеляційну скаргу особі, яка її подала.
У статті 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, відповідно до якого, усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом. Не може бути привілеїв чи обмежень прав учасників судового процесу за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Стаття 44 КАС України передбачає обов`язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки, зокрема, щодо сплати судового збору.
При цьому, особливості організації роботи в установі жодним чином не впливає на неухильність виконання своїх процесуальних обов`язків з урахуванням часу, необхідного для вирішення внутрішніх організаційних питань, пов`язаних з процедурою узгодження і проведення платежів (здійсненням видатків бюджету).
Це стосується і суб`єктів владних повноважень, які фінансуються з Державного бюджету України, зокрема, в частині видатків на оплату судового збору, тому держава повинна створити належні фінансові можливості і заздалегідь передбачити відповідні кошти на вказані цілі у кошторисах установ, а особа, яка утримується за рахунок Державного бюджету України, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.
Водночас право на звернення до суду не є абсолютним, а здійснюється на підставах і в порядку, установлених законом. Кожний із процесуальних кодексів установлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур, та осіб, котрі можуть ініціювати їхнє вирішення. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу, що не є порушенням прав на справедливий судовий розгляд та ефективний засіб юридичного захисту, гарантованих статтями 6 та 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (mutatis mutandis пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України"; пункт 53 рішення ЄСПЛ від 08 квітня 2010 року в справі "Меньшакова проти України").
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, передчасність повернення апеляційної скарги, а також про наявність об`єктивних перешкод для своєчасної сплати судового збору у зв`язку з особливостями фінансування військової частини в умовах воєнного стану не дають підстав для висновку про незаконність оскаржуваної ухвали.
Як установлено судом апеляційної інстанції, скаржнику було надано строк для усунення недоліків апеляційної скарги, який у подальшому за його клопотанням було продовжено. Проте у наданий судом додатковий строк військова частина НОМЕР_1 не усунула недоліків апеляційної скарги, а саме не подала документа про сплату судового збору, натомість повторно звернулася з клопотанням про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги.
Посилання скаржника на введення в Україні воєнного стану, виконання військовою частиною завдань із забезпечення оборони держави, відсутність фінансування на сплату судового збору, подання заявок до забезпечувального фінансового органу та неможливість здійснення видатків без відповідних бюджетних асигнувань не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції. Такі обставини самі по собі не свідчать про наявність безумовних підстав для повторного продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги.
Посилання скаржника на постанови Верховного Суду не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, оскільки наведені у них висновки зроблені з урахуванням фактичних обставин конкретних справ і не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про те, що у цій справі апелянту вже було надано додатковий строк для усунення недоліків апеляційної скарги, який ним використано не було.
Отже, Суд вважає, що зміст оскаржуваної ухвали та доводи касаційної скарги свідчать про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права та не викликають розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Суд наголошує, що повернення апеляційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, установленому законом.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження з огляду на оскарження відповідачем ухвали про повернення апеляційної скарги та з урахуванням положень статті 333 КАС України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 328, 333 КАС України,
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі № 240/5832/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. В. Дашутін
Судді О. В. Кашпур
В. Е. Мацедонська