Справа № 183/3712/26
№ 2-о/183/153/26
У Х В А Л А
21 липня 2026 року м. Самар
Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Городецького Д.І.,
з секретарем судового засідання Пономаренко О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Самарівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення,
в с т а н о в и в :
19.03.2026 року ОСОБА_1 звернулася до Самарівстького міськрайонного суду Дніпропетровської області з заявою, заінтересована особа Самарівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення.
На обґрунтування заяви ОСОБА_1 посилалася на те, що 16 червня 1999 року виконавчим комітетом Губиниської селищної ради Новомосковського району Дніпропетровської області був зареєстрований шлюб між нею і ОСОБА_2 , актовий запис № 16.
Згідно рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 10.11.2010 р. у справі № 2-4404/10, шлюб між нею і ОСОБА_2 був розірваний, у резолютивній частині рішення суду про розірвання шлюбу питання щодо її прізвища не розглядалося.
Після отримання рішення суду вона особисто звернулася до органу РАЦС для внесення відомостей про розірвання шлюбу.
ОСОБА_1 зазначила, що після того, як вона повідомила працівника органу РАЦС про намір повернути дошлюбне прізвище, відповідний працівник зробив у її паспорті відмітку «паспорт недійсний у зв`язку зі зміною прізвища»
24.12.2010 року Новомосковським МВ ГУМВС України у Дніпропетровській області їй було видано паспорт громадянина України серія НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 .
Таким чином, відбулася міна її прізвища, але відповідні відомості не були внесені до Державного реєстру актів цивільного стану, що створює для неї перешкоди у підтвердження даних про період життя та документи, оформлені на прізвище ОСОБА_3 .
У зв`язку з наведеним, у заяві ОСОБА_1 просила суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 вона повернула своє дошлюбне прізвище - ОСОБА_4 .
Учасники справи в судове засідання не з`явилися.
З ініціативи суду поставлене питання про закриття провадження у справі, у зв`язку з чим, суд приходить до нижченаведеного.
Як вбачається з заяви, ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою в порядку цивільного судочинства, в порядку окремого провадження.
У відповідності до статті 1 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За загальним правилом окреме провадження - це самостійний вид цивільного судочинства, у якому суд при розгляді безспірних справ встановлює юридичні факти або обставини з метою захисту охоронюваних законом інтересів громадян і організацій.
Згідно ч.1 ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини 2 ст. 293 ЦПК України визначено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: встановлення фактів, що мають юридичне значення;
Нормами ст. 315 ЦПК України передбачено, що 1. Суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Частиною 2 статті 315 ЦПК України визначено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Таким чином, в порядку окремого провадження можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення факту належності особі паспорта, військового квитка, квитка про членство в об`єднанні громадян, а також свідоцтв, що їх видають органи державної реєстрації актів цивільного стану, судовому розгляду в окремому провадженні не підлягають.
Заявниками в окремому провадженні є особи, які звертаються до суду з метою встановлення або підтвердження юридичних фактів, необхідних для реалізації їхніх прав та законних інтересів, а також для підтвердження наявності чи відсутності беззаперечних прав.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 320/948/18 викладено висновок, згідно якого справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суд, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суд, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суд мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі ж висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16.
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення, - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
У разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір слід розглядати в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.
Відповідно до частин першої, другої статті 49 ЦК України актами цивільного стану є події та дії, які нерозривно пов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюють або припиняють її можливість бути суб`єктом цивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо.
Відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження (частина перша статті 6 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану. Актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.
Згідно із усталеною судовою практикою при розгляді справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаним у свідоцтві про народження або в паспорті, в тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали, суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення.
Заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об`єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів цивільного стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку встановлення факту належності правовстановлюючого документа, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ. Судами також не встановлюється тотожність особи.
Таким чином, факт зміни прізвища підтверджується актовими записами цивільного стану про укладення та розірвання шлюбу. Такі документи не є правовстановлюючими, а лише фіксують відповідні події та юридичні акти, що відбулися у житті особи.
Аналіз змісту заяви ОСОБА_1 свідчить про те, що заявник фактично просить суд встановити факт тотожності особи з метою підтвердження належності їй інших документів.
У той же час, встановлення тотожності особи не належить до переліку юридичних фактів, які можуть встановлюватися у порядку окремого провадження відповідно до статті 315 ЦПК України, у зв`язку з чим, заява не може розглядатися в межах цивільного судочинства
За таких обставин вимоги заявника не відповідають предмету окремого провадження, а підстави для судового встановлення факту, що має юридичне значення, відсутні.
Враховуючи наведене, заява не може розглядатися в порядку цивільного судочинства.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства;
Оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, провадження у справі належить закрити.
На підставі вищевикладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд,
у х в а л и в :
Закрити провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Самарівський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Самарівському районі Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про встановлення факту, що має юридичне значення.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути поданою до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Ухвалу складено та підписано 21 липня 2026 року.
Суддя Д.І. Городецький