Справа № 420/42865/25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2026 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 №153.
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у розмірі 1 млн. грн., передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 №153.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.
Ухвалою суду від 30.12.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою суду від 23.02.2026 клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про поновлення строку для подання відзиву на позовну заяву задоволено. Поновлено Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України строк для подання відзиву на позовну заяву. Прийнято до розгляду відзив Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на позовну заяву, який надійшов до суду 27.01.2026.
Ухвалою суду від 08.04.2026 витребувано у Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України: - довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.02.2022-13.02.2025 рік (з виокремленням інформації щодо виплати додаткової винагороди в межах постанови КМ України №168); - інформаційний витяг, які саме завдання виконував ОСОБА_1 і де саме проходив службу за період з 24.02.2022-13.02.2025 (з зазначенням щоденного виконання поставлених завдань і місця фактичного проходження служби ); - копію журналу бойових дій за період з 24.02.2022-13.02.2025 (у разі неможливості інформацію щодо наявності записів щодо ОСОБА_1 ); - книгу оперативно-службової діяльності за період з 24.02.2022-13.02.2025 року в розрізі інформації щодо ОСОБА_1 ; - інформацію у складі якої військової частини ОСОБА_1 перебув з 24.02.2022-13.02.2025 року та брав участь в бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії (в разі такої участі в Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України); - у разі відсутності інформації чи перебував ОСОБА_1 у списках про безпосередню участь у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії за період з 24.02.2022-13.02.2025 витребувати інформацію щодо місця перебування позивача та виду виконуваних бойових завдань у складі військової частини за цей період; - довідку про безпосередню участь особи - ОСОБА_1 , необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської федерація проти України (розгорнуту), за формою №6 (не менше як за 6 міс.); - витяги з бойових донесень, бойових журналів, оперативних завдань (не менше як за 6 міс.); - накази про залучення до бойових завдань, а також накази про прибуття/вибуття до районів бойових дій (не менше як за 6 міс.). Зупинено провадження у справі до надання Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України витребуваних документів.
Ухвалою суду від 27.07.2026 поновлено провадження по справі.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є учасником бойових дій та проходить військову службу з 18.06.2019 року у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України, що підтверджується Довідкою №8736 від 04.10.2025 року. 14.04.2022 року позивач уклав контракт про проходження громадянами України військової служби в Військовій частині НОМЕР_1 НГУ строком на три роки. Згідно наданих Витягів з журналів бойових дій військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) на 60 арк. ОСОБА_1 виконував «бойові завдання», більше як 6 міс. Позивач звернувся із Рапортом в якому просив нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 000 000 грн. передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України №153. За результатами розгляду вказаного рапорту, відповідач прийняв Рішення про відмову у виплаті, у зв`язку з проходженням військової служби за контрактом до 24.02.2022 року, отже військовослужбовець відповідає вимогам п.4 ПКМУ №153 від 11.02.2025 року, підстав для включення до наказу про виплату одноразової грошової винагороди немає. П. 4 постанови № 153 не містить положення про те, що прийняття на військову службу для виплати винагороди має бути первинним або що особа не могла раніше проходити військову службу. Натомість п. 4 постанови охоплює всіх осіб, які були прийняті на військову службу під час воєнного стану, незалежно від того, чи це їх перший контракт, чи наступний.
27.01.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги оскільки в Порядку реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153 чітко зазначено критерії, яким повинні відповідати військовослужбовці, щоб отримати передбачену одноразову грошову допомогу. Оскільки Позивач був особою з числа військовослужбовців строкової військової служби, уклав контракт про проходження військової служби до початку дії воєнного стану, а саме 18.06.2019, він не набув права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 1000000 гривень. Відповідач, відмовляючи у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153, діяв у межах та у спосіб визначений Законом, підстав для зобов`язання нарахування та виплати спірної одноразову грошову винагороду, відсутні.
04.02.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив, в якому зазначено, що виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також виявили бажання продовжувати військову службу, подовживши дію укладеного контракту в період воєнного стану. Контракт на проходження військової служби позивачем було укладено 14 квітня 2022 року, в подальшому контракт був знову продовжено, тобто під час дії воєнного стану. Інше тлумачення, не відповідатиме меті прийняття Постанови № 153 підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану та матиме ознаки дискримінації. Оскільки позивач станом на дату набрання чинності Постановою № 153 вже мав необхідну тривалість безпосередньої участі у бойових діях, що сукупно становить більше як 6 міс. та проходить військову службу, у нього виникло правомірне очікування на отримання грошової винагороди, яке набуло характеру захищеного майнового права. Запроваджений Кабінетом Міністрів України експериментальний проект має на меті саме підвищення мотивації до проходження служби, а отже, позбавлення особи винагороди за сумлінно виконаний обов`язок суперечить меті та духу самого нормативного акту. Тлумачення пункту 18 Постанови № 153 як підстави для позбавлення права на виплату є помилковим, адже цей пункт може регулювати лише технічний механізм виплати частинами, але не може бути правовою підставою для анулювання вже набутого права на повну суму винагороди.
Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є військовослужбовцем та проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України.
01.11.2019 року ОСОБА_1 укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ строком на три роки.
14.04.2022 року ОСОБА_1 укладено новий контракт про проходження громадянами України військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ строком на три роки.
Представником позивача - адвокат Чернега І.Ф. в інтересах ОСОБА_1 , направлено до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України заяву з проханням здійснити виплату одноразової грошової винагороди ОСОБА_1 відповідно до положень Постанови КМУ від 11 лютого 2025 року № 153 за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 000 000 гривень.
Згідно протоколу засідання комісії № 4 Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України з реалізації виплати одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах від 25.10.2025 року відбувся розгляд рапорту позивача щодо виплати грошової винагороди.
Комісія ухвалила: у зв`язку із проходженням військової служби за контрактом до 24.02.2022 року військовослужбовець не відповідає вимогам п. 4 ПКМУ № 153 від 11.02.2025 року, підстав включення до наказу про виплату одноразової грошової винагороди немає.
Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII), захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.
Приписами частини 6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено такі види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Частиною 1 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з п. 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації.
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією держави-терориста Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В подальшому строк дії воєнного часу неодноразово продовжувався та триває на дату розгляду даної справи. Отже, як у спірний період, так і нас час розгляду даної справи на території України діє особливий період.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 11 лютого 2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі Постанова № 153) та затверджено «Порядок реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Порядок).
Згідно з пунктом 3 Постанови №153 установлено, що учасниками експериментального проекту є: громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу; Збройні Сили; Національна гвардія; Державна прикордонна служба; Міністерство оборони; Міністерство внутрішніх справ; військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
Відповідно до пункту 4 Постанови № 153 установлено, що громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;
виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:
були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;
проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу "молодший лейтенант";
проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.
Суд зазначає, що для вирішення цього спору визначальним є встановлення наявності або відсутності у позивача сукупності умов, передбачених пунктом 4 Постанови №153, а саме: належності позивача до відповідної категорії військовослужбовців, прийняття або призову на військову службу у віці до 25 років під час воєнного стану, проходження військової служби, участі у бойових діях у районах ведення воєнних (бойових) дій, а також відсутності встановлених Постановою №153 обставин, які виключають право на виплату.
Судом увтановлено, що позивач 14.04.2022 позивач був прийнятий на військову службу за контрактом в умовах дії воєнного стану у віці до 25 років, про що того ж дня було укладено відповідний контракт про проходження військової служби.
