Справа № 953/6100/26
н/п 6/953/383/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" липня 2026 р. м. Харків
Київський районний суд м. Харкова в складі:
головуючого судді - Дяченка О.М.,
за участю секретаря судового засідання - Засєєвої С.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові подання старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ляхової Тетяни Борисівни, про оголошення розшуку боржника, боржник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , -
ВСТАНОВИВ:
14.05.2026 до Київського районного суду м. Харкова надійшло подання старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ляхової Тетяни Борисівни, про оголошення розшуку боржника, боржник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 14.05.2026 вказане подання прийнято до розгялду та призанчено судове засідання
Старший державний виконавець Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Ляхова Т.В. у судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового засідання повідомлена належним чином.
Боржник ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся за останньою відомою адресою, яка зазначена в матеріалах справи, зокрема, у постанові про відкриття виконавчого провадження.
Неявка учасників справи та інших осіб, відповідно до ст. 438 ЦПК України, не є перешкодою для вирішення питання щодо оголошення розшуку боржника.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, дослідивши матеріали подання та додані до нього документи, матеріали виконавчого провадження, прийшов до наступних висновків.
Статтею 129 Конституції України визначено, що судові рішення є обов`язковими для виконання.
Виконання судових рішень є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені у Законі України «Про виконавче провадження».
За правилами ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводиться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішення, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Так, судом встановлено, що у Київському відділі державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № 60120978 з примусового виконання судового наказу № 623/3130/19, виданого 21.08.2019 Ізюмським міськрайонним судом Харківської області про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дитини: ОСОБА_3 у розмірі однієї чверті заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, починаючи з 06.08.2019 і до досягнення дитиною повноліття.
Як вбачається з матеріалів справи, 16.04.2026 виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що боржник за вказаною адресою не мешкає, про що складено відповідний акт.
Також, 16.04.2026 виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що боржник за вказаною адресою не мешкає, про що складено відповідний акт.
Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» визначено перелік заходів щодо примусового виконання рішення суду, одним з яких є розшук боржника.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», у разі відсутності відомостей про місце проживання, перебування боржника - фізичної особи, а також дитини за виконавчими документами про відібрання дитини виконавець звертається до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини. Розшук боржника - юридичної особи, майна боржника організовує виконавець шляхом подання запитів до відповідних органів, установ або проведення перевірки інформації про майно чи доходи боржника, що міститься в базах даних і реєстрах, та перевірки майнового стану боржника за місцем проживання (перебування) або його місцезнаходженням.
Отже, підставою для звернення виконавця до суду з поданням про розшук боржника є відсутність відомостей про місце перебування та проживання боржника-фізичної особи. Виконавцем здійснюється перевірка місця проживання боржника, місця реєстрації, якщо вони відрізняються. Перед зверненням до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника - фізичної особи, державний виконавець вживає заходів, спрямованих на встановлення фактичного місця знаходження боржника - фізичної особи або дитини, а саме: отримання відповіді на запит від відповідних територіальних органів МВС України щодо місця реєстрації особи; отримання інформації від учасників виконавчого провадження та інших осіб, у тому числі усно (в такому випадку отримана інформація відображається в акті державного виконавця), про можливі місця перебування боржника; перевірки наявності боржника за можливими місцями його перебування, встановленими під час проведення виконавчих дій; отримання інформації щодо місця роботи боржника; отримання інформації про боржника з інших джерел.
Відповідно до вимог ст. 438 ЦПК України, розшук боржника або дитини, привід боржника оголошуються за місцем виконання рішення або за останнім відомим місцем проживання (перебування) боржника або дитини чи місцезнаходженням їхнього майна, або за місцем проживання (перебування) стягувача.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України, обов`язок доказування заявлених вимог покладено на сторону, яка звернулась до суду.
Так, державний виконавець посилається на те, що 16.04.2026 виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що боржник за вказаною адресою не мешкає, про що складено відповідний акт. Також, 16.04.2026 виходом державного виконавця за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що боржник за вказаною адресою не мешкає, про що складено відповідний акт. Разом з тим, такі доводи державного виконавця жодним чином не підтверджені достатніми доказами, зазначені акти жодним чином не підтверджують того факту, що боржник за вказаними адресами не проживає та його місцезнаходження невідоме.
Лише факт двох виходів державного виконавця за адресами боржника за весь період здійснення виконавчих дій, не виявлення боржника та його майна за вказаними адресами, не свідчить про його свідоме ухилення від виконання рішення суду.
Крім того, з копії матеріалів виконавчого провадження № 60120978 вбачається, що на адресу Київського ВДВС у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції 25.06.2020 надходили пояснення боржника ОСОБА_1 , де останній адресою свого проживання вказав: АДРЕСА_3 . Натомість, в матеріалах справи відсутні докази вжиття державним виконавцем заходів щодо встановлення місця знаходження боржника, зокрема, викликів державного виконавця за вказаною адресою.
Отже, звернення державного виконавця до суду із поданням про розшук боржника повинно бути підтверджене відповідними документами, що обґрунтовують наявність невиконаного виконавчого провадження з вини боржника та безрезультатність виконавчих дій по виявленню місця знаходження боржника.
Крім того, у матеріалах подання відсутні будь-які докази щодо перевірки виконавцем відомостей стосовно перебування боржника в закладах охорони здоров`я, кримінально-виконавчих установах, що має значення для вирішення питання про оголошення у розшук боржника.
Таким чином, з досліджених доказів вбачається, що державним виконавцем не було здійснено всіх можливих заходів щодо встановлення фактичного місця проживання (перебування) боржника, а також не надано будь-яких об`єктивних доказів про ухилення боржника від виконання покладених на нього зобов`язань.
В поданні про розшук боржника державний виконавець не вказує, якому органу необхідно доручити виконання ухвали про розшук боржника.
Застосування таких обмежень, про які просить заявник, може мати місце лише у виключних випадках і повинно використовуватися лише як крайній захід після реалізації усіх можливих та передбачених законом засобів примусового виконання судового рішення.
Отже, додані до подання докази не містять переконливих даних про те, що державним виконавцем були вжиті всі необхідні та визначені законом заходи для встановлення місця знаходження боржника, а відтак вказане подання задоволенню не підлягає.
Слід зазначити, що відмовляючи у задоволенні подання, суд виходить також з того, що розшук боржника є суттєвим втручанням у приватне життя особи у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, і тому має бути легітимним, виправданим та пропорційним цілям, які мали бути досягнуті. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висловлену у п. 33 рішення ЄСПЛ у справі «Фельдман проти України», за яким будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті.
Разом з цим, суд звертає увагу, що відмова у задоволенні подання про оголошення у розшук боржника не перешкоджає повторному зверненню державного виконавця до суду з аналогічним поданням у випадку доведеності ним необхідності оголошення останнього у розшук.
На підставі викладено, керуючись ст. 438 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
У задоволенні подання старшого державного виконавця Київського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ляхової Тетяни Борисівни, про оголошення розшуку боржника, боржник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 -відмовити.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання судового рішення.
Учасник справи, якому ухвала не була вручена вдень її проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: https://court.gov.ua/fair/sud2025.
Суддя О.М. Дяченко