ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/18750/23
УХВАЛА
27 липня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі судді-доповідача Файдюка В.В., суддів Аліменка В.О., Мєзєнцева Є.І., перевіривши матеріали апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій і бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23.04.2026 позов задоволено:
- визнано протиправною відмову, викладену у листі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо застосування грудня 2014, січня 2015 року, серпня 2015 року, січня 2016 року, як місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період, з 07.08.2014 по 28.02.2018 включно;
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період, з 07.08.2014 по 28.02.2018 включно, із застосуванням місяця за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року;
- визнано протиправною відмову, викладену у листі Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період, з 01.03.2018 по 31.05.2018 включно, відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію його грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.05.2018 включно, відповідно до абзаців 4,6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.06.2026 вперше подану Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) у травні 2026 року апеляційну скаргу повернуто апелянту у зв`язку з ненаданням документа про сплату судового збору.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням суду першої інстанції, в/ч НОМЕР_1 вдруге подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати його та ухвалити нове, в якому у задоволенні позову відмовити.
Перевіривши апеляційну скаргу, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 09.07.2026 залишив її без руху, оскільки вона не відповідала вимогам ст. 295 КАС України. При цьому невідповідність наведеним положенням КАС України виявилася в тому, що апелянтом пропущено встановлений ч. 1 ст. 295 КАС України строк оскарження рішення суду першої інстанції, а причини його пропуску визнані не поважними.
Як вбачається за матеріалів справи, копію ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в/ч НОМЕР_1 отримано в електронному кабінеті 09.07.2026 о 23:44, тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 10.07.2026.
На виконання вимог цієї ухвали апелянтом до суду 17.07.2026 подано клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення, в якому просив визнати причини пропуску строку на апеляційне оскарження поважними та поновити його. В обґрунтування причин поважності пропуску строку на апеляційне оскарження зазначив, що вдруге апеляційну скаргу було подано невідкладно після отримання документа про сплату судового збору, оскільки останній з огляду на розосередження особового складу та наявність службової інформації не передавався засобами електронного зв`язку.
Надаючи оцінку викладеним у клопотанні доводам, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Як було встановлено в ухвалі від 09.07.2026 про залишення апеляційної скарги без руху, рішення суду першої інстанції від 23.04.2026 відповідач отримав 23.04.2026 о 17:01 в електронному кабінеті підсистеми «Електронний суд», тобто у розумінні ч. 6 ст. 251 КАС України 24.04.2026. Отже, останнім днем подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції з урахуванням приписів п. 1 ч. 2 ст. 295 КАС України було 25.05.2026 з урахуванням вихідних днів. Проте апеляційну скаргу подано до суду апеляційної інстанції 03.07.2026, тобто поза межами встановленого приписами КАС України процесуального строку.
При цьому судом враховується, що вперше подану в/ч НОМЕР_1 апеляційну скаргу було залишено без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026 у зв`язку з ненаданням документа про сплату судового збору. Указаним судовим рішенням було надано десятиденний строк для усунення недоліків. У зв`язку з ненаданням документа про сплату судового збору Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25.06.2026 повернув в/ч НОМЕР_1 вперше подану останньою апеляційну скаргу, відмовивши у задоволенні клопотання про продовження строку для усунення недоліків апеляційної скарги. Тобто, апелянт мав достатній визначений законодавцем строк для забезпечення усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги.
У постановах від 24.07.2023 (справа №200/3692/21), від 07.09.2023 (справа №120/3679/22) Верховний Суд сформував висновок, відповідно до якого строк на апеляційне оскарження у разі повторного подання апеляційної скарги може бути поновлено у випадку дотримання одночасно таких умов:
- первісне звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою відбулось у межах передбаченого процесуальним законом строку на апеляційне оскарження;
- повторне подання апеляційної скарги відбулось в межах строку апеляційного оскарження, встановленого процесуальним законом, або упродовж розумного строку після отримання копії відповідної ухвали суду про повернення первісної скарги, без невиправданих затримок і зайвих зволікань;
- скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на апеляційне оскарження й вжито усіх можливих та залежних від нього заходів з метою усунення недоліків апеляційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої апеляційної скарги, і такі недоліки фактично усунуті станом на момент повторного звернення з апеляційною скаргою;
- доведено, що повернення попередньо поданих апеляційних скарг відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення, і які обумовлені наявністю об`єктивних і непереборних обставин, що унеможливили або значно утруднили можливість своєчасного звернення до суду апеляційної інстанції, й не могли бути усунуті скаржником;
- наявність таких обставин підтверджено належними і допустимими доказами.
Отже, виключно подання клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення не може бути підставою для його поновлення без зазначення обставин, які, на переконання заявника, є поважними для прийняття такого процесуального рішення, що, у свою чергу, мають бути підтверджені належними і допустимими доказами.
Суд звертає увагу на те, що вдруге апеляційну скаргу було подано 03.07.2026, тобто більше ніж через два місяці з моменту ухвалення оскаржуваного рішення та через тиждень з моменту отримання 26.06.2026 копії ухвали від 25.06.2026 про повернення вперше поданої апеляційної скарги. При цьому належних і допустимих доказів, що підтверджують неможливість подання апеляційної скарги вдруге невідкладно після отримання копії ухвали про повернення вперше поданої, апелянтом не надано, зокрема, й на виконання вимог ухвали від 09.07.2026.
Крім того, суд зауважує, що сама по собі сплата судового збору суб`єктом владних повноважень не може бути безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції за відсутності належного підтвердження вчинення таким суб`єктом дій, спрямованих на забезпечення апеляційного оскарження судового рішення.
Аналогічна позиція підтримується і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 10.06.2021 у справі №320/2061/20.
Відтак, на переконання суду, додана до апеляційної скарги платіжна інструкція від 27.05.2026 №5600 про сплату судового збору не може бути безумовною підставою для поновлення пропущеного строку. До того ж суд апеляційної інстанції звертає увагу, що клопотання в/ч НОМЕР_1 про продовження строку для усунення недоліків вперше поданої апеляційної скарги ґрунтувалося на відсутності коштів для сплати судового збору, а не на неможливості подання документа про сплату судового збору через труднощі з його пересиланням.
Відтак, на переконання суду, відповідачем не було надано доказів, що до 25.06.2026 останній не мав можливості забезпечити подання документа про сплату судового збору до суду апеляційної інстанції на виконання вимог ухвали про залишення вперше поданої апеляційної скарги без руху.
Посилання відповідача на розосередження особового складу в якості поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення колегія суддів оцінює критично, оскільки неналежна організація внутрішньої роботи суб`єкта владних повноважень не є тим об`єктивним чинником, який свідчить про поважність причин пропуску відповідного строку. Аналогічна позиція щодо неналежної організації внутрішньої роботи суб`єкта владних повноважень висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 22.01.2026 у справі № 320/12673/23. До того ж, в/ч НОМЕР_1 не надано доказів, у тому числі і на виконання вимог ухвали від 09.07.2026, що під час розосередження особового складу його було звільнено від виконання посадових і службових обов`язків, а також позбавлено доступу до електронних сервісів.
Доводи апелянта про введення воєнного стану в Україні в якості неможливості своєчасної реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення судом оцінюється критично, оскільки саме по собі введення в Україні воєнного стану з огляду на приписи ч. 2 ст. 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» не може бути самостійною і безумовною підставою для поновлення строку на апеляційне оскарження суб`єкту владних повноважень, а доказів, що такий правовий режим та пов`язані з ним наслідки перешкоджали своєчасно подати апеляційну скаргу, відповідачем не надано.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обмеження строку на апеляційне оскарження не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 №17-рп/2011). Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути піддане обмеженням, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав, або фінансовим обмеженням (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії», справа «Креуз проти Польщі»).
Таким чином, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій і стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.
Європейський суд з прав людини у пунктах 46, 47 рішення від 29.01.2016 у справі «Устименко проти України» зазначив, що одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатись перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами. Якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
При цьому, судом також враховуються висновки Європейського Суду з прав людини, викладені в рішенні по справі «Лелас проти Хорватії», відповідно до яких держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу.
У справі «Рисовський проти України» Європейський Суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування», який передбачає, що в разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб.
Таким чином, виходячи з принципу «належного урядування», державні органи загалом, і органи Національної гвардії України зокрема, зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно.
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для можливості визнання поважними причин пропуску в/ч НОМЕР_1 строку на апеляційне оскарження рішення суду від 23.04.2026. Інших доводів поважності причин пропуску строку апелянтом не зазначено.
У контексті наведеного суд вважає за необхідне зауважити, що законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеєр проти Бельгії»).
Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Таким чином, зважаючи на викладене та з огляду на відхилення доводів апелянта щодо поважності причин пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, суд приходить до висновку про необхідність відмови у відкритті апеляційного провадження.
Указана позиція узгоджується й з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 02.12.2021 у справі № 620/4510/20.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 299 КАС України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Приписи ч. 3 ст. 299 КАС України визначають, що питання про відмову у відкритті апеляційного провадження суд апеляційної інстанції вирішує протягом п`яти днів після надходження апеляційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Підсумовуючи наведене та керуючись приписами Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне у відкритті апеляційного провадження відмовити та повернути апеляційну скаргу апелянту.
Керуючись ст. ст. 248, 299, 321, 325 КАС України, суд, -
У Х В А Л И В:
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про поновлення строку на апеляційне оскарження - відмовити.
У відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправними дій і бездіяльності та зобов`язання вчинити дії - відмовити.
Повернути апелянту апеляційну скаргу та додані до неї матеріали.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст. ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.В. Файдюк
Судді В.О. Аліменко
Є.І. Мєзєнцев