Позивач є діючим військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 від 01.10.2025 № 8624, ОСОБА_1 з 21 по 31 березня 2022, з 22 по 26 квітня 2022 року, з 06 по 31 травня 2022 року, з 01 по 30 червня 2022 року, з 01 по 11, з 25 по 31 липня 2022 року, з 01 по 12, з 19 по 31 серпня 2022 року, з 01 по 13 вересня 2022 року, з 26 по 27 листопада 2022 року, з 01 по 05 грудня 2022 року, за 14, 21, 23, 28 серпня 2023 року,з 04, 08, з 10 по 19, з 25 по 30 вересня 2023 року, з 01 по 10, за 16, з 19 по 31, за 23, 30 жовтня 2023 року, за 06, 13, з 20 по 21, за 27 листопада 2023 року, за 04, 24, 31 грудня 2023 року, з 08 по 09, за 15, 22 січня 2024 року, за 05, 12, 19, 26 лютого 2024 року, за 11, 18, 25 березня 2024 року, за 02, 09, 15, 23, 30 квітня 2024 року, за 07, 13, 20 травня 2024 року, за 10, 17, 24, 30 червня 2024 року, за 01, 08, 11, 15, 22, 23, 29 липня 2024 року, за 05, 08, 11, 12 серпня 2024 року, з 17 по 18, з 19 по 28, з 29 по 31 серпня 2024, з 01 по 12, з 13 по 30 вересня 2024, з 01 по 17, з 18 по 23, з 24 по 27, з 28 по 31 жовтня 2024, за 01, за 03, з 04 по 09, з 10 по 14, з 15 по 19, з 21 по 27 листопада 2024 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
При цьому, розрахувавши за вказаною довідкою періоди безпосередньої участі позивача в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування військової агресії російської федерації проти України в Донецькій та Луганській областях, судом встановлено, що станом на 13 лютого 2025 року (день набрання чинності Постановою № 153), сукупний строк участі позивача у наведених заходах також складає значно більше шести місяців, що відповідає умовам для виплати спірної одноразової грошової винагороди, визначеним Постановою № 153.
Також матеріали справи не містять відомостей про притягнення позивача до кримінальної відповідальності та/або адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
Суд, відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не має права на спірної винагороди, оскільки як станом на день набрання чинності Постановою № 153 (13 лютого 2025 року), так і станом на час внесення до неї змін постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 р. № 153», яка набрала чинності з 08 квітня 2025 року, якою розширено перелік військовослужбовців, на яких поширюється дія Постанови № 153, та враховуючи, що під час дії воєнного стану позивач продовжив дію контракту, чим по суті уклав контракт про проходження військової служби вже під час воєнного стану.
Крім того, тлумачення абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 у вузькому значенні, тобто лише відносно певних осіб (військовослужбовців), буде дискримінаційним відносно осіб, які уклали контракт про проходження військової служби у віці до 25 років та продовжили військову службу при настанні обставин, визначених Постановою № 153.
Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац 7 пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07 липня 2004 року № 14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об`єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Таким чином, виплата грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», лише особам, які проходять військову службу на період воєнного стану, буде дискримінаційним відносно осіб, які до 25 років прийняті на службу та проходять військову службу за контрактом до введення воєнного стану, та після введення воєнного стану також виявили бажання продовжувати військову службу, подовживши дію укладеного контракту в період воєнного стану.
У спірних правовідносинах Кабінет Міністрів України з метою підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану прийняв Постанову № 153, якою установив додаткові блага для громадян України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, на які, на переконання суду, має право і позивач.
За таких обставин суд доходить висновку, що відповідачем протиправно відмолено позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою № 153.
Щодо обраного способу захисту порушених прав позивача, суд зазначає таке.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно із частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проєктом нормативно-правового акта.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми, у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
За встановлених в цій справі обставин, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн., передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 №153 та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12, 13 частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 №3674-VI "Про судовий збір", у зв`язку з чим підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн., передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 №153.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1 млн. грн., передбачену постановою Кабінету Міністрів України "Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану" від 11.02.2025 №153 та прийняти відповідне рішення по суті з урахуванням висновків суду, зазначених у цьому рішенні.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.