Унікальний номер справи 369/3745/24
Номер апеляційного провадження 22-з/824/902/2026
Головуючий у суді першої інстанції Н. С. Пінкевич
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Д О Д А Т К О В А П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 липня 2026 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого - Поливач Л.Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А.М., Шкоріної О.І.
сторони
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
розглянув у приміщенні Київського апеляційного суду в місті Києві заяву ОСОБА_1, подану представником Чумаком Романом Васильовичем, про ухвалення додаткової постанови у справі № 369/3745/24,
у с т а н о в и в :
Рішенням Києво-Святошинського районного суду м. Києва від 09 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 875 660 грн., три відсотки річних у сумі 78 953,34 грн та інфляційні втрати у сумі 389 504,98 грн.
Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.03.2026 заяву позивачки задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 50 000, 00 грн. В іншій частині заяви відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09.02.2026 та з додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25.03.2026 ОСОБА_2 через представника ОСОБА_3 було подано до суду апеляційні скарги.
Постановою Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року апеляційні скарги ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року та на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2026 року залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року та додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2026 року залишено без змін.
02 липня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшла заява ОСОБА_1 , подана представником Чумаком Р.В. , про ухвалення додаткового рішення.
В обгрунтування заяви зазначено, що у відзиві на апеляційну скаргу зазначалось, що заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу буде подана до моменту прийняття Київським апеляційним судом рішення по суті або протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення. Крім того, у судових дебатах представник позивача наголосив, що заява про розподіл витрат на професійну правничу допомогу буде подана протягом 5 днів після ухвалення судового рішення.
У зв`язку з цим, представник позивача просить ухвалити додаткове судове рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_1 втрати на професійну правничу допомогу у сумі 43 860,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для ухвалення додаткової постанови з огляду на наступне.
В обґрунтування вимог заяви зазначено, що така заява подана у межах строку, встановленого ч. 8 ст. 141 ЦПК України. При цьому заяву про розподіл судових витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 було зроблено у відзиві на апеляційну скаргу відповідача, де зазначно, що аитрати позивача на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції складають 43 860 грн.
Згідно з п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Частиною 3 ст. 270 ЦПК України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Суд вирішує питання про розподіл судових витрат по правничій допомозі без виклику учасників справи та їх представників.
У пункті 6 частини першої статті 264 ЦПК України передбачено, що одним з питань, які вирішує суд під час ухвалення рішення суду, є питання про те, як розподілити між сторонами судові витрати. На виконання вимоги щодо змісту судового рішення, розподіливши судові витрати між сторонами, суд відображає цей розподіл у резолютивній частині рішення суду відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 265 ЦПК України.
Питання розподілу судових витрат врегульовано загальними нормами ЦПК України і не містить особливостей для апеляційного провадження.
Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За вимогами статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Під час розгляду справи як в суді першої інстанції, так і при апеляційному перегляді учасники справи несуть певні витрати.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи відповідно до частин першої - третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:
1) у разі задоволення позову - на відповідача;
2) у разі відмови в позові - на позивача;
3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої зазначеної статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Апеляційне провадження відповідно до глави 1 розділу V ЦПК України є одним із етапів перегляду судового рішення у разі незгоди з ним однією із сторін (сторонами).
Як у суді першої інстанції, так і при апеляційному перегляді справи учасники справи мають право на професійну правничу допомогу, що закріплено положеннями статті 59 Конституції України.
Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи (стаття 133 ЦПК України). Відповідно до статті 137 ЦПК України зазначені витрати несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19).
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення.
Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19) та постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс).
Представником позивача Чумаком Р.В. на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу надано договір про надання правової допомоги від 20 січня 2024 року між Адвокатським об`єднанням «АРЕС» в особі виконуючого обов`язки керуючого об`єднанням - адвокатом Чумаком Р.В. та ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 1.1.1. Договору, Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати Клієнту наступну правову допомогу: супроводження судової справи по стягненню сплачених грошових коштів за попереднім договором від 05 серпня 2019 року, що укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а також 3% річних та інфляційних втрат.
Надалі, між Адвокатським об`єднанням «АРЕС» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду від 15 квітня 2026 року до договору про надання правової допомоги від 20 січня 2024 року.
Відповідно до п. 1.1., 1.2., 2.1. Додаткової угоди, Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати Клієнту, додатково наступну правову допомогу: супроводження у Київському апеляційному суді справи № 369/3745/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 09 лютого 2026 року та додаткове рішення Києво- Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2026 року, а також за апеляційною скаргою Клієнта на додаткове рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 25 березня 2026 року.
Виходячи зі змісту п. 1.1. Договору Сторони додатково погодили наступний обсяг робіт:
- підготовка та подача апеляційної скарги Клієнта;
- підготовка та подача відповіді на відзив на апеляційну скаргу Клієнта;
- підготовка та подача відзиву на апеляційні скарги ОСОБА_2 ;
- підготовка заяв, клопотань по апеляційному провадженню;
- представництво інтересів Клієнта під час апеляційного провадження;
- отримання рішень суду.
Сторони домовились про наступну вартість правової допомоги за Додатковою угодою та порядок її оплати: 1000 доларів США у гривневому еквіваленті (відповідно до курсу продажу валют АТ КБ «ПриватБанк» на день здійснення платежу) сплачується Клієнтом у день підписання Додаткової угоди.
На виконання Додаткової угоди до Договорупро надання правової допомоги від 20 січня 2024 року, АО «ЮК «АРЕС» було надано юридичні послуги, передбачені п. 1.1., 1.2. Додаткової угоди, про що свідчить акт приймання-передачі послуг від «02» липня 2026 року за Договором про надання правової допомоги від «20» січня 2024 року. Також сторонами було підписано детальний опис робіт виконаних адвокатом від «02» липня 2026 року за Договором про надання правової допомоги від «20» січня 2024 року.
Всього на надання правової допомоги адвокатом було витрачено 12,5 годин.
Згідно квитанції № T08M-6C1A-CM88-HKB6 від 17.04.2026 позивач сплатила платіж згідно п. 2.1. Додаткової угоди у розмірі 43 860 грн.
У судовому засіданні 01.07.2026 представником позивача було заявлено, що докази понесенння судових витрат будуть подані до суду протягом п`яти днів, та аналогічна за змістом заява міститься у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 .
Так, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 та від 06 грудня 2019 року у справі № 910/353/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2022 року у справі № 757/36628/16-ц та від 23 липня 2025 року у справі № 389/387/24.
Відповідачем не вказувалось на невідповідність заявленої позивачем до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу критерію реальності адвокатських витрат, неспівмірності понесених ОСОБА_1 витрат на адвокатські послуги складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, а відтак і, на необхідність зменшення їх розміру.
Колегія суддів враховує актуальну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 753/2606/24, згідно з якою втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини п`ятої статті 137 ЦПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. Верховний Суд у зазначеній постанові наголосив, що суд, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Оскільки матеріали справи не містять клопотань відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката позивача, а також доказів неспівмірності заявлених витрат, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості самостійно ініціювати питання про зменшення розміру таких витрат.
Такий підхід відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України, та практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенню у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України», де зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Ураховуючи, що позивачкою підтверджено належними та допустимими доказами розмір витрат понесених нею на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, а відповідач не вказував на невідповідності заявленої до стягнення суми складності справи чи обсягу виконаної адвокатом роботи, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати, понесені ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 43 860 грн.
Керуючись ст. 133, 137, 141, 246, 270 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Заяву ОСОБА_1 , подану представником Чумаком Романом Васильовичем , задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 43 860, 00 гривень.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її ухвалення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді
Л.Д. Поливач
А.М. Стрижеус
О. І. Шкоріна