ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" липня 2026 р. Справа№910/1374/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Владимиренко С.В.
суддів: Ходаківської І.П.
Демидової А.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2026
у справі №910/1374/26 (суддя Нечай О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інкам»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про стягнення 135 738,10 грн
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інкам» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 135 738,10 грн, з яких: 3% річних у розмірі 35 599, 96 грн та інфляційних втрат у розмірі 100 138, 14 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов`язання у розмірі 1 293 092, 24 грн, стягнутого на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2025 у справі №910/13723/22 (910/5075/24), у зв`язку з чим позивач нарахував та заявив до стягнення інфляційні втрати та 3% річних за період прострочення з 17.12.2024 по 16.11.2025.
Господарський суд міста Києва рішенням від 22.04.2026 у справі №910/1374/26 позов задовольнив. Стягнув з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Інкам» інфляційні втрати в розмірі 100 138, 14 грн, 3% річних у розмірі 35 599, 96 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 662, 40 грн.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат за заявлені позивачем періоди, встановив, що зазначені розрахунки є арифметично вірними, отже, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Викладені відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечення щодо позовних вимог у цій справі суд першої інстанції відхилив, оскільки останні зводяться до незгоди з правовою природою стягнутих з нього в межах справи №910/13723/22 (910/5075/24) безпідставно набутих коштів, а відтак спростовуються висновками суду в цьому рішенні та висновками судів під час розгляду справи №910/13723/22 (910/5075/24). Окрім того, суд врахував, що відповідачем було самостійно здійснено повернення безпідставно набутих коштів у повному обсязі, а також сплачено інфляційні втрати та 3% річних у встановлених судом розмірах.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, 11.05.2026 Приватне акціонерне товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 у справі №910/1374/26 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги відповідач зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 у справі № 910/1374/26 є незаконним та необґрунтованим, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, зокрема суд:
визнав безпідставним набуття коштів НЕК «Укренерго», проте не врахував, що станом на 31.10.2023 та 07.11.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2023 у справі № 910/8571/23 та відповідний наказ залишалися і є чинними та підлягали обов`язковому виконанню (ст.129 Конституції України, ст.18 ГПК України);
скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відбулося лише 13.12.2023, тобто після фактичного виконання рішення суду. Отже, отримання коштів до цього моменту було здійснене на підставі чинного судового рішення та виконавчого документа, що виключає ознаки «безпідставного збагачення» за ст.1212 Цивільного кодексу України. На момент стягнення у ВПВР Державної ДВС МЮУ були всі правові підстави діяти, а кошти набуто законно;
стаття 1212 Цивільного кодексу України застосовується лише у випадках, коли відсутня правова підстава для набуття майна, а не зміна порядку виконання рішення суду;
суд ототожнив скасування постанови ВПВР Державної ДВС МЮУ із виникненням обов`язку повернення вже стягнутих сум. Водночас ні Кодекс України з процедури банкрутства, ні Закон України «Про виконавче провадження» не передбачають обов`язку стягувача повертати кошти, отримані на виконання чинного рішення суду та наказу, якщо таке рішення не було скасовано;
суд першої інстанції послався на ч.14 ст.39, ст.41 Кодекс України з процедури банкрутства щодо дії мораторію. Однак ці норми обмежують діяльність ВПВР Державної ДВС МЮУ, а не кредитора (стягувача) НЕК «Укренерго». Тобто, відповідальність за порушення мораторію покладається на ВПВР Державної ДВС МЮУ, а не на кредитора (НЕК «Укренерго»);
відповідно до ст. 203, 215 ЦК України правочин є недійсним, якщо його зміст суперечить закону. ТОВ «Ернерінг» не мало грошової вимоги до НЕК «Укренерго», оскільки кошти були стягнуті з рахунку боржника ВПВР Державної ДВС МЮУ за чинним судовим рішенням. Предмет уступки був відсутній на момент проведення аукціону, що є підставою для визнання договору відступлення недійсним (постанова Касаційного господарського суду від 14.12.2022 у справі №910/14631/21);
суд не надав належної оцінки доводам НЕК «Укренерго» про відсутність у ТОВ «Ернерінг» грошових вимог до нього, які могли бути предметом відступлення. Внаслідок цього суд безпідставно визнав чинними результати аукціону та договір відступлення права вимоги. Не перевірено, чи мав арбітражний керуючий право відчужувати саме такі вимоги, які не входили до ліквідаційної маси, а виникли як наслідок скасування постанови ВПВР Державної ДВС МЮУ;
в ухвалі Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі №910/13723/22 вказано, що кошти у загальному розмірі 1 293 092,24 грн списані з рахунку ВПВР Державної ДВС МЮУ, а не фактично перераховані (отримані НЕК «Укренерго».
