ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2026 року Справа №160/13748/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
21.05.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 21.05.2026 року через систему «Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 24.11.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення з 29.01.2020 по 24.11.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та похідних виплат відповідно до Закону України «Про частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-III та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при нарахуванні та виплаті грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 24.11.2025 неправомірно не застосував розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, внаслідок чого позивачу було виплачено грошове забезпечення у меншому розмірі, ніж передбачено законодавством.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2026 року зазначена вище справа розподілена та 22.05.2026 року передана судді Пруднику С.В.
27.05.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 :письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) та виплати (не виплати) ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення з 29.01.2020 по 24.11.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020-2025 роки, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 26.06.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
28.05.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній на момент проведення відповідних виплат. Відповідач вказав, що після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, якою було визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, дія первісної редакції пункту 4 постанови №704 автоматично не відновилася, а тому відсутні правові підстави для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Також відповідач зазначив, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, яка набрала чинності 20.05.2023, до пункту 4 постанови №704 внесено зміни, відповідно до яких розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються виходячи з фіксованої величини 1762 грн, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року. Крім того, відповідач послався на положення пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким передбачено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та інших виплат. На думку відповідача, примітки до додатків 1, 12, 13, 14 постанови №704 мають виключно інформаційний характер та не містять норм права, а тому не можуть бути підставою для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача. З огляду на викладене відповідач вважає, що правові підстави для проведення перерахунку грошового забезпечення позивача за спірний період відсутні, у зв`язку з чим просив у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Як вказує відповідач у відзиві на позовну заяву, у період з 29 січня 2020 року по 19 травня 2023 року порядок визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими званнями регулювався пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у редакції, яка передбачала використання розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року. Крім того, відповідач зазначив, що з 20 травня 2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року № 481, якою пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції та визначено фіксовану розрахункову величину - 1762 грн, у зв`язку із чим, на думку відповідача, правові підстави для проведення спірного перерахунку відсутні.
Судом також встановлено, що спірні правовідносини виникли у зв`язку з незгодою позивача із порядком визначення відповідачем складових грошового забезпечення, які були виплачені йому у період проходження військової служби, та стосуються правильності застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначених Конституцією та законами України. Зазначений конституційний імператив є безумовним та виключає можливість довільного тлумачення чи застосування норм підзаконних актів суб`єктом владних повноважень.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на належну, своєчасну та повну оплату праці, що включає також гарантії її індексації як елементу державних соціальних гарантій, спрямованих на збереження реальної купівельної спроможності грошових доходів.
Відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби і виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 704 грошове забезпечення військовослужбовців складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 4 Постанови № 704 у первинній редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 (пункт 6) пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розрахунковою величиною визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.
Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають; при цьому обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати не впливає на визначення розміру окладів, оскільки розрахунковою величиною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.
Правовий висновок щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 сформульовано Верховним Судом у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, за яким з 01.01.2020 положення пункту 4 Постанови № 704 у частині визначення розрахунковою величиною прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний соціальний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік. Тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови № 704 у частині, що не суперечить акту вищої юридичної сили, - з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023, пункт 4 Постанови № 704 викладено в редакції, за якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються виходячи з розміру 1762 грн шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 у частині внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.
Правовий висновок щодо застосування пункту 4 Постанови № 704 у період дії постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 сформульовано Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24. Верховний Суд виснував, що положення пункту 4 Постанови № 704 у редакції пункту 2 Постанови № 481, якими встановлено фіксовану розрахункову величину 1762 грн, не відповідають закону про Державний бюджет України на відповідний рік, оскільки замінюють базовий державний соціальний стандарт - прожитковий мінімум для працездатних осіб - на сталу величину, що суттєво зменшує розміри окладів і зводить нанівець мету прийняття Постанови № 704. З огляду на це та відповідно до частини третьої статті 7 КАС України, за якою у разі невідповідності правового акта закону суд застосовує правовий акт, що має вищу юридичну силу, при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням і в період дії Постанови № 481 (з 20.05.2023 по 18.06.2025) підлягає застосуванню розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Та обставина, що пункт 2 Постанови № 481 визнано протиправним і нечинним лише з 18.06.2025 (частина друга статті 265 КАС України), не змінює наведеного висновку, оскільки застосування судом акта вищої юридичної сили за правилом частини третьої статті 7 КАС України не залежить від формального скасування підзаконного акта, положення якого суперечать закону. Після 18.06.2025 розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням також визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законами України про Державний бюджет України на 1 січня відповідного календарного року, у спірному періоді послідовно збільшувався і становив: станом на 01.01.2020 - 2102 грн, на 01.01.2021 - 2270 грн, на 01.01.2022 - 2481 грн, на 01.01.2023 - 2684 грн, на 01.01.2024 - 3028 грн, на 01.01.2025 - 3028 грн, на 01.01.2026 - 3328 грн, тобто у кожному разі перевищував розмір прожиткового мінімуму, встановлений на 01 січня 2018 року (1762 грн).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260). За приписами Порядку № 260 посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням є розрахунковою величиною для виплати надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення. Згідно з пунктом 14 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення, не виплачене своєчасно або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього.
Застосування відповідачем при обчисленні грошового забезпечення позивача за період з 30.01.2020 року по 14.05.2026 року такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року (1762 грн), який є нижчим за прожитковий мінімум, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, не відповідало вимогам законодавства та призвело до виплати позивачу грошового забезпечення у меншому розмірі, ніж встановлено законодавством, чим порушено його права на належне грошове забезпечення.
Оскільки посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням є розрахунковою величиною для решти складових грошового забезпечення (щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення), перерахунок цих окладів супроводжує перерахунок усіх похідних від них виплат. За таких обставин дії відповідача щодо обчислення і виплати грошового забезпечення позивача без урахування належного розміру прожиткового мінімуму є протиправними, а відповідач зобов`язаний здійснити відповідний перерахунок та виплату.
Доводи відповідача про правомірність застосування фіксованої величини 1762 грн суд відхиляє з наведених вище мотивів, оскільки за правовою позицією Верховного Суду (постанови від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24) і в силу частини третьої статті 7 КАС України розрахунковою величиною для визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням протягом усього спірного періоду є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.
Відтак, дії військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 24.11.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2020-2025 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025 є протиправними.
Крім того, варто звернути увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
А тому військову частину НОМЕР_1 слід зобов`язати здійснити перерахунок та виплату спірних грошових виплат, з урахуванням вже виплачених сум.
Щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів
Відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація провадиться у разі затримки виплати доходів, нарахованих громадянам, у тому числі заробітної плати, пенсій, соціальних виплат та інших доходів.
Механізм обчислення компенсації визначено Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
За змістом наведених норм обов`язковою умовою для виникнення права на компенсацію є факт нарахування відповідної суми доходу та подальша затримка її виплати.
У даній справі на момент розгляду справи судом відповідач ще не здійснив перерахунок грошового забезпечення позивача із застосуванням належної розрахункової величини, а відповідні суми недоплати не визначені та не нараховані.
Отже, на час звернення позивача із зазначеною вимогою відсутній визначений розмір доходу, який підлягає компенсації, а також відсутній факт порушення строку виплати саме таких нарахованих сум.
За таких обставин вимога про стягнення компенсації втрати частини доходів є передчасною, оскільки право позивача на таку компенсацію може виникнути лише після проведення відповідачем перерахунку, визначення конкретної суми належного до виплати грошового забезпечення та встановлення факту затримки її виплати.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 10.02.2022 у справі №420/1083/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/19, де суд зазначив, що компенсація втрати частини доходів є похідною вимогою від факту несвоєчасної виплати вже нарахованого доходу.
Таким чином, у цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають як заявлені передчасно.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 24.11.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025.
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення з 29.01.2020 по 24.11.2025, грошової допомоги для оздоровлення за 2020-2025 роки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2025 роки, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» станом на 01.01.2024, Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» станом на 01.01.2025.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник