справа № 308/8431/26
провадження № 2-о/208/169/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
(про відмову у відкритті провадження)
27 липня 2026 р. м. Кам`янське
Суддя Заводського районного суду міста Кам`янського Подкопаєва І.А., розглянувши матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Ужгородський відділ № 2 Головного управління ДМС України в Закарпатській області, про встановлення факту, що має юридичне значення, -
В С Т А Н О В И Л А:
До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області звернувся ОСОБА_1 , заінтересована особа: Ужгородський відділ № 2 Головного управління ДМС України в Закарпатській області, із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме встановлення його особи та факту постійного проживання на території України.
Відповідно до протоколу автоматизиваного розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 року головуючою суддею визначено суддю Логойду І.В..
Ухвалою від 10.06.2026 року суд встановив, що заявник має зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , і на підставі пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України справа передана на розгляд до Заводського районного суду міста Кам`янського.
Відповідно до протоколу автоматизиваного розподілу судової справи між суддями від 15.07.2026 року головуючою суддею визначено суддю Подкопаєву І.А..
Перевіривши матеріали заяви та доданих до неї документів, суддя дійшла до таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав, а ч. 2 вказаної статті визначений перелік справ, що підлягають розгляду судом в порядку окремого провадження, серед яких є така категорія справ, як встановлення факту, що має юридичне значення.
Відповідно до пунктку п`ятого частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов, а саме, якщо:
згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення факту, а саме, що встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.
Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Аналогічне обґрунтування міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).
Вирішуючи питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання про підсудність та юрисдикційність. Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній.
Такі висновки містяться у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18), від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2898/16 (провадження № 14-573цс19).
З урахуванням наведеного можна констатувати, що існує два порядки (способи) встановлення фактів, що мають юридичне значення - позасудовий і судовий, які за своїм змістом є взаємовиключними.
Так, в межах даної справи пред`явлені вимоги про встановлення особи для видачі документів, що посвідчують особу, до якої додані копії документів, що посвідчують особу заявника, а саме паспорт громадянина України, посвідчення водія, витяг з військово-облікового документу, сформований через застосунок «Резерв+».
Заява мотивована тим, що в позасудовому порядку через Державну міграційну службу України встановити особу та отримати закордонний паспорт громадянина України для виїзду за кордон не вбачається можливим, через винесення рішення про відмову в оформленні паспорта громадянина України та паспорта громадянина України для виїзду за кордон на ім`я ОСОБА_1 . Відомості про оскарження зазначеного рішення в матеріалах справи відсутні.
Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи, визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» № 5492-VI від 20.11.2012 (далі - Закон України № 5492- VI).
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 Закону України № 5492- VI ідентифікація особи - встановлення особи шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.
Відповідно до частин першої - другої статті 10 Закону України № 5492- VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних».
У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним. Якщо особу не буде ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи, строк якої не перевищує двох місяців. У разі неможливості встановити особу протягом зазначеного строку особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України. До завершення процедури встановлення особи, прийняття відповідного рішення суду документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, не видаються.
Рішення про відмову заявнику у внесенні інформації до Реєстру може бути оскаржено в адміністративному порядку відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, або до адміністративного суду. Скарга щодо відмови у внесенні інформації до Реєстру подається заявником в адміністративному порядку протягом п`яти робочих днів з дня доведення до його відома рішення про відмову у внесенні інформації до Реєстру (частина шоста статті 10 Закону України № 5492- VI).
Механізм формування та ведення Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), надання інформації з Реєстру, видачі довідки про внесення інформації до Реєстру та про видані документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус (далі - документи), взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також процедуру здійснення ідентифікації та верифікації осіб визначає Порядок ведення Єдиного державного демографічного реєстру та надання з нього інформації, взаємодії між уповноваженими суб`єктами, а також здійснення ідентифікації та верифікації, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 784 від 18 жовтня 2017 року (далі - Порядок № 784).
Відповідно до пункту 41 Порядку № 784 ідентифікація особи здійснюється під час оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого) документа засобами Реєстру шляхом порівняння наданих даних (параметрів), у тому числі біометричних, з наявною інформацією про особу в реєстрах, картотеках, базах даних тощо.
Якщо під час розгляду заяви-анкети для внесення інформації про особу до Реєстру вперше така особа не подала документів, що посвідчують особу та підтверджують її громадянство, розпорядник Реєстру здійснює її ідентифікацію, а у разі, коли особу не буде ідентифіковано, розпорядник Реєстру в межах повноважень, визначених Законом, та для ідентифікації особи з метою оформлення, видачі, обміну передбачених Законом документів отримує прямий доступ до автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та банків даних, держателем (адміністратором) яких є державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, в обсязі інформації про особу, встановленому частиною першою статті 7 Закону.
Якщо особу не буде ідентифіковано, проводиться процедура встановлення особи, строк якої не перевищує двох місяців.
У разі неможливості встановлення особи протягом зазначеного у пункті 44 цього Порядку строку особа встановлюється за рішенням суду про встановлення факту, що має юридичне значення, для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України (пункт 42, 44, 45 Порядку № 784).
Отже, чинне законодавство України передбачає позасудовий механізм встановлення особи для видачі документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, яка здійснюється органами Державної міграційної служби України через процедуру ідентифікації особи, у разі незгоди із прийнятим рішенням - особа має право оскаржити його в судовому порядку. При цьому, використання судової процедури встановлення факту особи, за наявності адміністративного механізму, не може заміняти його собою.
Частиною четвертою статті 315 ЦПК України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право.
Відповідно до частин першої, другої статті 186 ЦПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п`яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 272 цього Кодексу.
До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді.
Враховуючи те, що дана заява не підлягає розгляду в порядку окремого провадження, оскільки вбачається спір про право, суд приходить до висновку про відмову у відкритті провадження у справі в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Ужгородський відділ № 2 Головного управління ДМС України в Закарпатській області, про встановлення факту, що має юридичне значення.
На підставі викладеного, керуючись статтями 293, 315, 353, 354 ЦПК України, -
У Х В А Л И Л А :
У відкритті провадження в порядку окремого провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Ужгородський відділ № 2 Головного управління ДМС України в Закарпатській області, про встановлення факту, що має юридичне значення - відмовити.
Копію ухвали суду разом із доданими матеріалами надіслати заявнику. Копію заяви залишити в суді.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не були вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zv.dp.court.gov.ua/sud0415/
Ухвала суду знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб - адресою: http://reyestr.court.gov.ua.
Суддя І. А. Подкопаєва