застосований судом підхід фактично нівелює дію остаточних судових рішень, створює ризик подвійного стягнення та суперечить практиці ЄСПЛ щодо стабільності правовідносин (справи «Брумареску проти Румунії», «Совтрансавто-Холдинг проти України»);
подальше нарахування є безпідставним та незаконним.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 у справі №910/1374/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Владимиренко С.В., судді: Демидова А.М., Ходаківська І.П.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 18.05.2026 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 у справі №910/1374/26 залишив без руху, надав скаржнику строк на усунення недоліків апеляційної скарги.
Скаржник у встановлений строк усунув недоліки апеляційної скарги, шляхом подання відповідного клопотання.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 01.06.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 у справі №910/1374/26; розгляд апеляційної скарги призначив у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; витребував матеріали справи №910/1374/26 з Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи №910/1374/26 надійшли на адресу Північного апеляційного господарського суду 08.06.2026.
За змістом частини 3 статті 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною 10 цієї статті та частиною 2 статті 271 цього Кодексу.
Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до частини 5 статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
23.10.2023 Відділом примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було відкрито виконавче провадження №73111732 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 у справі №910/8571/23 про стягнення з ТОВ «Ернерінг» на користь ПАТ «НЕК «Укренерго» 4 595 690,25 грн основної заборгованості, 17 153 670,06 грн інфляційних втрат, 2 576 849,69 грн 3% річних, 28 861 520,40 грн пені, 8 010 907,40 грн штрафу, а також судових витрат зі сплати судового збору у розмірі 939 400,00 грн.
31.10.2023 у межах виконавчого провадження №73111732 з грошового рахунку ТОВ «Ернерінг», відкритого в АБ «УКРГАЗБАНК» на користь стягувача стягнуто кошти у розмірі 1 066 114,03 грн.
07.11.2023 у межах виконавчого провадження №73111732 з грошового рахунку ТОВ «Ернерінг», відкритого в АБ «УКРГАЗБАНК» на користь стягувача стягнуто кошти у розмірі 226 978,21 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі №910/13723/22 частково задоволено скаргу арбітражного керуючого на дії Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та скасовано постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Григорян О.Г. про відкриття виконавчого провадження № 73111732 від 23.10.2023.
При вирішенні скарги на дії ДВС, суд встановив, що відкриття провадження та виконання наказу №910/8571/23 від 28.08.2023 суперечить вимогам частини чотирнадцятої статті 39, статті 41 та частині першій статті 59 КУзПБ, а також пункту 3 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів (01.03.2023) пред`явлення конкурсними та забезпеченими кредиторами вимог до боржника та їх задоволення можуть здійснюватися лише у порядку визначеному КУзПБ та в межах провадження у справі; забороняється стягнення на підставі виконавчих та інших документів, що містять майнові вимоги, за якими стягнення здійснюється в судовому або в позасудовому порядку відповідно до вимог законодавства, крім випадків перебування виконавчого провадження на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум.
08.03.2024 державним виконавцем ДВС Григорян О.Г. скасовано наступні процесуальні документи у виконавчого провадження №73111732: «Постанова про відкриття виконавчого провадження», «Постанова про арешт коштів боржника», «Постанова про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій", «Постанова про стягнення виконавчого збору».
Відповідно до Договору відступлення права вимоги майна придбаного на аукціоні № ВRD001-UА-20240312-46813 від 04.04.2024, укладеного між ТОВ «ЕРНЕРІНГ» в особі арбітражного керуючого Вегери А.А. та ТОВ «ФК «Інкам» - на умовах, визначених у цьому Договорі, продавець передає покупцю, а покупець набуває всі права вимоги з повернення безпідставно стягнутих коштів у розмірі 1 293 092,24 грн, боржник ПАТ «НЕК «Укренерго».
Відповідно до п. 2 Договору майно передається на підставі протоколу проведення електронного аукціону № ВRD001-UА-20240312-46813 від 22.03.2024.
Згідно з п. 3. Договору за відступлені права вимоги за цим Договором покупець сплатив продавцю грошову суму в розмірі 527 581,63 грн.
На виконання вимоги п. 3 Договору відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Інкам» сплатило ТОВ «Ернерінг» 527 581,63 грн, що підтверджується платіжними інструкціями № 223 від 21.03.2024; № 32 від 03.04.2024; № 238 від 03.04.2024.
08.04.2024 ТОВ «ФК «Інкам» направило відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги з повернення безпідставно стягнутих коштів у розмірі 1 293 092,24 грн з проханням сплати борг на користь нового кредитора.
11.04.2024 відповідач отримав зазначене повідомлення, однак станом на 24.04.2024 відповіді не надав, вказані кошти не повернув.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2025 у справі №910/13723/22 (910/5075/24) позов ТОВ «ФК «Інкам» до ПрАТ «НЕК «Укренерго» про стягнення 1 471 948,43 грн задоволено повністю; стягнуто з ПрАТ «НЕК "Укренерго» на користь ТОВ «ФК «Інкам» 1 471 948,43 грн, з яких: 1 293 092,24 грн безпідставно набутих грошових коштів, 139 846,50 грн інфляційних втрат та 39 009,69 грн 3 % річних та судовий збір у розмірі 18 404,32 грн; у задоволенні зустрічної позовної заяви ПрАТ «НЕК «Укренерго» до ТОВ «ФК «Інкам», ТОВ «Ернерінг» про визнання недійсними результатів аукціону та договору відступлення права вимоги відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що починаючи з 01.03.2023 - відкриття провадження у справі №910/13723/22 про банкрутство ТОВ «Ернерінг» та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» втратило право отримання задоволення своїх кредиторських вимог поза процедурою банкрутства ТОВ «Ернерінг».
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 апеляційну скаргу ПрАТ «НЕК «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2025 у справі №910/13723/22 (910/5075/24) залишено без задоволення; рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2025 у справі № 910/13723/22 (910/5075/24) залишено без змін.
Постанова апеляційного господарського суду мотивована тим, що станом на 31.10.2023-07.11.2023 у ПрАТ «НЕК «Укренерго» не було законної підстави набуття грошових коштів поза процедурою банкрутства в силу введеного 01.03.2023 мораторію на задоволення вимог кредиторів, ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.12.2023 у справі №910/13723/22 скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження №73111732 від 23.10.2023, на яку відповідач посилається як на правову підставу набуття стягнутих з боржника коштів.
Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду постановою від 24.02.2026 касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» залишив без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 09.07.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.11.2025 у справі № 910/13723/22 (910/5075/24) залишив без змін.
Частиною четвертою статті 75 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, вищезазначеним рішенням суду, яке набрало законної сили встановлено обов`язок відповідача повернути безпідставно стягнуті кошти у розмірі 1 293 092, 24 грн, а тому доводи відповідача про те, що у нього відсутні будь-які грошові та інші зобов`язання (зокрема повернення коштів як безпідставно набутих) перед ТОВ «ЕРНЕРІНГ» та іншими третіми особами, зокрема ТОВ «ФК «ІНКАМ» у розмірі 1 293 092,24 грн не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції.
Спір у даній справі виник щодо нарахування відповідачу позивачем 3% річних та інфляційних втрат на підставі частини 2 статті 625 ЦК України.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Відповідно до частини першої, другої статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Тлумачення статті 1212 ЦК України свідчить, що необхідно встановити обставини, які в сукупності є підставою для виникнення такого зобов`язання: факт набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи, відсутність для цього підстав.
Стаття 1212 ЦК України застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто за допомогою інших, спеціальних способів захисту. Якщо правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому законом порядку відпала.
Зазначена норма є загальною і її застосування можливе лише тоді, коли відсутній спеціальний порядок набуття (збереження) майна особою, встановлений законом. Разом з тим, якщо підстави такого порядку в силу прямої вимоги закону чи рішення суду відпали, особа, права якої порушено, не позбавлена права повернути набуте (збережене) майно іншою особою саме на підставі статті 1212 ЦК України.
Зі змісту судових рішень у справі 910/13723/22 (910/5075/24) вбачається, що між ТОВ «Ернерінг» та ТОВ «ФК «Інкам» 04.04.2024 було укладено Договір відступлення права вимоги майна придбаного на аукціоні №ВRD001-UА-20240312-46813, відповідно до умов Договору продавець передав покупцю, а покупець набуває всі права вимоги з повернення безпідставно стягнутих коштів у розмірі 1 293 092,24 грн, боржник - ПрАТ «НЕК «Укренерго». Тобто, у зобов`язаннях на загальну суму 1 293 092,24 грн, що виникли внаслідок безпідставного набуття ПрАТ «НЕК «Укренерго» грошових коштів, відбулась заміна кредитора з ТОВ «Ернерінг» на ТОВ «ФК «Інкам». Починаючи з 01.03.2023 - відкриття провадження у справі №910/13723/22 про банкрутство ТОВ «Ернерінг» та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів ПрАТ «НЕК «Укренерго» втратило право отримання задоволення своїх кредиторських вимог поза процедурою банкрутства ТОВ «Ернерінг». Судом встановлено про припинення правової підстави, на підставі якої ПАТ «НЕК «Укренерго» перераховано кошти з рахунку ТОВ «Ернерінг» у розмірі 1 293 092,24 грн, а відповідно у відповідача виник обов`язок з повернення суми таких коштів як безпідставно набутих.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність за порушення грошового зобов`язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних та інфляційних втрат відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні правові висновки вкладені Верховним Судом у постановах від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов`язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов`язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц, №646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17 тощо).
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений. Періодом, за який розраховуються інфляційні втрати, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція) (такий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08.11.2022 у справі №910/21124/20, від 13.03.2024 у справі № 904/5899/21).
Питання розрахунку інфляційних втрат у зв`язку з простроченням боржником виконання грошового зобов`язання також було предметом розгляду об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №905/21/19, за результатами розгляду якого об`єднана палата в постанові від 26.06.2020 виклала правовий висновок про те, що при зменшенні суми боргу, внаслідок часткового виконання зобов`язання боржником, сума погашення має відніматися не від основного боргу, який існував на початок розрахункового місяця, а від суми основного боргу, помноженої на індекс інфляції у цьому місяці (фактичної вартості грошей на кінець розрахункового місяця з урахуванням інфляційних процесів). А подальший розрахунок інфляційних збитків здійснюється з урахуванням саме проіндексованого залишку основного боргу за попередній місяць у тій же послідовності (шляхом перемножування на індекс інфляції за наступний місяць та віднімання конкретної суми погашення боргу у новому розрахунковому місяці).
Таким чином, вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Велика Палата Верховного Суду у пункті 64 постанови від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 зробила такий висновок: «Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу».
Подібний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду у пунктах 98, 99 постанови від 10.09.2025 у справі № 369/13444/20, в якій зазначено: «Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з ухваленням судового рішення щодо нього чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність актів правосуддя про стягнення заборгованості не припиняє зобов`язань сторін. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (див. постанови Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 130/1001/17, від 29.09.2021 у справі № 166/1222/20).
Вказане узгоджується із сталою правовою позицією щодо відповідальності боржника за невиконання грошового зобов`язання за рішенням суду, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) з посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18) та від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Як вбачається з матеріалів справи, зобов`язання відповідача з повернення безпідставно набутих коштів у сумі 1 293 092,24 грн було виконане 17.11.2025.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.07.2025 у справі №910/13723/22 (910/5075/24) було стягнуто з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за період з 15.12.2023 по 16.12.2024.
Судом першої інстанції перевірено правильність нарахування позивачем відповідачу 3% річних у розмірі 35 599, 96 грн за період з 17.12.2024 по 16.11.2025 та інфляційних втрат у розмірі 100 138, 14 грн за період з 17.12.2024 по 16.11.2025 і встановлено, що розрахунок є арифметично правильним та таким, що відповідає приписам Закону, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
У справі «Салов проти України» від 06.09.2005 ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення від 27.09.2001 у справі «Hirvisaari v. Finland»). У рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення від 09.12.1994 у справі «Ruiz Torija v. Spain»).
У рішеннях ЄСПЛ склалась стала практика, відповідно до якої рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
ЄСПЛ неодноразово зазначав, що навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (рішення ЄСПЛ від 05.02.2009 у справі «Олюджіч проти Хорватії»). Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (рішення ЄСПЛ від 03.07.2014 у справі «Мала проти України», від 07 жовтня 2010 року у справі «Богатова проти України»).
Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (рішення ЄСПЛ від 21.03.2000 у справі «Дюлоранс проти Франції», від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії»).
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення ЄСПЛ від 19.04.1994 у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів»).
Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ від 09.12.1994 у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», від 23.06.1993 у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»).
Водночас ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесені даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 у справі №910/1374/26 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 у справі №910/1374/26 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.04.2026 у справі №910/1374/26 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи №910/1374/26 повернути до Господарського суду міста Києва.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в ст. ст. 287, 288, 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя С.В. Владимиренко
Судді І.П. Ходаківська
А.М. Демидова