ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року справа №360/512/26
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Гаврищук Т.Г., Сіваченка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України та адвоката Кириленка Андрія Володимировича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 травня року у справі № 360/512/26 (головуючий суддя І інстанції - Качанок О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо не нарахування та не виплати одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. грн, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду у розмірі 1 млн. грн, у відповідності до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» від 11 лютого 2025 року № 153.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач у встановленому порядку звернувся до відповідача із рапортом про здійснення йому одноразової грошової винагороди згідно Постанови № 153 у розмірі 1 млн. грн, проте Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України протиправно відмовила в її нарахуванні з мотивів відсутності факту участі позивача у бойових діях протягом не менше 180 днів, та у своєму протоколі від 27.01.2026 № 310 зазначила, що загальна тривалість участі позивача у бойових діях складає 81 день.
Позивач вважає означену відмову незаконною, оскільки він має документальне підтвердження отримання ним поранення під час виконання обов`язків військової служби, яке пов`язане із захистом Батьківщини, що за нормами Постанови № 153 свідчить про існування всіх правових підстав для отримання спірних виплат, а кількість днів участі у бойових діях, в цьому випадку, не має жодного значення. Вказане обумовлює необхідність судового захисту порушеного права.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України, оформлене протоколом від 27.01.2026 № 310 засідання комісії по призначенню виплат одноразової винагороди відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 вищевказаної постанови.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної Гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» та прийняти рішення з урахуванням усіх обставин та умов, встановлених вказаною постановою для виплати такої винагороди, та висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що у спірному протоколі засідання комісії Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України не надано оцінки обставинам отримання позивачем поранень та достатності таких обставин для отримання одноразової грошової винагороди, в контексті положень абзацу 4 пункту 4 Постанови № 153.
При цьому суд констатував, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, при цьому, з огляду на відсутність доказів перевірки відповідачем на момент розгляду рапорту позивача усіх обставин та умов, визначених цією постановою, для здійснення відповідної виплати, суд дійшов висновку, що вимога позивача про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України здійснити нарахування та виплату позивачу спірної одноразової грошової винагороди є передчасною.
З огляду на це, суд першої інстанції дійшов висновку, що порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідний рапорт позивача, та прийняти рішення з урахуванням усіх обставин та умов, встановлених Постановою № 153 для виплати такої винагороди, та висновків суду, викладених в оскаржуваному судовому рішенні.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги відповідача.
Військова частина НОМЕР_1 Національної Гвардії України, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 травня року у справі № 360/512/26 та ухвалити нове судове рішення про повну відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Апелянт-відповідач наголошує, що абзац 3 пункту 4 Постанови № 153 відсилає до абзацу 2, в якому визначені критерії відповідності військовослужбовця умовам для виплати одноразової винагороди. Серед таких умов визначено необхідність безпосередньої участі у бойових діях строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.
Скаржник вказує, що за таких обставин, абзац 3 Постанови № 153 не має автономного значення, а тому визначальним в даному випадку є дотримання умов, визначених саме в абзаці 2 де і вказано про 6-ти місячний строк безпосередньої участі в бойових діях. Зауважує, що позивач брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить менше шести місяців, а саме - 81 день, відтак, не відповідає критеріям, визначеним Постановою № 153.
Скаржник також зазначає, що ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу до введення воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, і станом на час набрання Постановою № 153 законної сили (11.02.2025) позивач не набув права на виплату одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги представника позивача.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Кириленко Андрій Володимирович, також не погодився із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 травня року у справі № 360/512/26 та ухвалити нове судове рішення про повне задоволення позовних вимог.
Апелянт-позивач вказує, що в межах цієї справи, суд першої інстанції помилково вважав повноваження відповідача дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Відтак, суд першої інстанції визнав наявність у позивача всіх передбачених Постановою № 153 підстав для отримання одноразової грошової винагороди, проте дійшов помилкового висновку про неможливість реалізації цього права, через відсутність дискреційних повноважень.
Отже, за позицією представника позивача, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції мав саме зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень у відповідності до пункту 4 Постанови № 153, а не обмежуватися вказівкою про повторний розгляд рапорту, що в сукупності позбавило позивача права на отримання належних йому коштів.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026 справу передано судді-доповідачу - Пивовар І.В.
Ухвалами Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 09.06.2026 та від 16.06.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі за апеляційними скаргами відповідача та представника позивача відповідно.
Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є учасником бойових дій, проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 з 13.06.2023 по теперішній час.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України (по стройовій частині) від 14.06.2023 № 184 ОСОБА_1 , який прибув для проходження військової служби за контрактом із Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України ( АДРЕСА_1 ) та зарахований наказом командувача Національної гвардії України від 05.06.2023 № 117 о/с у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, з 13 червня 2023 року зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення.
Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 22.04.2026 № 1068 підтверджується, що ОСОБА_1 в період з 19.08.2023 по 23.09.2023, з 26.10.2023 по 28.10.2023, 21.11.2023, з 13.12.2023 по 14.01.2024, з 23.08.2024 по 26.08.2024, з 15.07.2025 по 18.07.2025, з 08.08.2025 по 11.08.2025, з 20.08.2025 по 23.08.2025, 16.09.2025, 19.09.2025, 21.09.2025, 25.09.2025, 28.09.2025, 30.09.2025, 01.10.2025, 03.10.2025, 05.10.2025, 07.10.2025, 09.10.2025, 11.10.2025, 13.10.2025, 16.10.2025, 18.10.2025, 20.10.2025, 28.10.2025, 30.10.2025, 01.11.2025, 03.11.2025, 05.11.2025, 07.11.2025, 09.11.2025, 11.11.2025, 13.11.2025, з 15.11.2025 по 16.11.2025, 18.11.2025, 08.12.2025, 11.12.2025, 13.12.2025, 15.12.2025, 17.12.2025, 19.12.2025, 21.12.2025, 26.12.2025, 02.01.2026, 04.01.2026, з 07.01.2026 по 08.01.2025, 10.01.2026, 13.01.2026, 15.01.2026, 18.01.2026, 21.01.2026, 24.01.2026, 27.01.2025, 30.01.2026, 02.02.2026, 05.02.2026, 08.02.2026, 11.02.2026, 14.02.2026, з 16.02.2026 по 17.02.2026, 20.02.2026, 23.02.2026, 26.02.2026, з 05.03.2026 по 07.03.2026, з 10.03.2026 по 11.03.2026, з 14.03.2026 по 15.03.2026, з 18.03.2026 по 20.03.2026, 28.03.2026, брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Запорізькій області, Харківській області, Донецькій області.
З довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) від 08.01.2024 № 2107/23 вбачається, що солдат ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 28 жовтня 2023 року отримав вогнепальне кульове наскрізне поранення правого плеча. За обставин близько 14:30 год. 28.10.2023 під час проведення наступальних дій Зброп НГУ на пп. околиці н.п. Новопокрівка Пологівського району Запорізької області, відбувся стрілецький бій зі збройними силами російської федерації внаслідок чого солдат ОСОБА_1 отримав поранення. Після отримання поранення даному військовослужбовцю медичними працівниками було надано медичну допомогу та евакуйовано до ПХВ ВМКЦ ЦР "ЮРКІВКА" Запорізької області. Перебував у засобах індивідуального захисту. У стані алкогольного чи наркотичного сп`яніння не перебував. Вищевказані поранення отримані під час виконання обов`язків військової служби, які пов`язані із захистом Батьківщини.
Також згідно з медичною характеристикою від 21.04.2026, наданою Військовою частиною НОМЕР_1 Національної Гвардії України на військовослужбовця ОСОБА_1 , перебував під медичним наглядом медичної служби Військової частини НОМЕР_1 з червня 2023 року. На первинному медичному огляді по прибуттю у військову частину, скарг на стан здоров`я не висловлював. ЗЧМТ, сноходіння, енурез заперечував. За результатами огляду був признаний здоровим.
28.10.2023 отримав поранення та був доставлений до ПХВ "Юрківка", діагноз: ВКНП правого стегна. 28.10.2023 - 29.10.2023 стаціонарне лікування в в/ч НОМЕР_4 АДРЕСА_2 , діагноз: Вогнепальне кульове наскрізне поранення м`яких тканин н/3 правого плеча. 29.10.2023 - 13.11.2023 стаціонарне лікування в КНП "Міська лікарня № 8" ЗМР, діагноз: ВОСП (28.10.23) правого плеча. Ушкодження внаслідок військових дій, спричиненні іншими видами вибухів та уламків. 13.11.2023 -20.11.2023 стаціонарне лікування в госпітальному відділенні медичної роти, діагноз: ВОСП (28.10.2023) правого плеча.
14.01.2024 отримав поранення та був доставлений до ПХВ "Юрківка", діагноз: ВКНП ділянки тазу зліва. 14.01.2024 - 16.01.2024 стаціонарне лікування в в/ч НОМЕР_4 АДРЕСА_2 , діагноз: Вогнепальне кульове наскрізне непроникаюче поранення (14.01.2024) м`яких тканин лівої здухвинної ділянки, з вихідним отвором у лівій сідниці, з дефектом м`яких тканин. 16.01.2024 - 22.02.2024 стаціонарне лікування в КНП "Кіровоградська обласна лікарня", діагноз: Вогнепальне кульове наскрізне непроникаюче поранення (14.01.2024) пахової та сідничної ділянки ліворуч, з обширним дефектом м`яких тканин лівої сідниці та пахової ділянки. СПО (14.01.2024 - первинна хірургічна обробка ран лівої здухвинної ділянки, лівої сідниці; 17.01.2024 - хірургічна обробка рани, накладання VАС-системи; 22.01.2024, 26.01.2024, 31.01.2024, 05.02.2024 - хірурургічна обробка рани; заміна VАС-системи; 09.02.2024 - хірургічна обробка рани; зняття VАС-системи). 22.02.2024 - 12.03.2024 стаціонарне лікування в ДУ "ТМО МВС України по Кіровоградській області", діагноз: Вогнепальне кульове наскрізне непроникаюче поранення (14.01.2024) пахової та сідничної ділянки зліва з обширним дефектом м`яких тканин лівої сідничної та пахової ділянки. Гіпергрануляція п/операцйіного рубця пахової ділянки зліва.
Представник позивача звертався до Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України із адвокатським запитом від 19.01.2026 № ОМ/300613/01, в якому просив, серед іншого, надати інформацію, чи вчинялись Військовою частиною НОМЕР_1 заходи щодо реалізації права ОСОБА_1 на нарахування та виплату одноразової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 153.
Листом Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України від 19.01.2026 № ОМ/300613/01 повідомлено, що Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України за результатами розгляду вказаного рапорту комісія про призначенню виплат одноразової винагороди Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України дійшла висновку про відсутність підстав для нарахування та виплати одноразової грошової винагороди ОСОБА_1 , що зазначено у протоколі № 310 від 27 січня 2026 року.
Згідно протоколу № 310 від 27.01.2026, ОСОБА_1 : проходив строкову військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 Національної гвардії України з 15.04.2021; зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України для проходження військової служби за контрактом у розпорядження командира частини з 13 червня 2023 року із Військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України (наказ від 14.06.2023 № 184 с/ч); уклав контракт у Військовій частині НОМЕР_3 НГУ про проходження військової служби в Національній гвардії України строком до оголошення демобілізації від 19.05.2023. Висновок: загальна тривалість участі у бойових діях сержанта ОСОБА_1 у Військовій частині НОМЕР_1 становить 81 день. На підставі наданих підтверджуючих документів, одноразова грошова виплата 1 млн. гривень не передбачена.
Згідно з довідкою Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України від 21.04.2026 № 2/2/2-8728-вн-2026 за результатами перевірки наявних в облікових матеріалах військової частини відомостей, військовослужбовець ОСОБА_1 за період проходження військової служби у Військової частини НОМЕР_1 не обліковується як такий, що притягувався до адміністративної чи кримінальної відповідальності у період проходження військової служби.
Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно зі статтею 67 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й до теперішнього часу.
На підставі статті 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-XII, у редакції, чинній на час спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Військовий обов`язок включає, зокрема, підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби.
Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:
допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;
призовники - особи, які взяті на військовий облік;
військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;
військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;
резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність обов`язку. Форма його власника до виконання військового , порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.
До видів військової служби положеннями частини шостої статті 2 Закону № 2233-ХІІ віднесено:
базова військова служба;
військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;
військова служба за контрактом осіб рядового складу;
військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;
військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;
військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб офіцерського складу;
військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Аналіз наведених конституційних та законодавчих приписів свідчить, що захист Вітчизни, її суверенітету та територіальної цілісності в умовах воєнного стану є найважливішою функцією держави та конституційним обов`язком громадян, який реалізується через систему військового обов`язку та проходження військової служби у Збройних Силах України чи інших нормативно визначених військових формуваннях. При цьому правове регулювання порядку комплектування таких формувань особовим складом, а також визначення видів і умов проходження військової служби покладено на законодавця та уповноважені органи державної влади з метою забезпечення обороноздатності країни. На виконання зазначених завдань та з метою правового врегулювання окремих аспектів залучення громадян до виконання військового обов`язку, державою впроваджуються відповідні спеціальні механізми.
Так, законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).
За змістом частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (набрання чинності 13.02.2025), якою затверджено однойменний Порядок (далі Порядок № 153).
У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 до зазначеного нормативно-правового акта внесено зміни, у зв`язку з чим його назву викладено в такій редакції «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану" (далі Постанова № 153, у редакції станом на час спірних правовідносин).
У пункті 1 зазначеного нормативно-правового акту Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов.
Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього.
Як визначено пунктом 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).
Відповідно до пункту 3 Постанови № 153 встановлено, що:
1) учасниками експериментального проекту є:
громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;
Збройні Сили;
Національна гвардія;
Державна прикордонна служба;
Міністерство оборони;
Міністерство внутрішніх справ;
військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.
2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;
3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.
Згідно з пунктом 4 Постанови № 153 встановлено, що
громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;».
Відповідно до пункту 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років; до пункту 2-1 Порядку № 153 громадяни України віком від 18 до 25 років в рамках реалізації експериментального проекту можуть бути прийняті на військову службу до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби за контрактом осіб рядового складу на посади, пов`язані з експлуатацією безпілотних систем, строком на два роки.
Громадяни України, зазначені в пункті 2, 2-1 цього Порядку, укладають контракт, форма якого затверджена Постановою № 153.
Контракт з громадянами України, зазначеними в пункті 2 цього Порядку, укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту (абзац перший пункту 7 Порядку № 153).
Контракт з громадянами України, зазначеними у пункті 2-1 цього Порядку, укладається строком на два роки з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше дванадцяти місяців протягом дії контракту (абзац другий пункту 7 Порядку № 153).
Аналізуючи структуру й зміст Постанови № 153 у системному зв`язку із затвердженим нею Порядком реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, суд зазначає, що цим нормативно-правовим актом закріплено дві правові моделі грошового заохочення військовослужбовців, які розмежовуються за видом грошової виплати, суб`єктним складом, умовами набуття права на виплату й процедурами реалізації такого права.
Положеннями пункту 4 Постанови запроваджено такий вид виплати, як одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах. За сутнісним та юридичним змістом цей пункт є самостійною матеріально-правовою нормою, якою врегульовано умови, підстави виникнення права на таку грошову виплату, коло осіб, яким виплачується винагорода, а також обмеження щодо її виплати.
Аналіз положень абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 дає підстави стверджувати, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:
суб`єктний склад у взаємозв`язку з характером служби: проходження особою військової служби; належність особи до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, а також до категорії осіб, передбачених абзацем 7-9 пункту 4 Постанови № 153.
віковий критерій призову (прийняття на службу): імперативною умовою виникнення права на виплату є залучення особи до проходження служби у віці до 25 років;
часовий критерій призову (прийняття на службу): юридичний факт призову особи за мобілізацією або її прийняття за контрактом має відбутися в чітко визначений проміжок часу - під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, та виключно до моменту набрання чинності цією постановою (тобто до 13.02.2025); при цьому законодавцем застосовано принцип альтернативності щодо безпосереднього виду (форми) залучення особи до виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із безпосередньою участю у бойових діях (бойових завданнях);
темпоральний статус особи: особа проходить військову службу станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025);
базовий бойовий стаж: особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.
Водночас, положеннями пункту 4 Постанови № 153 передбачено додаткові позитивні умови, які розширюють базові вимоги до бойового стажу особи, а саме:
пропорційне виникнення права: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
пільгове виникнення права в повному обсязі: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.
Окрім цього, нормотворцем визначено додаткову негативну умову, яка унеможливлює реалізацію права особи на отримання виплати (імперативну підставу для відмови у її виплаті)
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги відповідача, що абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153 не має автономного значення, а тому визначальним в даному випадку є дотримання умов, визначених саме в абзаці другому наведеного пункту де вказано про шестимісячний строк безпосередньої участі особи в бойових діях, слід зауважити наступне.
Суд звертає увагу апелянта-відповідача, що абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153 прямо передбачає, що у випадку безпосередньої участі особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, але за наявності, зокрема, факту отримання нею поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, винагорода виплачується їй в повному обсязі.
Отже, абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153 містить чітку, самостійну та імперативну правову умову, яка безпосередньо регулює порядок виплати спірної одноразової грошової винагороди у разі, якщо сукупна тривалість участі особи у бойових діях є меншою за шість місяців.
З наведеного чітко вбачається, що абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153 прямо передбачає виняток із загального правила абзацу другого цього документу.
Якщо б законодавець вважав 6-місячний строк участі особи у бойових діях безальтернативною умовою виплати спірної винагороди, абзац четвертий пункту 4 Постанови № 153 взагалі втрачав би будь-який правовий сенс і логіку існування.
Отже, для виникнення у військовослужбовця права на нарахування та виплату грошової винагороди станом на 13.02.2025 обов`язковим є одночасне існування перелічених вище «позитивних» умов у їх сукупності, а саме:
- залучення особи до проходження військової служби у віці до 25 років;
- призов особи за мобілізацією або її прийняття за контрактом під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, та до моменту набрання чинності Постановою № 153 (до 13.02.2025);
- проходження особою військової служби станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025);
- безпосередня участь особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою,
а у випадку участі особи у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою:
- факт наявності у особи захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або
- факт перебування та звільнення особи з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон)
та одночасної відсутності «негативної» умови - притягнення до відповідальності.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 13.06.2023 проходить військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 Національної Гвардії України (наказ від 14.06.2023 № 184), тобто він прийнятий на військову службу до досягнення 25-річного віку, та як на дату набрання чинності Постановою № 153 (13.02.2025), так і на дату розгляду цієї справи проходить військову службу.
Крім того, за час проходження служби позивач до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності не притягався (довідка від 21.04.2026 № 2/2/2-8728-вн-2026).
Зазначені обставини свідчать про повну відповідність позивача таким обов`язковим критеріям Постанови № 153, як суб`єктний склад, віковий ценз, часовий критерій призову, чинний статус військовослужбовця та належний стан військової дисципліни.
Водночас, як вказано вище, з урахуванням приписів пункту 4 Постанови № 153, однією з обов`язкових умов для виникнення у військовослужбовця права на отримання зазначеної винагороди є його безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що за сукупністю не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.
В матеріалах справи наявна довідка Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України від 22.04.2026 № 1068, якою підтверджується, що ОСОБА_1 в період з 19.08.2023 по 23.09.2023, з 26.10.2023 по 28.10.2023, 21.11.2023, з 13.12.2023 по 14.01.2024, з 23.08.2024 по 26.08.2024, з 15.07.2025 по 18.07.2025, з 08.08.2025 по 11.08.2025, з 20.08.2025 по 23.08.2025, 16.09.2025, 19.09.2025, 21.09.2025, 25.09.2025, 28.09.2025, 30.09.2025, 01.10.2025, 03.10.2025, 05.10.2025, 07.10.2025, 09.10.2025, 11.10.2025, 13.10.2025, 16.10.2025, 18.10.2025, 20.10.2025, 28.10.2025, 30.10.2025, 01.11.2025, 03.11.2025, 05.11.2025, 07.11.2025, 09.11.2025, 11.11.2025, 13.11.2025, з 15.11.2025 по 16.11.2025, 18.11.2025, 08.12.2025, 11.12.2025, 13.12.2025, 15.12.2025, 17.12.2025, 19.12.2025, 21.12.2025, 26.12.2025, 02.01.2026, 04.01.2026, з 07.01.2026 по 08.01.2025, 10.01.2026, 13.01.2026, 15.01.2026, 18.01.2026, 21.01.2026, 24.01.2026, 27.01.2025, 30.01.2026, 02.02.2026, 05.02.2026, 08.02.2026, 11.02.2026, 14.02.2026, з 16.02.2026 по 17.02.2026, 20.02.2026, 23.02.2026, 26.02.2026, з 05.03.2026 по 07.03.2026, з 10.03.2026 по 11.03.2026, з 14.03.2026 по 15.03.2026, з 18.03.2026 по 20.03.2026, 28.03.2026, (всього 77 днів) брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Запорізькій області, Харківській області, Донецькій області.
У протоколі засідання комісії по призначенню виплат одноразової винагороди Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України від 27.01.2026 № 310 зазначено, що участь позивача у вищевказаних заходах становить 81 день.
З огляду на кількість днів безпосередньої участі позивача у бойових діях, зафіксовану в протоколі засідання Комісії від 27.01.2026 № 310 (81 день), що відповідно не оспорюється сторонами, позивач ОСОБА_1 повністю відповідає критерію «базового бойового стажу» у розумінні абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153, оскільки для цієї категорії осіб (за наявності поранення, отриманого під час захисту Вітчизни) така тривалість бойової участі є належною та достатньою умовою для її призначення винагороди в повному обсязі.
Суд зауважує, що згідно з медичною характеристикою від 21.04.2026, наданою Військовою частиною НОМЕР_1 Національної Гвардії України на військовослужбовця ОСОБА_1 , останній під час військової служби отримував поранення:
- 28.10.2023 - діагноз ВОСП (28.10.2023) правого плеча;
- 14.01.2024 - діагноз Вогнепальне кульове наскрізне непроникаюче поранення (14.01.2024) пахової та сідничної ділянки зліва з обширним дефектом м`яких тканин лівої сідничної та пахової ділянки. Гіпергрануляція п/операцйіного рубця пахової ділянки зліва.
Вищевказані поранення отримані позивачем під час виконання ним обов`язків військової служби, які пов`язані із захистом Батьківщини.
Відтак, ОСОБА_1 також відповідає вимогам додаткової позитивної умови, встановленої Постановою № 153, яка розширює базові вимоги до бойового стажу особи, а саме, у нього наявні поранення (травми, контузії, каліцтва), одержані під час захисту Вітчизни.
Матеріалами справи підтверджується, що відмовляючи у задоволенні рапорту ОСОБА_1 про виплату йому спірної грошової винагороди, відповідач обмежився дослідженням тривалості безпосередньої участі позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, виснував, що така тривалість є меншою за шість місяців та зробив висновок про відсутність у позивача права на виплату цієї винагороди, при цьому відповідач не надав жодної оцінки, зокрема, обставинам наявності фактів отримання позивачем вищевказаних поранень, що свідчить про неналежний розгляд цього рапорту та обумовлює протиправність рішення відповідача, оформленого протоколом від 27.01.2026 № 310.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що є протиправним та підлягає скасуванню рішення комісії по призначенню виплат одноразової винагороди Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлене протоколом від 27.01.2026 № 310 про відмову у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги представника позивача щодо відсутності в межах спірних правовідносин у відповідача дискреційних повноважень та допущення ним протиправної бездіяльності, суд зауважує наступне.
У разі якщо межі заявлених позовних вимог не дозволяють суду під час розгляду справи здійснити перевірку того, чи забезпечив позивач на момент його звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень виконання всіх без винятку вимог закону для отримання позитивного рішення та(або) якщо суб`єкт до якого звертається позивач має право діяти при прийнятті відповідного рішення на власний розсуд (тобто має альтернативні варіанти поведінки за наслідками розгляду звернення позивача), то суд, у межах свого розсуду, з метою уникнення перебирання на себе повноважень щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції іншого органу, повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення з урахуванням оцінки, наданої судом у рішенні.
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Розвиваючи цей процесуальний підхід, колегія суддів зазначає, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише за умови, що: позивач виконав усі вимоги закону для отримання відповідного рішення; орган влади не має дискреції, тобто не має права обирати між кількома варіантами поведінки. Якщо ж для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Така позиція є усталеною і узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13, та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року у справі №520/12333/21, від 09 травня 2024 року у справі №580/3690/23, від 08 грудня 2025 року в справі №420/13975/24.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.
Колегія суддів також вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону № 2073-IX, дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:
дискреційне повноваження передбачено законом;
дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;
правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;
вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.
Як було зазначено вище, відповідач за наслідками розгляду рапорту позивача прийняв рішення про відмову в нарахуванні та виплаті одноразової грошової винагороди за Постановою № 153. Водночас наведені відповідачем мотиви відмови визнані судом необґрунтованими, оскільки вони ґрунтувалися на передчасних висновках без проведення оцінки інших обставин та документів.
