П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Справа № 240/9539/26
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов Сергій Вікторович
Суддя-доповідач - Капустинський М.М.
28 липня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Капустинського М.М.
суддів: Сапальової Т.В. Шидловського В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у перерахунку пенсії з урахуванням неврахованого трудового стажу;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії з урахуванням неврахованого страхового стажу за період з 01.06.1983 по 03.11.1986 та стаж з 16.12.1977 по 04.03.1981 у зв`язку з інвалідністю пов`язану з нещасним випадком на виробництві.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про перерахунок пенсії з урахуванням до страхового стажу періодів роботи, які не були включені до її страхового стажу. Однак, відповідач відмовив у проведенні такого перерахунку.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року позов задоволено.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги законність та обґрунтованість судового рішення, повноту встановлення обставин справи, застосування норм матеріального і процесуального права, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 12.01.2026 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області з питань пенсійного забезпечення.
Розглянувши заяву та надані документи, Головне управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомило позивача, що при призначенні пенсії за віком їй не враховано стаж за період роботи з 01.06.1983 по 03.11.1986 згідно із записами трудової книжки, оскільки в номері наказу при звільненні наявне виправлення, а документів, які підтверджують стаж не надано.
Також додатково зазначено, що час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком. Однак, в матеріалах справи відсутні такі підтверджуючі документи.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо незарахування до страхового стажу періодів роботи, позивач звернулася до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) визначено принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також врегульовано порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Нормативно-правовим актом, який регулював надання трудових і соціальних пенсій всім непрацездатним громадянам України, до набрання чинності Законом №1058-IV, є Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII).
Згідно статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).
Відповідно п.п.1-3 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, якщо документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, якщо в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вищенаведених правих норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Однак, якщо у трудовій книжці немає необхідних записів або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у п.3 Порядку №637.
Відповідно до змісту повідомлення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, до страхового стажу позивача не було зараховано періоди роботи з 01.06.1983 по 03.11.1986 зазначений у трудовій книжці. Підставаю для відмови стала наявність виправлення в номері наказу при звільненні.
Відповідно до пункту 2.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях, затвердженої постановою Державного комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (втрата чинності 29.07.1993) (далі Інструкція №162) трудові книжки і вкладиші до них заповнюються мовою союзної, автономної республіки, автономної області, автономного округу, на території яких розташоване дане підприємство, установа, організація, і на офіційній мові СССР.
Згідно з пунктом 2.3 Інструкція №162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов`язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (пункт 2.5 Інструкції №162).
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу роботу, про нагородження та заохочення та інші мають повністю відповідати оригіналу наказу або розпорядження.
У разі втрати наказу чи розпорядження або невідповідності їх фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу здійснюється на основі інших документів, що підтверджують виконання робіт, не зазначених у трудовій книжці.
Показання свідків не можуть бути підставою для виправлення занесених раніше записів (пункт 2.8 Інструкції №162).
Відповідно до пункту 2.12 Інструкції №162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей.
Суд встановив, що підставою для відмови у зарахуванні позивачу страхового стажу стала наявність виправлення в номері наказу при звільненні (запис 13).
Наказу про звільнення у спірний період матеріали справи не містять.
Зазначений в трудовій книжці запис про звільнення позивача завірений печаткою підприємства та відповідальним працівником.
Вирішуючи правомірність незарахування стажу позивачу, суд враховує правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 19.12.2019 у справі №370/541/17, в якій суд звернув увагу, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, право на пенсійне забезпечення особи не повинно безумовно залежати від дій чи бездіяльності осіб, які зобов`язані вести облік трудового стажу працівників і відповідно забезпечувати зберігання цих даних.
Суд виходить з того, що розбіжності між датою звільнення та датою наказу не є беззаперечним доказом відсутності у позивача страхового стажу у зазначений період.
З огляду на зазначене, посилання відповідача як на підставу для відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу є необґрунтованими.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Колегія суддів вважає, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у її трудовій книжці, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, де зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Заявник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто ним, більше того, недоліки її заповнення не є підставою вважати про відсутність трудового стажу заявника за спірний період. Недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
За встановлених обставин суд вважає, що посилання відповідача на наявність виправлення в номері наказу при звільненні мають формальний характер і не можуть бути достатніми підставами для неврахування до страхового стажу позивачу періоду роботи з 01.06.1983 по 03.11.1986.
Варто зазначити, що частиною третьою статті 44 Закону №1058-IV визначено, що органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з п. 2 ч. 1ст. 64 Закону №1058-IVвиконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право проводити планові та позапланові перевірки документів для оформлення пенсії, виданих підприємствами, установами та організаціями, а також поданих відомостей про застрахованих осіб, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсійні виплати.
Відповідно до п.3.3 Порядку надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок) орган, що призначає пенсію, надає допомогу особам, зазначеним у пунктах 1.1 і 1.2 розділу 1 цього Порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії.
Такі повноваження Пенсійного фонду повинні бути використані з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких вони спрямовані.
Враховуючи вищенаведене, у випадку виникнення сумнівів щодо достовірності поданих особою документів відповідач наділений правом звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій з метою отримання інформації, необхідної для здійснення їхньої діяльності
Колегія суддів звертає увагу, що витребування та перевірка первинних документів є правом пенсійного органу. Тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у довідці відомостей не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на призначення пенсії.
Таким чином, відповідач повинен зарахувати період роботи відповідно до трудової книжки з 01.06.1983 по 03.11.1986 до страхового стажу ОСОБА_1 .
Щодо незарахування до страхового стажу роботи періоду перебування позивача на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням.
Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Відповідно до частини 5 статті 56 Закону №1788-XII, час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи для призначення пенсії за віком, а також до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах (статті 13 і 14).
Відповідна гарантія встановлена положеннями частини 4 статті 9 Закону України "Про охорону праці" та пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону №1058-IV.
Отже, законодавством передбачено зарахування часу перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням до стажу роботи для призначення пенсії за віком.
Як встановлено матеріалами справи, а саме довідкою від 27.05.1983 відділу соціального забезпечення, позивач мала інвалідність другої групи у зв`язку з нещасним випадком на виробництві з 16.12.1977 по 04.03.1981.
За наведених обставин, оскільки позивач підтвердила належними доказами наявність у неї інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві з 16.12.1977 по 04.03.1981, то даний період має бути зарахований до стажу роботи для призначення пенсії за віком.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що слід зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити перерахунок пенсії позивача, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.06.1983 по 03.11.1986 та період інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві з 16.12.1977 по 04.03.1981.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В :
апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Капустинський М.М.
Судді Сапальова Т.В. Шидловський В.Б.