Ухвала № 138502304 у справі № 450/2430/24 від 15.07.2026

УХВАЛА

15 липня 2026 року

м. Київ

справа № 450/2430/24

провадження № 14-62цс26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачкиСтупак О. В.,

суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю.,

перевіривши наявність підстав для прийняття до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якого звернувся його представник - адвокат Асташкін Арсен Володимирович,

на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року в складі судді Мельничук І. І.

та постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року в складі колегії суддів Шеремети Н. О., Ванівського О. М., Цяцяка Р. П.

у справі за позовом ОСОБА_2

до ОСОБА_1 , ОСОБА_3

про визнання договору удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав з розстроченням платежу,

та зустрічним позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_1 , ОСОБА_2

про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири

УСТАНОВИЛА:

Історія справи

1. У травні 2024 року ОСОБА_2 звернулася до Пустомитівського районного суду Львівської області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав з розстроченням платежу на квартиру АДРЕСА_1 .

2. У липні 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири від 14 грудня 2023 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрованого в реєстрі за № 1233.

3. Пустомитівський районний суд Львівської області ухвалою від 04 листопада 2024 року прийняв до розгляду зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири. Первісний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав з розстроченням платежу - залишив без розгляду.

4. У грудні 2024 року ОСОБА_3 подав до Пустомитівського районного суду Львівської області заяву про передачу справи № 450/2430/24 за підсудністю до господарського суду.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

5. Пустомитівський районний суд Львівської області ухвалою від 01 січня 2025 року задовольнив заяву відповідача за первісним позовом ОСОБА_3 , справу № 450/2430/24 передав до Господарського суду Рівненської області для розгляду судом в межах справи № 918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 .

6. Суд першої інстанції взяв до уваги те, що ухвалою Господарського суду Рівненської області від 04 грудня 2024 року відкрито провадження в справі № 918/1061/24 про неплатоспроможність боржника ОСОБА_3 (відповідач у цивільній справі).

Оскільки провадження у цивільній справі відкрито 23 травня 2024 року, тобто до відкриття провадження у справі № 918/1061/24 про банкрутство, то відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) матеріали цивільної справи повинні бути направлені до Господарського суду Рівненської області як суду першої інстанції для розгляду в межах справи про неплатоспроможність боржника.

Короткий зміст постанови апеляційного суду

7. Львівський апеляційний суд постановою від 15 квітня 2025 року задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року змінив.

Виключив з мотивувальної частини ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року посилання на статтю 31 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Виклав абзац другий резолютивної частини ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року в такій редакції:

«Цивільну справу № 450/2430/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору про купівлю-продаж квартири, укладеного 14 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , направити до Господарського суду Рівненської області для розгляду судом у межах справи № 918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 ».

В іншій частині оскаржувану ухвалу суду першої інстанції залишив без змін.

8. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для передачі справи до Господарського суду Рівненської області.

9. Водночас колегія суддів звернула увагу, що стаття 31 ЦПК України, яка регламентує передачу справи з одного суду до іншого в межах цивільної юрисдикції, не може бути правовою підставою для передачі справи до суду господарської юрисдикції, тому виснувала про виключення з мотивувальної частини ухвали суду першої інстанції посилання на статтю 31 ЦПК України як норму закону, якою керувався суд.

10. Направляючи цивільну справу № 450/2430/24 до Господарського суду Рівненської області для розгляду судом у межах справи № 918/1061/24 про неплатоспроможність ОСОБА_3 , суд першої інстанції не врахував, що ухвалою Пустомитівського районного суду Львівської області від 04 листопада 2024 року первісну позовну заяву ОСОБА_2 - залишено без розгляду.

11. Тому суд апеляційної інстанції зазначив, що на момент постановлення ухвали суду першої інстанції в межах розгляду цієї справи перебували лише позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору про купівлю-продаж квартири, укладеного 14 грудня 2023 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

12. Оскільки зустрічний позов ОСОБА_3 відповідає ознакам майнового спору, тому колегія суддів зробила висновок, що такий спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Короткий зміст касаційної скарги

13. 15 травня 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Асташкін А. В. через систему «Електронний суд» звернувся до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року, у якій просить їх скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

14. Касаційна скарга мотивована тим, що помилковими є висновки судів попередніх інстанцій про те, що спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

15. Вказує, що заявлені позивачем вимоги немайнового характеру перебувають поза межами питань, які підлягають вирішенню в справі про неплатоспроможність ОСОБА_3 , безпосередньо не впливають на обсяг майна чи зобов`язань суб`єкта, щодо якого вирішується питання про неплатоспроможність.

16. Цей висновок узгоджується з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року в справі № 752/4361/15, постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року в справі № 707/149/22, від 15 березня 2023 року в справі № 711/7709/19, від 20 вересня 2023 року в справі № 201/5683/22.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

17. У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_3 - адвокат Луцюк О. І. зазначив, що спірні правовідносини виникли щодо майнових прав на квартиру, отже, існує спір щодо права власності, тому він не може бути вирішений окремо від провадження в справі про неплатоспроможність боржника, який доводить свої права на спірний об`єкт.

18. Представник ОСОБА_3 - адвокат Луцюк О. І. подав до Верховного Суду клопотання про закриття касаційного провадження з тих підстав, що пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України містить вичерпний перелік ухвал суду першої інстанції, які підлягають касаційному оскарженню після їх перегляду в апеляційному порядку, а ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду (пункт 9 частини першої статті 353 ЦПК України) не віднесена до цього переліку.

19. Послався на ухвали Верховного Суду від 19 травня 2025 року в справах № 450/2288/24, № 450/2296/24, від 06 серпня 2025 року в справі № 450/3082/24, в яких за аналогічних обставин відмовлено у відкритті касаційного провадження та закрито касаційне оскарження на підставі пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України.

Рух справи в суді касаційної інстанції

20. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 28 липня 2025 року відкрито касаційне провадження та витребувано із Господарського суду Рівненської області цивільну справу № 450/2430/24.

21. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 березня 2026 року передано на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду справу № 450/2430/24.

22. Ухвалою Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2026 року справу № 450/2430/24 повернуто на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

23. Ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2026 року справу № 450/2430/24 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

24. Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду, передаючи цю справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, зазначив про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалах від 02 травня 2022 року в справі № 2а-8228/12/1370, від 18 грудня 2024 року в справі № 826/1579/18, про те, що ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду (пункт 6 частини першої статті 294 КАС України) відповідно до частини другої статті 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню.

25. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге - суб`єктний склад такого спору (однією зі сторін у спорі є, як правило, фізична особа).

26. Водночас пунктом 8 частини першої статті 20 ГПК України та статтею 7 КУзПБ встановлено виключну юрисдикцію господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, щодо розгляду всіх майнових спорів за участю боржника, включно зі спорами про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.

27. Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу (21 жовтня 2019 року), подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

28. Тому колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду виснувала, що системний аналіз положень КУзПБ дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні під час розгляду справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

29. Відповідно до частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

30. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц підтвердила, що подібні спори належать до господарської юрисдикції. Водночас Велика Палата Верховного Суду не погодилася з висновками про закриття провадження у справі, оскільки такі дії перешкоджають позивачу у доступі до правосуддя та унеможливлюють захист його прав у господарському процесі. Тому суди повинні передавати такі справи до господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, а не закривати провадження.

31. Така практика є сталою, що підтверджено в постановах Верховного Суду від 19 березня 2025 року в справі № 589/4628/23, від 14 квітня 2025 року в справі № 756/5818/23, від 27 березня 2025 року в справі № 554/9193/19, від 29 січня 2026 року в справі № 359/974/24, в яких зазначене питання переглядалося в касаційному порядку.

32. Водночас в ухвалах від 19 травня 2025 року у справах № 450/2288/24 та № 450/2296/24 Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду відмовив у відкритті касаційного провадження щодо оскарження ухвал про передачу справи до господарського суду з огляду на те, що пунктом 2 частини першої статті 353 та частиною першою статті 389 ЦПК України касаційне оскарження таких ухвал не передбачено. Аналогічна позиція застосована в ухвалах від 06 серпня 2025 року в справі № 450/3082/24 та від 17 жовтня 2025 року в справі № 450/2435/24.

33. У зв`язку з необхідністю відступу від цього висновку колегія суддів передавала справу № 450/2430/24 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, яка, повернула справу, встановивши, що спірне питання вже вирішувалося Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду (ухвали від 02 травня 2022 року у справі № 2а-8228/12/1370 та від 18 грудня 2024 року у справі № 826/1579/18), а тому розгляд питання про відступлення від цього висновку належить до виключних повноважень Великої Палати Верховного Суду.

34. У статті 389 ЦПК України передбачене право касаційного оскарження. Так відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.

35. Відповідно до пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України (який відсутній в переліку пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України) окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду.

36. Аналогічні положення визначені у частині другій статті 328 та пункті 6 частини першої статті 294 КАС України.

37. У статті 31 ЦПК України, яка має назву «Передача справи з одного суду до іншого», в частині першій визначено, що суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.

38. Стаття 29 КАС України має назву «Передача адміністративної справи з одного адміністративного суду до іншого». У частині першій цієї статті закріплено випадки, коли суд передає адміністративну справу на розгляд іншому адміністративному суду.

39. В оскаржуваній постанові від 15 квітня 2025 року Львівський апеляційний суд вказав, що стаття 31 ЦПК України, яка регламентує передачу справи з одного суду до іншого в межах цивільної юрисдикції, не може бути правовою підставою для передачі справи до суду господарської юрисдикції, тому виключив з мотивувальної частини ухвали Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року посилання на статтю 31 ЦПК України як норму закону, якою керувався суд, постановляючи оскаржувану ухвалу.

40. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважала такі висновки апеляційного суду обґрунтованими, оскільки питання, яке постало перед Верховним Судом у цій справі - це перевірка предметної юрисдикції справи - цивільної або господарської, що виключає застосування в такому випадку норми частини першої статті 31 ЦПК України, яка регулює питання передачі справи з одного суду до іншого в межах цивільної юрисдикції, а, отже, виключає і застосування в такому випадку пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України.

41. Тому колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду просила відступити від правового висновку Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в ухвалах від 02 травня 2022 року у справі № 2а-8228/12/1370, від 18 грудня 2024 року у справі № 826/1579/18, про те, що ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду (пункт 6 частини першої статті 294 КАС України) відповідно до частини другої статті 328 КАС України не підлягає касаційному оскарженню.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

42. Велика Палата Верховного Суду вважає, що справу потрібно повернути на розгляд Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з таких підстав.

43. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

44. Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

45. У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) визначено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

46. Відповідно до частин першої, четвертої статті 263 ЦПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

47. ЄСПЛ зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, вимагає, щоб у разі остаточного вирішення справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).

48. Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди буде потреба у з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).

49. У пункті 70 рішення від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

50. В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише у випадках потреби та в обставинах істотного і непереборного характеру (рішення у справі «Проценко проти росії», заява № 13151/04, пункт 26); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення у справі «Сутяжник проти росії», заява № 8269/02, пункт 38).

51. У пунктах 34, 39 остаточного рішення від 07 жовтня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції; завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98, пункт 65); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення у справах «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, пункти 29, 30, «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02, пункти 36, 37); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00, пункти 98, 99); ЄСПЛ визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким потрібно керуватись; сам ЄСПЛ, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі потреби може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення у справах «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, пункт 56, та «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03, пункт 104).

52. У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, потрібно пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).

53. Судді повинні послідовно застосовувати закон. Проте, якщо суд вирішує відійти від попередньої практики, на це потрібно чітко вказувати в рішенні (пункт 49).

54. Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності у вирішенні спірних ситуацій для учасників справи.

55. Принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в іншому разі це б унеможливлювало виправлення судом своєї позиції або ж гальмувало б динамічний розвиток права та суспільних відносин.

56. В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ЦПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

57. Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 45

Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

58. З метою гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45), від 09 лютого 2021 року у справі № 381/622/17 (пункт 41)).

59. Велика Палата Верховного Суду може відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього потрібних підстав. Такі підстави мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

60. Відповідно до частини третьої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

61. Отже, зміст частини третьої статті 403 ЦПК України дає підстави виснувати, що має бути потреба відступу; така потреба виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень без вагомої для цього причини.

62. Колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передала цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини третьої статті 403 ЦПК України у зв`язку з потребою відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2022 року у справі № 2а-8228/12/1370 та від 18 грудня 2024 року у справі № 826/1579/18.

63. Зміст висновку, від якого просить відступити колегія суддів, полягає в тому, що ухвала суду першої інстанції про передачу справи на розгляд іншого суду (пункт 6 частини першої статті 294 КАС України) не включена до переліку, наведеного в частині другій статті 328 КАС України, а тому не підлягає касаційному оскарженню.

64. Водночас Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що питання про перелік ухвал суду першої інстанції, які після їх перегляду в апеляційному порядку є предметом касаційного оскарження, вже було предметом її розгляду.

65. У постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України (частини другої статті 328 КАС України, пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України), за яким ухвали суду першої інстанції, перелік яких міститься у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України (частині другій статті 328 КАС України, пункті 2 частини першої статті 287 ГПК України), після їх перегляду в апеляційному порядку є предметом касаційного оскарження незалежно від результату їх перегляду судом апеляційної інстанції.

66. Велика Палата Верховного Суду формулювала цей висновок з огляду на те, що ухвали, зазначені у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України (частині другій статті 328 КАС України), зокрема й ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, закриття провадження у справі, повернення позовної заяви та залишення її без розгляду за своєю суттю, завжди стосуються питання забезпечення учасникам справи доступу до правосуддя та реалізації ними права на ефективний захист порушених прав належним і справедливим судом, і саме тому законодавець визначив можливість перегляду зазначеного фундаментального процесуального питання найвищим судом у системі судоустрою України (пункт 139 постанови від 10 вересня 2025 року).

67. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що як пункт 2 частини першої статті 389 ЦПК України, так і частина друга статті 328 КАС України пов`язують можливість касаційного оскарження певних ухвал винятково з дотриманням учасниками справи принципу інстанційності, тобто із самим фактом перегляду таких ухвал в апеляційному порядку (пункт 140 постанови від 10 вересня 2025 року), тоді як перелік самих ухвал визначений безпосередньо законодавцем (пункт 137 цієї ж постанови). Посилаючись на свою ухвалу від 26 квітня 2023 року у справі № 490/2518/22, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не може перебрати на себе функції законодавця і створити обмеження в доступі до касаційного перегляду, яких Верховна Рада України у відповідних процесуальних кодексах (зокрема, у статті 389 ЦПК України) не встановила (пункт 148 постанови від 10 вересня 2025 року).

68. Відступаючи від висновку Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного в ухвалі від 19 березня 2025 року у справі № 380/970/24, Велика Палата Верховного Суду не поставила під сумнів критерій, за яким законодавець визначив коло ухвал суду першої інстанції, що можуть бути предметом касаційного оскарження (вплив на права та обов`язки учасників процесу, який за характером та природою прирівнюється до впливу рішення суду по суті спору, або перешкоджання реалізації фундаментального права на доступ до суду, тобто перешкоджання подальшому провадженню у справі; пункт 131 постанови від 10 вересня 2025 року). Відступ стосувався винятково висновку про те, що можливість касаційного оскарження ухвали, включеної до відповідного переліку, залежить від результату її перегляду судом апеляційної інстанції (пункти 136-157, 163 постанови від 10 вересня 2025 року).

69. Зазначений висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду одночасно щодо трьох процесуальних кодексів, оскільки з огляду на подібність норм, які регулюють питання оскарження судових рішень у цивільному, господарському та адміністративному видах судочинства, він є універсальним у питанні застосування відповідних норм процесуального права (пункти 135, 163 постанови від 10 вересня 2025 року).

70. Ухвала суду першої інстанції щодо передачі справи на розгляд іншого суду (пункт 9 частини першої статті 353 ЦПК України; пункт 6 частини першої статті 294 КАС України) до переліку, наведеного у пункті 2 частини першої статті 389 ЦПК України (частині другій статті 328 КАС України), законодавцем не включена. Це узгоджується з наведеним у пункті 68 цієї ухвали критерієм, оскільки така ухвала не перешкоджає подальшому провадженню у справі, вона не унеможливлює розгляд справи, а визначає суд, який має цю справу розглянути.

71. Отже, висновок, викладений в ухвалах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2022 року

у справі № 2а-8228/12/1370 та від 18 грудня 2024 року у справі № 826/1579/18, ґрунтується на тому самому підході до тлумачення частини другої статті 328 КАС України (пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України), який Велика Палата Верховного Суду підтвердила у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24, а саме що коло ухвал суду першої інстанції, які є предметом касаційного оскарження, визначається винятково переліком, установленим законодавцем, і не може бути розширене чи звужене судом.

72. За таких обставин відступ від висновку колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеного в наведених ухвалах, тісно пов`язаний із висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24, і фактично зумовлював би потребу переглянути також і цей висновок.

73. Водночас в ухвалі від 17 червня 2026 року колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду питання про відступ від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24, не порушувала. Ця постанова ухвалена вже після відкриття касаційного провадження в цій справі, а тому мотиви, які могли б свідчити про наявність вад відповідного висновку (його неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість чи помилковість) або про зміни суспільного контексту, через які застосований у ньому підхід можна було б вважати застарілим, в ухвалі не наводилися.

74. Підстави для відступу мають бути належно мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. З огляду на це питання про відступ від висновку Великої Палати Верховного Суду має порушуватися безпосередньо, оскільки такий відступ не може бути наслідком відступу від висновку колегії суддів касаційного суду, що ґрунтується на подібному підході.

75. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відступ від висновків колегії суддів іншого касаційного суду за одночасного збереження чинності висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24, не усунув би розбіжностей у судовій практиці, а, навпаки, спричинив би появу двох конкурентних позицій найвищого суду в системі судоустрою України з одного й того самого питання. Такий результат суперечив би самій меті відступу та не узгоджувався б із наведеними висновками ЄСПЛ про те, що суд, у межах якого розвивається конфліктна практика, сам стає джерелом правової невизначеності.

76. До того ж Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на потребу додаткового узгодження окремих мотивів передачі цієї справи на її розгляд.

77. З одного боку, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду погодилася з висновком апеляційного суду про те, що стаття 31 ЦПК України не може бути правовою підставою для передачі справи до суду господарської юрисдикції, та виснувала, що питання, яке постало перед Верховним Судом у цій справі, - це перевірка предметної юрисдикції справи (цивільної або господарської), що виключає застосування частини першої статті 31 ЦПК України, а отже, виключає і застосування пункту 9 частини першої статті 353 ЦПК України.

78. З іншого боку, колегія суддів просить відступити від висновку щодо неможливості касаційного оскарження ухвали, передбаченої пунктом 6 частини першої статті 294 КАС України, тобто ухвали про передачу справи на розгляд іншого суду, яка є аналогом ухвали, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 353 ЦПК України.

79. Якщо, як зазначила колегія суддів, пункт 9 частини першої статті 353 ЦПК України (а отже, і подібний до нього пункт 6 частини першої статті 294 КАС України) до спірних правовідносин не застосовується, то залишається нез`ясованим, у який спосіб висновок щодо застосування цієї норми, викладений в ухвалах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, впливає на вирішення цієї справи.

80. Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що відступ від висновку Верховного Суду здійснюється не абстрактно, а в межах вирішення конкретної справи. Потреба у відступі, з якою частина третя статті 403 ЦПК України пов`язує можливість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, як правило, виникає тоді, коли висновок, від якого пропонується відступити, підлягає застосуванню під час вирішення справи та впливає на результат її вирішення.

81. Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що обставини адміністративних справ № 2а-8228/12/1370 та № 826/1579/18, у яких постановлені відповідні ухвали, в ухвалі про передачу справи не наведені, а порівняння правовідносин у цих справах та у справі № 450/2430/24 не здійснювалося, що ускладнює перевірку подібності правовідносин, з якою частина третя статті 403 ЦПК України пов`язує можливість передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

82. Водночас зміст ухвали від 17 червня 2026 року свідчить про те, що колегія суддів має необхідні орієнтири для самостійного вирішення питання про наявність підстав для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень. Зокрема, колегія суддів послалася на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц та на сталу практику Верховного Суду (постанови від 19 березня 2025 року у справі № 589/4628/23, від 27 березня 2025 року у справі № 554/9193/19, від 14 квітня 2025 року у справі № 756/5818/23, від 29 січня 2026 року у справі № 359/974/24), у яких питання передачі справи до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), переглядалося в касаційному порядку.

83. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що наведена колегією суддів розбіжність стосується насамперед практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, оскільки згаданим постановам протиставляються ухвали цього ж суду від 19 травня 2025 року у справах № 450/2288/24 та № 450/2296/24, від 06 серпня 2025 року у справі № 450/3082/24, від 17 жовтня 2025 року у справі № 450/2435/24. Єдність практики в межах одного касаційного суду може бути забезпечена у спосіб, передбачений частинами першою, другою статті 403 ЦПК України.

84. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що постанова від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24, у якій сформульований висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України (частини другої статті 328 КАС України, пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України), ухвалена до постановлення ухвал Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 квітня 2026 року та колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 червня 2026 року, а тому підлягає врахуванню під час вирішення питання, яке постало в цій справі.

85. Сама лише наявність висновку іншого касаційного суду у складі Верховного Суду з питання, подібного до того, яке постало у справі, не є достатньою підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Така підстава виникає за сукупності умов: (1) висновок сформульований у подібних правовідносинах; (2) він підлягає застосуванню під час вирішення справи, що переглядається; (3) колегія суддів дійшла переконання про наявність вад такого висновку та навела вагомі й обґрунтовані мотиви потреби відступу від нього. Наявність цих умов у справі № 450/2430/24 належно не обґрунтована.

86. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що відступ від висновку Верховного Суду є винятком із принципу правової визначеності, а тому допустимий лише за обставин істотного і непереборного характеру та з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи, а не в інтересах правового пуризму. Таких обставин у цій справі не встановлено.

87. Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність необхідності формування єдиної правозастосовної практики, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала.

88. Велика Палата Верховного Суду вважає, що розгляд справи № 450/2430/24 Великою Палатою Верховного Суду є недоцільним з огляду на відсутність необхідності формування єдиної правозастосовної практики.

89. По-перше, висновок щодо застосування пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України (частини другої статті 328 КАС України, пункту 2 частини першої статті 287 ГПК України) уже сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24 і є універсальним для всіх видів судочинства. Незалежно від того, чи перераховані всі судові рішення, в яких викладений правовий висновок, від якого Велика Палата Верховного Суду відступила, суди під час вирішення спорів у подібних правовідносинах мають враховувати саме останній правовий висновок Великої Палати Верховного Суду.

90. По-друге, щодо предметної юрисдикції спорів за участю боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), та щодо процесуальних наслідків установлення такої юрисдикції висновки Великої Палати Верховного Суду також сформульовані (постанова від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц), а практика Верховного Суду, як зазначила сама колегія суддів, є сталою.

91. По-третє, розбіжності в застосуванні пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України, на які вказала колегія суддів, стосуються практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та можуть бути усунуті в межах цього касаційного суду з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 10 вересня 2025 року у справі № 367/252/24.

92. Питання про наявність підстав для касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень, зокрема за клопотанням представника ОСОБА_3 - адвоката Луцюка О. І. про закриття касаційного провадження, а також питання предметної юрисдикції спору підлягають вирішенню Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду під час розгляду справи № 450/2430/24 з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду.

93. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного в ухвалах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2022 року у справі № 2а-8228/12/1370 та від 18 грудня 2024 року у справі № 826/1579/18, а також про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, а тому справу потрібно повернути на розгляд Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу № 450/2430/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання договору удаваним, визнання укладеним договору купівлі-продажу майнових прав з розстроченням платежу, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним попереднього договору купівлі-продажу квартири за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Пустомитівського районного суду Львівської області від 01 січня 2025 року та постанову Львівського апеляційного суду від 15 квітня 2025 року - повернути на розгляд Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачка О. В. Ступак

Судді: О. О. Банасько Н. М. Мартинюк

О. В. Білоконь К. М. Пільков

О. Л. Булейко С. О. Погрібний

О. А. Губська Т. Г. Стрелець

А. А. Ємець М. Ю. Тітов

В. В. Король І. В. Ткач

О. В. Кривенда В. Ю. Уркевич

Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України ухвалу оформила суддя Губська О. А.