СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 липня 2026 року м. Харків Справа № 922/497/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Тарасова І.В.
секретар судового засідання Євтушенко Є.В.
за участю представників сторін:
прокурора - Горгуль Н.М.
позивач, третьої особи - Бринчак М.П. (самопредставництво)
відповідача - Горобинської Н.М. (самопредставництво)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№1348Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026
у справі №922/497/24 (суддя Чистякова І.О., повне рішення складено 02.06.2026)
за позовом Керівника Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова, м.Харків
в інтересах держави, в особі Харківської обласної (військової) адміністрації, м.Харків
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Департамент культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації, м.Харків
до Харківської міської ради, м.Харків
про скасування державної реєстрації земельної ділянки та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
Керівник Шевченківської окружної прокуратури міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області із позовною заявою в інтересах держави в особі Харківської обласної (військової) адміністрації до Харківської міської ради про усунення перешкод власнику-державі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації у користуванні та розпорядженні землями історико-культурного призначення по провулку Класичному, 2 в м.Харкові шляхом:
1. Скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 загальною площею 0,0247 га, розташованої по провул. Класичному, 2 в м.Харкові, з припиненням речових прав Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243).
2. Скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності за Харківською міською радою, код ЄДРПОУ 04059243, на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 загальною площею 0,0247 га, розташованої по провул. Класичному, 2 в м.Харкові, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1043830463101; запис про право власності 16702585 від 29.09.2016, внесений державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Перебоєвою Т.І. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 31682500 від 03.10.2016) з припиненням речових прав Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 04059243, та закриттям розділу 1043830463101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
3. Зобов`язання Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 04059243, повернути державі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, код ЄДРПОУ 23912956, земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 загальною площею 0,0247 га, розташовану по провул. Класичному, 2 в м.Харкові.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/497/24 позов задоволено повністю. Скасовано в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 загальною площею 0,0247 га, розташованої по провул. Класичному, 2 в м.Харкові, з припиненням речових прав Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243). Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права комунальної власності за Харківською міською радою, код ЄДРПОУ 04059243, на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 загальною площею 0,0247 га, розташованої по провул. Класичному, 2 в м. Харкові, (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1043830463101; запис про право власності 16702585 від 29.09.2016, внесений державним реєстратором Департаменту реєстрації Харківської міської ради Перебоєвою Т.І. на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 31682500 від 03.10.2016) з припиненням речових прав Харківської міської ради, код ЄДРПОУ 04059243, та закриттям розділу 1043830463101 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Зобов`язано Харківську міську раду (майдан Конституції, 7, м.Харків, 61003, ідентифікаційний код 04059243) повернути державі в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації (вул. Сумська, 64, м. Харків, 61002, ідентифікаційний код 23912956) земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 загальною площею 0,0247 га, розташовану по провул. Класичному, 2 в м.Харкові.
Харківська міська рада, не погодилася з зазначеним рішенням, звернулася до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/497/24 у повному обсязі та ухвали нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора. Судові витрати за подання апеляційної скарги просить відшкодувати з Харківської обласної прокуратури на користь Харківської міської ради. На думку апелянта рішення є таким, що не відповідає вимогам ст. 236 ГПК України щодо законності та обґрунтованості, прийнятим при неповному з`ясуванні обставин справи та з порушенням норм процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції неправильно застосував норми про порядок визначення меж пам`ятки (ст.ст. 1, 2, ч. 2, ч. 5, ч. 9 ст. 47 Закону України "Про землеустрій", ч.3 ст.186 ЗК України) та не врахував, що межі території пам`ятки археології "Поселення Харків" в установленому законом порядку (шляхом розроблення й затвердження проєкту землеустрою) не визначені, а тому висновок про розташування спірної ділянки в межах пам`ятки є передчасним. На підтвердження посилається на постанову ВС від 02.07.2025 №520/15886/24;
- господарський суд не дослідив і не оцінив відсутність наукового археологічного дослідження, адже дійшов висновку про розташування пам`ятки на спірній ділянці без підтвердження цього факту висновком наукового археологічного дослідження, що суперечить, за твердженням скаржника, правовій позиції ВСУ від 31.07.2019 №813/4701/16, і, відповідно, невірно застосував практику ВС у справах №734/535/15-ц, №748/1536/20, №728/1905/16-ц, №522/1444/15-а, №751/1776/17, №914/582/17;
- суд не врахував обставини формування та реєстрації ділянки до внесення пам`ятки в реєстр, оскільки ділянку сформовано та зареєстровано в ДЗК у 2005 році, тобто до прийняття наказу Мінкультури №1224 від 28.11.2013, а право комунальної власності зареєстровано у 2016 році на підставі закону про розмежування земель; на думку скаржника, суд не дав цьому оцінки;
- також суд не врахував відсутність відомостей про пам`ятку в містобудівній документації та залишив поза увагою те, що чинні на момент реєстрації генплан і зонінг міста Харкова не містили даних про пам`ятку, а тому ХМР не володіла і не могла володіти такою інформацією та не здійснювала зміни цільового призначення ділянки.
Відповідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.06.2026 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Васильєв Є.О., суддя Тарасова І.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 витребувано матеріали справи №922/497/24 з Господарського суду Харківської області та відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/497/24 до надходження матеріалів справи.
30.06.2026 на адресу Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/497/24.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради. Встановлено строк для учасників справи для подання відзиву на апеляційну скаргу до канцелярії суду разом з доказами його (доданих до нього документів) надсилання іншим учасникам справи в порядку ч.2 ст.263 Господарського процесуального кодексу України. Запропоновано учасникам справи надати до суду заяви, клопотання та заперечення (у разі наявності), з доказами надсилання їх копії та доданих до них документів інших учасникам справи в порядку ч.4 ст.262 Господарського процесуального кодексу України. Розгляд справи призначено на 22.07.2026. Явку сторін визнано не обов`язковою.
20.07.2026 в межах встановленого судом строку від Харківської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№7894), в якому прокуратура просить апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/497/24 без змін.
Аргументуючи свою позицію у справі прокурор посилається на таке:
- посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №520/15886/24 є нерелевантним, оскільки вказана справа стосувалася визначення меж пам`ятки архітектури, тоді як предметом спору у даній справі є пам`ятка археології, правовий режим земель під якою визначається спеціальними приписами ст.17 Закону України "Про охорону культурної спадщини";
- межі території пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків" фактично визначено науково-проєктною документацією з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м.Харків, розробленою Українським державним науково-дослідним та проєктним інститутом "УкрНДІпроектреставрація", затвердженою наказом Управління культури і туризму ХОДА від 27.12.2019 №304 та наказом Міністерства культури, молоді та спорту України від 27.02.2020 №1199, відповідно до якої площа пам`ятки становить 1094,543 га з наведенням переліку координат меж, а відтак довід скаржника про невизначеність меж пам`ятки спростовується наявними у справі документами;
- відсутність висновку окремого наукового археологічного дослідження щодо спірної земельної ділянки не спростовує факту належності цієї ділянки до земель історико-культурного призначення, оскільки такий факт підтверджується паспортом та обліковою карткою пам`ятки, складеними уповноваженим органом охорони культурної спадщини, а правовий режим земельної ділянки визначається фактом розташування на ній пам`ятки, а не наявністю додаткового дослідження чи рішенням органу місцевого самоврядування про цільове призначення;
- реєстрація права комунальної власності Харківської міської ради на спірну земельну ділянку відбулася 29.09.2016, тобто вже після занесення пам`ятки археології до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (28.11.2013) та після складення її паспорта й облікової картки (10.01.2014), у зв`язку з чим саме з моменту такої реєстрації, а не з моменту формування земельної ділянки в 2005 році для передачі в оренду іншій особі, розпочався перебіг порушення прав держави, що триває дотепер;
- інформація про розташування пам`ятки археології "Поселення Харків" на спірній земельній ділянці на момент державної реєстрації права комунальної власності містилася у сукупності відкритих та офіційних джерел (наказ Міністерства культури України, Державний реєстр нерухомих пам`яток України, науково-проєктна документація), у зв`язку з чим Харківська міська рада, проявивши розумну обачність, могла і повинна була знати про особливий правовий статус ділянки, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 04.03.2026 у справі №922/264/24 (п. 181);
- реєстрація права комунальної власності на спірну земельну ділянку здійснена з порушенням встановленого законом порядку - без рішення уповноваженого розпорядника земель державної власності (Харківської обласної державної адміністрації), без зміни цільового призначення ділянки та без погодження такої зміни з Кабінетом Міністрів України та уповноваженим органом у сфері охорони культурної спадщини, як цього вимагають ст.ст. 20, 122, 149, 150, 186-1 ЗК України;
- обраний прокурором спосіб захисту порушених прав держави у формі негаторного позову є належним та ефективним і повністю узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.03.2024 у справі №927/1206/21 та від 04.03.2026 у справі №922/264/24, а тому наведені скаржником доводи не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
21.07.2026 через підсистему «Електронний суд» на адресу Східного апеляційного господарського суду від позивача Харківської обласної (військової) адміністрації, надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№8033), в якому позивач підтримав позицію Харківської обласної прокуратури, просив апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/497/24 без змін. При цьому правова позиція ХОВА зводиться до того, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та прийнятим з дотриманням норм матеріального і процесуального права, оскільки судом правильно встановлено факт розташування спірної земельної ділянки в межах пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків", яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 (охоронний номер 8828-Ха), а відтак ця ділянка відповідно до ст.53 Земельного кодексу України та ч.1 ст.34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" належить до земель історико-культурного призначення за самим фактом розташування на ній пам`ятки, незалежно від наявності чи відсутності затвердженого проєкту землеустрою щодо встановлення меж такої території. Необхідність розробки і погодження проєкту землеустрою щодо організації та встановлення меж територій історико-культурного призначення (ч.9 ст.47 Закону України "Про землеустрій") не впливає на правовий режим земельної ділянки як такої, що вже належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній пам`ятки культурної спадщини, оскільки відповідно до п.12 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, до прийняття рішення про визначення меж території пам`ятки такі межі визначаються згідно з рекомендованими в обліковій документації (паспорті, обліковій картці) описами меж, а тому довід апелянта про невизначеність меж пам`ятки археології "Поселення Харків" за відсутності проєкту зем
22.07.2026 у судове засідання з`явились: представник відповідач, апелянта Харківської міської ради - Горобинська Н.М., яка підтримала подану апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просила скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/497/24 та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також у судове засідання з`явилась прокурор Горгуль Н.М. та представник позивача - ХОВА та третьої особи - Бринчак М.П., які заперечували проти доводів апеляційної скарги, підтримали раніше подані відзиви на апеляційну скаргу, просили апеляційну скаргу прокуратури залишити без задоволення, а рішення господарського суду - без змін.
Судова колегія зауважує, що в матеріалах справи наявні процесуальні документи сторін, в яких останні висловили свою правову позицію, а також інші документи, необхідні для прийняття обґрунтованого рішення зі спору. Явка учасників справи у призначене засідання обов`язковою судом не визнавалася, а наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч.1 ст.273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши в судовому засіданні доповідь судді-доповідача, розглянувши матеріали справи, доводи в обґрунтування апеляційної скарги, в межах вимог, передбачених ст.269 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні представників присутніх сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила наступне.
26.09.2005 між Харківською міською радою Харківської області та ФОП Степанайтісом Олександром Олександровичем укладено договір оренди землі, який зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах в державному реєстрі земель від 26.09.2005 за № 04[телефон приховано], у відповідності до умов якого орендодавець на підставі рішення ХХХV сесії Харківської міської ради ІV скликання від 27.04.2005 №78/05 «Про надання юридичним та фізичним особам для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об`єктів» надав в строкове платне користування земельну ділянку, загальною площею 0,0247 га, яка знаходиться за адресою: м.Харків, пров.Класичний, 2 для будівництва магазину для вагітних жінок "Мамочка" (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) та подальшої експлуатації.
Пунктом 8 договору передбачено, що договір укладено строком на період будівництва до 01.04.2007 (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації), на період експлуатації до 01.04.2030.
01.02.2011 рішенням Господарського суду Харківської області від у справі №57/221-10, що набрало законної сили, розірвано договір оренди землі від 26.09.2005, укладений між Харківською міською радою Харківської області та Фізичною особою підприємцем Степанайтісом Олександром Олександровичем, що зареєстрований у Харківській регіональній філії Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах в державному реєстрі земель від 26.09.2005 за №04[телефон приховано].
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
15.02.2024 з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №366054305 стало відомо, що право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 зареєстровано за Харківською міською радою з 29.09.2016 (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер: 31682500 від 03.10.2016, запис про право власності №16702585 від 29.09.2016). Інше речове права (оренди земельної ділянки) припинено 30.09.2021 (індексний номер рішення 60766622 від 05.10.2021, запис про інше речове право №16703421).
Як вказано прокурором, вивченням інформації та співставленням місця розташування земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 на офіційному веб-порталі даних земельного кадастру України з історико-архітектурним опорним планом міста Харкова Українського державного науково-дослідного та проектного інституту "Укрндіпроектреставрація", а також територіальними межами пам`ятки археології місцевого значення поселення Харків (взята під охорону держави наказом Міністерства культури України №1224 від 28.11.2013, охор. №8828-Ха), встановлено, що вказана земельна ділянка розташовується на території пам`ятки археології місцевого значення поселення Харків.
Листом від 04.10.2023 за №05-25/1574 Департаментом культури і туризму Харківської обласної державної (військової) адміністрації повідомлено Шевченківську окружну прокуратуру про те, що за даними публічної кадастрової карти України стосовно земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 по пров. Класичному, 2 в м.Харкові, шляхом співставлення із картографічними матеріалами на пам`ятку археології місцевого значення Поселення Харків, а також із використанням матеріалів історико-архітектурного опорного плану м. Харків, вказана земельна ділянка знаходиться в межах пам`ятки археології місцевого значення Поселення Харків (взятий на державний облік наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 за №1224, охоронний №8828-Ха). Інформація щодо дослідження пам`ятки археології в межах земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 по пров. Класичному, 2 в м.Харкові у Департаменті відсутня. Вилучення земельної ділянки із меж пам`ятки археологія місцевого значення чи дослідження не проводилися.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка кадастровий номер [номер приховано]:01:014:0011 площею 0,0247 га по пров. Класичному, 2 в м.Харкові знаходиться в межах пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків", внесеної до Державного реєстру нерухомих пам`яток України на підставі наказу Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 (охоронний номер 8828-Ха). З огляду на приписи ч. 6 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" прокурор вважав, що вказана ділянка в силу самого факту розташування на ній пам`ятки археології належить виключно до державної власності та не може перебувати у власності територіальної громади, у зв`язку з чим державна реєстрація права комунальної власності Харківської міської ради на цю земельну ділянку є протиправною. Наведені обставини й стали підставою для звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
Господарський суд, задовольняючи позов прокурора, мотивував своє рішення тим, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 по пров. Класичному, 2 в м.Харкові розташована в межах пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків", яка занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 (охоронний номер 8828-Ха), у зв`язку з чим на підставі ч.6 ст.17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" як спеціальної норми відносно ст.54 Земельного кодексу України землі, на яких розташовані пам`ятки археології, можуть перебувати виключно у державній власності. Суд зазначив, що правовий режим земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, визначається фактом знаходження на ній пам`ятки, а не відомостями Державного земельного кадастру, відсутністю затвердженої науково-проектної документації щодо меж та режимів використання зон охорони пам`ятки чи рішеннями органу місцевого самоврядування про цільове призначення ділянки. Суд встановив, що державна реєстрація права комунальної власності Харківської міської ради на спірну земельну ділянку суперечить наведеній спеціальній нормі та створює перешкоди у здійсненні державою права власності, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для задоволення негаторного позову шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку державі. Також суд визнав доведеною наявність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі позивача з огляду на бездіяльність останнього щодо захисту порушених інтересів держави.
Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Щодо наявності підстав представництва прокурором інтересів держави, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зазначене конституційне положення встановлює обов`язок органам державної влади, органам місцевого самоврядування та їх посадовим особам дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму рішенні від 01.04.2008 №4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про прокуратуру", прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.
На прокуратуру покладаються такі функції: зокрема, у випадках, визначених Законом, представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом, та главою 12 розділу III Цивільного процесуального кодексу України (пункт 2 частини першої статті 2 Закону).
Статтею 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Відповідно до частини 4 цієї статті, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (абзаци перший і другий частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу (абзаци перший - третій частини четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99, з`ясовуючи поняття "інтереси держави" дійшов висновку, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорони землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.
З урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (частина 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України).
Землі, на яких розташовані пам`ятки археології, архітектури та інші об`єкти культурної спадщини, є національним надбанням Українського народу, а їх охорона є одним із пріоритетних завдань органів державної влади (преамбула Закону України "Про охорону культурної спадщини"; ч.ч. 4, 5 ст. 54 Конституції України). Оскільки відповідно до ч. 6 ст. 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки археології, можуть перебувати виключно у державній власності, перебування спірної земельної ділянки у комунальній власності Харківської міської ради порушує державні інтереси, оскільки унеможливлює здійснення державою повноважень власника та створює ризик подальшого незаконного розпорядження цією ділянкою, зокрема її передачі у приватну власність.
Відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", ст. 17, ч. 2 ст. 84, ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України повноваженим органом на захист інтересів держави у спірних правовідносинах щодо розпорядження спірною земельною ділянкою є Харківська обласна державна (військова) адміністрація.
З доданих до позову доказів вбачається, що листом від 25.10.2023 №55-104-6070вих-23 Шевченківська окружна прокуратура м.Харкова повідомила Харківську обласну державну (військову) адміністрацію та Департамент культури і туризму ХОДА про виявлені порушення вимог земельного та пам`яткоохоронного законодавства щодо спірної земельної ділянки та про необхідність вжиття заходів на захист інтересів держави.
У відповідь Департамент культури і туризму ХОДА листом від 31.10.2023 №05-25/1753 повідомив, що заходів позовного характеру ані Харківською обласною державною (військовою) адміністрацією, ані Департаментом не вживалося, та висловив позицію про доцільність вжиття заходів представницького характеру окружною прокуратурою.
Від Харківської обласної державної (військової) адміністрації відповіді на лист прокуратури не надійшло, хоча за даними офіційного веб-порталу Укрпошти вказаний лист отримано нею 27.10.2023.
Отже, станом на момент звернення прокурора до суду позивачем - уповноваженим органом, до компетенції якого віднесено захист інтересів держави у спірних правовідносинах, - заходів щодо усунення порушень не вжито та відповідний позов самостійно не подано.
Листом від 06.12.2023 №55-104-6887вих-23 окружна прокуратура відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" письмово повідомила позивача про намір звернутися до суду з позовом для захисту інтересів держави у спірних правовідносинах.
Отже, сам факт незвернення уповноваженого суб`єкта владних повноважень до суду з позовом, який відповідав би вимогам процесуального законодавства та мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про неналежне виконання ним своїх повноважень, у зв`язку з чим у прокурора виникли обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Щодо розгляду позовних вимог по суті суд апеляційної інстанції виходить з такого.
В даному випадку предметом спору у даній справі є вимоги прокурора, заявлені в інтересах держави в особі Харківської обласної державної (військової) адміністрації, до Харківської міської ради про усунення перешкод власнику-державі у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою історико-культурного призначення з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 площею 0,0247 га по пров. Класичному, 2 в м.Харкові шляхом скасування державної реєстрації цієї земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, скасування державної реєстрації права комунальної власності Харківської міської ради на неї у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зобов`язання відповідача повернути зазначену земельну ділянку державі.
Отже, переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів має надати оцінку, зокрема, доводам прокурора щодо правомірності державної реєстрації за Харківською міською радою права комунальної власності на спірну земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення "Поселення Харків", та доводам скаржника про недоведеність належності цієї земельної ділянки до земель історико-культурного призначення і про відсутність підстав вважати державну реєстрацію права комунальної власності незаконною.
Відповідно до абзацу 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка культурної спадщини - це об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про охорону археологічної спадщини" пам`ятка археології - археологічний об`єкт національного або місцевого значення, занесений до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
Відповідно до статті 53 Земельного кодексу України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам`ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.
Згідно зі статтею 54 Земельного кодексу України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам`яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам`яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель. Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.
Водночас відповідно до частини 1 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам`ятка, крім пам`ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб`єкти права власності на пам`ятку визначаються згідно із законом. Усі пам`ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов`язані з ними рухомі предмети, є державною власністю.
Згідно з частиною 6 статті 17 цього ж Закону землі, на яких розташовані пам`ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам`ятки археології - поля давніх битв.
Відповідно до частини 1 статті 34 Закону України "Про охорону культурної спадщини" землі, на яких розташовані пам`ятки, історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.
Колегія суддів зазначає, що стаття 54 Земельного кодексу України встановлює загальне правило щодо форм власності на землі історико-культурного призначення (державна, комунальна, приватна), тоді як частина 1 та частина 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" є спеціальними нормами, які визначають виключний правовий режим щодо однієї з підкатегорій цих земель - земель, на яких розташовані пам`ятки археології. За загальновизнаним принципом правозастосування (lex specialis derogat generali) за наявності колізії між загальною і спеціальною нормами пріоритет надається спеціальній нормі. Отже, за умови доведеності факту розташування пам`ятки археології на певній земельній ділянці правовий режим цієї ділянки визначається не загальним правилом статті 54 Земельного кодексу України, а спеціальним правилом частини 6 статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини", відповідно до якого така ділянка може перебувати виключно у державній власності, а в разі перебування в іншій формі власності підлягає вилученню (викупу) у державну власність в установленому законом порядку. Саме таку правову кваліфікацію застосував суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і колегія суддів вважає її правильною.
Порядок формального встановлення меж територій, на яких розташовані об`єкти культурної спадщини, врегульовано спеціальним законодавством про землеустрій. Відповідно до частини 9 статті 47 Закону України "Про землеустрій" рішення про затвердження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного, лісогосподарського призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон одночасно є рішенням про встановлення меж таких територій.
Разом з тим, до прийняття такого рішення межі території пам`ятки не залишаються юридично невизначеними. Згідно з пунктом 12 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, до прийняття рішення про визначення меж території пам`ятки її межі визначаються, зокрема, відповідно до рекомендованих в обліковій документації описів меж.
Отже, законодавство передбачає два послідовні рівні визначення меж території пам`ятки: (1) первинний, тимчасовий - за описом меж, наведеним в обліковій документації пам`ятки (обліковій картці, паспорті), який діє до моменту (2) остаточного, формального закріплення меж шляхом розроблення та затвердження проєкту землеустрою відповідно до статті 47 Закону України "Про землеустрій". Із системного тлумачення наведених норм вбачається, що відсутність затвердженого проєкту землеустрою свідчить лише про незавершеність формального оформлення меж території пам`ятки в порядку землеустрою, однак сама по собі не означає відсутності такої території чи неможливості її ідентифікації, оскільки законодавець прямо передбачив альтернативний спосіб визначення меж - за обліковою документацією, що складається уповноваженим органом охорони культурної спадщини.
Відтак, довід апелянта про те, що межі пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків" є невизначеними з огляду на відсутність відповідного проєкту землеустрою, ґрунтується на неповному тлумаченні норм, які регулюють порядок визначення меж території пам`ятки, оскільки не враховує наведеного положення пункту 12 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини. Питання ж про те, чи дозволяє наявна облікова документація щодо пам`ятки "Поселення Харків" достовірно ідентифікувати її територію та встановити перебування в її межах спірної земельної ділянки, є питанням доказування і оцінюється колегією суддів у відповідному розділі цієї постанови.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються відомості про земельні ділянки, зокрема місце розташування, опис меж, площа, координати поворотних точок меж, дані про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі, цільове призначення, категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель. Отже, Державний земельний кадастр має офіційний характер щодо сформованої земельної ділянки як об`єкта земельних відносин, зокрема щодо її площі, меж, координат, а також відображеного в ньому цільового призначення та категорії земель.
Разом з тим, наведений офіційний характер відомостей Державного земельного кадастру не означає, що саме запис у ньому є правовстановлюючим щодо матеріально-правового режиму земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення. Правовий режим земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, залежить не від наявних відомостей Державного земельного кадастру, проєкту землеустрою, рішень органу місцевого самоврядування тощо, а визначається фактом знаходження на ній пам`ятки. Відповідного висновку дійшов Верховний Суд у пункті 42 постанови від 31.07.2019 у справі №813/4701/16, зазначивши, що неприведення цільового призначення земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов`язаний з фактом знаходження на ній пам`ятки, а не рішенням органу державної влади або місцевого самоврядування.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 25.01.2023 у справі №748/1536/20, згідно з якою невстановлення межі історико-культурного зонування пам`ятки не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка не належить до земель історико-культурного значення, якщо пам`ятка археології паспортизована, внесена до відповідних списків і щодо неї складено облікову картку зі схематичним планом - за таких умов факт існування і позначення пам`ятки археології та віднесення відповідної території до земель історико-культурного призначення є доведеним.
У постанові від 13.11.2019 у справі №728/1905/16-ц Верховний Суд також зазначив, що невключення відомостей до Державного земельного кадастру про належність конкретної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення, про обмеження у використанні земельної ділянки саме для такої категорії земель не є підставою для невіднесення спірної земельної ділянки до такої категорії за наявності відомостей уповноваженого органу охорони культурної спадщини про розташування на спірній ділянці пам`ятки та/або потрапляння ділянки в охоронну зону відповідної пам`ятки.
Таким чином, відображення у Державному земельному кадастрі щодо спірної земельної ділянки іншої категорії земель (земель житлової та громадської забудови) та іншого цільового призначення (для будівництва та експлуатації магазину), аніж землі історико-культурного призначення, саме собою не спростовує дійсного правового режиму цієї ділянки, якщо факт розташування на ній пам`ятки археології буде встановлено належними доказами. Невідповідність кадастрових відомостей дійсному правовому режиму земельної ділянки є наслідком, а не підставою для визначення цього режиму, і підлягає усуненню шляхом приведення відомостей кадастру у відповідність до встановлених судом обставин, а не навпаки.
Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно з частиною 2 статті 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.03.2026 у справі №922/264/24 (пункти 319-322) сформувала висновок про те, що у випадках, коли на певний об`єкт нерухомого майна за жодних умов не може виникнути право приватної (або, відповідно, комунальної) власності, державна реєстрація такого права не змінює володільця відповідного об`єкта, а тому порушення права власності держави в такому разі не пов`язане з позбавленням власника володіння. Належним та ефективним способом захисту прав держави на земельну ділянку історико-культурного призначення, на якій розташована пам`ятка археології, є негаторний позов, який може бути заявлений упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про застосовність наведеної правової позиції до спірних правовідносин та зазначає, що доводи апеляційної скарги не спрямовані на оскарження обраного прокурором способу захисту як такого. За встановлення факту належності спірної земельної ділянки до земель, які в силу закону можуть перебувати виключно у державній власності, наявність державної реєстрації права комунальної власності Харківської міської ради на цю ділянку сама собою створює державі в особі уповноваженого органу перешкоди у здійсненні повноважень власника щодо користування та розпорядження нею, а таке порушення є триваючим і зберігається протягом усього часу існування відповідного запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статей 73, 74, 76, 79 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, виходячи з їх вірогідності. Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Оскільки факт розташування спірної земельної ділянки в межах території пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків" є основною фактичною підставою позовних вимог, обов`язок його доведення покладається на прокурора та позивача. Відсутність з боку відповідача доказів протилежного - розташування ділянки поза межами пам`ятки - не звільняє прокурора та позивача від цього обов`язку і не може розцінюватися як підтвердження обґрунтованості позову.
Як було досліджено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, на підставі рішення Харківської міської ради від 27.04.2005 №78/05 "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва (реконструкції) та подальшої експлуатації об`єктів" між Харківською міською радою та ФОП Степанайтісом О.О. укладено договір оренди землі від 26.09.2005 №04[телефон приховано] щодо земельної ділянки площею 0,0247 га по пров. Класичному, 2 в м. Харкові, строком до 01.04.2030, для будівництва та подальшої експлуатації магазину для вагітних жінок "Мамочка".
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.02.2011 у справі №57/221-10 за позовом заступника прокурора м.Харкова в інтересах держави в особі Харківської міської ради договір оренди землі від 26.09.2005 №04[телефон приховано] розірвано. Право оренди на підставі цього рішення припинено в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.09.2021 (індексний номер рішення 60766622 від 05.10.2021, запис про інше речове право №16703421).
Наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 об`єкт культурної спадщини "Поселення Харків" занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України як пам`ятку археології місцевого значення з присвоєнням охоронного номера 8828-Ха.
10.01.2014 старшим науковим співробітником відділу пам`яток археології ОКЗ "Харківський науково-методичний центр охорони культурної спадщини" складено, а директором Департаменту культури і туризму ХОДА затверджено паспорт та облікову картку пам`ятки археології "Поселення Харків" з описом об`єкта та меж його території, з додатком у вигляді генерального плану з визначенням зон охорони від 2012 року.
29.09.2016 за Харківською міською радою зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 площею 0,0247 га по пров. Класичному, 2 в м.Харкові (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1043830463101, запис про право власності №16702585, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 31682500 від 03.10.2016).
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025 у справі №520/30025/23 скасовано рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17.06.2024, яким наказ Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 в частині занесення "Поселення Харків" до Реєстру було визнано протиправним; у задоволенні відповідного позову відмовлено. Ухвалою Верховного Суду від 12.08.2025 у справі №520/30025/23 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на цю постанову. Отже, наказ Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 в частині занесення об`єкта культурної спадщини "Поселення Харків" до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є чинним.
Спірна земельна ділянка є вільною від забудови.
Отже, із наведеної послідовності подій вбачається, що формування спірної земельної ділянки та її передача в оренду відбулися у 2005 році, тобто до занесення "Поселення Харків" до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (28.11.2013) та до складення паспорта і облікової картки пам`ятки (10.01.2014). Натомість державна реєстрація права комунальної власності Харківської міської ради на цю ділянку відбулася 29.09.2016 - тобто вже після настання обох цих подій. Оскільки предметом позовних вимог є усунення перешкод, які створює саме державна реєстрація права комунальної власності від 29.09.2016, а не обставини формування ділянки чи її попередньої передачі в оренду у 2005 році, юридично значущим для оцінки правомірності оскаржуваної реєстрації є правовий статус ділянки станом на 29.09.2016, коли пам`ятка вже мала чинний офіційний статус і облікову документацію. Відповідно, доводи апеляційної скарги, побудовані на обставинах формування ділянки у 2005 році, не спростовують правомірності висновку суду першої інстанції щодо незаконності реєстрації права комунальної власності, здійсненої одинадцять років по тому.
З огляду на встановлені обставини колегія суддів переходить до оцінки доказів щодо розташування спірної ділянки в межах пам`ятки.
Факт існування пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків" підтверджується сукупністю таких доказів: наказом Міністерства культури України від 28.11.2013 №1224 про занесення об`єкта до Державного реєстру нерухомих пам`яток України з присвоєнням охоронного номера 8828-Ха; відомостями самого Реєстру; паспортом та обліковою карткою пам`ятки від 10.01.2014, складеними уповноваженою науковою установою та затвердженими директором Департаменту культури і туризму ХОДА. Чинність наказу №1224 в частині занесення "Поселення Харків" до Реєстру додатково підтверджена остаточним судовим рішенням в адміністративній справі №520/30025/23 (постанова Другого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2025, ухвала Верховного Суду від 12.08.2025 про відмову у відкритті касаційного провадження).
Апелянт не заперечує саме існування об`єкта культурної спадщини "Поселення Харків" та його офіційного статусу пам`ятки археології місцевого значення, предметом апеляційного оскарження є не факт існування пам`ятки, а факт розташування на ній конкретної спірної ділянки та визначеність меж пам`ятки. Відтак статус "Поселення Харків" як пам`ятки археології колегія суддів вважає доведеним і таким, що виходить за межі спору в цій частині.
Територія пам`ятки описана в паспорті та обліковій картці від 10.01.2014 - текстовим описом меж (з прив`язкою до вулиць, провулків та природних меж - річок Харків і Лопань) та графічним матеріалом у вигляді генерального плану з визначенням зон охорони від 2012 року, що є невід`ємним додатком до паспорта. Ця облікова документація, за висновком колегії суддів, відповідає вимогам пункту 12 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини і є достатньою правовою підставою для визначення території пам`ятки до затвердження проєкту землеустрою в порядку статті 47 Закону України "Про землеустрій" (пункт I.2 цієї постанови).
Прокурор у відзиві на апеляційну скаргу додатково посилається на науково-проєктну документацію з визначення меж і режимів використання зон охорони пам`яток та історичного ареалу м.Харків, розроблену інститутом "УкрНДІпроектреставрація" та затверджену наказом Управління культури і туризму ХОДА від 27.12.2019 №304 і наказом Міністерства культури, молоді та спорту України від 27.02.2020 №1199, вказуючи на наявність у ній підрозділу 2.3.1 з описом меж пам`ятки площею 1094,543 га та переліком координат. Колегія суддів зазначає, що сама ця документація (або її відповідні витяги - підрозділ 2.3.1 з координатами) в матеріалах справи відсутня і судом першої інстанції не досліджувалася; посилання прокурора на відкритий вебресурс не замінює подання відповідного доказу до суду. Тому вказані відомості не можуть бути покладені в основу висновку суду апеляційної інстанції і не враховуються при оцінці доказів, хоча самий факт затвердження такої науково-проєктної документації побічно підтверджує послідовність державної позиції щодо меж пам`ятки.
Ключовим доказом у цій частині є лист Департаменту культури і туризму ХОДА від 04.10.2023 №05-25/1574, яким уповноважений орган охорони культурної спадщини повідомив прокуратуру, що за результатами співставлення відомостей публічної кадастрової карти щодо спірної ділянки з картографічними матеріалами на пам`ятку археології та історико-архітектурним опорним планом м. Харкова спірна земельна ділянка знаходиться в межах пам`ятки археології "Поселення Харків". У цьому ж листі Департамент прямо зазначив, що окремого наукового дослідження пам`ятки в межах спірної ділянки не проводилося і вилучення ділянки з меж пам`ятки не здійснювалося.
Колегія суддів оцінює цей доказ у сукупності з описом території пам`ятки, наведеним у паспорті та обліковій картці, за яким територія "Поселення Харків" охоплює значну частину історичного центру міста Харкова в межах, окреслених по значній кількості вулиць і провулків та природних меж (річки Харків і Лопань), тобто є територією значно більшою за площу спірної ділянки (0,0247 га), в межах якої й розташована спірна ділянка за адресою пров. Класичний, 2. Ця обставина узгоджується з висновком листа Департаменту від 04.10.2023 і не спростована жодним належним доказом з боку відповідача: апелянт не надав ні власного картографічного співставлення, ні інших доказів, які б підтверджували, що спірна ділянка перебуває поза межами пам`ятки або в межах лише її зони охорони чи історичного ареалу міста без накладення на власне територію пам`ятки.
Враховуючи, що висновок про розташування ділянки в межах пам`ятки зроблено уповноваженим органом охорони культурної спадщини (Департаментом) на підставі співставлення офіційних картографічних джерел, і що цей висновок узгоджується з описом території пам`ятки в її обліковій документації, колегія суддів, керуючись стандартом вірогідності доказів (стаття 79 ГПК України), вважає доведеним факт розташування спірної земельної ділянки з кадастровим номером [номер приховано]:01:014:0011 в межах території пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків". Наведена сукупність доказів є більш вірогідною на підтвердження цього факту, ніж загальні заперечення апелянта, не підкріплені жодним альтернативним доказом протилежного.
Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №520/15886/24 (пункти 50-54), в якій зроблено висновок про відсутність документа з конкретно визначеними координатами меж пам`ятки архітектури місцевого значення "Поселення Харків". Колегія суддів не приймає це посилання з таких підстав.
По-перше, предметом дослідження у справі №520/15886/24 були межі пам`ятки архітектури місцевого значення "Поселення Харків", тоді як предметом цієї справи є межі пам`ятки археології місцевого значення "Поселення Харків" (охоронний №8828-Ха, наказ Мінкультури від 28.11.2013 №1224). Пам`ятка архітектури і пам`ятка археології є різними об`єктами культурної спадщини з окремою обліковою документацією, окремими підставами взяття на державний облік та, відповідно, окремим порядком визначення меж.
По-друге, у справі №520/15886/24 суди досліджували Історико-архітектурний опорний план як джерело визначення меж і встановили, що цей план містить лише узагальнену інформацію без конкретних координат. У цій справі висновок про розташування спірної ділянки в межах пам`ятки археології ґрунтується на інших доказах - паспорті та обліковій картці пам`ятки від 10.01.2014 з описом меж і генеральним планом зон охорони, а також листі Департаменту культури і туризму ХОДА від 04.10.2023 №05-25/1574, який ці докази не досліджував і не спростовував. Отже, встановлена в справі №520/15886/24 відсутність координатного плану для одного джерела (історико-архітектурного опорного плану) не спростовує достатності іншої облікової документації, дослідженої в цій справі, для визначення меж пам`ятки археології відповідно до пункту 12 Порядку обліку об`єктів культурної спадщини (розділ I.2 цієї постанови).
За таких обставин висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №520/15886/24, ухвалені за інших фактичних обставин щодо іншого об`єкта культурної спадщини та на підставі інших доказів, а тому не є релевантними для спростування встановлених у цій справі обставин розташування спірної ділянки в межах пам`ятки археології "Поселення Харків".
Переходячи безпосередньо до доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що доводи щодо обставин формування ділянки у 2005 році, відсутності проєкту землеустрою та значення відомостей Державного земельного кадастру вже отримали вичерпну оцінку вище і з викладених там підстав відхиляються.
Апелянт також вважає, що розташування пам`ятки на спірній ділянці мало бути підтверджене окремим науковим археологічним дослідженням, з посиланням на статті 9, 10 Закону України "Про охорону археологічної спадщини" та постанову ВСУ від 31.07.2019 у справі №813/4701/16. Колегія суддів не приймає цей довід, оскільки статті 9 і 10 Закону України "Про охорону археологічної спадщини" визначають зміст наукових досліджень археологічної спадщини та коло осіб, уповноважених їх проводити, але не встановлюють обов`язковості такого дослідження як єдино допустимого засобу доказування факту належності конкретної земельної ділянки до вже облікованої пам`ятки. "Поселення Харків" на момент реєстрації спірного права вже мало статус пам`ятки, паспортизованої уповноваженим органом, тому йдеться не про первинне виявлення археологічного об`єкта, яке справді потребує наукового дослідження, а про просторове співвіднесення вже сформованої ділянки з територією вже облікованої пам`ятки.
Довід апелянта про необізнаність щодо статусу пам`ятки колегія суддів відхиляє, оскільки цей довід не має визначального значення для вирішення спору: право державної власності на землі під пам`ятками археології виникає в силу прямої вказівки закону (частина шоста статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини") незалежно від суб`єктивної обізнаності органу, який здійснив реєстрацію права комунальної власності. Крім того, станом на дату реєстрації (29.09.2016) відомості про пам`ятку вже мали публічний характер, оскільки перебували у відкритому доступі в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України, що узгоджується зі стандартом розумної обачності, сформульованим Великою Палатою Верховного Суду в пункті 321 постанови від 04.03.2026 у справі №922/264/24: особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що майно, яке вона має намір набути, є об`єктом культурної спадщини.
Щодо відсутності зміни цільового призначення ділянки, такий довід також відхиляється, оскільки позовні вимоги не ґрунтуються на факті незаконної зміни цільового призначення ділянки - предметом спору є неправомірність самого перебування ділянки у комунальній власності, що суперечить спеціальній нормі частини шостої статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" незалежно від того, чи приводилося цільове призначення у відповідність до цієї норми. Відображення у Державному земельному кадастрі категорії "землі житлової та громадської забудови" замість категорії земель історико-культурного призначення не свідчить про легалізацію відповідної форми власності, а лише означає, що відомості кадастру не відповідають дійсному правовому режиму ділянки.
Доводи апеляційної скарги Харківської міської ради не спростовують правильності висновків суду першої інстанції по суті спору, а виявлені недоліки мотивування оскаржуваного рішення усунуто апеляційним судом шляхом наведення повнішої оцінки доказів та доводів учасників справи.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що наявна у справі доказова база дає підстав для задоволення позовних вимог у заявленому прокурором обсязі, а тому погоджується з висновком Господарського суду Харківської області про відмову у задоволенні позову у справі №922/497/24, вважаючи такий висновок правильним по суті.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, а висновки суду першої інстанції законними та такими, що відповідають фактичним обставинам справи і вимогам законодавства, в зв`язку з чим рішення підлягає залишенню без змін.
Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 129, 240, 269, п.1 ч.1 ст. 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 у справі №922/497/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені статтями 286-289 ГПК України
Повна постанова складена 27.07.2026.
Головуючий суддя О.А. Істоміна
Суддя Є.О. Васильєв
Суддя І.В. Тарасова