ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2026 року м. Львів Справа № 500/3115/25 пров. № А/857/41965/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Шинкар Т.І.,
суддів Довгої О.І.,
Запотічного І.І.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року (головуючий суддя Мартиць О.І.) ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Тернопіль у справі №500/3115/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В :
21 травня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік та 2018 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» (далі - Постанова №889) та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу на оздоровлення за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік та 2018 рік, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою № 889. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року позов задоволено.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що застосовуючи Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України як спеціальний нормативно-правовий акт, що визначає структуру і склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідачем не враховано пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку і розміру гарантій особам, які проходять військову службу. Суд вказує, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року та в позові відмовити повністю. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відповідно до Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Додатково вказує, що щомісячна додаткова грошова винагорода має тимчасовий характер, оскільки виплата такої винагороди дозволена за наявності наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації) або вищого командира (начальника) залежно від настання спеціальних обставин, її розмір не є фіксованим, а виплата не є щомісячною, вона не входить до складу грошового забезпечення, ця винагорода має окремий, особливий і разовий вираз виплати, позаяк виплачується тільки тим категоріям військовослужбовців, перелік яких наведений у постанові №889, і тоді, коли у фонді грошового забезпечення наявні (передбачені) кошти для її виплати; вона виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення як доповнення до суми грошового забезпечення і водночас вона не включається до складу грошової допомоги для оздоровлення. Відповідач переконаний, що за умови, якщо наказ Міністерства оборони України від 11.06.2008 року №260 є нормативно-правовим актом (виданий на виконання закону та постанови Кабінету Міністрів України), відповідач повинен його виконувати згідно частини 2 статті 19 Конституції України, тобто діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був, а відповідно ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
В квітні 2025 року позивач звернувся з листом до військової частини НОМЕР_1 з проханням здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення і матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, з врахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Згідно листа відповідача від 02.05.2025 №1689 військова частина НОМЕР_1 здійснила виплату грошової допомоги на оздоровлення у 2015-2018 роках, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у 2015-2018 роках без врахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889. Підстав для перерахунку вказаних виплат відповідач не вбачає.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо проведення нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань без урахування у складі місячного грошового забезпечення, з якого обчислювалися суми таких виплат, щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, позивач звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Названі конституційні приписи, перебуваючи у взаємозв`язку, відображають фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмеження державної влади з метою забезпечення прав і свобод людини та зобов`язують наділених державною владою суб`єктів діяти виключно відповідно до установлених Конституцією України та законами України цілей їх утворення, в межах повноважень та у визначений спосіб.
За змістом статей 17, 65 Основного Закону України громадяни України, які захищають Вітчизну, незалежність та територіальну цілісність України, виконують конституційно значущі функції, тож держава повинна надавати їм і членам їхніх сімей особливий статус та забезпечувати їх додатковими гарантіями соціального захисту відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України як під час проходження служби, так і після її закінчення; щодо осіб, на яких покладено обов`язок захищати Україну, її незалежність та територіальну цілісність, та членів їхніх сімей частиною 5 статті 17 Конституції України встановлено особливий соціальний захист, який не обмежено умовами й рівнем, визначеними у статті 46 Основного Закону України [абзаци другий, третій пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 18 грудня 2018 року № 12-р/2018, абзац одинадцятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 25 квітня 2019 року № 1-р(II)/2019].
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» 20.12.1991 № 2011-XII (надалі - Закон №2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
За визначенням статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону №2011-XII, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Стаття 9 Закону №2011-XII регламентує питання грошового забезпечення військовослужбовців.
Згідно з частинами першою - четвертою статті 9 Закону №2011-XII, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 №260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (чинна на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Інструкція №260), якою визначено порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.
За приписами пункту 1.2 розділу І Інструкції №260 до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно з пунктом 30.1 розділу XXX Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Також відповідно до пункту 33.1 розділу XXXIII Інструкції №260 особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Отже, виплата грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань безпосередньо залежить від розміру місячного грошового забезпечення.
У спірний період діяла постанова Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 р. №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", яка передбачала щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовців.
Згідно підпункту 2 пункту 1 цієї Постанови, Кабінет Міністрів України постановив установити щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби): з 1 квітня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 вересня 2013 р. - у розмірі, що не перевищує 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 січня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 квітня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує 80 відсотків місячного грошового забезпечення; з 1 липня 2014 р. - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Граничні розміри, порядок та умови виплати цієї винагороди визначаються Міністерством оборони. Міністерством внутрішніх справ та адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення (пункт 2 зазначеної постанови №889).
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ" та з метою визначення порядку та умов виплати військовослужбовцям щомісячної додаткової грошової винагород наказом Міністра оборони України 15.11.2010 №595 була затверджена Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України (далі - Інструкція).
Згідно з п. 2 Інструкції виплата винагороди здійснюється в таких розмірах на місяць:
До 100 відсотків місячного грошового забезпечення:
військовослужбовцям, які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил України;
військовослужбовцям, які займають посади у військових частинах, підрозділах, закладах, установах та організаціях Збройних Сил України відповідно до переліку, наведеного в додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби надзвичайних ситуацій" (із змінами);
військовослужбовцям, які займають посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил Збройних Сил України та Сухопутних військ Збройних Сил України за Переліком посад військовослужбовців - наземних авіаційних спеціалістів, які забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил Збройних Сил України та Сухопутних військ Збройних Сил України, згідно з додатком 1 до цієї Інструкції;
військовослужбовцям, які займають посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил України за Переліком військових частин і підрозділів високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил України, згідно з додатком 2 до цієї Інструкції;
військовослужбовцям, які проходять військову службу на посадах льотного складу у військових частинах, установах, військових навчальних закладах (навчальних центрах, на курсах), в організаціях, а також у штабах і управліннях з`єднань і вище.
Військовослужбовцям (крім зазначених у підпункті 2.1 цього пункту): з 01 квітня 2013 року - до 20 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 вересня 2013 року - до 40 відсотків місячного грошового забезпечення; з 01 січня 2014 року - до 60 відсотків місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 Інструкції до місячного грошового забезпечення, з якого визначається винагорода, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою (посадою, до тимчасового виконання обов`язків за якою він допущений).
У пункті 8 Інструкції було визначено, що винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив про те, що щомісячна додаткова грошова винагорода, передбачена Постановою №889 є складовою грошового забезпечення, розмір якої залежить від місячного грошового забезпечення.
Враховуючи правове регулювання спірних правовідносин, застосуванню підлягають норми Закону №2011-ХІІ та Постанови №889, а не Інструкції в частині обмеження включення до грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова додаткова грошова допомога, щомісячної додаткової грошової винагороди.
Аналогічна позиція суду викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 825/997/17 та у постанові Верховного Суду від 26.01.2022 по справі № 520/8887/2020.
Крім того, з висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.11.2021 у справі №825/997/17 вбачається, що розрахунок грошової допомоги при звільненні повинен проводитися з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, якщо вона виплачувалась постійно щомісяця.
Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що встановлення підзаконним нормативно-правовим актом порядку та умов виплати щомісячної додаткової грошової винагороди не може звужувати чи заперечувати права на отримання такої винагороди, встановленого актом вищої юридичної сили.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду вважала, що при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає Закон № 2011-XII, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону № 2011-XII. За позицією Верховного Суду, ознаки щомісячної додаткової грошової винагороди, визначені Постановою №889, відповідають ознакам додаткових видів грошового забезпечення військовослужбовців, які мають щомісячний та постійний характер. При цьому, оскільки обрахунок сум грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань хоча й регулюються різними нормами права, однак мають однакову базу обчислення, вищенаведені постанови Верховного Суду підлягають врахуванню і у цій справі.
На підставі викладеного, враховуючи, що обчислення грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань здійснюється, виходячи з місячного грошового забезпечення, а додаткова грошова винагорода має щомісячний характер, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховані грошова допомогу на оздоровлення у 2015-2018 роках; матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у 2015-2018 роках щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою №889, що зумовлює висновок про наявність у позивача права на перерахунок та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2015-2018 роки; матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2018 роки, з урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889, про що правильно вказує суд першої інстанції
Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції, доходить висновку, щодо правильності висновків суду першої інстанції про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік та 2018 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015 рік, 2016 рік, 2017 рік, 2018 рік, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №889 та належним способом захисту порушеного права таке відповідачу відновити.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 316 КАС України прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить переконання, що судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні викладено підстави задоволення позовних вимог, на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування, оскільки не впливають на законність судового рішення.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2025 року у справі №500/3115/25 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді О. І. Довга
І. І. Запотічний