Справа № 761/29744/24
Провадження № 2/761/1155/2026
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 червня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді: Пономаренко Н.В
за участю секретаря: Яцишина А.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення помилково перерахованих коштів, -
в с т а н о в и в :
У серпні 2024 року до Шевченківського районного суду м. Києва через систему «Електродний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, відповідного до якої позивач просить суд: стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 помилково перераховані кошти в розмірі 200 000 грн. 00 коп. та судовий збір 2000,00 грн.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що 15.07.2023 року о 14:55:32 ОСОБА_1 через мобільний додаток «Monobank» з власного рахунку АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» було помилково відправлено грошові кошти в сумі 150 000 грн. 00 коп. на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , власник якого ОСОБА_1 невідомий. Окрім того, 30.07.2023 о 16:51:34 ОСОБА_1 знову через мобільний додаток «Monobank» з власного рахунку АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» було помилково відправлено грошові кошти в сумі 50 000 грн. 00 коп. на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , власник якого ОСОБА_1 невідомий.
Позовна заява обґрунтована тим, що ОСОБА_1 відправив грошові кошти на помилковий рахунок, про що йому стало відомо одразу після переказу, про що він одразу ж повідомив в АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» по гарячій лінії. У відповідь банк повідомив ОСОБА_3 , що наразі з поверненням коштів йому не зможуть допомогти, оскільки для цього Банку потрібно зібрати додаткову інформацію, після чого оператор повідомив ОСОБА_1 , що його заявку прийнято до опрацювання і в разі появи відповідної інформації щодо проблеми, яка виникла через помилковий переказ коштів та її вирішення Банк зв`яжеться з ним. Тривалий час ОСОБА_1 очікував інформацію від Банку з приводу вирішення проблем, викликаних помилковим переказом грошових коштів та щодо повернення йому цих коштів, однак жодної інформації від Банку не надходило. В зв`язку з чим, ОСОБА_1 вирішив звернутися до cуду.
У позовній заяві зазначено, що позивач з відповідачем не знайомий, ніяких цивільно-правових угод між ними не було, жодних правочинів між ними не укладалося, домовленостей про перерахунок коштів між ними також не існувало, а тому відповідач набув грошові кошти позивача без достатньої правової підстави, оскільки кошти в розмірі 200 000,00 грн. ОСОБА_1 помилково перерахував не на той банківський рахунок, який хотів.
Позивач зазначає, що вище викладене стало підставою для звернення до суду та посилаючись на ст. 1212 ЦК України, він просить суд позов задовольнити у повному обсязі.
Ухвалою судді Шевченківського районного суду міста Києва від 19.08.2024 прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, розгляд цивільної справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
11.09.2024 до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву у якому останній просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. У відзиві відповідачем зазначено, що позивач не доводить належними й допустимими доказами, що перерахування грошових коштів є безпідставним внаслідок помилки їх перерахування. Відповідач у відзиві вказав, що відповідачем отримано фільтровану виписку за період з 01.01.2023 по 31.12.2023 про здійснення розрахунків ОСОБА_1 з ОСОБА_2 , які здійснювались на виконання умов договору господарської діяльності, в якому ОСОБА_1 є стороною-дилерром, а ОСОБА_2 -продавець, термін дії договору з моменту укладення 03.09.202 по 03.09.2026. Таким чином, ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність шляхом реалізації продукції, яка надавалась йому ОСОБА_2 .
У відзиві зазначено, що всі здійснені платежі позивачем є частиною системної господарської діяльності в якій ОСОБА_1 є дилером, а ОСОБА_2 є продавцем, що спростовує заяву ОСОБА_1 про те, що він не знайомий з ОСОБА_2 та помилково здійснив два перекази грошових коштів на загальну суму 200 000 грн.
18.10.2024 до суду через систему «Електронний суд» надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Алєксєєгка А.І. про витребування доказів, в задоволенні якого судом було відмовлено.
18.10.2024 до суду через систему «Електронний суд» надійшла відповідь позивача на відзив у якому останній просив позовну заяву задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування відповіді на відзив, серед іншого, зазначено, що відповідачем долучається декілька аркушів паперу, які ніби-то є договором, який укладений з 03.09.2022 по 03.09.2026. Проте, з наданих до суду матеріалів справи не вдається можливим встановити, що це за договір, між ким та про що він укладений, яким чином підтверджується передача позивачу, як дилеру, продукція від відповідача, який виступає продавцем та інші істотні умови договору. Тобто, відповідачем не був долучений в повній мірі договір, що у свою чергу позбавляє учасників справи детально з`ясувати всі обставини. У відповіді на відзив зазначено, що детально ознайомившись з обліковим записом банківської операції можна стверджувати, що оплата була здійснена за «захисні пластини» і там не зазначається, що це оплата здійсненна саме «по Договору». Фактично, позивач здійснив оплату, але при цьому ним не була отримана продукція та дана оплата здійснювалась не по договору, що фактично підтверджується відомостями зазначеними в обліковому записі банківської операції.
Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з`явився, про місце, дату та час судового засідання повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши подані сторонами документи, повно і всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.
Згідно ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. ( ч. 2 ст. 15 ЦК України )
Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Як вбачаться з матеріалів справи та не заперечувалось сторонами, що 15.07.2023 року о 14:55:32 ОСОБА_1 через мобільний додаток «Monobank» з власного рахунку АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» було відправлено грошові кошти в сумі 150 000 грн. 00 коп. на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 . Окрім того, 30.07.2023 о 16:51:34 ОСОБА_1 знову через мобільний додаток «Monobank» з власного рахунку АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» було відправлено грошові кошти в сумі 50 000 грн. 00 коп. на рахунок фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .
В обґрунтування позову вказано, що позивач з відповідачем незнайомий, ніяких цивільно-правових угод між ними не було, жодних правочинів між ними не укладалося, домовленостей про перерахунок коштів між ними також не існувало, а тому відповідач набув грошові кошти позивача без достатньої правової підстави, оскільки кошти в розмірі 200 000,00 грн. ОСОБА_1 помилково перерахував не на той банківський рахунок, який хотів.
Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (ч.2 ст.1212 ЦК України). Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (ч.3 ст.1212 ЦК України).
Таким чином, за змістом даної норми під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту.
Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Статтею 1215 ЦК України визначено, що не підлягають поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).
Крім того, практика ЄСПЛ зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (рішення ЄСПЛ «Воловик проти України» п.45).
У п.VII.-2:101 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права, де вказано, що збагачення є безпідставним, за винятком таких випадків: особа, яка збагатилася, має право на отримання збагачення за рахунок потерпілого в силу договору чи іншого юридичного акту, судового рішення або норми права; або потерпілий вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків.
Так, ч.1 ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, який вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права (п.4.1. рішення Конституційного Суду України № 15-рп/2004 від 02 листопада 2004 року).
Відповідно до п. 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Тлумачення як ст.3 ЦК України загалом, так і п.6 ст.3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contrafactum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non conceditvenire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».
Схожий по суті висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, в якій вказано, що «водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах» (п.8.26).
Тлумачення положень глави 83 ЦК України у системному зв`язку із визначеними у п.6 ст.3 ЦК України принципами справедливості, добросовісності та розумності свідчить, що при визначенні того чи підлягають поверненню безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі, слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Так, в основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11.01.2023 у справі № 548/741/21
В обґрунтування позову позивачем вказано, що вказані кошти в позовній заяві мали надійти іншій особі перед якою вона мала зобов`язання, але через її необачність, вказавши невірний рахунок.
При цьому, позивачем не надано та матеріали справ не містять доказів, що кошти були безпідставно надіслані і що дійсно була помилка, також позивачем не вказано даних на який насправді розрахунковий рахунок вона повинна була перерахувати кошти.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 здійснив переказ коштів із зазначення мети розрахунку, а саме за отриману продукцію, про що свідчить обліковий запис банківської операції, мета якої чітко зафіксована в платіжному дорученні: «467767041. 15.07.2023 15:14 150 000.00 UAH Захисні пластини 43 комплекта ФОП ОСОБА_1 НОМЕР_1 АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК», що підтверджується фільтрованою випискою по рахунку ОСОБА_2 від 01.01.2023-31.12.2023
Також згідно зазначеної виписки в доданому доказі зазначена фінансова операція по переказу грошових коштів в розмірі 50 000грн., здійснену 30.07.2023 року о 16:51:34 ОСОБА_1 через мобільний застосунок «Monobank» з власного рахунку АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на фізичний рахунок фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ). (IBAN: НОМЕР_3 ): « НОМЕР_4 . 30.07.2023 17:10 50 000.00 UAH Захисні плити ФОП ОСОБА_1 НОМЕР_6 НОМЕР_5 АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК»»
Зазначені докази свідчать про переказ коштів з метою розрахунку за отриману продукцію, про що свідчить призначення банківської операції в платіжному дорученні.
Окрім того, згідно фільтрованої виписки по рахунку ОСОБА_2 від 01.01.2023-31.12.2023 вбачається, що позивачем ОСОБА_1 окрім вказаних платіжних операцій, здійснено за вказаний період 29 схожих банківських операцій щодо переказу коштів на рахунок ОСОБА_2 із зазначенням призначення платежу: «захисні плити, балістичні пакети», що спростовує викладені позивачем обґрунтування позову, про те, що позивач з відповідачем незнайомий, ніяких цивільно-правових угод між ними не було, жодних правочинів між ними не укладалося, домовленостей про перерахунок коштів між ними також не існувало.
Окрім того, відповідачем до відзиву долучено частину договору, в якому міститься підпис ФОП ОСОБА_1 є стороною-дилерром, а ФОП ОСОБА_2 -продавець, термін дії договору з моменту укладення 03.09.202 по 03.09.2026, стороною позивача не заперечувався факт свого підпису на вказаній копії частини договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач добровільно, послідовно та систематично протягом місяця, доказів наявності будь-якої помилки, в тому числі рахункової, перераховувала кошти відповідачу із зазначенням платежу (у виписці по рахунку відповідача вказано призначення платежу: «Захисні пластини 43 комплекта, Захисні плити»), знаючи, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), та за відсутності доказів договірних умов щодо їх подальшого повернення або недобросовісності відповідача, а тому поведінка позивача є суперечливою, оскільки остання вільно і без помилки погодився на настання невигідних для себе наслідків, а також враховуючи проведенні позивачем 29 інших платіжних операцій щодо перерахунку коштів на рахунок відповідача, що у свою чергу виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів, як безпідставно набутих.
Схожа правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі №185/446/18, де, змінюючи рішення суду в частині мотивів його прийняття, Верховний Суд вказав, що суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення коштів, проте помилився щодо мотивів такої відмови. Зокрема, апеляційний суд не звернув уваги, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Позивач у справі, неодноразово перераховуючи кошти відповідачу у період із серпня 2017 року до грудня 2017 року, знав, що між ними відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок), а тому поведінка позивача є суперечливою (тобто, потерпіла особа вільно і без помилки погодилася на настання невигідних для себе наслідків), що унеможливлює задоволення позовних вимог і стягнення коштів.
Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113, 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов задоволенню не підлягає, оскільки встановлено, що позивачка систематично та послідовно 15.07.2023 та 30.07.2023 перерахував кошти відповідачу, а тому поведінка позивачки не є суперечливою, оскільки останній вільно і без помилки погодилася на перерахування коштів і відповідно настання певних для себе наслідків, що у свою чергу, виключає задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів на підставі ст. 1212 ЦК України.
За правилами ст. 141 ЦПК України в разі відмови у задоволенні позову судові витрати покладені на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.11, 177, 202, 256, 257, 267, 1212, 1213 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 76-84, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-
в и р і ш и в :
в задоволенні позову ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення помилково перерахованих коштів, - відмовити повністю.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_1 ;
Третя особа: Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення складено: 17.07.2026.
Суддя: