Справа № 182/8321/25
Провадження № 2/0182/567/2026
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
22.07.2026 року м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого - судді Кобеляцької - Шаховал І.О.
секретар Іванова Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Нікополі цивільну справу за позовом адвоката Ревункова Віталія Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про виділ в натурі частини будинку та визнання права власності -
В С Т А Н О В И В:
В провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про виділ в натурі частини будинку та визнання права власності.
В обгрунтування заявлених вимог представник позивача посилається на те, що позивачка є співвласником 3/7 часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дрябловим О.В. 15.09.2021 року. При цьому, інша 4/7 частина вказаного домоволодіння зареєстрована за ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2011 року № 1044, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. Відповідно до Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка № 5005631505356-17867978128) та довідки КП «Нікопольське РБТІ» ДОР» № 1204 від 26.09.2025 року, інших співвласників немає. Позивач має намір реалізувати своє право на виділ у натурі частки спільного майна, однак, інший співвласник бездіяльний, що унеможливлює добровільне оформлення договору про поділ у натурі. При цьому, ще до початку бойових дій позивачка пропонувала здійснити поділ домоволодіння, щоб мати можливість самостійно вирішувати питання із оформленням земельної ділянки, реєстрації осіб тощо. Однак, це питання вирішено не було, а зараз місце перебування ОСОБА_2 їй невідоме, а, відтак, позивачка позбавлена можливості здійснити поділ у добровільному порядку. Тому, на підставі вищевикладеного, представник позивача змушений звернутись до суду та просить ухвалити рішення, яким виділити в натурі 3/7 частин житлового будинку «А», сарай «Г», сарай - літню кухню з підвалом «Д», вбиральню «Е», огорожу № 1,2, водопровід № 3, ворота № 4,5, замощення І, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , визнавши за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право приватної власності на житловий будинок, який до виділу в натурі розташовувався за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим присвоєнням нової адреси та який складається з: житлового будинку «А», загальною площею 42,4 кв.м., житловою площею 19,7 кв.м.; сараю-літньої кухні з підвалом «Д», вбиральні «Е», огорожі № 1, огорожі № 2, водопроводу № З, замощення І.
Позивачка, будучи належним чином повідомленою про розгляд справи, в судове засідання не прибула, від її представника ОСОБА_3 надійшла заява, в якій він просить суд розгляд справи проводити за їх відсутності, позовні вимоги підтримує та на задоволенні позову наполягає (а.с.55).
Відповідачка про розгляд справи була повідомлена належним чином, своїм правом, визначеним ст.178 ЦПК України, не скористалась, будь-які заява чи клопотання на адресу суду не надала. Конверт, який був направлений за останньою відомою адресою її місця проживання та перебування повернувся до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання» (а.с.52).
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, застосувавши до спірних правовідносин відповідні норми матеріального та процесуального права, суд приходить до наступного.
Згідно зі ст.6 Конвенції „Про захист прав людини і основоположних свобод", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України», національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 є співвласником 3/7 часток у праві спільної часткової власності на домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить свідоцтво про право на спадщину за законом, видане приватним нотаріусом Нікопольського районного нотаріального округу Дрябловим О.В. 15.09.2021 року (а.с.7). При цьому, інша 4/7 частина вказаного домоволодіння зареєстрована за ОСОБА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 12.08.2011 року № 1044, посвідченого приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Мігуновим С.О. (а.с.9). Відповідно до Реєстру прав власності на нерухоме майно (інформаційна довідка № 5005631505356-17867978128) та довідки КП «Нікопольське РБТІ» ДОР» № 1204 від 26.09.2025 року, інших співвласників немає (а.с.10-11).
Тобто, з поданих документів вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 знаходиться у спільній частковій власності сторін, а саме: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , проте, в позасудовому порядку сторони не можуть дійти згоди щодо визначення порядку користування майном, яке перебуває у спільній частковій власності та для кожного із них створює незручності та певні перешкоди, що й стало підставою для звернення ОСОБА_1 з позовом до відповідачки по справі.
При цьому, у відповідності до поданих документів, вбачається, що домоволодіння АДРЕСА_1 має технічну можливість виділу в натурі 3/7 частки об`єкта нерухомого майна з утворенням нового самостійного об`єкта - житловий будинок «А», загальною площею 42,4 кв.м., житловою площею 19,7 кв.м.; сарай-літня кухня з підвалом «Д», вбиральня «Е», огорожа № 1, огорожа № 2, водопровід № З, замощення І, оскільки дане підтверджується висновком КП «Нікопольське РБТІ» ДОР» від 15.09.2025 року (а.с.20).
Тому, суд дослідивши матеріали справи, встановивши правовідносини, які виникли між сторонами, вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Поняття спільної часткової власності викладено в ч.1 ст.356 ЦК України, як власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності.
Відповідно до ч.1 ст.364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки з об`єкта нерухомого майна.
За змістом цієї норми, виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Відповідно до ст.317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України. Він означає, що право власності є недоторканим, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише відповідно і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст.355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
Відповідно до ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Отже, право спільної часткової власності це право двох або більше осіб за своїм розсудом володіти, користуватися і розпоряджатися належним їм у певних частках майном, яке складає єдине ціле.
Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно у цілому. Ці частки є ідеальними й визначаються відповідними відсотками від цілого чи у дрібному виразі.
Відповідно до ч.1 ст.364 ЦК України, співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.
Згідно ст.367 ЦК України, майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділене в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до ч.3 ст.358 ЦК України, кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Виходячи з аналізу змісту норм статей 183, 358, 364 ЦК України, можна дійти висновку, що виділ часток (поділ) нерухомого майна, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін буде виділено нерухоме майно, яке за розміром відповідає розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, то з урахуванням конкретних обставин такий поділ (виділ) можна провести зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику частка, якого зменшилась.
Отже, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування майном, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.
Оскільки учасники спільної часткової власності мають рівні права щодо спільного майна пропорційно своєї частки в ньому, то здійснюючи поділ майна в натурі (виділ частки), співвласнику передається частина нерухомого майна, яке відповідає розміру й вартості його частки, якщо це можливо, без завдання неспівмірної шкоди господарському призначенню майна.
Як роз`яснено в п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» /зі змінами/, у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено відокремлену частину будинку, яка відповідає розміру їх часток у праві власності.
Відповідно до п.6 вищенаведеної Постанови, при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, це можливо, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом /квартиру/. Виділ також може мати місце за наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.
Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є не порядок користування будинком, а розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Зазначена правова позиція викладена також в Постанові Верховного Суду України від 03 квітня 2013 року.
Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається, згідно із законом, або є неможливим (ч.2 ст.183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно і у випадку, встановленому в законом, таке право підлягає державній реєстрації. Договір про виділ у натурі частки з нерухомого спільного майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також той факт, що частка, яку позивач просить виділити, перебуває у спільній частковій власності, що є однією з підстав для звернення з даною позовною заявою, зважаючи на технічну можливість виділу в натурі вказаних частин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.2-5, 9-10, 12, 28, 131, 223, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги адвоката Ревункова Віталія Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про виділ в натурі частини будинку та визнання права власності - задовольнити.
Виділити в натурі 3/7 частин житлового будинку «А», сарай «Г», сарай- літня кухня з підвалом «Д», вбиральня «Е», огорожі № 1,2, водопровід № 3, ворота. № 4,5, замощення І, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та припинити право спільної часткової власності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) у житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) право приватної власності на житловий будинок, який до виділу в натурі розташовувався за адресою: АДРЕСА_1 , з подальшим присвоєнням нової адреси та який складається з: житлового будинку «А», загальною площею 42,4 кв.м., житловою площею 19,7 кв.м.; сараю-літньої кухні з підвалом «Д», вбиральні «Е», огорожі № 1, огорожі № 2, водопроводу № З, замощення І.
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал