Номер провадження: 22-ц/813/122/26
Справа № 947/26714/19
Головуючий у першій інстанції Луняченко В. О.
Доповідач Лозко Ю. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.06.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Назарової М.В.,
за участю секретаря судового засідання - Шахової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2022 року
по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про перерозподіл часток у праві спільної часткової власності, виділ частини спільного майна, визначення порядку користування земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного часткового майна в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою,
встановив:
У листопаді 2019 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до суду з вказаним вище позовом , у якому, з урахуванням зміни предмету позову, просила:
1. в порядку перерозподілу часток у праві спільної часткової власності визнати за нею право власності на 17/20 часток у праві власності на домоволодіння АДРЕСА_1 ;
2. здійснити поділ домоволодіння АДРЕСА_1 , загальною площею 133 кв.м. та житловою площею 53,6 кв.м., шляхом:
- виділення їй в натурі в самостійний об`єкт нерухомості 17/20 часток домоволодіння АДРЕСА_1 , які складаються з приміщень, позначених на технічному паспорті від 21.05.2020 p., виготовленому ТОВ «Центр судових інженерно-технічних експертиз та архітектури». І поверху: 2-1 коридору, площею 6.9 кв.м; 2-2 - кухні, площею 13.4 кв.м: 2-4 - житлової, площею 18.1 кв.м; 2-5 - санвузлу, площею 7,3 кв.м; 2-8 - житлової, площею 8.9 кв.м; приміщень II поверху: 2-9 - холу, площею 18,6 кв.м; 2-10 - підсобного приміщення, площею 13.3 кв.м; 2-11 - житлової, площею 15,1 кв.м, загальною площею 101.6 кв.м та житловою площею 42,1 кв.м;
- виділення ОСОБА_2 в натурі у самостійний об`єкт нерухомості 3/20 часток домоволодіння, які складаються з приміщень, позначених на технічному паспорті від 21.05.2020 р„ виготовленому ТОВ «Центр судових інженерно- технічних експертиз та архітектури»: 1-1 - коридору, площею 2.5 кв.м; 1-2 - кухні, площею 3.7 кв.м; 1-3 житлової, площею 11,3 кв.м; 1-5 - коридору, площею 2,9 кв.м; 1-6 - ванни, площею 3.2 кв.м: 1-7 - веранди, площею 4,5 кв.м, загальною площею 28,1 кв.м та житловою площею 11.3 кв.м.
3. Визначити порядок користування земельною ділянкою АДРЕСА_1 згідно додатку № 6 до висновку судової будівельно-технічної та земельно-технічної експертизи № 663/624 від 21 березня 2022 року визначивши лінію розподілу даної земельної ділянки наступним чином:
від. т. 1 на лівій боковій межі, яка знаходиться в 1,0 м від кута літ. «аЗ-ІІж», на довжин) 3.54 м паралельно її торцевій стіні, до т. 2 на зовнішній стіні літ. «А-їж»;
поворот праворуч, на довжину 1,0 м по грані зовнішньої стіни літ. «А-Іж», до т.3 в куту примикання літ. «аЗ-ІІж» і літ. «А-Іж»;
поворот ліворуч, на довжину 5.80 м по осі роздільної стіни між приміщенням 2-4 і 1-3, 1 -1. до т. 4;
поворот праворуч, на довжину 0,46 м по осі стіни літ. «А-Іж». до т. 5;
поворот ліворуч, по осі роздільної стіни між приміщенням 2-8 і 1-4. до т. 6 на зовнішній стіні літ. «а»;
далі прямо по лінії продовження, на довжину 2,0 м, до т. 7;
поворот ліворуч, на довжину 7.0 м паралельно зовнішньої стіни літ. «а» з відступом від неї па 2.0 м. до т. 8;
поворот ліворуч, на довжину 14,74 м паралельно зовнішніх стін літ. «а» і «А-Іж» з відступом від них на 2,10 м, до т. 9 на лівій боковій межі.
Вирішити питання судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що проведеною ОСОБА_1 реконструкції належної їй частки домоволодіння за адресою АДРЕСА_1 , яка призвела до фактичного суттєвого збільшення належній їй частики домоволодіння, що є підставою для здійснення перерахунку часток кожного з співвласників і здійснення поділу спільної часткової власності з урахуванням нових визначених часток.
