УХВАЛА
23 липня 2026 року
м. Київ
справа № 932/5563/23
провадження № 61-5825ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,
розглянув касаційну скаргуОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
У червні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, остаточно просила:
визнати транспортний засіб - автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
припинити право власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 та виділити цей автомобіль ОСОБА_1 ;
стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію за 1/2 частку ринкової вартості автомобіля марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 в сумі 4 000 доларів США;
стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошові кошти в сумі 3 800 доларів США, які є 1/2 від суми коштів, сплачених сторонами у шлюбі в рахунок погашення позики за кредитним договором, укладеним з метою придбання квартири
АДРЕСА_1 .
Рішенням Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02 жовтня
2025 року позов задоволено частково.
Визнано автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 спільним сумісним майном ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Виділено ОСОБА_1 автомобіль марки «Mercedes-Benz» модель «Vito»,
2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію вартості
1/2 частини автомобіля марки «Mercedes-Benz» модель «Vito», 2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , колір - сірий, номер кузова НОМЕР_2 ,
у розмірі 164 886,00 грн.
В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Із вказаним рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог
про стягнення грошових коштів у розмірі 1 469,5 доларів США, не погодилась
ОСОБА_2 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02 жовтня 2025 року в частині відмови у стягнення частини коштів, сплачених сторонами у шлюбі в рахунок погашення позики за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти
в розмірі 1 469,50 доларів США. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В іншій частині рішення суду залишено безмін.
30 квітня 2026 року ОСОБА_1 , через підсистему «Електронний суд», звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року у цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року в частині стягнення
частини коштів, сплачених сторонами у шлюбі в рахунок погашення позики
за кредитним договором, і в цій частині залишити в силі рішення Шевченківського районного суду міста Дніпра від 02 жовтня 2025 року.
Ухвалою Верховного Суду від 13 травня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків.
Вимоги ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху заявником виконано.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судове рішення у справі, яке не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах
з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
За правилом пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі з ціною позову в розмірі 7 800 доларів США, яка на момент подання касаційної скарги
30 квітня 2026 року еквівалентна 343 824,00 грн (офіційний курс гривні щодо іноземних валют, встановлений Національним банком України 30 квітня 2026 року (44,0820)).
Отже, ціна позову у справі 343 824,00 грн, станом на 01 січня 2026 року не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328*250 =
832 000,00 грн).
Враховуючи зазначене вище, постанова постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року не підлягає касаційному оскарженню відповідно
до положень частини третьої статті 389 ЦПК України, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
У касаційній скарзі заявник зазначає, що ця справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки оскаржуване рішення створює прецедент «легалізованого збагачення» одного із подружжя за рахунок іншого. Визнання права на компенсацію без доведення фінансової участі позивача в погашенні боргу суперечить принципам справедливості та розумності цивільного законодавства відповідно до статті 3 ЦПК України.
Верховний Суд звертає увагу, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики означає, що заявник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Однак, у чому саме полягає фундаментальне значення справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння
та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин, представником заявника не обґрунтовано.
Наведені заявником обставини не дають підстав вважати, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки вона на обґрунтування своїх доводів
не навів переконливих та обґрунтованих аргументів, які підтверджували
б те, що касаційна скарга повинна бути розглянута Верховним Судом на підставі зазначеного підпункту «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Наведені заявником обставини, передбачені підпунктом «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
З огляду на викладене заявник не обґрунтував необхідність відкриття касаційного провадження в справі, судове рішення в якій не підлягає касаційному оскарженню.
Верховний Суд враховує: ціну і предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства, судову практику в такій категорії справ та вважає, що відсутні підстави, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із висновками суду апеляційної інстанції щодо оцінки доказів та переважно спрямовані на необхідність переоцінки доказів Верховним Судом, однак встановлення обставин справи, дослідження
та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано
на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи
від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно
до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах,
де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини,
яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень
та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими,
ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 37).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подав касаційну скаргу
на судове рішення у справі з ціною позову, яка не перевищує 250 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, яке не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтею 129 Конституції України, частиною шостою, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 квітня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. В. Сердюк
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара