ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року Справа № 280/2854/26 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Киселя Р.В., розглянувши в порядку письмового за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (пр. Берестейський, 14, м. Київ, 01135), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство розвитку громад та територій України (пр. Берестейський, 14, м. Київ, 01135), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
01.04.2026 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (далі - відповідач, Комісія), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство розвитку громад та територій України (після уточнення позовних вимог) (далі - третя особа, Міністерство), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 19.11.2025 стосовно ОСОБА_1 ;
зобов`язати Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України розглянути заяву громадянина України ОСОБА_1 від 30.04.2025 про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, з урахуванням висновків суду у цій справі та прийняти рішення відповідно до Закону України №2010-ІХ.
Крім того, просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України судові витрати.
Ухвалою від 02.04.2026 позов був залишений без руху, позивачу наданий строк для усунення недоліків позову.
15.04.2026 позивача до суду надійшла уточнена позовна заява.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Комісією на засіданні 19.11.2025 за результатами розгляду заяви позивача від 23.04.2025 прийнято рішення про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю підтверджуючих документів здійснення позивачем діяльності або дій по відношенню до нього передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 ч.2 ст.2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей». Проте, під час розгляду поданої заяви Комісія повинна надати оцінку поданим доказам та повідомленим обставинам, тоді як, оскаржуване позивачем рішення Комісії не містить жодної оцінки поданих позивачем доказів та наведених ним обставин. Вказаний факт свідчить про нездійснення належного розгляду заяви позивача та доданих до неї доказів та, як наслідок, свідчить про порушення порядку та процедури проведення розгляду такої заяви. Через відсутність логічного обґрунтування, правової оцінки та порушення принципів об`єктивності й законності позивач просить суд скасувати рішення Комісії та зобов`язати її повторно розглянути його заяву.
Ухвалою від 16.04.2026 у справі було відкрите спрощене позовне провадження, розгляд справ призначено без виклику (повідомлення) сторін. Також зазначеною ухвалою витребувано від відповідача: належним чином засвідчені копії всіх документів та матеріалів, які були враховані відповідачем під час прийняття оскаржуваного рішення; належним чином засвідчену копію протоколу засідання відповідача від 19.11.2025, на якому було прийняте оскаржуване рішення (в частині позивача), та копію оскаржуваного рішення.
24.04.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника третьої особи надійшли пояснення щодо позовної заяви ОСОБА_1 у справі №280/2854/26. У поясненнях зазначено, що законодавець чітко визначив, що виключно Комісія уповноважена розглядати подані заяви та додані до неї документи, встановлювати або непідтверджувати факт позбавлення особи особистої свободи. Заяву позивача розглянуто на засіданні Комісії та Комісією прийнято рішення щодо ОСОБА_1 . З огляду на зазначене, спірні правовідносини виникли між Комісією та позивачем, а Міністерство не може бути стороною спірних правовідносин. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
30.04.2026 засобами системи «Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому він заперечив проти задоволення позовних вимог. В обгрунтування відзиву посилається на те, що надані ОСОБА_1 до матеріалів заяви документи не містять доказів того, що він перебував в місцях позбавлення особистої свободи саме через здійснення ним діяльності або вчинення по відношенню до нього дій, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей». На підставі вищевикладеного вважає позовні вимоги ОСОБА_1 у цій справі є безпідставними, а вимоги позову необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають. Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Розглянувши наявні у справі матеріали, судом встановлено наступне.
30.04.2025 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства розвитку громад та територій України із заявою від 23.04.2025 про визнання останнього особою, що була позбавлена особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - заява).
Заяву до Міністерства позивачем було подано через те, що 13.07.2022 близько 05 год. 30 хв. до помешкання ОСОБА_1 вдерлись близько 12 озброєних військовослужбовців збройних сил рф та після проведеного обшуку незаконно затримали ОСОБА_1 та доставили до районного відділу поліції м. Токмак де утримували до 29.07.2022 та застосовували фізичне, а також психологічне насилля.
Листом Комісії від 03.12.2025 № 10003/7/ЗВГ-25 ОСОБА_1 повідомлено, що на засіданні Комісії 19.11.2025, за результатами розгляду його заяви від 23.04.2025 (подана до Міністерства 30.04.2025), прийнято рішення, яке оформлене протоколом від 19.11.2025 №1.5/7-5341ДСК, про непідтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю у долучених до заяви додатках підтверджуючих документів на здійснення ОСОБА_1 діяльності або дій по відношенню до останнього, передбачених підпунктами «а», «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей» від 26 січня 2022 року №2010-ІХ (далі - Закон №2010-ІХ) цей Закон визначає основи соціального і правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а також членів їхніх сімей.
Частиною першою статті 2 Закону №2010-ІХ визначено, що дія цього Закону поширюється на громадян України:
1) яких було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 року та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 року;
2) які є цивільними особами, що перебувають під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року, яких було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора:
а) у зв`язку із здійсненням такими громадянами діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
б) у зв`язку з незаконними діями держави-агресора, її органів, підрозділів, формувань, інших утворень з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.
Згідно із статтею 3 Закону №2010-ІХ прийняття рішень з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України здійснюється Комісією з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія).
Комісія утворюється при центральному органі виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Комісія здійснює діяльність відповідно до Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, яке затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України.
Статтею 4 Закону №2010-ІХ визначено перелік документів та відомостей, які є підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 2 цього Закону.
Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи:
1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;
2) один із таких документів:
а) довідка Міністерства оборони України, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів України, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа, визначена пунктом 1 частини першої статті 2 цього Закону, перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах;
б) документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах;
3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.
Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи (ч. 2 ст. 4 Закону):
1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;
2) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями, у зв`язку із здійсненням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за здійснювану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
3) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
4) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.
Підставою для встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України відповідно до підпункту "б" пункту 2 частини першої статті 2 цього Закону є такі документи (ч. 3 ст. 4 Закону):
1) заява особи або її законного представника, або члена сім`ї особи, подана за зразком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованих територій України;
2) документи та/або відомості, що підтверджують факт та обставини позбавлення особи особистої свободи;
3) документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 року стосовно заявника при його захопленні, незаконному затриманні, незаконному арешті, незаконному триманні або іншим чином незаконному позбавленні особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями з явною або прихованою метою спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України;
4) витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи);
5) повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи.
Згідно із частиною шостою статті 4 Закону №2010-ІХ під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:
1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;
2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;
3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;
4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.
У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.
Частиною сьомою статті 4 Закону №2010-ІХ визначено, що за результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей з підстав, визначених частинами першою - п`ятою цієї статті, Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
При прийнятті рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України Комісія встановлює дату початку строку позбавлення особи особистої свободи, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дату її звільнення.
Відповідно до пункту 1 Положення про Комісію з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 №1281, Комісія з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України (далі - Комісія) утворюється при Мінрозвитку з метою виконання завдань, визначених Законом України «Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей».
Відповідно до пункту 3 Положення, завданнями Комісії є:
1) розгляд заяв та матеріалів (довідки, інформація, інші документи), визначених пунктами 8, 9, 11 цього Положення, щодо встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
2) прийняття рішень про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
3) прийняття рішень про визнання членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
4) проведення аналізу практики застосування законодавства з питань соціального та правового захисту осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
5) встановлення дати початку строку позбавлення особи особистої свободи під час прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, а у разі звільнення особи з місць несвободи - дати її звільнення з урахуванням положень, зазначених у пункті 15 цього Положення.
Згідно п. 4 Положення, комісія для виконання покладених на неї завдань має право:
1) залучати до своєї роботи представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, громадських об`єднань, наукових та інших установ, а також окремих фахівців за їх згодою;
2) одержувати безоплатно від центральних і місцевих органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб інформацію, документи та матеріали, необхідні для виконання покладених на Комісію завдань, у строк не більше 15 календарних днів, а якщо це стосується надання великого обсягу інформації, документів та матеріалів, - не більше 30 календарних днів з дня надходження відповідного звернення Комісії до відповідного органу, посадової особи;
3) приймати рішення про надання коштів для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, що надавалася особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, для захисту їх прав і законних інтересів;
4) скасовувати рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України;
5) розглядати інші питання в межах повноважень, визначених законом та цим Положенням.
Згідно із пунктом 7 Положення організаційною формою роботи Комісії є засідання.
Засідання Комісії скликаються у разі потреби, але не рідше ніж один раз на квартал.
Рішення Комісії вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини присутніх на засіданні членів Комісії.
У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос головуючого на засіданні.
У разі відсутності достатньої кількості голосів під час голосування за прийняття рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України факт позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України вважається невстановленим.
За результатами розгляду поданих заяв, документів та/або відомостей Комісія приймає рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, чи про непідтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, відмову у визнанні особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується головою, заступником голови, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.
Прийняті Комісією рішення про встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, про визнання особи членом сім`ї особи, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, вносяться до Єдиного реєстру осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.
Пунктом 8 Положення визначено, що для прийняття рішення, передбаченого підпунктом 2 пункту 3 цього Положення:
громадянин України, якого було позбавлено особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із захистом державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України внаслідок збройної агресії проти України, які належать до складу сил безпеки і сил оборони України та до однієї з категорій осіб, визначених Женевською конвенцією про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. та Додатковим протоколом до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол I), від 8 червня 1977 р., або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї такого громадянина звертається до Мінрозвитку із заявою за формою, встановленою Мінрозвитку.
До заяви додаються:
довідка Міноборони, іншого центрального органу виконавчої влади, що здійснює керівництво військовим формуванням, утвореним відповідно до законів, або правоохоронного органу чи державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, командира підрозділу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань, правоохоронних органів, державного органу спеціального призначення з правоохоронними функціями, оформлена за зразком та в порядку, встановленими Кабінетом Міністрів України, про те, що військовослужбовець або інша особа перебуває (перебувала) в місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку позбавлення особистої свободи, або інтернована у нейтральних державах, або документ, що підтверджує участь особи як члена добровольчого загону (формування) в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, під час позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, із зазначенням строку перебування в місцях несвободи, або інтернована у нейтральних державах; витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи); повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;
2) громадянин України, який є цивільною особою, що перебуває під захистом Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р., якого було позбавлено особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями під час перебування на тимчасово окупованих територіях України або на території держави-агресора у зв`язку із провадженням таким громадянином діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями, або його законний представник, член сім`ї такого громадянина або законний представник члена сім`ї звертається до Мінрозвитку із заявою за формою, встановленою Мінрозвитку.
До заяви додаються:
документи та/або відомості, що підтверджують факт (факти) порушення норм Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. стосовно заявника під час його захоплення, незаконного затримання, незаконного арешту, незаконного тримання або іншим чином незаконного позбавлення особистої свободи державою-агресором, її органами, підрозділами і формуваннями, іншими утвореннями у зв`язку із провадженням такою особою діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, а також за проваджувану професійну, громадську, політичну чи правозахисну діяльність, пов`язану з відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, захистом прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, та про підтвердження дійсності підстав вважати, що провадження такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями; витяг з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань (за наявності кримінального провадження стосовно особи); повідомлення органів сил безпеки та сил оборони стосовно особи;
звернення, написане в довільній формі в присутності особи, що надає професійну правничу допомогу, або консула, що підтверджується їх підписами, про уповноваження особою, яку було позбавлено особистої свободи, або членом її сім`ї іншої особи на отримання такої допомоги у період дії в Україні або окремих її місцевостях правового режиму воєнного стану, у разі коли особа, яку було позбавлено особистої свободи, та члени її сім`ї позбавлені можливості отримати щорічну державну грошову допомогу, яка надається особі, стосовно якої встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України під час перебування такої особи в місцях несвободи.
Згідно із пунктом 14 Положення, під час розгляду заяв Комісією беруться до уваги:
1) інформація, відомості та/або дані, надані особою (заявником), її законним представником, іншою близькою особою, адвокатом чи іншим представником заявника за договором;
2) документи (довідки) щодо достовірності відомостей (інформації), наведених особою та/або стосовно особи, надані центральними і місцевими органами виконавчої влади, іншими державними органами, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, їх посадовими особами на запит Комісії;
3) рішення з відповідних питань міжнародної судової установи, юрисдикція якої визнана Україною;
4) інша інформація, надана чи оприлюднена міжнародними, правозахисними та іншими організаціями.
У разі потреби Комісія заслуховує пояснення осіб, стосовно яких подані документи та/або відомості, та/або свідків, законного представника особи, іншої близької особи, адвоката чи іншого представника заявника, які надали Комісії свідчення, інформацію, відомості.
Спірним у цій справі є рішення Комісії про не підтвердження факту позбавлення заявника (позивача) особистої волі внаслідок збройної агресії російської федерації проти України у порядку п.п. «а» п.1 ч.1 ст.2 та п.п. «б» п.2 ч.1 ст.2 Закону №2010-ІХ.
Особливістю предмета доказування у цьому спорі є те, що у нормах Закону №2010-ІХ національним законодавцем України не запроваджена процедура презумпції достовірності тверджень громадянина про задекларований факт позбавлення особистої свободи під час тимчасової окупації збройними силами російської федерації частини території України та про задекларовані причини позбавлення особистої свободи під час тимчасової окупації збройними силами російської федерації частини території України.
Натомість, у нормах Закону №2010-ІХ національним законодавцем сформульоване однозначне правило, котре є чітким, зрозумілим і відповідає вимозі «якості закону» та принципу «юридичної визначеності», за суттю якого запроваджені Законом №2010-ІХ гарантії та механізми правового захисту застосовуються виключно у разі підтвердження факту особистої та безпосередньої участі особи у провадженні діяльності, окресленої у п.1 ч.1 ст.2 Закону №2010-ІХ чи у п.п. «а» п.2 ч.1 ст.2 Закону №2010-ІХ або у п.п. «б» п.2 ч.1 ст.2 Закону №2010-ІХ.
Відтак, за загальним правилом пасивна поведінка учасника суспільних відносин - громадянина у сфері провадження будь-якого із трьох окреслених вище сегментів діяльності виключає об`єктивну можливість вчинення органом публічної адміністрації управлінського волевиявлення з приводу підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії рф проти України.
Подібні за суттю правові позиції викладені у постанові Верховного Суду від 02.04.2025р. у справі №280/7446/24.
Тому, зважаючи на ч. 1 ст. 17 Закону України від 23.02.2006р. №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі "Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що у даному конкретному випадку учасник суспільних відносин, котрий не опікувався у формі активної поведінки провадженням діяльності, окресленої законодавцем у п. 1 ч. 1 ст.2, у п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 2, у п.п. «б» п. 2 ч. 1 ст.2 Закону №2010-ІХ не міг набути ані розумних очікувань, ані легітимних сподівань на підтвердження факту позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.
Тому у межах спірних правовідносин заявник у порядку ч.1 ст.77 КАС України повинен довести обставини особистої та безпосередньої участі у:
- діяльності, спрямованої на вираження поглядів, цінностей, позицій щодо відстоювання державного суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
- професійній, громадській, політичній чи правозахисній діяльності, пов`язаній із відстоюванням державного суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і недоторканності України, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
- діяльності із захисту прав та свобод осіб, позбавлених особистої свободи через таку діяльність, якщо були підстави вважати, що здійснення такої діяльності становило реальну або потенційну небезпеку для незаконного переслідування особи державою-агресором, її органами, підрозділами, формуваннями, іншими утвореннями;
- діяльності держави-агресора з приводу спонукання України, іншої держави, державного органу, організації, у тому числі міжнародної, юридичних або фізичних осіб до дій або утримання від здійснення дій як умови звільнення громадянина України.
З огляду на висловлені вище міркування, у даному конкретному випадку суд вважає за можливе керуватись правовою позицією, сформульованою у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21, де указано, що: 1) покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були; 2) суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.
Суд зауважує, що рішення про не підтвердження факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України є правозастосовчим актом індивідуальної дії органу публічної адміністрації.
У вимірі обставин даного спору суд зазначає, що ані у тексті Звернення, ані за суттю усіх додатних до Звернення документів позивач не посилався на особисту та безпосередню участь у провадженні діяльності, окресленої законодавцем у п. 1 ч. 1 ст. 2, у п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 2, у п.п. «б» п. 2 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону.
Водночас із цим, суд зауважує, що у межах спірних правовідносин визначальним є наявність або відсутність факту позбавлення заявника особистої свободи саме з причини особистої та безпосередньої участі у провадженні діяльності, окресленої законодавцем у п. 1 ч. 1 ст. 2, у п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 2, у п.п. «б» п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону №2010-ІХ.
Між тим, за матеріалами справи у межах спірних правовідносин суд не визнає доведеним факт позбавлення заявника особистої свободи саме з причини особистої та безпосередньої участі у провадженні діяльності, окресленої законодавцем у п. 1 ч. 1 ст. 2, у п.п. «а» п. 2 ч. 1 ст. 2, у п.п. «б» п. 2 ч. 1 ст. 2 Закону №2010-ІХ.
При цьому, суд ураховує, що заявник, доводячи факт позбавлення його особистої свободи внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, зосередився виключно на обставинах викрадення, утримання в неволі та заподіяння йому фізичних і моральних страждань, що, безумовно, свідчить про факт насильницького позбавлення свободи з боку представників держави-агресора. Водночас, аналіз поданих ним заяви, пояснень та доданих документів свідчить про відсутність будь-яких даних щодо здійснення ним діяльності, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 2, підпунктами «а» та «б» пункту 2 частини першої статті 2 Закону, а саме - участі у діяльності, спрямованій на захист державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу України чи у правозахисній або громадській діяльності, яка могла створювати реальну або потенційну небезпеку незаконного переслідування особи державою-агресором.
Отже, позивач фактично доводить лише сам факт насильницького позбавлення свободи, але повністю оминає необхідний елемент причинно-наслідкового зв`язку між таким позбавленням свободи та його участю у будь-якій із трьох визначених законом форм діяльності.
За відсутності доказів особистої та безпосередньої участі у зазначеній діяльності, орган публічної адміністрації не мав об`єктивної можливості підтвердити факт позбавлення свободи саме у значенні, визначеному Законом №2010-ІХ.
Таким чином, встановлені обставини не утворюють сукупності юридичних фактів, необхідних для застосування гарантій соціального і правового захисту, передбачених цим законом, а рішення Комісії про не підтвердження факту позбавлення особистої свободи слід визнати правомірним та обґрунтованим.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023р. у справі №916/3027/21.
Інші аргументи сторін не є визначальними для вирішення даної справи.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).и повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» №33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» №10373/05).
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги не підтверджуються належними доказами, а отже є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.
Оскільки у задоволенні адміністративного позову судом відмовлено, розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України при Міністерстві розвитку громад та територій України (пр. Берестейський, 14, м. Київ, 01135), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Міністерство розвитку громад та територій України (пр. Берестейський, 14, м. Київ, 01135), про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України
Рішення у повному обсязі складено та підписано «28» липня 2026 року.
Суддя Р.В. Кисіль