КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про поновлення строку звернення до суду
27 липня 2026 року справа № 320/7516/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження клопотання про поновлення строку звернення до суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, стягнення матеріальної та моральної шкоди,
в с т а н о в и в :
19.07.2023 до Київського окружного адміністративного суду через підсистему "Електронний Суд" звернувся ОСОБА_1 з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому позивач просить суд:
- поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом, прийняти його до розгляду та відкрити провадження у справі;
- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у період з 15.07.2016 по 22.01.2019 та щодо невиплати йому гарантованої суми відшкодування на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2018 у період з 23.01.2019 по 30.04.2019;
- визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невиплати ОСОБА_1 гарантованої суми відшкодування страхового платежу за вкладом в сумі 1123,08 грн., передбаченого додатковою угодою від 22.04.2016 до Договору №980-017-000222459;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 три відсотки річних від суми простроченої виплати гарантованого відшкодування в розмірі 13456,08 грн. та суму інфляційних втрат в розмірі 61556,25 грн. за період невиконання грошового зобов`язання, передбаченого Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з 15.07.2016 по 30.04.2019 включно;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 гарантоване відшкодування страхового платежу за вкладом в сумі 1123,08 грн., передбаченого додатковою угодою від 22.04.2016 до Договору №980-017-000222459;
- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн.
Крім того, у позовній заяві міститься клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду, обґрунтовуючи яке позивач зазначає про наявність сукупності об`єктивних, надзвичайних та невідворотних обставин, які позбавили його процесуальної можливості звернутися за захистом своїх порушених прав у визначений законом строк.
Зокрема, позивач вказує, що з кінця 2021 року до серпня 2022 року він перебував за місцем своєї постійної реєстрації у м. Донецьку, яке перебуває під тимчасовою окупацією. В умовах повномасштабного вторгнення Російської Федерації та запровадження воєнного стану, за відсутності належного зв`язку, безпечного пересування та функціонування державних і судових органів України на зазначеній території, він був позбавлений будь-якого доступу до правосуддя.
Після виїзду з тимчасово окупованої території у серпні 2022 року позивач потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого отримав численні тілесні ушкодження та потребував невідкладної медичної допомоги й тривалого лікування.
Крім того, позивач є особою з інвалідністю II групи та протягом тривалого часу страждає на тяжке психічне захворювання (параноїдну шизофренію), у зв`язку з чим регулярно перебуває під наглядом лікарів і проходить амбулаторне та стаціонарне лікування, що істотно ускладнює його психофізичний стан та можливість самостійно захищати свої права.
З огляду на стан здоров`я та складне матеріальне становище, позивач був змушений звернутися до органу безоплатної вторинної правової допомоги. Після призначення адвоката здійснювався тривалий процес збору необхідної доказової бази та підготовки даного позову. На підставі викладеного позивач вважає, що строк звернення до суду було пропущено з поважних та незалежних від його волі причин, у зв`язку з чим він підлягає поновленню.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позову, протягом якого позивачу необхідно було надати позовну заяву у паперовій формі із належним чином засвідченими доказами у паперовій формі.
03.06.2024 канцелярією суду зареєстровано заяву особисто позивача ОСОБА_1 , до якої додано позовну заяву у паперовому вигляді від 15.03.2024, яку підписано позивачем власноручно, разом із копією позовної заяви для відповідача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву та/або клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням.
02.09.2024 канцелярією суду зареєстровано заяву відповідача, подану через підсистему "Електронний Суд" 29.08.2024, про залишення позову без розгляду відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 240 КАС України.
09.09.2024 через підсистему "Електронний Суд" відповідачем подано відзив на позовну заяву.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у задоволенні заяви Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 29.08.2024 про залишення позову без розгляду відмовлено.
Дослідивши матеріали справи, вирішуючи питання щодо поновлення позивачу строків звернення до суду, суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Проте, процесуальним законом передбачені певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до статті 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Відповідно до частини 1 статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів
Частинами 1, 6 статті 121 КАС України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Згідно з частинами 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У разі неподання особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Аналогічна позиція застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06 лютого 2018 року у справі №607/6231/17, від 17 квітня 2018 року у справі №438/769/13-а (2а/438/29/13), від 24 квітня 2018 року у справі №357/18214/14, від 26 червня 2018 року у справі №663/1012/16-а, від 10 липня 2018 року у справі №820/4856/17, від 28 серпня 2018 року у справі №826/11545/17, від 09 листопада 2018 року у справі №334/3536/17(2-а/334/402/17), від 27 листопада 2018 року у справі №537/2348/16-а, від 27 листопада 2018 року у справі №305/2056/15-а, від 20 грудня 2018 року у справі №756/513/17, від 20 грудня 2018 року у справі №712/7831/16-а, від 22 січня 2019 року у справі №201/9987/17(2-а/201/304/2017), від 07 лютого 2019 року у справі №802/497/16-а, від 14 травня 2019 року у справі №826/26174/15, від 21 грудня 2019 року у справі №826/12776/15 та від 05 травня 2022 року у справі №240/10663/20.
Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) також приділив увагу питанню пропуску строку звернення до суду.
Так, у справі "Стаббігс та інші проти Великобританії" ЄСПЛ наголосив, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
У Рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" від 25.01.2000 ЄСПЛ зазначив про те, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
У своїй практиці ЄСПЛ звертав увагу, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права (рішення від 04.12.1995 у справі Беллет проти Франції (Bellet v. France), Series A №333-B, crop. 42, пункт 36).
ЄСПЛ висловив позицію стосовно того, що, розглядаючи підстави для поновлення пропущеного строку, національні суди мають враховувати, що питання стосовно того, чи було дотримано справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (справи "Скордіно проти Італії", "Ятрідіс проти Греції").
Одним із елементів права на справедливий суд є право на виправлення помилки, включаючи право на скасування неправосудного рішення та прийняття правового рішення по справі.
Крім того, частина 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) передбачає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
В абзаці 7 підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 24 Конституції України (справа про рівність сторін судового процесу) від 12.04.2012 №9-рп/2012 вказано, що ніхто не може бути обмежений у праві на доступ до правосуддя, яке охоплює можливість особи ініціювати судовий розгляд та брати безпосередню участь у судовому процесі, або позбавлений такого права.
Статтею 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У рішенні Конституційного Суду України (Другий сенат) у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини 1 статті 79 Закону України Про банки і банківську діяльність від 24.06.2020 №6-р(ІІ)/2020 зазначено, що Конституційний Суд України вважає, що гарантування приписом частини 2 статті 55 Конституції України кожному права на доступ до суду з метою оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єктів владних повноважень є вимогою принципу верховенства права. Такий доступ не означає автоматичної незаконності цих рішень, дій або бездіяльності, а спрямований на перевірку у судовому порядку їх законності та правомірності, що не лише забезпечує ефективний захист прав, свобод кожної особи, якої стосується неправомірна діяльність суб`єктів владних повноважень, а й сприяє підтримці законності та правопорядку в цілому шляхом виявлення та усунення нелегітимних проявів у такій діяльності.
Водночас для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Суд зазначає, що причина пропуску строку може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом. У свою чергу, поважною може бути визнано причину, яка носить об`єктивний характер, та з обставин незалежних від сторони унеможливила звернення до суду з адміністративним позовом.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є протиправна бездіяльність Фонду щодо невиплати позивачу гарантованої суми відшкодування коштів за вкладом у період з 15.07.2016 по 22.01.2019 та щодо невиплати йому гарантованої суми відшкодування на виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 23.10.2018 у період з 23.01.2019 по 30.04.2019; протиправна бездіяльність Фонду щодо невиплати позивачу гарантованої суми відшкодування страхового платежу за вкладом в сумі 1123,08 грн., передбаченого додатковою угодою від 22.04.2016 до Договору №980-017-000222459; стягнення з Фонду трьох відсотків річних від суми простроченої виплати гарантованого відшкодування в розмірі 13456,08 грн. та суми інфляційних втрат в розмірі 61556,25 грн., стягнення з Фонду гарантованого відшкодування страхового платежу за вкладом в сумі 1123,08 грн., передбаченого додатковою угодою від 22.04.2016 до Договору №980-017-000222459; стягнення з Фонду моральної шкоди в розмірі 10000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 15.04.2016 між ним та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено договір №980-017-000001483 банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування страхового вкладу (депозиту)". Того ж дня позивач уклав з ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" договір №980-017-000222459 "Суперкапітал", згідно з яким передав товариству грошові кошти, а проценти за цим договором мали виплачуватися на його рахунок у ПАТ "Банк Михайлівський". Станом на 19.05.2016 вихідний залишок на рахунку позивача склав 160 578,73 грн. Крім того, відповідно до додаткової угоди від 22.04.2016, банк мав виплатити позивачу страховий платіж у розмірі 1 123,08 грн, який так і не був виплачений.
Після віднесення ПАТ "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних та початку процедури його ліквідації у липні 2016 року, позивач протягом 2016-2017 років неодноразово звертався до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із заявами про виплату гарантованої суми відшкодування, проте його вимоги ігнорувалися. Захищаючи свої права, позивач звернувся до суду, і рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №826/8232/18 Уповноважену особу Фонду було зобов`язано включити інформацію про позивача до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду в розмірі 160 578,73 грн.
Позивач вказує, що гарантована сума вкладу була виплачена йому лише в травні 2019 року, тобто з трирічною затримкою від моменту початку ліквідації банку та через три місяці після набрання судовим рішенням законної сили. При цьому страховий платіж у сумі 1 123,08 грн так і залишився невиплаченим, хоча він разом із сумою вкладу не перевищував граничний розмір відшкодування у 200 000 грн. На думку позивача, така тривала затримка є протиправною бездіяльністю Фонду як суб`єкта владних повноважень, що не виконав свої функції у встановлений законом строк.
Позивач стверджує, що оскільки Фонд прострочив виконання грошового зобов`язання з виплати гарантованого відшкодування, він має нести відповідальність згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати бездіяльність відповідача протиправною та стягнути на свою користь 3% річних у розмірі 13 456,08 грн, інфляційні втрати за період з 15.07.2016 по 30.04.2019 у сумі 61 556,25 грн, моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, а також суму невиплаченого страхового платежу. Позивач зазначає, що вказані виплати є способом захисту його майнового інтересу та компенсацією за неправомірне користування його грошовими коштами.
Чудом з матеріалів справи встановлено, що 15.04.2016 між ОСОБА_1 та ПАТ "Банк Михайлівський" було укладено договір №980-017-000001483 банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)" (а.с. 32) в національній валюті.
Того ж дня позивачем було укладено договір №980-017-000222459 "Суперкапітал" (інвестиційний) (з виплатою процентів щомісячно) з ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" (а.с. 33-34), згідно з умовами якого кошти залучались товариством, а виплата відсотків та повернення капіталу мали здійснюватися на вищезазначений рахунок у ПАТ "Банк Михайлівський".
22.04.2016 до вказаного договору між позивачем та ТОВ "Кредитно-інвестиційний центр" було укладено Додаткову угоду (а.с. 37), якою передбачалось право позивача на отримання страхового платежу в розмірі 1 123,08 грн.
Відповідно до банківських виписок, станом на 19.05.2016 на рахунку позивача №980-017-000001483 у ПАТ "Банк Михайлівський" обліковувався залишок грошових коштів у сумі 160 578,73 грн (а.с. 42-43).
На підставі рішення Правління Національного банку України від 23.05.2016 №14/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №812 про запровадження в банку тимчасової адміністрації. Надалі, згідно з рішенням виконавчої дирекції Фонду від 12.07.2016 №1213, було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "Банк Михайлівський" терміном на два роки, який згодом неодноразово продовжувався.
У період з липня 2016 року позивач звертався до Фонду та Уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку із заявами від 07.11.2016 (а.с. 47), від 15.08.2016 (а.с. 48) з вимогами про включення його до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за рахунок Фонду. Проте, відповідач листами від 15.06.2017 та від 21.11.2017 (а.с. 49-50) відмовив у включенні позивача до реєстру, посилаючись на нікчемність правочинів щодо перерахування коштів з рахунків небанківських фінансових установ на рахунки фізичних осіб у травні 2016 року.
Незгода позивача з вказаними діями стала предметом судового розгляду.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.10.2018 у справі №826/8232/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.01.2019, позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" включити інформацію про позивача до переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, із визначення сум, що підлягають відшкодуванню, згідно із договором банківського рахунку "Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)" №980-017-000001483 від 15.04.2016, а саме у розмірі 160 578, 73 грн.
На виконання зазначеного судового рішення, 23.04.2019 позивачу через банк-агент було виплачено гарантовану суму відшкодування в розмірі 160 549,25 грн. Сума страхового платежу в розмірі 1 123,08 грн, передбачена Додатковою угодою від 22.04.2016, виплачена не була.
Суд зауважує, що за своєю правовою природою вимоги про стягнення коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, є похідними від основного зобов`язання та мають компенсаційний характер за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.
У постанові від 27 квітня 2018 року у справі №908/1394/17 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду дійшов висновку, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі №910/16945/14, від 16 листопада 2018 року у справі №918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах №905/2324/17, № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі №924/312/18.
Крім того, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.11.2019 у справі №127/15672/16-ц.
Суд зазначає, що обмеження доступу до суду у справах, що стосуються соціально значущих виплат або повернення майна (коштів), яке було протиправно утримувано державними інституціями, має бути пропорційним. Оскільки позивач звернувся за захистом права, яке було підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, а протиправна бездіяльність щодо невиплати частини коштів (страхового платежу) триває досі, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду.
