Дата документу 28.07.2026 Справа № 336/6802/25
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний №336/6802/25 Головуючий у першій інстанції: Дацюк О.І. Провадження № 22-ц/807/1048/26 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Мінгазова Р.В.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на предмет спору: Акціонерне товариство «Креді агріколь банк», про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИЛА:
У липні 2025 року ТОВ «ФК «Брайт-К» звернулось з позовом до ОСОБА_1 в якому вказало, що 09.11.2022 року між АТ «Креді агріколь банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №2/3954515 на підставі якого відповідач отримала кредит в сумі 70059,43 гривень строком користування по 08.11.2025 року зі сплатою щомісячної процентної винагороди за користування кредитом у розмірі 30% річних.
18.12.2024 року між АТ «Креді агріколь банк» та ТОВ «ФК «Брайт-К» було укладено договір про відступлення права вимоги №5-2024 за умовами якого первісний кредитор передав (відступив) новому кредитору права вимоги до боржників, а новий кредитор набув права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами.
Згідно з реєстром прав вимог №2 від 23.12.2024 року, ТОВ «ФК «Брайт-К» набуло право вимоги за кредитним договором №2/3954515, укладеним 09.11.2022 року з ОСОБА_1 в сумі 63141,94 гривня.
Відповідач кредитними коштами скористалась, однак, зобов`язання з повернення кредитних коштів та сплати відсотків не виконує, тому станом 19.06.2025 року існує заборгованість в сумі 70266,40 гривень, які просять стягнути разом з судовими витратами.
Просили стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» 70226,40 гривень (сімдесят тисяч двісті двадцять шість гривень 40 коп.) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2/3954515 від 09.11.2022 року; судовий збір в сумі 2422,40 гривні (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2026 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Брайт-К» 70226,40 гривень (сімдесят тисяч двісті двадцять шість гривень 40 коп.) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №2/3954515 від 09.11.2022 року; судовий збір в сумі 2422,40 гривні (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що задовольняючи позов судом першої інстанції не враховано оплати здійснені відповідачкою у розмірі 42250 грн.
В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 99840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3328,00 грн. (3328,00 грн. Х 30 = 99840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
За вимогами п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтованими є позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу та відсотків за користування кредитом.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України).
Частиною 1статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 09.11.2022 року між АТ «Креді агріколь банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №2/3954515, на підставі якого банк надав відповідачеві на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 70059,43 гривень строком користування з 09.11.2022 року по 08.11.2025 року, а відповідач зобов`язалась повертати кредит щомісячно, в число місяця, визначене графіком платежів по кредиту (Додаток №1 до договору, який є невід`ємною частиною) як день повернення кредиту.
Згідно з п. 1.2. договору, кредит надається відповідачеві для погашення заборгованості згідно заяви про надання банківської послуги «Кредитна картка» від 12.07.2022 року в рамках та на підставі Договору про надання банківських послуг №689476/3954515 від 30.07.2020 року.
Підпунктом 1.3.1. договору передбачено обов`язок відповідача сплачувати банку щомісячну процентну винагороду за користування кредитом у розмірі 30% річних (фіксована процентна ставка).
Надання кредиту здійснюється безготівково шляхом перерахування кредитних коштів в день видачі кредиту на рахунки заборгованості за договором, визначеного п. 1.2. договору, в сумі, визначеній в п.1.1. договору (п. 2.1. договору).
Згідно з п. 2.4. договору, відповідач сплачує проценти та комісію (якщо передбачена) у валюті кредиту, відповідно до розрахунків банку, щомісяця, в день повернення кредиту одночасно з погашенням заборгованості за кредитом (частиною кредиту) на рахунок погашення заборгованості. У разі прострочення погашення чергового платежу по кредиту, проценти нараховуються на суму заборгованості за кредитом згідно договору і за весь період прострочення до моменту погашення заборгованості по кредиту.
Відповідно до п. 2.7. договору, у разі недостатності суми здійсненого платежу за виконання зобов`язання за договором у повному обсязі ця сума погашає вимоги банку у такій черговості: прострочена до повернення сума кредиту; прострочені проценти за користування кредитом; нарахована сума кредиту (поточний платіж згідно Графіка платежів за кредитом); нараховані проценти за користування кредитом (поточний платіж згідно графіка платежів за кредитом); комісія (якщо передбачена); неустойка (штраф, пеня) інші платежі.
Як вказує п.п. 3.1.7. договору, у випадку відступлення права вимоги за договором банк протягом 10 робочих днів зобов`язаний повідомити відповідача про такий факт у один із способів: шляхом направлення поштових відправлень, текстових, голосових та інших повідомлень через засоби телекомунікації, у тому числі без залучення працівника банку, нового кредитора або колекторської компанії, шляхом використання програмного забезпечення або технологій, за реквізитами, зазначеними у розділі «Реквізити та підписи сторін», або за іншими реквізитами, які отримані банком в процесі виконання договору.
Підпунктом 3.2.3. договору передбачене право банку вимагати дострокового повернення відповідачем кредиту в повній сумі, сплати нарахованих процентів, штрафі та пені, якщо відповідач протягом 3-х робочих днів від дати отримання вимоги банку про надання забезпечення (додаткового забезпечення) виконання зобов`язання, не надасть такого забезпечення (шляхом укладення відповідного договору) або запропоноване забезпечення не влаштовує банк.
Відповідач зобов`язалась погашати заборгованість за договором (заборгованість за кредитом, проценти, комісії (якщо передбачена), штрафи, пені тощо) в терміни та в порядку згідно умов договору та сплачувати банку нараховані проценти в розмірі, зазначеному у договорі та повернути в повному обсязі кредит, сплатити нараховані процента за фактичний час його використання, можливі неустойку та завдані збитки в порядку та у випадках, визначених договором (п.п. 3.3.2, 3.3.8).
ОСОБА_1 також підписала та направила АТ «Креді агріколь банк» додаток №1 до кредитного договору таблицю обчислення орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та орієнтовної реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.
Копіями платіжних інструкцій від 09.11.2022 року підтверджується перерахування АТ «Креді агріколь банк» 68808,65 гривень, 797,52 гривень та 453,26 гривень з призначенням платежу - рефінансування кредитної заборгованості по договору 1313482 від 18.10.2022 року ОСОБА_1 .
Позивачем також було долучено виписку з рахунку АТ «Креді агріколь банк» за період з 09.11.2022 року по 23.12.2024 року.
18.12.2024 року між ТОВ «ФК «Брайт-К» та АТ «Креді агріколь банк» укладено договір про відступлення права вимоги №5-2024, за умовами якого первісний кредитор передав (відступив) новому кредитору права вимоги до боржників, а новий кредитор набув права вимоги первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені цим договором. Відступлення первісного кредитора здійснюється шляхом купівлі новим кредитором права вимоги, новий кредитор набуває права на всі суми, які він одержить від боржників на виконання вимоги, а первісний кредитор не відповідатиме перед новим кредитором, якщо одержана ним сума буде меншою від суми, сплаченої новим кредитором первісному кредитору.
У випадку укладення сторонами більш ніж одного реєстру прав вимоги, кожен наступний реєстр прав вимоги доповнює, а не замінює попередній.
Право вимоги переходить від первісного кредитора до нового кредитора з дати підписання ними відповідного реєстру прав вимоги, за зразком, наведеним у Додатку №1 до договору, що становить його невід`ємну частину.
Згідно з реєстром прав вимог №2 від 23.12.2024 року, що є додатком №1 до договору про відступлення права вимоги, ТОВ «ФК «Брайт-К» набуло право вимоги за кредитним договором №2/3954515 від 09.11.2022 року, укладеного з ОСОБА_1 на заборгованість у розмірі 63141,94 гривня.
15.04.2025 року ТОВ «ФК «Брайт-К» направило ОСОБА_1 повідомлення про наявність простроченої заборгованості за кредитом в сумі 34776,39 гривень, яка утворилась станом на 23.12.2024 року.
19.06.2025 року ТОВ «ФК «Брайт-К» направило ОСОБА_1 вимогу про дострокове повернення всієї суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії, яка станом на 19.06.2025 року складає 70226,40 гривень.
