28.07.26
22-ц/812/1734/26
Провадження №22-ц/812/1734/26
П О С Т А Н О В А
Іменем України
28 липня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Шаманською Н.О., Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи цивільну справу №490/9063/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» на рішення, яке постановив Інгульський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Кокорєва Вячеслава Валентиновича у приміщенні цього суду 02 червня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
у с т а н о в и в :
У жовтні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» (далі - ТОВ «КОШЕЛЬОК», Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 20 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КОШЕЛЬОК» було укладено договір №[номер приховано]-348652 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Однак відповідач не виконав свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим станом на момент звернення до суду утворилася заборгованість, яка становить 16382 грн 20 коп., з яких: 5050 грн - заборгованість за кредитом; 11332 грн 20 коп. - заборгованість за відсотками за користування позикою.
Посилаючись на викладене, ТОВ «КОШЕЛЬОК» просить стягнути з відповідача вказану заборгованість, 2422 грн 40 коп. судового збору, а також 10000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Відзив на позовну заяву до суду не надходив.
Заочним рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2026 року позов ТОВ «КОШЕЛЬОК» задоволено, стягнуто з відповідачки на користь позивача 16382 грн. 20 коп. заборгованості за кредитом та судові витрати.
Ухвалою того ж суду від 17 березня 2026 року заочне рішення від 22 січня 2026 року скасовано.
Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 02 червня 2026 року позовні вимоги Товариства задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «КОШЕЛЬОК» заборгованість за кредитним договором №[номер приховано]-348652 від 20 травня 2021 року, яка станом на 29 жовтня 2025 року становить 6322 грн 60 коп., з яких: заборгованість за сумою кредиту - 5050 грн., заборгованість за відсотками за користування позикою за період з 20 травня 2021 року по 10 червня 2021 року у розмірі 1272 грн 60 коп., а також судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 934 грн 91 коп. та витрати на правову допомогу у розмірі 3000 грн.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачці було виплачений кредит у розмірі 5050 грн, але вона порушила грошові зобов`язання та не повернула кредит та нараховані відповідно до договору платежі в установлений таким договором строк, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню. Разом з тим, суд значив, що нарахування позивачем відсотків у період з 11 червня 2021 року по 08 вересня 2021 року є необґрунтованим, оскільки здійснено поза межами строку кредитування, передбаченого договором. Тому, дійшов висновку, що у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за відсотками за період з 11 червня 2021 року по 08 вересня 2021 року у розмірі 9948 грн 50 коп. необхідно відмовити.
Також суд зауважив, що договір №[номер приховано]-348652 від 20 травня 2021 року та паспорт споживчого кредиту підписаний відповідачкою одноразовим ідентифікатором (одноразовим паролем), що свідчить про обізнаність ОСОБА_1 про нарахування відсотків та їх розмір та вважав, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягали частковому задоволенню.
В апеляційній скарзі ТОВ «КОШЕЛЬОК» просить рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов ТОВ «КОШЕЛЬОК» задовольнити та стягнути зі ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 277070 1185-348652 від 20 травня 2021 року в розмірі 16382 грн 20 коп., а також судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач виконав свої зобов`язання за кредитним договором, надіславши гроші на банківську картку, яку зазначила відповідачка. Згідно з листом АТ «Перший український міжнародний банк» від 11 грудня 2025року на ім`я ОСОБА_1 була випущена банківська картка НОМЕР_1 , а відповідно до виписки за рахунком 20 травня 2021 року на її рахунок зараховано суму у розмірі 5050 грн. Отже, відповідачка прийняла ці гроші та використала їх на свої потреби. Так, суд установив, що між сторонами укладено договір, за умовами якого кредит надавався строком на 22 (доби) дні, початком якого є дата підписання договору, а закінченням - є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця грошових коштів. В договорі цей період визнаний як лояльний. Як вбачається з матеріалів справи, до спливу лояльного періоду у 22 дні відповідачка не повернула кредит та не сплатила проценти за користування кредитом, що підтверджується доданим до позовної заяви детальним розрахунком заборгованості. За договором таке є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 112 днів з моменту укладення договору до 08 вересня 2021 року Відповідно, нарахування процентів за користування кредитом за період з 11 червня 2021 р. до 08 вересня 2021 року, розмір яких обумовлений пунктом 3.8. договору, є законним. Позивач акцентує, що позичальник, який не повернув кредит до спливу лояльного періоду, ніяким чином не порушив договір, він продовжив користуватися кредитом, але на інших умовах і саме про це домовились сторони договору. Відмовляючи в частині стягнення процентів за подовжений період, суд не врахував, що пунктом 2.2 договору, яким визначено, що встановлений в пункті 2.1. договору строк лояльного періоду може бути подовжено позичальником шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом. Враховуючи принцип свободи договору, відповідачка мала можливість не вступати у кредитні відносити з позивачем. На момент укладення договору вона не заявляла додаткових вимог щодо умов договору, погодилася з усіма його умовами, в тому числі з розміром відсоткової ставки, не відмовився від Договору протягом 14 календарних днів відповідно до статті 15 Закону України «Про споживче кредитування».
У відзиві на апеляційну скаргу, який відповідачка направила через систему «Електронний суд», вона просить залишити апеляційну скаргу без задоволення як безпідставну, рішення суду - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.
Справа з урахуванням ціни позову та положень частини 1 статті 369 ЦПК України розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи.
З огляду на доводи апеляційної скарги позивач оскаржує рішення суду лише щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування відповідачем кредитними коштами, тому в частині інших висновків суду апеляційним судом не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких міркувань.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону неповною мірою.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 20 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «КОШЕЛЬОК» укладено договір № [номер приховано]-348652 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту (далі - Договір), відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит на умовах строковості, зворотності, платності. Сума кредиту - 5050,00 грн., кредит надається строком на 22 дні (лояльний період); сукупна вартість кредиту для позичальника з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням цього договору за умови дотримання позичальником графіку розрахунків, що є додатком цього договору, становить 6453 грн. або 128% від суми отриманого кредиту та включає в себе проценти за користування кредитом 1403 грн. або 28% від суми кредиту (а.с. 17-23).
Вказаний кредитний договір разом з паспортом споживчого кредиту підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
Відповідно до довідки АТ «ТАСКОМБАНК» на карту НОМЕР_2 20 травня 2021 року зараховано 5050 грн., відправник - ТОВ «Кошельок» (а.с. 32).
Згідно з листом АТ «Перший український міжнародний банк» від 11 грудня 2025 року на ім`я ОСОБА_1 була випущена банківська картка НОМЕР_1 , а відповідно до виписки за рахунком 20травня 2021 року на рахунок відповідачки зараховано 5050,00 грн.
Згідно розрахунку заборгованості (а.с. 26-28) відповідачці нарахована заборгованість за кредитним договором у розмірі 16382 грн 20 коп., з яких: 5050 грн - основний борг, 11332 грн 20 коп. - заборгованість за процентами.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У справі, яка переглядається, ОСОБА_1 не спростовує факти укладання Договору та отримання від позивача грошей на умовах кредиту, наявності заборгованості, але не згодна із розміром нарахованих позивачем процентів за користування кредиту.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, а саме, що кредитний договір 20 травня 2021 року укладений сторонами в електронному вигляді, підписаний позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідачки в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «КОШЕЛЬОК» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачці не належить, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту його укладання, який у цій справі не оспорюється.
Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Суд першої інстанції на підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов висновку про те, що невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, є підставою стягнення з відповідачки заборгованості за кредитним договором на користь позивача.
Позивач в апеляційній скарзі не оскаржує рішення суду в частині стягнення 5050 грн. отриманих кредитних коштів (основного боргу), а тому в цій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.
Натомість позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції, який частково стягнув нараховані проценти за користування кредитом, обмеживши їх нарахування 22 днями користування кредитними коштами - періодом з 20 травня по 10 червня 2021 року.
Щодо стягнення з відповідачки нарахованих позивачем процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Відповідно до пункту 3.4 Договору зобов`язання позичальника по сплаті процентів за користування кредитом в розмірі 1,85 розповсюджується на весь період користування кредитом з моменту укладення цього договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1 цього договору.
У пункті 3.6. Договору сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною в розумінні статті 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом.
Зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду (пункт 3.7 Договору).
З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 803 (вісімсот три) процента річних, що становить 2.2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним. (пункт 3.8. Договору).
Аналіз наведених умов Договору свідчить, що сторони погодили продовження строку користування кредитом до 112 днів з моменту укладення Договору (22 дні «лояльного періоду» плюс 90 днів на підставі пунктів 3.6-3.8), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов Договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення «лояльного періоду». Тобто строк кредитування з 11 червня 2021 року до 08 вересня 2021 року Договору є погодженим сторонами.
Тому висновок суду першої інстанції про те, що позивач необґрунтовано нарахував відповідачці відсотків у період з 11 червня 2021 року по 08 вересня 2021 року є помилковим, оскільки суперечить умовам укладеного сторонами Договору.
За такого оскаржуване рішення суду в про часткове задоволення позовних вимог (стягнення зменшеної ніж розрахованої позивачем суми заборгованості за процентами) ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють кредитні відносини, є підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для зміни рішення та стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за Договором в сумі 16382 грн 20 коп., з яких: 5050 грн - заборгованість за кредитом; 11332 грн 20 коп. - заборгованість за відсотками за користування позикою.
Натомість відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
З урахуванням викладеного колегія суддів частково приймає доводи апеляційної скарги та відхиляє аргументи відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до положень частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед інших, витрати на професійну правничу допомогу.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно із частиною 2 статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, позовні вимоги задоволені повністю, відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судових витрат: судового збору, витрат на професійну правничу допомог, які поніс позивач та стягнення судових витрат за подання апеляційної скарги.
За подання позовної заяви ТОВ «КОШЕЛЬОК» сплатило 2422 грн. 40 коп., за подання апеляційної скарги - 3633 грн. 60 коп. а всього - 6056 грн., які слід стягнути з відповідачки.
Також позивач просив суд стягнути 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції та 4000 грн. - в суді апеляційної інстанції.
В заяві про перегляд заочного рішення суду від 22 січня 2026 року представник ОСОБА_1 адвокат Зачепіло З.Я. зазначила про неспівмірність витрат позивача на правничу допомогу із заявленими вомогами.
За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).
Тобто склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування при вирішення заяви сторони.
У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідачки 10000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
В апеляційній скарзі позивач просив апеляційний суд стягнути зі ОСОБА_1 4000 грн. витрат на складання апеляційної скарги.
Вимоги позивача про компенсацію судових витрат слід задовольнити частково в межах доведених доказами витрат.
Так, при зверненні до суду з позовною заявою та апеляційною скаргою позивачем долучені докази витрат на правничу допомогу: договір про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року між позивачем та адвокатським бюро «Герман Гурський» та додаток до його договору від 15 жовтня 2025 року (а.с. 60-63), довіреність в порядку передоручення на представництво інтересів ТОВ «КОШЕЛЬОК» Гурським Г.Ю. у судах (а.с. 11).
Згідно змісту додатку до договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року представник позивача надав останньому такі послуги з представництва його інтересів у справі, яка переглядається: оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги (додаток до договору про надання правової допомоги) (30 хвилин) - 1000 грн.; збір доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору (1 год.) - 2000 грн.; складання позовної заяви - 4000 грн. (2 години), формування додатків ( доказів) до позовної заяви (для суду та відповідачу) (1 година) - 2000 грн., відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі (30 хвилин) - 1000 грн.
У постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
У постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 734/2313/17 (провадження № 61-7550св19) Верховний Суд наголосив, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи».
Підсумовуючи, для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи яких очікує зазнати у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у цій справі у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.
У постанові від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22) Верховний Суд, аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану стороні під час розгляду справи у суді першої інстанції, врахував, що адвокат є кваліфікованим юристом з повною вищою юридичною освітою, який має стаж роботи в галузі права не менше двох років, тому надані адвокатом своїй клієнтці такі послуги, як: опрацювання законодавчої бази, що регулює спірні відносини, вивчення відповідної судової практики, визначення правової позиції у справі; складання клопотань про долучення до матеріалів справи письмових доказів; складання вступного слова не є тими послугами, які є необхідними, а тому такі послуги не можуть бути враховані при розподілі судових витрат, понесених стороною.
У справі, яка переглядається, щодо надання таких послуг адвокатом Гурським Г.Ю. позивачу, як підготовка, оформлення документів щодо надання правничої (правової) допомоги, збір доказів, формування правової позиції, визначення підсудності справи та платіжних реквізитів для сплати судового збору, формування додатків ( доказів) до позовної заяви (для суду та відповідачу), відправка позову стороні, до суду, формування матеріалів адвокатського досьє по справі, апеляційний суд врахував, що такі послуги не є послугами з професійної правничої допомоги, а тому не підлягають відшкодуванню позивачеві відповідачкою, що узгоджується із згаданим правовим висновком Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 534/14/20 (провадження № 61-6638св22).
Колегія суддів з огляду на викладені представником відповідачки у заяві про перегляд заочного рішення суду щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу позивача із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, з урахуванням обсягу фактично виконаної адвокатом роботи із представництва позивача в суді першої інстанції (складання позовної заяви, апеляційної скарги), принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності цих витрат, виходячи з конкретних обставин справи, а також враховуючи принцип диспозитивності щодо заявлених позивачем вимог, дійшла висновку про наявності підстав для стягнення витрат на професійну правничу допомогу позивача у сумі 8000 грн. (по 4000 грн. за складання позовної заяви та апеляційної скарги).
За такого на користь позивача з відповідачки слід стягнути 14056 (6056 грн. + 8000 грн.) судових витрат.
Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційна
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» задовольнити частково.
Рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 02 червня 2026 року змінити.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити.
Стягнути зі ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК», код ЄДРПОУ 40842831, юридична адреса: Київська область, Києво-Святошинський район, село Чайки, вул. Антонова, 8А, 16382 грн. 20 коп. заборгованості за договором № [номер приховано]-348652 від 20 травня 2021 року, з яких: 5050 грн. - заборгованість за кредитом, 11332 грн. 20 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, а також 14056 грн. судових витрат.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Н.О. Шаманська
Ж.М. Яворська
______________________________________________
Повна постанова складена 28 липня 2026 року