ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2026 року Справа №160/13200/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
18.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 15.05.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року (включно) грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 2021 року, 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року, на 01.01.2025 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року (включно) нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року, на 01.01.2025 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року (включно);
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року (включно);
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704;
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року та перебував на грошовому забезпеченні у відповідача. На думку позивача, під час проходження військової служби відповідачем неправильно здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення, оскільки розміри посадового окладу та окладу за військовим званням визначалися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Позивач зазначає, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, якою визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103, відновлено дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 у первинній редакції. У зв`язку із цим, на переконання позивача, з 29.01.2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями та інших складових грошового забезпечення мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови №704. Позивач вказує, що відповідач, не здійснивши відповідний перерахунок, допустив протиправну бездіяльність, унаслідок чого йому протягом періоду проходження військової служби було виплачено грошове забезпечення у меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством. Крім того, позивач зазначає, що неправильне визначення базових складових грошового забезпечення призвело до заниження розмірів інших виплат, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме: грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки. Також позивач посилається на те, що відповідачем при оформленні грошового атестату не було враховано належний розмір грошового забезпечення, визначений відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України №704, що, на його думку, порушує його право на отримання належного грошового забезпечення та правильне оформлення документів, пов`язаних із проходженням військової служби. Обґрунтовуючи дотримання строку звернення до суду, позивач зазначає, що спірні правовідносини мають триваючий характер, оскільки стосуються невиплати належних сум грошового забезпечення, яке за своєю правовою природою є винагородою за проходження військової служби. При цьому позивач посилається на правові висновки Верховного Суду щодо природи грошового забезпечення військовослужбовців та на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 року №1-р/2025 щодо гарантій судового захисту права на отримання належних виплат. З огляду на викладене позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі, зобов`язати відповідача провести відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також здійснити перерахунок та виплату похідних видів грошового забезпечення, виготовити новий грошовий атестат із урахуванням правильних розмірів складових грошового забезпечення.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 19.05.2026 року передана судді Пруднику С.В.
27.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 : довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 26.06.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
03.06.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість і передчасність. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_1 під час нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення діяла виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством України, а тому відсутні правові підстави для визнання її бездіяльності протиправною. Відповідач послався на положення частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначений Конституцією та законами України. Також військова частина НОМЕР_1 зазначила, що відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне та грошове забезпечення, а порядок і розміри його виплати визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідач вказав, що правове регулювання спірних правовідносин здійснюється, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», пунктом 4 якої передбачено порядок визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення відповідної розрахункової величини на тарифний коефіцієнт. На думку відповідача, після внесення змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 до пункту 4 постанови №704 законодавець визначив як розрахункову величину для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений станом на 01 січня 2018 року. Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18, якою було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, на її переконання, не відновила дію попередньої редакції пункту 4 постанови №704 та не створила для військових частин обов`язку здійснювати перерахунок грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня кожного календарного року. Відповідач також зазначив, що пункт 4 постанови №704 у період з 21.02.2018 року по 19.05.2023 року прямо передбачав використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року, а з 20.05.2023 року зазначена норма була викладена у новій редакції, відповідно до якої розрахунок посадових окладів та окладів за військовими званнями здійснюється виходячи з розміру 1762 гривні. Таким чином, відповідач вважає, що при нарахуванні позивачу грошового забезпечення у період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року військова частина НОМЕР_1 застосовувала чинні на відповідний період нормативно-правові акти, а тому підстави для проведення перерахунку грошового забезпечення, а також пов`язаних із ним додаткових та одноразових виплат, відсутні. Крім того, відповідач вказав, що на виконання ухвали суду про витребування доказів військовою частиною вживаються заходи щодо підготовки та надання відповідних довідок-розрахунків за період проходження позивачем військової служби, однак підготовка таких документів потребує додаткового часу. З огляду на викладене військова частина НОМЕР_1 просила суд долучити відзив до матеріалів справи, врахувати наведені у ньому доводи та відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера групи планування штабу стрілецького батальйону та перебував на грошовому забезпеченні у зазначеній військовій частині у період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) позивача - лейтенанта військової служби за контрактом ОСОБА_1 - з 29.10.2025 року визнано таким, що здав справи та посаду у зв`язку з вибуттям до нового місця служби, а з 30.10.2025 року виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Матеріалами справи підтверджується, що у період проходження військової служби позивачу здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення, складовими якого були посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, щомісячна премія, додаткова винагорода відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, а також інші передбачені законодавством виплати.
Так, згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 , при звільненні (вибутті) позивача було визначено, що йому підлягали виплаті:
щомісячна премія у максимальному розмірі 443 % від посадового окладу за період з 01.01.2025 року по 29.10.2025 року;
надбавка за особливості проходження військової служби у розмірі 65 % від посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років за аналогічний період;
додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168, за періоди виконання завдань у жовтні 2025 року;
грошова допомога на оздоровлення за 2025 рік, яка була виплачена відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 01.04.2025 №275.
Крім того, судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 , виданим військовою частиною НОМЕР_3 , та відповідно до законодавства має право на передбачені державою соціальні гарантії.
Разом із тим, спір у цій адміністративній справі виник не щодо факту проходження військової служби позивачем, його права на отримання грошового забезпечення чи факту здійснення виплат, а виключно щодо правильності визначення відповідачем розрахункової величини, яка застосовувалася при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням у період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року.
Позивач вважає, що військова частина НОМЕР_1 протиправно здійснювала нарахування грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний календарний рік, що призвело до заниження розміру посадового окладу, окладу за військовим званням та похідних від них виплат.
Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позову, посилається на те, що застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року відповідало вимогам пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, а тому підстави для проведення перерахунку та виплати різниці у грошовому забезпеченні відсутні.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України. Зазначений конституційний імператив є безумовним та виключає можливість довільного тлумачення чи застосування норм підзаконних актів суб`єктом владних повноважень.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на належну, своєчасну та повну оплату праці, що включає також гарантії її індексації як елементу державних соціальних гарантій, спрямованих на збереження реальної купівельної спроможності грошових доходів.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби і виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (пункт 6) пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають; при цьому обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати не впливає на визначення розміру окладів, оскільки розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Правовий висновок щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 сформульовано Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, за яким з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік. Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить акту вищої юридичної сили, - з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються виходячи з розміру 1762 грн шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
Правовий висновок щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у період дії постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 сформульовано Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24. Верховний Суд виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції пункту 2 Постанови № 481, якими встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн, не відповідають закону про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки замінюють базовий державний соціальний стандарт - прожитковий мінімум для працездатних осіб - на сталу величину, що суттєво зменшує розміри окладів і зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704. З огляду на це та відповідно до частини третьої статті 7 КАС України, за якою у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу, при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням і в період дії Постанови № 481 (з 20.05.2023 по 18.06.2025) підлягає застосуванню розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Та обставина, що пункт 2 Постанови № 481 визнано протиправним і нечинним лише з 18.06.2025 (частина друга статті 265 КАС України), не змінює наведеного висновку, оскільки застосування судом акта вищої юридичної сили за правилом частини третьої статті 7 КАС України не залежить від формального скасування підзаконного акта, положення якого суперечать закону. Після 18.06.2025 розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням також визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законами України про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року, у спірному періоді послідовно збільшувався і становив: станом на 01.01.2020 - 2102 грн, на 01.01.2021 - 2270 грн, на 01.01.2022 - 2481 грн, на 01.01.2023 - 2684 грн, на 01.01.2024 - 3028 грн, на 01.01.2025 - 3028 грн, тобто у кожному разі перевищував розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 01 січня 2018 року (1762 грн).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260). За приписами Порядку № 260 посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням є розрахунковою величиною для виплати надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року (1762 грн), який є нижчим за прожитковий мінімум, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж встановлено законодавством, чим порушено його права на належне грошове забезпечення.
Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням є розрахунковою величиною для решти складових грошового забезпечення (щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), перерахунок цих окладів супроводжує перерахунок усіх похідних від них виплат. За таких обставин дії відповідача щодо обчислення і виплати грошового забезпечення позивача без урахування належного розміру прожиткового мінімуму є протиправними, а відповідач зобов`язаний здійснити відповідний перерахунок та виплату.
Доводи відповідача про правомірність застосування фіксованої величини 1762 грн суд відхиляє з наведених вище мотивів, оскільки за правовою позицією Верховного Суду (постанови від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24) і в силу частини третьої статті 7 КАС України розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням протягом усього спірного періоду є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Юридична природа соціальних виплат розглядається не лише з позицій права власності, але й пов`язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права.
У справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) ЄСПЛ наголосив, що в межах свободи дій держави перебуває право визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23). Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об`єктивних критеріїв, і якщо людина очевидно підходить під ці критерії - це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Відповідно до ст. 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 року у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 року у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині 3 статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону № 294- IX, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Також встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Порушене право позивача підлягає захисту та поновленню шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 у період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року включно здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 року № 294-IX "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України від 15.12.2020 року № 1082 ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021 року, Законом України від 02.12.2021 року № 1928 ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року, Законом України від 02.12.2021 року № 1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня, Законом України від 03.11.2022 року № 2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2684 гривні, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із обов`язковим перерахунком розмірів усіх щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премії за посадою, яку я займав в період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно з ч. 1 ст. 10-1 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 8 ст. 10-1 Закону України № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
Відповідно до пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, серед іншого, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
З огляду на вищезазначене, а також враховуючи зазначені вище по тексту висновки про невірне нарахування позивачу основних видів грошового забезпечення, суд зазначає, що наслідком невірного нарахування йому основних видів грошового забезпечення (посадового окладу) є невірне нарахування та виплата мені грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік, 2021 рік 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік грошової допомоги на вирішення матеріальних соціально-побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік.
Тобто, військової частиною НОМЕР_1 не було здійснено виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 , під час проходження військової служби у встановленому законом розмірі, що є неправомірним.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування при складанні грошового атестату розміру грошового забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язання виготовити новий грошовий атестат, суд зазначає наступне.
Як встановлено судом, позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 у період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року та перебував на грошовому забезпеченні у відповідача.
Під час проходження військової служби позивачу здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення відповідно до вимог чинного на відповідний період законодавства, зокрема положень Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також нормативно-правових актів Міністерства оборони України, які регулюють порядок виплати грошового забезпечення.
Спірним у цій справі є питання правомірності застосування відповідачем під час визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року розрахункової величини у вигляді прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 року, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний календарний рік.
Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 9 Закону України №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. До складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Механізм визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями встановлений постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704.
Так, пунктом 4 Постанови №704 у первісній редакції було передбачено, що розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Водночас постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» пункт 4 Постанови №704 було змінено та встановлено, що при визначенні посадових окладів та окладів за військовими званнями застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 року.
Разом із тим, суд враховує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 було визнано протиправним та скасовано.
Згідно з частиною другою статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт або його окремі положення, визнані судом протиправними, втрачають чинність з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з моменту набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 відновилася дія пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка передбачала визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Суд звертає увагу, що закони України про Державний бюджет України на 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки встановлювали нові розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які є базовим державним соціальним стандартом.
Відповідно до статті 6 Закону України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» прожитковий мінімум є базовим державним соціальним стандартом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії.
При цьому положення законів України про Державний бюджет України на 2020-2025 роки не містили застереження щодо застосування для визначення грошового забезпечення військовослужбовців прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року.
Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у низці постанов, зокрема у постановах від 02.08.2022 року у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 року у справі №500/1813/21, від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21, де суд касаційної інстанції дійшов висновку, що після скасування пункту 6 постанови №103 застосуванню підлягає пункт 4 Постанови №704 у первісній редакції, а тому розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями мають визначатися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Верховний Суд також неодноразово наголошував, що Кабінет Міністрів України не наділений повноваженнями встановлювати іншу, ніж визначена законом, розрахункову величину для визначення складових грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки така величина визначається виключно законом.
Разом з тим, суд враховує, що позовні вимоги у цій частині стосуються не безпосередньо стягнення недоплачених сум грошового забезпечення, а правильності відображення відомостей про грошове забезпечення позивача у грошовому атестаті.
Відповідно до пункту 2 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, грошовий атестат є документом, що містить інформацію про розмір грошового забезпечення військовослужбовця, види виплат та інші відомості, необхідні для проведення подальших розрахунків за новим місцем служби.
Таким чином, у разі встановлення судом факту неправильного визначення складових грошового забезпечення, які підлягають відображенню у грошовому атестаті, належним способом захисту порушеного права є зобов`язання військової частини внести відповідні зміни та оформити грошовий атестат із правильним розміром грошового забезпечення.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що дії військової частини НОМЕР_1 щодо визначення у грошовому атестаті позивача розміру грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року, є протиправними.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання відповідача виготовити та направити позивачу новий грошовий атестат із зазначенням розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до вимог пункту 4 Постанови №704 у редакції, яка передбачає застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із урахуванням висновків суду.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року (включно) грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 2021 року, 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року, на 01.01.2025 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року (включно) нарахування та виплатити грошове забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 року, на 01.01.2021 року, на 01.01.2022 року, на 01.01.2023 року, на 01.01.2024 року, на 01.01.2025 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неврахування під час складання грошового атестату щодо ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року (включно).
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 виготовити та направити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , новий грошовий атестат виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704 за період з 27.08.2020 року по 29.10.2025 року (включно).
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 провести нарахування та виплату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової допомоги на оздоровлення при наданні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матеріальну допомогу для вирішення соціально побутових питань за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2020 рік, 2021 рік, 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, 2025 рік виходячи з розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до Постанови КМУ "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник