УХВАЛА
27 липня 2026 року
м. Київ
cправа № 916/3909/25
Суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Случ О. В.
перевіривши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердис"
на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 (головуючий суддя Богацька Н. С., судді Діброва Г. І., Принцевська Н. М.), прийняту за наслідками перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 (суддя Волков Р. В.)
у справі № 916/3909/25
за позовом керівника Чорноморської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Овідіопольської селищної ради Одеського району Одеської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердис"
про стягнення коштів, розірвання договору і зобов`язання повернути земельну ділянку,
ВСТАНОВИВ:
03.07.2026 скаржник надіслав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026, прийняту за наслідками перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 у справі № 916/3909/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
Здійснивши перевірку матеріалів касаційної скарги на відповідність вимогам статті 290 Господарського процесуального кодексу, Суд встановив, що подана скарга їм не відповідає з огляду на таке.
За змістом пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Таким чином, із огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1-3 частини другої статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити:
пункт 1) - формулювання висновку щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;
пункт 2) - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та мотивів такого обґрунтування відступлення;
пункт 3) - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм Господарського процесуального кодексу України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, як на підставу (підстави) для касаційного оскарження.
Частиною першою статті 300 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Таким чином правильність оформлення касаційної скарги, зокрема, її вимоги, зміст та підстави касаційного оскарження, покладається саме на заявника касаційної скарги.
У касаційній скарзі скаржник чітко не зазначив передбачену (передбачені) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (із посиланням на відповідний пункт) підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга (з дотриманням вимог, про які йдеться вище у цій ухвалі), що порушує пункт 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до пункту 6 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України у касаційній скарзі повинно бути зазначено вимоги особи, яка подає скаргу.
Вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні кореспондуватися з повноваженнями суду касаційної інстанції, передбаченими положеннями статті 308 ГПК України, відповідно до яких суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право: 1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення; 2) скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду; 3) скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд; 4) скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині; 5) скасувати судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі чи залишити позов без розгляду у відповідній частині; 6) у передбачених цим Кодексом випадках визнати нечинними судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі у відповідній частині; 7) у передбачених цим Кодексом випадках скасувати свою постанову (повністю або частково) і прийняти одне з рішень, зазначених в пунктах 1 - 6 частини першої цієї статті.
Аналіз положень зазначеної статті дає підстави для висновку, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію не лише про те, які судові рішення оскаржуються, а й про те, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень.
Проте подана касаційна скарга зазначеним вимогам не відповідає, оскільки скаржник просить постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 на рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 по справі № 916/3909/25 скасувати повністю і передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю для розгляду. При цьому не просить скасувати рішення місцевого господарського суду.
Таким чином, Суд вважає касаційну скаргу такою, що оформлена з порушенням вимог пункту 6 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 Господарського процесуального кодексу України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.
Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України "Про судовий збір".
Згідно з підпунктами 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції закону, чинній на момент подання позовної заяви) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір ставки судового збору складав 1,5 відсотка від ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання позовної заяви немайнового характеру розмір ставки судового збору складав 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну немайнову вимогу.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 установлено в розмірі 3 028 грн (позов було подано у 2025 році).
Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" (в редакції закону, чинній на момент подання касаційної скарги) ставка судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду встановлюється у розмірі - 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
23.03.2026 рішенням Господарського суду Одеської області, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026, позовні вимоги задоволено повністю.
Як убачається з касаційної скарги скаржник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції (на рішення місцевого господарського суду) повністю.
Предметом позову у цій справі є (1) стягнення з ТОВ "Вердис" на користь Селищної ради 1 805 402,92 грн заборгованості з орендної плати, (2) розірвання укладеного між Селищною радою та ТОВ "Вердис" договору оренди земельної ділянки від 07.10.2015 і (3) зобов`язання ТОВ "Вердис" повернути Селищній раді земельну ділянку загальною площею 8,0000 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:002:0677, що розташована на території Овідіопольської селищної ради Одеського району (колишній Овідіопольський район) Одеської області за адресою: масив 91, ділянка 1.
Отже, згідно з вимогами касаційної скарги та приписами Закону України "Про судовий збір" (в редакції, чинній на дату подачі касаційної скарги) судовий збір за подання касаційної скарги мав бути сплачений у розмірі 66 274,09 грн.
Проте, скаржник до матеріалів касаційної скарги не додав доказів про сплату судового збору.
При цьому, скаржник у своїй касаційній скарзі заявив клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Розглянувши клопотання, Суд відмовляє в його задоволенні, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Порядок відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати визначається статтею 8 Закону України "Про судовий збір".
Частиною першою статті 8 Закону України "Про судовий збір" унормовано, що враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.
Верховний Суд зауважує, що звільнення від сплати судового збору (відстрочення, розстрочення його сплати або зменшення його розміру) з підстав, передбачених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", є прерогативою суду, який вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги тощо).
Зазначені норми є диспозитивними і встановлюють не обов`язок, а повноваження суду на власний розсуд (за наявності передбачених законом умов) звільнити особу від сплати судового збору (відстрочити, розстрочити його сплату або зменшити його розмір) (аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2021 у справі № 912/1061/20).
Разом з цим, особа, яка заявляє відповідне клопотання, зокрема, про звільнення (відстрочення) сплати судового збору, повинна надати докази того, що її майновий стан об`єктивно перешкоджає сплаті нею судового збору у встановленому порядку.
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі "Княт проти Польщі" (Kniat v. Poland) від 26.07.2005, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі "Єдамскі та Єдамска проти Польщі" (Jedamski and Jedamska v. Poland) від 26.07.2005, пункти 63, 64).
У клопотанні відсутні доводи та докази, що підтверджують реальну фінансову неспроможність скаржника сплатити судовий збір у вказаному вище розмірі.
Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що подане клопотання не містить достатніх та належних доказів, які б підтверджували об`єктивну неможливість сплатити судовий збір у повному розмірі на момент звернення з касаційною скаргою та / або сплатою судового збору у меншому розмірі.
Верховний Суд зауважує, що "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, включно з фінансовими. Так, інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовуватися накладенням фінансових обмежень на доступ особи до суду. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв`язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права на доступ до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі").
З огляду на викладене та враховуючи відсутність умов, визначених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", суд касаційної інстанції не вбачає правових підстав для задоволення клопотання скаржника про звільнення його від сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 у справі № 916/3909/25, а відтак, у задоволенні необхідно відмовити.
Таким чином, у зв`язку з відсутністю в матеріалах касаційної скарги документів, що підтверджують сплату судового збору, скаржникові необхідно усунути недоліки касаційної скарги та подати до суду документ на підтвердження сплати судового збору у встановлених законом порядку і розмірі.
Згідно з частиною другою статті 292 Господарського процесуального кодексу України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, а також подана особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддя постановляє відповідну ухвалу.
Відповідно до частини другої статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Враховуючи викладене, касаційну скаргу необхідно залишити без руху із наданням скаржникові строку на (1) приведення касаційної скарги у відповідність до вимог пунктів 5 і 6 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України шляхом викладення касаційної скарги у новій редакції з урахуванням наведених вище вимог процесуального законодавства і (2) надання доказів про сплату судового збору у розмірі 66 274,09 грн, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
При цьому Суд звертає увагу, що уточнену редакцію касаційної скарги, подану на виконання приписів цієї ухвали, необхідно також надіслати іншим учасникам справи копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень статті 42 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 174, 234, 287, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
У Х В А Л И В:
1. Відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Вердис" у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги.
2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердис" на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026, прийняту за наслідками перегляду рішення Господарського суду Одеської області від 23.03.2026 у справі № 916/3909/25 залишити без руху.
3. Надати Товариству з обмеженою відповідальністю "Вердис" строк для усунення недоліків, який не може перевищувати 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
4. Роз`яснити, що у разі невиконання у встановлений строк вимог даної ухвали, касаційна скарга буде повернута скаржникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Случ