За розрахунком заборгованості, складеним АТ «Креді агріколь банк», станом на 23.12.2024 року, внаслідок неналежного виконання зобов`язання, утворилась заборгованість, яка станом на 23.12.2024 року становить 63141,94 гривня, з яких 27806,63 гривень строкової заборгованості за тілом кредиту, 20101,19 гривня простроченої заборгованості за тілом кредиту, 558,92 гривень заборгованості по нарахованим та несплаченим відсоткам та 14675,20 гривень по нарахованим та несплаченим простроченим відсоткам.
За розрахунком ТОВ «ФК «Брайт-К», у період з 23.12.2024 року по 19.06.2025 року утворилась заборгованість в сумі 7084,46 гривні, з яких 7084,46 гривень заборгованості по відсоткам.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушеного права, за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.
Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
У пункті 3.4 вказаного Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 зазначено, що виходячи зі змісту частини першої статті 8 Конституції України, охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Одним з проявів верховенства права, - підкреслюється у підпункті 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004, - є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об`єднуються.
З огляду на приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.
Тобто інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Разом із тим, не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції" від 16 грудня 1992 року).
У справі "Беллет проти Франції" ЄСПЛ зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі "Перес де Рада Каванил`ес проти Іспанії").
ЄСПЛ зазначав, що право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати легітимну мету та гарантувати пропорційність між їх використанням і такою метою (§ 22, рішення ЄСПЛ у справі "Мельник проти України" від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).
Згідно зі сталою практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд.
ЄСПЛ розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Згідно з пунктом 6 статті 3 ЦК України справедливість, добросовісність та розумність належать до загальних засад цивільного законодавства.
За вимогами ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, ;що регулює подібні відносини, або керуючись загальними засадами і змістом законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, у якому повно відображені обставини, що мають значення для цієї справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При ухваленні рішення суд зобов`язаний з`ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов`язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 ЦК України, разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Частиною першою статті 612 ЦК України визначено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
За правилами ч.1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Згідно зі ст. 1047 ЦК України у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, договір позики укладається в письмовій формі.
Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Встановлено, що матеріали справи містять належні докази на підтвердження факту надання відповідачу позики за договором № 2/3954515 від 09.11.2022 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів прийшла висновку про доведеність факту укладання кредитного договору та нарахування кредитних коштів та наявність правових підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту з ОСОБА_1 .
За положеннями статей 1046, 1049 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року по справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, та яка повинна бути застосована в даній справі щодо спростування нарахованих позивачем процентів (як за загальними, так і за простроченими).
Аналіз зазначених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Зазначена правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12, провадження №14-10цс18, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, провадження №4-154цс18, від 31 жовтня 2018 року у справі №202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18.
Згідно укладеного 09.11.2022 року між АТ «Креді агріколь банк» та ОСОБА_1 кредитного договору №2/3954515 строком користування кредитними коштами встановлено з 09.11.2022 року по 08.11.2025 року.
Таким чином, позивачем здійснено нарахування відсотків в межах строку дії кредитного договору, що відповідає вимогам чинного законодавства.
Зважаючи на викладене, колегія суддів повною мірою погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором обґрунтовані, підтверджені наданими доказами та підлягають задоволенню у повному обсягу.
Колегія суддів критично оцінює доводи апеляційної скарги про не врахування судом першої інстанції оплати здійснені відповідачкою у розмірі 42 250 грн, оскільки зазначені оплати здійснені на часткове погашення поточної заборгованості та враховані у розрахунку заборгованості, що вбачається з співставлення розрахунку заборгованості та наданих позивачем виписок по рахунку позивачки, в якому чітко вказано які суми надходили та списувались на погашення заборгованості.
Не заслуговують на увагу посилання в апеляційній скарзі на неналежну оцінку судом доказів по справі, оскільки, відповідно до положень ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. А не зазначення в мотивувальній частині рішення мотивів, з яких суд бере до уваги або відхиляє докази, відповідно до положень ст. 376 ЦПК України, не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду, якщо справа вирішена по суті правильно.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, вже були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Інші твердження апеляційної скарги фактично зводяться до суб`єктивного викладу обставин справи та незгодою скаржника з оскаржуваним рішенням.
Таким чином, апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 січня 2026 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 28 липня 2026 року.
Головуючий
Судді: