ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
УХВАЛА
27 липня 2026 року Справа 160/21499/26
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Бондар М. В., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
20.07.2026 ОСОБА_1 звернувся через систему "Електронний суд" до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.
Ухвалою суду від 21.07.2026 роз`єднано позовні вимоги у справі №160/21313/26 в самостійні провадження.
В провадженні №160/21499/26 виділено позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про:
- визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення при обрахунку та виплаті грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік;
- зобов`язання Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік з урахуванням індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Відповідно до пунктів 3, 5, 6 частини 1 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України; чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
З позовної заяви випливає, що позивач у період з 10.10.2024 року по 14.11.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . З 14.11.2025 ОСОБА_1 звільнено з військової служби. Позивач зазначає, що при звільненні йому видано лише вказаний витяг, жодних довідок про суми, які виплачені останньому в період служби та їх складовими, в тому числі, грошовий атестат видано не було. Позивач не погоджується з розміром нарахованого та виплаченого у спірний період розміром грошового забезпечення, що стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.
Щодо строку звернення до суду, позивач зазначає, що відлік строку для звернення до суду з позовом про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у розумінні статті 233 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-IX), пов`язується саме з днем одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні відповідно до статті 116 КЗпП України. Відповідачем на звернення із заявою позивача належним чином не відредаговано, на адвокатський запит відповідачем не надано належним чином завірених доказів вручення позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені складові грошового забезпечення в частині зазначення обов`язкового розміру прожиткового мінімуму, виходячи з якого було обраховано грошове забезпечення позивача. Фактично, про такі суми позивач дізнався лише із довідок, які були надані у відповідь на адвокатський запит у червні 2026. Позивач наголошує, що КЗпП України визначає обов`язок надати працівнику письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні (переведенні), з яким і пов`язується початок перебігу строку позовної давності у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. При цьому, відповідачем такі документи не видавались, грошовий атестат при звільненні не надано.
Перевіривши матеріали позову, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку з не нарахуванням та не виплатою позивачу грошового забезпечення в належному розмірі.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження та звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.
Водночас нормами Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено інші строки звернення до суду за захистом порушеного права.
Відповідно до частини 2 статті 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
У даному випадку спірні правовідносини виникли у зв`язку зі звільненням позивача з військової служби 14.11.2025 (наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 14.11.2025 №330).
Водночас, позивач звернувся до суду через систему "Електронний суд" лише 20.07.2026, тобто після спливу тримісячного строку з дня звільнення.
Суд зазначає, що відповідно до пункту 1 розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), цим Положенням визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби.
Абзацом 2 пункту 242 Положення №1153/2008 визначено, що особа, звільнена (переведена) з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Отже, у розумінні пункту 242 Положення №1153/2008 відповідач не може виключити позивача без його згоди зі списків особового складу військової частини у тому випадку, якщо не провів з ним розрахунок, тобто не виплатив усі ним же встановлені платежі.
Такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 10.05.2019 у справі №814/1113/16, від 05.12.2019 у справі №420/6263/18, від 28.07.2020 у справі №495/707/14-а, від 04.11.2020 у справі №808/1854/16, від 21.09.2023 у справі №420/4487/19.
Відповідно до абзацу 3 пункту 7 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно з абзацами 2, 4 пункту 11.1 розділу 11 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджені наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 № 280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 № 104) (далі - Правила №280), грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні у таких випадках:
вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини;
звільнення з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Відповідно до пункту 11.2 розділу 11 Правил №280 у грошовому атестаті зазначаються, зокрема та невиключно, дані про розмір посадового окладу та окладу за військовим званням станом на день видання цього атестата.
Відтак про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення військовослужбовець, який вибуває до нового місця служби (навчання), або який звільняється з військової служби, дізнається у день виключення його зі списків особового складу військової частини, зокрема шляхом засвідчення особистим підписом на ньому.
Послуговуючись позицією Судової палати, викладеною в постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23, Верховний Суд сформував у подібних справах загальний підхід, за якого для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення з позовом, суд має перевірити наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення.
Особа, отримавши грошовий атестат, тобто документ, що за своєю суттю підпадає під визначення "письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні" у значенні, вжитому в часині другій статті 233 КЗпП України, набуває можливість, спираючись на відсутність в цьому атестаті відомостей, які потрібні для ініціювання судового розгляду, протягом необмеженого строку без пояснення (доведення) жодних причин і обставин не вчиняти ніяких дій для отримання цієї інформації, однак надалі, у будь-який момент часу на власний розсуд звернутися до відповідача із запитом про отримання такої інформації, та, починаючи від дня надання її відповідачем, набути право упродовж ще трьох місяців додатково до того (необмеженого) строку, що вже минув, звернутися до суду в порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
Отже, якщо звернення до суду обґрунтовано положеннями частини другої статті 233 КЗпП України, якою для подання позову встановлено тримісячний строк і чітко унормовано момент початку перебігу такого строку - одержання "письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні", тримісячний строк звернення до суду, установлений цією ж нормою, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому у спірний період сум, як про це зазначила Судова палата в постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23, однак в ці три місяці належить включати й період від дня отримання позивачем грошового атестата до вчинення ним будь-яких інших юридично значимих дій, що слугують меті звернення до суду з позовом у порядку, передбаченому частиною другою статті 233 КЗпП України.
Таким чином, у частині другій статті 233 КЗпП України законодавець визначив строк у три місяці, протягом якого звільнена особа має право вжити заходів щодо отримання необхідної інформації, пов`язаної з оплатою праці, та за необхідності звернутися до суду.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25.06.2026 у справі №520/25416/25.
Водночас, зі змісту позовної заяви випливає, що позивач почав вчиняти дії щодо захисту порушеного права поза межами трьохмісячного строку шляхом звернення до адвоката 28.05.2026.
Отже, визначення моменту, коли саме позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, як початку перебігу строку у цій справі відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.
День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).
Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому "повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.
Відповідно до частини 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
Таким чином, про порушене право, що стало підставою для звернення до суду позивач мав знати в день звільнення та проведення остаточного розрахунку.
Звернення позивача до відповідача з відповідними запитами у червні 2026 не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли він почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду.
Такий правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 10.09.2025 у справі №160/28405/24.
Суд враховує, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-з/2025 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України.
Разом із тим, зазначене Рішення Конституційного Суду України не стосується частини другої статті 233 КЗпП України, яка на час вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду є чинною та підлягає застосуванню.
Отже, при оцінці своєчасності звернення позивача до суду суд виходить із положень чинної редакції частини другої статті 233 КЗпП України та необхідності надання позивачем обґрунтувань щодо дотримання строку звернення до суду або наявності поважних причин його пропуску.
Суд зазначає, що інститут строків у адміністративному процесі стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Відповідно до частини 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Згідно з частиною 1 статті 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Таким чином, позивачу необхідно надати суду заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,
ПОСТАНОВИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали суду.
Недоліки позовної заяви можуть бути усунуті шляхом надання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з доказами на підтвердження поважності причин його пропуску.
Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити на адресу позивача.
Роз`яснити позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.
Суддя М.В. Бондар