Крім того, суд враховує, що позивач обґрунтовує звернення до суду саме зараз, посилаючись на тривалий процес відновлення свого права у судовому порядку в межах справи №826/8232/18, а також на те, що до моменту повного розрахунку та остаточного формування правозастосовчої практики у подібних спорах він не міг об`єктивно визначити обсяг своїх порушених прав.
Разом з тим, надаючи оцінку поважності причин пропуску строку звернення до суду, суд вважає за необхідне детально дослідити сукупність особистих, фізичних та соціально-побутових обставин, в яких перебував позивач, та які об`єктивно перешкоджали вчасному вчиненню відповідних процесуальних дій.
Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач є особою з інвалідністю II групи, що підтверджується довідкою МСЕК, та протягом тривалого часу страждає на тяжке психічне захворювання - параноїдну шизофренію, у зв`язку з чим регулярно перебуває під спеціалізованим медичним наглядом та проходив тривалі курси амбулаторного й стаціонарного лікування у закладах охорони здоров`я. Суд зазначає, що такий психофізичний стан позивача істотно ускладнює його можливість самостійно орієнтуватися у процесуальних строках, здійснювати захист своїх інтересів та подавати позовні заяви без сторонньої допомоги.
Крім цього, з кінця 2021 року та до серпня 2022 року позивач був змушений перебувати за місцем своєї постійної реєстрації у м. Донецьку, яке є тимчасово окупованою територією України. В умовах повномасштабної збройної агресії Російської Федерації проти України та запровадження воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, за відсутності належного державного електронного та поштового зв`язку, безпечних шляхів пересування, а також в умовах припинення діяльності українських органів державної влади та судів на зазначеній території, позивач був позбавлений будь-якої реальної та практичної можливості звернутися до адміністративного суду за захистом своїх прав.
Після здійснення евакуації з тимчасово окупованої території у серпні 2022 року та набуття статусу внутрішньо переміщеної особи, позивач потрапив у дорожньо-транспортну пригоду, внаслідок чого отримав тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, що підтверджується довідкою Ковельського ПМД. Зазначена подія призвела до погіршення стану здоров`я позивача та необхідності проходження невідкладного амбулаторного й реабілітаційного лікування, що додатково унеможливило своєчасну підготовку процесуальних документів.
З огляду на тяжкий стан здоров`я, майновий стан та відсутність спеціальних юридичних знань, позивач був змушений звернутися за безоплатною вторинною правовою допомогою. Після прийняття рішення про надання такій особі БВПД та призначення адвоката, здійснювалася робота щодо збору належної доказової бази, витребування архівної інформації та безпосереднього формування тексту позовної заяви.
Оцінюючи вищенаведені обставини у їх сукупності, суд доходить висновку, що пропуск строку звернення до суду зумовлений сукупністю об`єктивних, надзвичайних та непереборних обставин, які виникли незалежно від волі позивача.
Суд зазначає, що обмеження доступу до суду у справах, що стосуються соціально значущих виплат або повернення майна (коштів), яке було протиправно утримувано державними інституціями, має бути пропорційним.
Суд зазначає, що з даним позовом позивач звернувся до суду 19.07.2023 через підсистему "Електронний Суд", з пропуском строку звернення до суду.
Оскільки позивач звернувся за захистом права, яке було підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, а протиправна бездіяльність щодо невиплати частини коштів (страхового платежу) триває досі, суд не вбачає підстав для залишення позову без розгляду.
Враховуючи викладене, беручи до уваги введення в Україні воєнного стану, тривале перебування позивача на тимчасово окупованій території, наявність у нього тяжкого захворювання та інвалідності, перебування на лікуванні після ДТП, що згідно з усталеною практикою Верховного Суду є безумовними підставами для поновлення процесуальних строків, суд приходить до висновку, що позивачем не допущено свавільного чи недобросовісного пропуску строку, а його право на судовий захист підлягає безумовній реалізації.
Дослідивши доводи позивача щодо поновлення строку звернення до суду щодо поважності пропуску строку, суд приходить до висновку про доведеність поважності причин пропуску строку звернення до суду, а тому є достатні підстави для визнання судом таких причин поважними та поновлення пропущеного строку.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 120, 121, 122, 123 КАС України, суд,
у х в а л и в :
1. Визнати поважними причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та моральної шкоди.
2. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання протиправною бездіяльності, стягнення коштів та моральної шкоди.
3. Копії ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не підлягає оскарженню. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Кушнова А.О.