Звертаючись з позовом до суду, та оскаржуючи в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції, сторона позивача просила задовольнити його вимоги у повному обсязі, зокрема зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити одноразову грошову винагороду відповідно до Постанови № 153.
Водночас, враховуючи положення статті 245 КАС України, колегія суддів зазначає, що задоволення позовних вимог у частині зобов`язання військової частини здійснити нарахування та виплату цієї винагороди може мати місце лише у випадку, якщо відповідач за наслідком належного, повного та всебічного розгляду рапорту позивача прийняв рішення про відмову у його задоволенні, що в межах цієї справи спростовано судами.
У той же час колегія суддів наголошує, що суд, за загальним правилом, не уповноважений здійснювати збір та первинну перевірку наявності чи відсутності всіх передбачених підстав (документів) для відповідного нарахування у випадку, якщо відповідач цього взагалі не здійснив, оскільки вказане не входить до предмета судової перевірки, виходить за межі компетенції суду та є дискреційним повноваженням відповідача (військового командування).
При вирішенні спору суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.
Таким чином, зазначене дає підстави для висновку, що прийняття судом рішення про безпосереднє зобов`язання військової частини здійснити нарахування та виплату одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень (або її пропорційної частини) без попередньої детальної перевірки військовим командуванням усіх законодавчо визначених умов і підстав для такої виплати може призвести до прийняття необґрунтованого рішення.
Колегія суддів зазначає, що встановлення фактичних обставин справи завжди передує застосуванню відповідних норм матеріального права та винесенню остаточного рішення про нарахування виплат.
У спірних правовідносинах відповідач, відмовляючи у виплаті винагороди, обмежився лише посиланням, що позивач має меншу загальну тривалість участі в бойових діях ніж передбачено нормами Постанови № 153, та зробив висновок про відсутність у позивача права на виплату відповідної грошової винагороди, виходячи виключно з умов, що визначені абзацом другим пункту 4 Постанови № 153, при цьому, не надавши жодної оцінки, зокрема, абзацу четвертому згаданої норми в контексті наявності у нього поранень, одержаних під час захисту Вітчизни.
Верховний Суд, зокрема у постановах від 11 лютого 2020 року у справі № 0940/2394/18, від 14 вересня 2021 року у справі № 320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній нормі.
Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, позивач звернулася до суду із вимогами щодо визнання протиправним рішення відповідача та зобов`язання вчинити певні дії щодо нарахування та виплатити одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153.
Ураховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що оскільки на момент вирішення цього спору відповідачем при розгляді рапорту позивача не було проведено належної детальної перевірки всіх обставин та документів щодо позивача, враховуючи дискреційність повноважень військового командування у питанні здійсненні такої перевірки, суд першої інстанції правильно визначив, що належним способом захисту, необхідним для повного поновлення порушених прав позивача, в цьому випадку є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про виплату йому одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153 та прийняти рішення з урахуванням усіх обставин та умов, встановлених вказаною постановою для виплати такої винагороди, та висновків суду, викладених у цьому судовому рішенні.
Погоджується суд і з позицією суду першої інстанції, що у спірних у цій справі правовідносинах мала місце не протиправна бездіяльність відповідача, а факт розгляду рапорту військовослужбовця та прийняття відповідачем рішення про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди, яке оформлене протоколом № 310 від 27.01.2026.
З урахуванням наведеного, всі інші доводи апелянтів не впливають на вирішення цієї справи.
З огляду на викладене, доводи апеляційних скарг не спростовують правильних по суті висновків суду першої інстанції, а тому підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04), згідно з якою у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).
Окрім того, відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно задоволено позов частково.
Відповідно до приписів пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На думку колегії суддів, оскільки суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування судового рішення та задоволення апеляційних скарг відповідача та представника позивача відсутні.
Висновки щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апеляційних скарг, тому з урахуванням положень статті 139 КАС України судові витрати у справі перерозподілу не підлягають.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, -
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України та адвоката Кириленка Андрія Володимировича, що діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 травня року у справі № 360/512/26 - залишити без задоволення.
Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 травня року у справі № 360/512/26 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 28 липня 2026 року.
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 28 липня 2026 року.
Головуючий суддя І.В. Пивовар
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко