ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2026 року Справа №160/12685/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
12.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 12.05.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , з військового обліку з 25 березня 2022 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , щодо результатів проходження медичного огляду (постанова ВЛК, оформлена довідкою №25/2277 від 22.03.2022) та щодо виключення з військового обліку з 25.03.2022 року.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач до початку повномасштабного вторгнення перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак після переміщення до міста Дніпра пройшов військово-лікарську комісію при ІНФОРМАЦІЯ_5 . За результатами проходження ВЛК 25.03.2022 року позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, що оформлено довідкою військово-лікарської комісії №25/2277. Вказане рішення ВЛК було реалізовано шляхом внесення відповідних відомостей до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 , у якому зазначено про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 з 25.03.2022 року. Позивач зазначає, що у січні 2026 року йому стало відомо з мобільного застосунку «Резерв+» про перебування його на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 , а також про наявність відомостей щодо його розшуку у зв`язку з нібито неприбуттям за повісткою. У зв`язку з цим представник позивача звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей щодо виключення позивача з військового обліку, а також із відповідним адвокатським запитом. Листом від 04.02.2026 року №1092 відповідач повідомив, що станом на 02.02.2026 року позивач перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 , запропонувавши звернутися за отриманням інформації саме до цього органу. Позивач вважає, що такими діями відповідач фактично відмовив у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про результати проходження ним ВЛК та виключення з військового обліку, чим порушив вимоги законодавства щодо ведення та актуалізації Реєстру. На думку позивача, відповідач як орган ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів був зобов`язаний забезпечити повноту, достовірність та актуальність відомостей щодо його військово-облікового статусу, а тому невнесення відповідних даних є протиправним. У зв`язку з цим позивач просить суд визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про його виключення з військового обліку з 25.03.2022 року, зобов`язати відповідача внести відповідні відомості до Реєстру, а також стягнути понесені судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 13.05.2026 року передана судді Пруднику С.В.
18.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
22.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду виправлено описку в ухвалі Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року.
Судом вирішено наступне.
Абзац перший, другий та третій описової частини тексту ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 року викласти у наступній редакції:
" 12.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 12.05.2026 року через систему "Електронний суд" позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , з військового обліку з 25 березня 2022 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , рнокпп НОМЕР_2 , щодо результатів проходження медичного огляду (постанова ВЛК, оформлена довідкою №25/2277 від 22.03.2022) та щодо виключення з військового обліку з 25 березня 2022 року".
03.06.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначаючи про їх необґрунтованість та безпідставність. В обґрунтування своєї позиції відповідач вказав, що позивач дійсно перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_8 у зв`язку зі зміною місця проживання та проходив військово-лікарську комісію, за результатами якої йому була видана довідка ВЛК від 25.03.2022 №25/2277, відповідно до якої його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Разом з тим відповідач зазначив, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг» позивач на момент звернення до суду перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 за місцем реєстрації, а тому ІНФОРМАЦІЯ_10 не має можливості внести зміни до Реєстру щодо позивача. Відповідач послався на положення постанови Кабінету Міністрів України від 16.08.2024 №932, якою затверджено Порядок реалізації експериментального проекту з автоматичної верифікації та перевірки відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, та зазначив, що внесення відомостей до Реєстру та взяття на військовий облік громадян України чоловічої статі віком від 25 до 60 років, які не перебувають на такому обліку, здійснюється шляхом електронної інформаційної взаємодії відповідних інформаційних систем. Також відповідач зазначив, що відповідно до пункту 9 розділу ІІІ Порядку ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 28.03.2022 №94, виправлення недостовірних відомостей Реєстру або включення (невключення) до нього відповідних відомостей здійснюється органом ведення Реєстру за результатами розгляду мотивованої заяви особи із зазначенням відповідних підстав. Крім того, відповідач вказав, що представником позивача подавався адвокатський запит щодо внесення до Реєстру інформації про виключення позивача з військового обліку, на який було надано відповідь про перебування ОСОБА_1 на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 . На думку відповідача, зазначена обставина свідчить про відсутність з його боку протиправної бездіяльності, оскільки він не є органом ведення Реєстру за місцем поточного військового обліку позивача. Щодо вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу відповідач зазначив, що такі вимоги є безпідставними, оскільки позивачу було відомо про перебування на військовому обліку в іншому територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, а тому звернення до ІНФОРМАЦІЯ_11 із відповідними позовними вимогами є необґрунтованим. З огляду на викладене відповідач просив суд визнати позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом установлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином України та до початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації на територію України проживав і був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , де перебував на військовому обліку військовозобов`язаних в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Після початку повномасштабного вторгнення Російської Федерації позивач виїхав до міста Дніпра та почав проживати у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 , що відноситься до території Амур-Нижньодніпровського району міста Дніпра.
У зв`язку зі зміною місця проживання позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 , де пройшов військово-лікарську комісію.
За результатами проходження військово-лікарської комісії 25.03.2022 року позивачу видано довідку ВЛК №25/2277, відповідно до якої його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 39 «а» графи ІІ Розкладу хвороб, графи 402-08. Зазначена довідка була затверджена ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_12 .
На підставі висновку військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_5 до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , внесено запис про те, що 25.03.2022 року позивача виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_6 на підставі пункту 6 частини 3 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).
Судом установлено, що факт виключення позивача з військового обліку підтверджується не лише довідкою військово-лікарської комісії №25/2277 від 25.03.2022 року, а й відомостями, внесеними до тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 , виданого ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Так, у пункті 7 зазначеного тимчасового посвідчення містяться відомості про результати проходження позивачем військово-лікарської комісії, відповідно до яких на підставі довідки ВЛК №25/2277 від 25.03.2022 року ІНФОРМАЦІЯ_6 позивача визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Крім того, у розділі 13 «Відмітки про військовий облік» тимчасового посвідчення зазначено, що ОСОБА_1 був взятий на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_10 , а також зроблено відповідний запис про його зняття з військового обліку.
Згідно із пунктом 14 тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 , 25 березня 2022 року позивача виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_11 із зазначенням підстави виключення - пункт 6 підпункт 3 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).
Таким чином, наявними у матеріалах справи письмовими доказами підтверджується, що станом на 25.03.2022 року уповноваженими посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення про виключення ОСОБА_1 з військового обліку військовозобов`язаних, що було належним чином відображено у його військово-обліковому документі.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, 09.01.2026 року позивач дізнався про наявність відомостей щодо перебування його у розшуку ІНФОРМАЦІЯ_13 , у зв`язку з чим встановив мобільний застосунок «Резерв+».
З відомостей, які відображалися у застосунку «Резерв+», позивач дізнався, що він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 , а також що 15.11.2025 року його було подано у розшук у зв`язку з нібито неприбуттям за повісткою до ТЦК та СП.
У зв`язку з виявленням зазначених обставин представник позивача - адвокат Юрашко Олена Петрівна від 15.01.2026 року за №15/01-26 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, у якій просила внести відомості щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі підпункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», що підтверджується довідкою ВЛК №25/2277 від 25.03.2022 року та тимчасовим посвідченням військовозобов`язаного № НОМЕР_3 .
Крім того, 26.01.2026 року адвокатом Юрашко О.П. направлено до відповідача адвокатський запит №26/01-26 щодо надання інформації про результати розгляду заяви від 15.01.2026 року.
Листом від 04.02.2026 року №1092 ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив представника позивача, що станом на 02.02.2026 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 , та запропонував звернутися для отримання інформації саме до цього органу.
Інших відомостей щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про результати проходження позивачем військово-лікарської комісії та його виключення з військового обліку відповідачем надано не було.
Таким чином, судом встановлено, що станом на момент звернення до суду в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі довідки ВЛК №25/2277 від 25.03.2022 року, незважаючи на наявність відповідного запису у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного та проходження ним військово-лікарської комісії.
Вважаючи, що невнесення відповідачем відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів порушує його права та законні інтереси, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Щодо вирішення справи по суті, суд вказує наступне.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами ч.8 ст.2 Закону №2232-XII виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період.
Згідно з ч.1, 3 та 4 ст.33 Закону №2232-XII військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Військовий облік військовозобов`язаних та резервістів за призначенням поділяється на загальний і спеціальний.
Частиною 5 ст.33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (ч.1 ст.34 Закону №2232-ХІІ).
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України від 16.03.2017 №1951-VIII "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" (далі - Закон №1951-VIII) Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) - інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов`язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов`язку (ч.1 ст.2 Закону №1951-VIII).
За приписами ч.8, 9 ст.5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
Права та обов`язки призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначені ст.9 Закону №1951-VIII, до яких віднесено, що призовник, військовозобов`язаний та резервіст має право: 1) отримувати інформацію про своє включення (невключення) до Реєстру та відомості про себе, внесені до Реєстру, в тому числі через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста; 2) звертатися в порядку, встановленому адміністратором Реєстру, до відповідного органу ведення Реєстру з мотивованою заявою щодо неправомірного включення (невключення) до Реєстру запису про себе, виправлення недостовірних відомостей Реєстру.
Частинами 1, 3 ст.14 Закону № 1951-VIII передбачено, що ведення Реєстру включає:
1) внесення запису про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до бази даних Реєстру для взяття на облік або при відновленні на військовому обліку з перевіркою відповідності персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів існуючим обліковим даним;
2) внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних, резервістів на підставі відомостей органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, закладів освіти незалежно від підпорядкування і форми власності, а також відомостей, що подаються органу ведення Реєстру призовниками, військовозобов`язаними, резервістами;
3) знищення повторного запису Реєстру в разі його виявлення.
Актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.
На виконання ч.5 ст.33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок організації ведення військового обліку військовозобов`язаних, призовників та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 (далі - Порядок №1487), п.2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Головною вимогою до системи військового обліку є постійне забезпечення повноти та достовірності даних, що визначають кількісний склад та якісний стан призовників і військовозобов`язаних (п.6 Порядку №1487).
Військовий облік ведеться на підставі даних паспорта громадянина України та військово-облікових документів. Для внесення запису/актуалізації даних про призовників, військовозобов`язаних та резервістів до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів ними надаються персональні дані відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" (п.20 Порядку №1487).
Відповідно до приписів п.79 Порядку №1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, з-поміж іншого:
організовують та ведуть військовий облік на території адміністративно-територіальної одиниці;
здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством;
організовують взаємодію з державними органами, підприємствами, установами та організаціями щодо строків та способів звіряння даних списків персонального військового обліку та карток первинного обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також їх оповіщення;
організовують та забезпечують зберігання облікової документації призовників, військовозобов`язаних та резервістів, персональних даних, які містяться в них;
проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього;
виконують архівно-довідкову роботу з питань військового обліку;
виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Відповідно до ч. 6 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
У громадянина, якого виключено з військового обліку відповідно до пунктів 3 та 4 цієї частини, військово-обліковий документ не вилучається. До військово-облікового документа громадянина вносяться дані про виключення із військового обліку.
Висновки суду.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що на районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки покладено обов`язок вносити до Реєстру передбачені Законом України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" відомості про призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що позивач, ІНФОРМАЦІЯ_2 є громадянином України та перебував на військовому обліку як військовозобов`язаний за місцем реєстрації проживання в ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України позивач змінив місце проживання та фактично проживав у АДРЕСА_2 , у зв`язку з чим проходив військово-лікарську комісію в ІНФОРМАЦІЯ_5 .
За результатами проходження військово-лікарської комісії позивачу видано довідку ВЛК від 25.03.2022 року №25/2277, відповідно до якої його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку на підставі статті 39 «а» графи ІІ Розкладу хвороб, графи 402-08.
Зазначена постанова військово-лікарської комісії була оформлена ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також затверджена ІНФОРМАЦІЯ_12 .
Як убачається із тимчасового посвідчення військовозобов`язаного № НОМЕР_3 , виданого на ім`я ОСОБА_1 , у пункті 14 цього документа міститься запис про те, що 25.03.2022 року його виключено з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 на підставі пункту 6 підпункту 3 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за станом здоров`я).
Разом з тим, 09.01.2026 року позивач, скориставшись мобільним застосунком «Резерв+», виявив, що в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відсутні відомості про його виключення з військового обліку, а також міститься інформація про перебування його на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_4 та наявність відомостей щодо розшуку у зв`язку з нібито неприбуттям за повісткою до ТЦК та СП.
З метою усунення зазначених невідповідностей адвокатом Юрашко Оленою Петрівною, яка діє в інтересах позивача, від 15.01.2026 року за №15/01-26 до ІНФОРМАЦІЯ_1 було подано заяву про внесення даних до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів щодо виключення ОСОБА_1 з військового обліку на підставі підпункту 3 частини 6 статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
У подальшому, 26.01.2026 року адвокатом направлено до відповідача адвокатський запит №26/01-26 щодо надання інформації про результати розгляду вказаної заяви.
Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.02.2026 року №1092 повідомлено, що станом на 02.02.2026 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_9 , у зв`язку з чим для отримання інформації запропоновано звернутися до зазначеного органу.
Інших дій щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку відповідачем здійснено не було.
Таким чином, судом встановлено, що на момент звернення позивача із відповідною заявою до відповідача у його розпорядженні перебували документи, які підтверджували факт проходження позивачем військово-лікарської комісії, визнання його непридатним до військової служби та виключення з військового обліку, однак відповідні відомості до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів внесені не були.
При цьому суд враховує, що відповідно до положень Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» саме органи ведення Реєстру забезпечують його ведення та актуалізацію бази даних, а районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють внесення змін до персональних і службових даних військовозобов`язаних та виконують функції з ведення Реєстру.
Крім того, пунктом 79 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487, передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють взяття, зняття та виключення з військового обліку, проставляють відповідні відмітки у військово-облікових документах та виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Водночас, наявність у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного позивача відмітки про його виключення з військового обліку підтверджує, що відповідне рішення було прийнято саме органом військового обліку, однак його реалізація шляхом актуалізації відомостей Реєстру здійснена не була.
Також, відповідачем не надано будь-яких доказів, що встановлений в результаті медичного огляду позивача діагноз не був підставою для визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку.
Підсумовуючи встановлені обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку військовозобов`язаних позивача.
Частиною четвертою статті 245 КАС України передбачено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 31.08.2022 у справі № 640/22426/20, адміністративний суд, перевіряючи правомірність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статті 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.
Так, відповідно до пункту 79 Порядку № 1487 районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого, здійснюють взяття, зняття або виключення з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у випадках, передбачених законодавством; проставляють у військово-облікових документах призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідні відмітки про взяття їх на військовий облік, зняття та виключення з нього; виконують функції з ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.
Тобто, в даному випадку, прийняття рішення про виключення військовозобов`язаних з військового обліку є дискреційними повноваженнями РТЦК та СП.
Зважаючи на викладене та беручи до уваги встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей щодо позивача про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку виходять за межі повноважень адміністративного суду при вирішенні цього публічно-правового спору, а тому відповідні позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права у цьому випадку є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву адвоката Юрашко Олени Петрівни від 15.01.2026 року №15/01-26 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , з військового обліку на підставі пп. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», що підтверджується довідкою ЛКК від 25.03.2022 року та тимчасовим посвідченням від 25.03.2022 року та прийняти за результатами її розгляду відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно з частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.
Частиною 8 статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 1064,96 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
З приводу стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн. суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України" заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
Відповідно до частини 3 статті 4 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно з підпунктом 1, 2, 6 частини 1 та частини 2 статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до видів адвокатської діяльності, серед іншого, відносяться: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Статтею 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).
За правилами оцінки доказів, встановлених ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд також вважає за необхідне врахувати правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.02.2020 року (№ провадження К/9901/95/200), відповідно до якої (п.23) вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Так, суд зауважує, що з урахуванням предмету позову, зазначена справа є справою незначної складності та типовою у спорах, пов`язаних з відмовою у зарахуванні стажу. Також, суд зауважує, що по вказаній категорії справ є значна кількість усталеної судової практики, що вказує на можливість використання адвокатом у своїй діяльності раніше напрацьованих матеріалів та шаблонних документів, які застосовуються при розгляді судових справ даної категорії.
До того ж, розгляд даної справи відбувся в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
З огляду на вищевикладене, враховуючи співмірність заявленої до повернення позивачем суми коштів із критеріями, встановленими частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, суд доходить висновку, що на користь позивача підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, внаслідок якого сталось порушення прав позивача, сума витрат на правничу допомогу у розмірі 2000 грн.
З урахуванням викладеного вище, суд доходить висновку про часткове задоволення клопотання представника позивача про розподіл судових витрат.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000 грн. підлягають стягненню з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не належного розгляду заяви адвоката Юрашко Олени Петрівни від 15.01.2026 року №15/01-26 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , з військового обліку на підставі пп. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», що підтверджується довідкою ЛКК від 25.03.2022 року та тимчасовим посвідченням від 25.03.2022 року.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 повторно розглянути заяву адвоката Юрашко Олени Петрівни від 15.01.2026 року №15/01-26 про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення з військового обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , з військового обліку на підставі пп. 3 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», що підтверджується довідкою ЛКК від 25.03.2022 року та тимчасовим посвідченням від 25.03.2022 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) документально підтверджені судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1064,96 грн. (одна тисяча шістдесят чотири гривні 96 копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 грн. (дві тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник