УХВАЛА
22 липня 2026 року
м. Київ
справа № 916/312/18
провадження № 12-28гс26
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ємця А. А.,
суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи
за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава»
на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 (колегія суддів Філінюк І. Г. (головуючий), Аленін О. Ю., Принцевська Н. М.)
про відмову у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 (колегія суддів Філінюк І. Г. (головуючий), Аленін О. Ю., Мишкіна М. А.)
у справіза позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава»
до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малого Олексія Сергійовича та Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,
про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,
УСТАНОВИЛА:
1. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 скасував рішення Господарського суду Одеської області від 20.06.2018 про задоволення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» (далі - Товариство, боржник)до Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління (далі - Банк, кредитор) стосовно визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису від 09.11.2017 № 2731, вчиненого приватним нотаріусом на договорі застави належного на праві власності боржнику обладнання від 28.12.2011 № 7544, укладеному для забезпечення дотримання умов договору кредитної лінії від 28.12.2011 № 86; ухвалив нове рішення про відмову у задоволенні позову.
2. Позов базувався на доводах, зокрема, про те, що оскаржувана нотаріальна дія вчинена з порушенням встановленого частиною першою статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у відповідній редакції) для юридичних осіб річного строку для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису та вимог щодо безспірності заборгованості.
3. Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду (далі також КГС ВС) постановою від 22.01.2020 постанову суду апеляційної інстанції від 02.10.2019 у цій справі залишив без змін.
4. У грудні 2025 року Товариство звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із заявою про перегляд постанови цього суду від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 за нововиявленими обставинами, за наслідками чого просило скасувати названу постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції від 20.06.2018 - залишити без змін.
5. Процесуально-правовою підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами Товариство визначило пункт 3 частини другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) - скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
6. Обґрунтовуючи застосування вказаної норми процесуального закону, заявник зазначив, що за результатами правового аналізу частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у відповідній редакції) та з`ясування фактичних обставин цієї справи місцевий господарський суд виснував, зокрема, про пропуск Банком встановленого законом річного строку для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису (тому, що із дня виникнення права вимоги - 04.05.2016 і до дати звернення до нотаріуса - 09.11.2017 минуло понад рік).
7. Суд апеляційної інстанції не погодився з таким висновком суду першої інстанції та з огляду на правовий аналіз частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у відповідній редакції) у сукупності зі статтями 256, 257, 318, 325 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) дійшов висновку, що загальний строк для звернення до нотаріуса із заявою вчинення виконавчого напису становить три роки незалежно від суб`єктного складу сторін правовідносин, а якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено іншу позовну давність, виконавчий напис видається у межах цього строку. Відповідно, встановлений законом строк Банк не пропустив, адже із дня виникнення права вимоги - 04.05.2016 і до дати звернення до нотаріуса - 09.11.2017 минуло менше трьох років.
8. При цьому апеляційний господарський суд здійснив покликання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо питання застосування частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у відповідній редакції) у взаємозв`язку зі статтями 256, 257, 318, 325 ЦК України, викладену у постанові від 02.07.2019 в аналогічній в цілому справі № 916/3006/17 за винятком предмета спору, якою Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову щодо визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису від 09.11.2017 № 2727, вчиненого приватним нотаріусом на договорі іпотеки належних на праві власності боржнику будівель та споруд заводу від 28.12.2011 № 7545, укладеному для забезпечення дотримання умов договору кредитної лінії від 28.12.2011 № 86, та ухвалила нове рішення про відмову в його задоволенні.
9. Отже, за доводами Товариства, залишене без змін КГС ВС судове рішення Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 в частині дотримання Банком строку звернення до нотаріуса для вчинення оскаржуваного виконавчого напису ґрунтується та ухвалене на підставі постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17.
10. Проте 06.02.2025 Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) ухвалив рішення у справі «ТОВ "Укркава" проти України» (CASE OF UKRKAVA, TOV v. UKRAINE; заява № 10233/20), яким установив порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) у зв`язку з тим, що нове тлумачення Великою Палатою Верховного Суду положень статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у відповідній редакції) у постанові від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 суперечило принципу правової визначеності.
11. За заявою Товариства Велика Палата Верховного Суду переглянула свою постанову від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 за виключними обставинами та постановою від 19.11.2025 скасувала її, залишивши рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову у названій справі без змін.
12. Як наслідок, на думку Товариства, оскільки постанова Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 ґрунтується на скасованій постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, у цьому випадку існує підстава для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, визначена у пункті 3 частини другої статті 320 ГПК України.
13. Посилаючись на зміст пунктів 81, 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2025 у справі № 916/3006/17 (де зазначено, що констатовані ЄСПЛ порушення можуть бути виправлені виключно через повторний розгляд справи, а також існує необхідність відновлення порушених прав Товариства), заявник вважає, що скасування постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у цій же справі здійснене для виправлення допущених помилок, а не для зміни правової позиції, як це відбувається під час відступу в порядку частини четвертої статті 302 ГПК України.
14. Також Товариство доводить, що висновки Великої Палати Верховного Суду у пунктах 79, 80 постанови від 19.11.2025 щодо пропуску Банком річного строку для звернення до нотаріуса за вчиненням оскаржуваної у справі № 916/3006/17 нотаріальної дії (з огляду на те, що право вимоги виникло у травні 2016 року, а виконавчий напис вчинено 09.11.2017), мають важливе значення для справи № 916/312/18 і впливають на здійснену апеляційним господарським судом юридичну оцінку її обставин.
15. До того ж наголошує, що ухваливши постанову від 19.11.2025, Велика Палата Верховного Суду вирішила юридичну долю всіх інших виконавчих написів, вчинених приватним нотаріусом 09.11.2017 за заявою Банку для звернення стягнення на заставне майно боржника в рахунок погашення заборгованості за договором кредитної лінії від 28.12.2011 № 86, оскільки обставини їх вчинення та підстави оскарження є ідентичними.
16. Крім того, обґрунтовує наявність негативних наслідків, яких зазнає Товариство внаслідок ухвалення апеляційним господарським судом постанови від 02.10.2019 у справі № 916/312/18, та звертає увагу на порушення його права на мирне володіння майном згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, відновлення якого можливе виключно шляхом повторного розгляду цієї справи.
17. Ухвалою від 19.02.2026 у цій справі Південно-західний апеляційний господарський суд відмовив Товариству у задоволенні заяви про перегляд постанови цього суду від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 за нововиявленими обставинами, а названу постанову - залишив у силі.
18. Суд апеляційної інстанції виснував, зокрема, що нововиявлені обставини є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення; не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет правозастосування, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.
19. З огляду на це суд зазначив, що заявник не навів жодних юридичних фактів, які були невідомі суду апеляційної інстанції на момент розгляду справи, а посилання на скасування постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 свідчать про зміну правової позиції в інших подібних спорах, що не може вважатися нововиявленою обставиною у справі № 916/312/18. Отже, викладене Товариством у заяві не є підставою для перегляду постанови від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 за нововиявленими обставинами в розумінні приписів частини другої статті 320 ГПК України.
20. Суд також вказав, що попри подібність предметів спору в обох справах та застосування при їх розгляді норми частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у відповідній редакції), доводи про ідентичність цих справ слід відхилити з огляду на вчинення виконавчих написів на окремих договорах, предметом яких є неоднакове майно боржника, а також через відмінність підстав для звернення стягнення на таке майно.
21. Крім того, суд зауважив, що заявник фактично не погоджується з висновком суду про застосування частини першої статті 88 Закону України «Про нотаріат» (у відповідній редакції), але своїм правом на звернення до ЄСПЛ для оскарження таких рішень скористався лише щодо постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, а не щодо остаточного судового рішення у справі № 916/312/18.
22. Під час вирішення заяви апеляційний господарський суд урахував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 03.08.2022 у справі № 910/11027/18, а також Верховного Суду у постановах від 27.08.2019 у справі № 920/1077/16 та від 15.01.2020 у справі № 916/24/17, щодо специфіки перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами відповідно до статті 320 ГПК України.
23. У поданій касаційній скарзі Товариство, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та на приписи абзацу 2 частини другої статті 287 ГПК України, просить скасувати ухвалу апеляційного господарського суду від 19.02.2026, ухвалити нове рішення про задоволення заяви про перегляд постанови апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 за нововиявленими обставинами, скасувати вказану постанову та залишити рішення суду першої інстанції від 20.06.2018 без змін.
24. Загалом, доводи касаційної скарги за своєю суттю є аналогічними доводам заяви про перегляд постанови Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 за нововиявленими обставинами, поданої до суду апеляційної інстанції.
25. Порушення норм процесуального права, на думку Товариства, полягає у тому, що суд апеляційної інстанції ухилився від повного та всебічного з`ясування обставин звернення, в результаті чого дійшов помилкового висновку про відсутність нововиявлених обставин та, як наслідок, підстав для перегляду постанови від 02.10.2019 у цій справі, а замість оцінки аргументів заявника повністю відобразив в оскаржуваній ухвалі пояснення Банку на заяву.
26. КГС ВС ухвалою від 06.04.2026, зокрема, відкрив касаційне провадження (письмове без повідомлення учасників справи), а ухвалою від 25.06.2026 - з власної ініціативи передав справу № 916/312/18 на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 302 ГПК України (далі - ухвала про передачу).
27. Для обґрунтування ухвали про передачу колегія суддів вказала, що з огляду на принцип «суд знає закони» та конкретні обставини факт скасування Великою Палатою Верховного Суду своєї постанови від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17, позиція з якої була врахована апеляційним господарським судом під час ухвалення постанови від 02.10.2019 у справі № 916/312/18, у цьому винятковому випадку є підставою для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами відповідно до пункту 3 частини другої статті 320 ГПК України, оскільки:
- загалом практика Верховного Суду ґрунтується на тому, що перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами через скасування іншого акта, який ліг в його основу, безпосередньо обумовлений наявністю преюдиційного зв`язку між ними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2021 у справі № 9901/819/18, від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц, а також Верховного Суду від 28.08.2018 у справі № 910/24418/16, від 27.06.2019 у справі № 711/2178/17, від 26.01.2022 у справі № 922/3149/18, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21, від 31.03.2026 у справі № 6/291);
- справи № 916/312/18 та № 916/3006/17 є фактично ідентичними, адже у них одні й ті ж учасники, заборгованість виникла з єдиного договору кредитної лінії від 28.12.2011 № 86, а право вимоги Банку - у травні 2016 року; позовні вимоги мотивовані, зокрема, порушенням кредитором законодавчо встановленого строку для звернення до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису;
- у постанові від 02.10.2019 у справі № 916/312/18 апеляційний господарський суд врахував висновки Великої Палати Верховного Суду з постанови від 02.07.2019 у справі № 916/3006/17 щодо не пропущення Банком трирічного строку для звернення до нотаріуса відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України. Проте згодом зазначену постанову (від 02.07.2019) сама ж Велика Палата Верховного Суду скасувала постановою від 19.11.2025 за результатами перегляду за виключними обставинами, залишивши рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову без змін через те, що від моменту виникнення у Банку права вимоги до звернення його до нотаріуса для вчинення виконавчого напису минуло більше одного року.
28. Відмова у перегляді постанови суду апеляційної інстанції за цією нововиявленою обставиною через надмірний формалізм матиме наслідком повторне звернення Товариства до ЄСПЛ з тим самим питанням щодо порушення прав, яке вже було констатоване у рішенні від 06.02.2025 у справі «ТОВ "Укркава" проти України» (CASE OF UKRKAVA, TOV v. UKRAINE; заява № 10233/20). Водночас частина перша статті 13 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вимагає усунення підстав для надходження до Суду аналогічних заяв проти України, зумовлених уже розглянутою проблематикою. Тому відмінність оскаржуваних у справах № 916/312/18 та № 916/3006/17 виконавчих написів (різне майно та забезпечувальні договори) не може слугувати єдиною підставою для відмови у захисті порушеного права Товариства з посиланням на те, що воно не зверталося до ЄСПЛ безпосередньо у цій справі.
29. Крім того, у системах загального права допускається скасування попередніх прецедентів або право не дотримуватися їх, якщо рішення було ухвалене «через недогляд», а Верховний Суд у власній практиці вже розмежував випадки, в яких можливий відступ від висновку щодо застосування норми права, та обставини, коли певний висновок може бути кваліфікований як зроблений «через недогляд» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 304/1035/20, постанови цивільного суду касаційної інстанції від 03.03.2021 у справі № 525/789/17, господарського суду касаційної інстанції від 03.02.2025 у справі № 910/8714/18, адміністративного суду касаційної інстанції від 12.09.2024 у справі № 400/14386/23, від 14.10.2024 у справі № 400/12515/23, ухвала адміністративного суду касаційної інстанції від 29.06.2021 у справі № 120/1562/21-а).
30. За вказаних вище обставин колегія суддів вважає, що справа № 916/312/18 містить виключну правову проблему, яка може виникнути й в інших спорах за участю Товариства (у справах № 916/313/18, № 916/1293/18, № 916/1269/18), а її вирішення є необхідним для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
31. Водночас колегія суддів наголосила, що у цьому випадку не йдеться про підставу для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами внаслідок зміни правової позиції суду в інших подібних справах, а це становить окремий винятковий випадок, який дозволяє суду здійснити такий перегляд на підставі пункту 3 частини другої статті 320 ГПК України.
Перевіривши наведені КГС ВС аргументи щодо наявності виключної правової проблеми, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд з огляду на таке.
32. Відповідно дочастини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
33. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
34. За приписами частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
35. Аналіз наведених норм свідчить, що справа може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак:
1) справа містить виключну правову проблему, тобто у ній постає не будь-яке складне чи дискусійне питання, а наявна фундаментальна, системна суперечність у праві;
2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовчої практики.
36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що зміст виключної правової проблеми полягає в тому, що у справі, переданій на її розгляд, вбачається різне застосування норм матеріального чи процесуального права, відсутні норми, які регулюють спірні відносини, або є прогалини в застосуванні спірних відносин.
37. Велика Палата Верховного Суду також не раз вказувала, що для віднесення справи до категорії спорів, які містять виключну правову проблему і вирішення яких необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно в їх сукупності, зокрема:
- справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права;
- існує кількісний критерії, який ілюструє той факт, що виключна правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності;
- існує якісний критерій, з погляду якого про виключність правової проблеми свідчать обставини, як-от: відсутність усталеної судової практики застосування однієї і тієї ж норми права, у тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, у тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності тощо.
38. Для досягнення цілей, визначених частиною п`ятою статті 302 ГПК України, ухвала про передачу має бути максимально конкретною змістовно. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку, зокрема, у складі колегії, має:
- чітко продемонструвати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність або неефективність правового регулювання певних ситуацій, повиненобґрунтувати та довести наявність виключної правової проблеми, що вимагає не просто констатації факту, а ретельного формулювання самої проблеми та наведення переконливих аргументів, що свідчать про її виключність;
- обґрунтувати наявність виключної правової проблеми за кількісним та якісним критеріями, зокрема, навести інші справи, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення судами різних юрисдикцій тощо.
39. Вбачається, що спірним питанням у цій справі є наявність чи відсутність правових передумов для застосування пункту 3 частини другої статті 320 ГПК України, який закріплює одну із трьох підстав для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами.
40. Разом з тим в ухвалі про передачу колегія суддів не окреслила проблеми правозастосування у вирішенні спірного питання, враховуючи, що підставою для перегляду остаточного судового рішення Товариство визначило саме нововиявлені, а не виключні обставини, перелік яких наведений у частині третій статті 320 ГПК України.
41. Також колегія суддів не навела суперечливої судової практики щодо питання застосування пункту 3 частини другої статті 320 ГПК України (статті 423 ЦПК України, статті 361 КАС України, статті 459 КПК України), що не дозволяє стверджувати про наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці застосування цих процесуальних норм.
42. Крім того, КГС ВС через призму аргументів щодо відсутності чи неефективності процесуальних механізмів для вирішення справи не обґрунтував необхідності застосування повноважень саме Великої Палати Верховного Суду, а не КГС ВС як належного суду під час оцінки порушень судом нижчої інстанції норм процесуального права, про які зазначає Товариство в касаційній скарзі. У контексті наведеного слід зазначити й те, що ухвала про передачу не містить доводів, які б давали підстави для висновку про відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, унаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність вирішення цієї справи безпосередньо Великою Палатою Верховного Суду.
43. Посилаючись в ухвалі про передачу на те, що подібна виключна правова проблема може виникнути й в інших справах за участю Товариства, колегія суддів не навела мотивів такого висновку. Адже, на відміну від обставин та результату вирішення справи № 916/312/18, у справі № 916/313/18 виконавчий напис нотаріуса стосувався іпотечного майна не боржника, а іншого товариства - майнового поручителя за договором кредитної лінії від 28.12.2011 № 86; водночас у справах № 916/1293/18 та № 916/1269/18 позови Товариства задоволені й виконавчі написи нотаріуса стосовно різного майна боржника визнані такими, що не підлягають виконанню.
44. Отже, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що колегія суддів в ухвалі про передачу чітко не сформулювала, у чому саме полягає виключність правової проблеми з огляду на її якісний та кількісний критерії. Відповідно, належним чином не обґрунтувала наявності виключної правової проблеми у справі № 916/312/18, яка б свідчила про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, внаслідок чого підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачена частиною п`ятою статті 302 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
45. Відповідно до частини шостої статті 303 ГПК України, якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
46. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі справи № 916/312/18 на її розгляд, тому цю справу разом з касаційною скаргою Товариства слід повернути відповідній колегії КГС ВС для розгляду на підставі приписів частини шостої статті 303 ГПК України.
Керуючись статтями 234, 235, 302, 303 Господарського процесуального кодексу України, Велика ПалатаВерховного Суду
УХВАЛИЛА:
Справу № 916/312/18 разом з касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укркава» на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач А. А. Ємець
Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк
О. В. Білоконь К. М. Пільков
О. Л. Булейко С. О. Погрібний
О. А. Губська Т. Г. Стрелець
В. В. Король О. В. Ступак
С. І. Кравченко М. Ю. Тітов
О. В. Кривенда І. В. Ткач
М. В. Мазур О. С. Ткачук
В. Ю. Уркевич