У лютому 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, у якому просив:
1. Виділити йому у власність в натурі 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами, за адресою АДРЕСА_1 . а саме: житлову кімнату (1-1) площею 11,3 кв.м. кухню (1-2) площею 3.6 кв.м, коридор (1-3) площею 2,5 кв.м. коридор (1-4) площею 2,9 кв.м. ванна (1-5) площею 3.2 кв.м. веранду (1-6) площею 4.5 кв.м. житлову кімнату (1-7) площею 8.9 кв.м. житлову кімнату (1-8) площею 18.1 кв.м, санвузол (1-9) площею 7,3 кв.м, 'А частину огорожі №1-2.
2. Виділити ОСОБА_3 у власність в натурі 1/2 частину частину житлового будинку з надвірними спорудами, за адресою АДРЕСА_1 . а саме: коридор (1-Ю) площею 9.2 кв.м. кухню (1 -11) площею 13,4 кв.м, веранду (11-12) площею 19.1 кв.м. житлову кімнату (11-13) площею 15.3 кв.м. маидарду (II-14) площею 13,6 кв.м. Уг частину огорожі №1-2.
3. Встановити йому та ОСОБА_1 порядок користування земельною ділянкою площею 573 кв.м. що розташована за адресою: АДРЕСА_2 ;
4. Вирішити питання судових витрат.
Вимоги зустрічного позову ОСОБА_2 та заперечення проти позову ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що на початку 90-х років минулого століття попередніми власниками домоволодіння АДРЕСА_1 було здійснено будівництво прибудови літ «а2», площею 91 кв.м. та літ «а», «а1», якими була збільшена площа домоволодіння, без зміни ідеальних часток співвласників. Водночас, ОСОБА_1 перешкоджає йому у користування його частини вказаного будинку, фактично користуючись таким одноособово.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2022 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про перерозподіл часток у праві спільної часткової власності, виділ частини спільного майна, визначення порядку користування земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 . Задоволено зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного часткового майна в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою.
Виділено ОСОБА_2 у власність у натурі 41/100 частину житлового будинку з надвірними спорудами, за адресою АДРЕСА_1 згідно варіанту поділу житлового будинку з надвірними спорудами відповідно до відповіді на друге питання зазначеному у висновку №664 судової будівельно-технічної експертизи від 04.04.2022 року виконаної судовим експертом Петровим І.І., оригінал якого міститься у матеріалах справи ( т.3 а.с. 96) та який є невід`ємною частиною рішення.
Виділено ОСОБА_1 у власність у натурі 59/100 частин житлового будинку з надвірними спорудами, за адресою АДРЕСА_1 згідно варіанту поділу житлового будинку з надвірними спорудами відповідно до відповіді на друге питання висновку №664 судової будівельно-технічної експертизи від 04.04.2022 року виконаної судовим експертом Петровим І.І., оригінал якого міститься у матеріалах справи ( т.3 а/с 96) та який є невід`ємною частиною рішення.
Встановлено порядок користування земельною ділянкою фактичною площею 632 м.2 по 1\2 ідеальної частки співвласників ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 згідно якого кожному з співвласників виділяється у користування по 306 м.2.,відповідно до поділу житлового будинку з частковим відступом від варіанту згідно другого питання та відповіді на шосте питання представленого у графічному додатку №6 зазначеному у висновку №664 судової будівельно-технічної експертизи від 04.04.2022 року виконаної судовим експертом Петровим І.І., оригінал якого міститься у матеріалах справи ( т.3 а/с 96) та який є невід`ємною частиною рішення.
У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , посилаючись на залишення судом першої інстанції того, що усі роботи з реконструкції та добудови житлових приміщень домоволодіння були проведені родиною ОСОБА_4 , на земельній ділянки та щодо частини будинку, які знаходились у їх фактичному користуванні та до проведення відповідних будівельних робіт складали частини відповідного домоволодіння. Після проведення вказаних робіт технічні характеристики приміщень, що знаходились і знаходять у користуванні родини ОСОБА_5 не змінились.
Також факт надання ОСОБА_6 , який на час вказаних будівельних робіт був співвласником домоволодіння АДРЕСА_1 підтверджується зібраними у суді першої інстанції доказами. Так, до звернення ОСОБА_1 до суду із цим позовом, ОСОБА_6 , а в подальшому і ОСОБА_2 не висловлювали жодних заперечень щодо проведення відповідних робіт.
Окремо скаржниця зауважила, що у випадку відсутності підстав для здійснення перерозподілу часток співвласників відповідного домоволодіння, з урахуванням проведених будівельних робіт, у суду були відсутні підстави для урахування добудов при виділенні часток житлового будинку з надвірними спорудами в натурі, оскільки відповідно до вимог ЦК України є власністю співвласника, який її зробив.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , посилаючись на обставини, що встановлені судом, заперечує проти задоволення апеляційної скарги та просить залишити рішення суду без змін, як законне та обґрунтоване.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 , адвокат Наседкін О.І., підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.
Представник ОСОБА_2 , адвокат Приміч Д.В., заперечував проти задоволення апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, заслухавши учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.
Як убачається з матеріалів справи, рішенням виконкому Одеської міської ради №663 від 25.06.1951 року ОСОБА_7 земельна ділянка що знаходиться у АДРЕСА_1 , площу 573 кв.м., була відведена ОСОБА_7 під індивідуальне житлове будівництво (т.2 а.с. 160, 164,165).
Як убачається з «Інвентаризаційних відомостей» на домоволодіння АДРЕСА_3 від 11.02.1989 року, власниками якого є ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у рівних частках по у кожного, вказане домоволодіння складається з: житлового приміщення - «А», літньої кухні «Б», вбиральні - «Г», сараїв «Д,Е», душу -«Ж», огорожі «№1-7», мостіння -«І». Також у вказаних відомостях вказані самовільні прибудови: до приміщень «А, Ж» - прибудова - «а1», тамбур «а2», сарай - «Д», «Е», літня кухня - "Б", а також прибудови неї - «б».
На Плані поверхів будівлі літ. «А», приміщення прибудов до приміщень «А, Ж» - прибудова - «а1», тамбур «а2» позначені, як приміщення «2-8», площею 8,9 кв.м. та «2-9», площею 2,9 кв.м.
З Плану поверхів та Експлікації внутрішніх площин вказаного домоволодіння убачається, що домоволодіння складається з двох квартир.
Квартира АДРЕСА_4 , зальною площею 28,1 кв.м., яка складається з: передпокій («передняя») - «1-1», площею 2,5 кв.м., кухня - «1-2», площею 3,7 кв.м., житлове - «1-3», площею 11,3 кв.м., коридор «1-5», площею 2, 9 кв.м., ванна - «3-6», площею 3,2 кв.м., веранда - «4-5», площею 4,5 к.в.м.
Квартира 2, загальною площею 29,9 кв.м., яка складається з: житлової - «2-4», площею 18,1 кв.м., веранди - «2-8», площею 8,9 кв.м., коридору - «2-9», площею 2,9 к.в.м. (т.1 а.с.38-40).
Рішенням Виконавчого комітету Київської районної ради народних депутатів від 19.05.1989 року узаконено зведені ОСОБА_9 до належної йому частини будинку АДРЕСА_3 споруди: кухню «2-8», площею 8,9 кв.м., коридор площею 2.9 кв.м.
За договором купівля-продажу від 14.10.1989 року № 3-7302 ОСОБА_9 продав ОСОБА_10 частки житлового будинку із надвірними спорудами, у АДРЕСА_1 , який у цілому складається з одного житлового будинку, загальною площею 29,4 кв.м. і надвірних споруд: « Г» вбиральня, «ж» - душова, №1,4-6 огородження, 1 мостіння.
У період з 14.10.1989 року по 14.06.1991 року ОСОБА_11 за власний рахунок здійснював ремонтні роботи у Квартирі АДРЕСА_1 вказаного домоволодіння, що перебувала у його користуванні. Так у результаті проведених робіт до частини домоволодіння було зведено двоповерхову прибудову, влаштованими у ній окремими кімнатами.
Так, відповідно до Технічного паспорту на домоволодіння АДРЕСА_3 від 14.06.1991 року, користувачами якого є ОСОБА_10 та ОСОБА_8 (« ОСОБА_12 »), вказане домоволодіння складається з: житлового приміщення - «А», літньої кухні «Б», вбиральні - «Г», сараїв «Д,Е», душу -«Ж», огорожі «№1-7», мостіння -«І». Також у вказаних відомостях вказані самовільні прибудови: до приміщень «А, Ж» - прибудова - «а1», тамбур «а2», прибудова - «а3», сарай - «Д», «Е», літня кухня - "Б", а також прибудови неї - «б», гараж - «З».
На Плані поверхів будівлі літ. «А» та Експликації відображено, що квартира АДРЕСА_1 складається на І поверсі з приміщень: житлова - «2-4», площею 18,1 кв.м., житлова -«2-8», площею 8,9 кв.м.,сан.вузол - «2-5», площею 7, 3 кв.м., коридор - «2-1», площею, 9,2 кв.м., кухня - «2-2», площею 13,4 кв.м.; та на ІІ поверсі з приміщень: веранда - «2-9», площею 19,1 кв.м, мансардне приміщення - «2-10», площею 13,6 кв.м., житлова -«2-11», площею 15,3 кв.м.
Зі Схематичного плану садибної ділянки та вказаного вище Плану поверхів будівлі убачається, що приміщення «2-5», площею 7, 3 кв.м., «2-1», площею, 9,2 кв.м., «2-2», площею 13,4 кв.м., «2-9», площею 19,1 кв.м, «2-10», площею 13,6 кв.м., «2-11», площею 15,3 кв.м. знаходяться у прибудові «а3».
У Експликації також відображено перелік приміщень квартири АДРЕСА_4 , із зазначенням їх площ, а саме: : передпокій («передняя») - «1-1», площею 2,5 кв.м., кухня - «1-2», площею 3,7 кв.м., житлове - «1-3», площею 11,3 кв.м., коридор «1-5», площею 2, 9 кв.м., ванна - «3-6», площею 3,2 кв.м., веранда - «4-5», площею 4,5 к.в.м. (т.1 а.с.41-43).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 21.04.1993 року після смерті ОСОБА_11 право власності на частки житлового будинку із надвірними спорудами, у АДРЕСА_1 , який у цілому складається з одного житлового будинку, загальною площею 29,4 кв.м. і надвірних споруд: « Г» вбиральня, «ж» - душова, №1,4-6 огородження, 1 мостіння, яки розташовані на земельної ділянці розміром 573 кв.м. перейшло до ОСОБА_1 . Вказане свідоцтво також містить відмітку про те, що на самовільно зведені споруди: «Д`Е» - сарай, «Б» - літня кухня, «а3» - прибудова», «З» гараж - свідоцтво про право на спадщину не видавалось (т.1 а.с. 37).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.07.1997 року після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на частки житлового будинку із надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та який складається у цілому з кам`яної житлової будівлі, загальною площею 29,4 кв.м. та надвірних споруд: «Г» - вбиральні, « Ж» душ, №1,4,6 огорожа, 1- мостіння, розташованих на земельної ділянці площею 573, кв.м. перейшло до ОСОБА_6 . Вказане свідоцтво також містить відмітку про те, що на самовільно зведені споруди: «Д» «Е» - сараї, «а3» - прибудова, «Б» - літня кухня, «З» - гараж свідоцтво про право на спадщину не видавалось (т.1 а.с.77).
На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.04.2002 року, після смерті ОСОБА_6 , право власності на частки житлового будинку із надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та який складається у цілому з кам`яної житлової будівлі, загальною площею 29,4 кв.м. та надвірних споруд: «Г» - вбиральні, « Ж» душ, №1,4,6 огорожа, 1- мостіння, розташованих на земельної ділянці площею 573, кв.м. перейшло до ОСОБА_2 . Вказане свідоцтво також містить відмітку про те, що на самовільно зведені споруди: сараї - «Д`Е», прибудова - «а3», літнія кухня - «Б», гараж - «З» свідоцтво про право на спадщину не видавалось ( т.1 а.с. 18).
На земельну ділянку, на який розташоване вказане домоволодіння, Державний Акт не оформлювався, та рішенням виконкому Одеської міської ради №663 від 25.06.1951 року вказана земельна ділянка, площу 573 кв.м., була відведена ОСОБА_7 під індивідуальне житлове будівництво (т.2 а.с. 160, 164,165).
Аналогічні даним, зазначеним у вказаних вище Технічному паспорті на домоволодіння АДРЕСА_3 від 14.06.1991 року, Плані поверхів будівлі та Експликації, данні зазначені і у Технічному паспорті від 06.09.2019 року (т.1 а.с.45-47).
У Технічному паспорті від 21.05.2020 року, окрім приміщень та споруд, відображених у Технічних паспортах від 14.06.1991 року та 06.09.2019 року, також відображено: навіс -«И» та мостіння - «І» (т.1 а.с.232- 234).
У Оціночному акту про господарські будівлі та споруди від 21.05.2020 року площа навісу вказана - 21,6 кв.м. (т.1 а.с.236).
У Технічному паспорті від 03.09.2020 року, окрім приміщень та споруд, відображених у Технічних паспортах від 14.06.1991 року та 06.09.2019 року, також відображено огорожу - №1-2 у плані.(т.1 а.с.214-217).
Згідно з частиною першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 .
Згідно із частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Непорушність права власності закріплено також у статті 321 ЦК України, відповідно до частини першої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.
За змістом частини першої статті 356, частин першої, другої статті 358 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
У частині третій статті 358 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до частин першої, третьої статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації. Виділ частки із спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно його частки в праві спільної власності й припинення для цієї особи права на частку у спільному майні.
Відповідно до частини першої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.
Оскільки після виділу частки зі спільного нерухомого майна в порядку статті 364 ЦК України право спільної часткової власності припиняється, то при виділі частки зі спільного нерухомого майна власнику, що виділяється, та власнику (власникам), що залишаються, має бути виділена окрема площа, яка повинна бути ізольованою від приміщення іншого (інших) співвласників, мати окремий вихід, окрему систему водопостачання, водовідведення, опалення тощо, тобто складати окремий об`єкт нерухомого майна у розумінні статті 181 ЦК України.
Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі N 361/4047/17 зазначив, що системний аналіз положень статей 183, 358, 364, 379, 380, 382 ЦК України дає підстави дійти висновку, що у спорах про поділ будинку в натурі учасникам спільної часткової власності на будинок може бути виділено його відокремлену частину, яка відповідає розміру їх часток у праві власності. Виділ часток (поділ) жилого будинку, що перебуває у спільній частковій власності, є можливим, якщо кожній зі сторін може бути виділено відокремлену частину будинку із самостійним виходом (квартиру) або в разі, коли є технічна можливість переобладнання будинку в ізольовані квартири, які за розміром відповідають розміру часток співвласників у праві власності. Якщо виділ (поділ) технічно можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною ідеальних часток і присудженням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Визначальним для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності, є розмір часток співвласників та технічна можливість виділу частки або поділу будинку відповідно до часток співвласників.
Поділ (виділ) частки житлового будинку передбачає перебудову існуючого, зазвичай, одноквартирного будинку з метою обладнання двох і більше ізольованих квартир. Варіанти поділу (виділу частки) житлового будинку повинні максимально забезпечувати однакові умови для співвласників із урахуванням їхніх часток. Поділ (виділ) частки житлового будинку вважається можливим якщо за результатами поділу у частинах будинку, що виділяються співвласникам, є можливість влаштувати ізольовані та забезпечені окремими виходами на прилеглу земельну ділянку, як мінімум однокімнатні, житлові квартири, які за своїми показниками (об`ємно-планувальним рішенням, складом приміщень, площею, забезпеченістю інженерним обладнанням тощо) відповідають чинним вимогам нормативних документів.
Поділ житлового будинку (з технічної точки зору) - технічна можливість поділу в натурі житлового будинку у відповідності до часток співвласників (або близьких до цих часток) з облаштуванням у частинах будинку, що виділяються співвласникам, окремих ізольованих як мінімум однокімнатних квартир, у відповідності до вимог нормативних документів.
Відповідно до частин третьої-п`ятої статті 357 ЦК України співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.
Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.
Згідно з постановою Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі N 570/4748/15 співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов`язкової наявності таких чотирьох умов: 1) поліпшення спільного майна не можна відокремити від спільного об`єкта. При цьому мається на увазі не технічна неможливість відокремлення поліпшень від речі, а неможливість відокремлення їх без пошкодження або істотного знецінення речі. Якщо виходити із змісту частини першої статті 187 ЦК України, нерозривний зв`язок поліпшень з річчю має місце у тому випадку, коли відділення поліпшень має наслідком пошкодження або істотне знецінення безпосередньо основної речі, від якої були відокремлені поліпшення, а не самих поліпшень; 2) поліпшення зроблені за кошти цього співвласника, без залучення коштів інших співвласників. Якщо кошти, за рахунок яких були зроблені поліпшення, не належать співвласнику, поліпшення вважатимуться майном, набутим ним без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України); 3) поліпшення були зроблені за згодою всіх інших співвласників; 4) при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном відповідно з домовленістю між співвласниками.
У разі, якщо співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди зробив у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, він набуває право власності на таку добудову (прибудову) виключно, якщо це не порушує прав інших співвласників.
Частки співвласників можуть бути змінені на підставі договору між співвласниками або на підставі судового рішення. За відсутності хоча б однієї із наведених умов поліпшення жодним чином не вплине на зміну часток у праві спільної часткової власності.
Наведені правила частини третьої статті 357 ЦК України стосуються випадків, коли внаслідок здійснених поліпшень спільного майна співвласник вимагає від інших співвласників збільшення своєї частки у цьому майні. Такі поліпшення повинні стосуватися як частки співвласника, який бажає збільшення його частки, так і іншого (інших) співвласника (співвласників) спільного майна. Обов`язковим для такого збільшення є дотримання співвласником передумов, визначених цією статтею, зокрема таких: поліпшення спільного майна не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.
Якщо ж поліпшення здійснено тільки у частці одного співвласника шляхом добудови (прибудови) та не торкаються іншої частки у спільному майні, то застосовуються положення частини четвертої статті 357 ЦК України, відповідно до якої не відбувається зміна розміру часток співвласників у спільному майні та не вимагається обов`язкової згоди інших співвласників на таку перебудову за умови, що вона не порушує їхніх прав та здійснена із дотриманням встановленого законом порядку.
У ЦК України встановлюються особливі правила щодо добудови (прибудови), здійсненої одним із співвласників житлового будинку, іншої будівлі або споруди.
Така добудова (прибудова) не є об`єктом права спільної власності і жодним чином не впливає на розмір часток, а стає об`єктом права власності лише того співвласника, який її зробив, за таких умов: 1) добудова (прибудова) зроблена за рахунок лише цього співвласника, а не інших співвласників; 2) добудова (прибудова) здійснена у встановленому законом порядку, що є необхідною передумовою для державної реєстрації права на нерухоме майно і набуття права власності на нього (абзац третій частини другої статті 331 ЦК України); 3) добудова (прибудова) не порушує прав інших співвласників, наприклад, не створює для них перешкод у користуванні майном, яке вони здійснюють згідно за домовленістю між собою (частини другої статті 358 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі N 457/238/18 (провадження N 61-2404св20) зроблено висновок про те, що при розгляді спорів між учасниками спільної часткової власності на жилий будинок про зміну часток суди повинні враховувати, що такі вимоги можуть бути задоволені, якщо учасник спільної власності збільшить в ньому за свій рахунок корисну площу будинку (жилих і підсобних його приміщень) шляхом прибудови, надбудови або перебудови, проведеної з дозволу виконкому місцевої ради і за згодою решти учасників спільної власності. Спорудження господарських будівель (сараїв, гаражів тощо) не є підставою для збільшення встановленого раніше розміру частки в праві власності на будинок. Отже, при здійсненні перебудов житлового будинку, позовні вимоги про перерозподіл часток співвласників у праві спільної частково власності із виділенням в натурі новостворених часток, про що відсутня згода кожного із таких співвласників, не можуть бути задоволені.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що здійснена позивачкою прибудова, яка фактично збільшила розмір частки, була проведена без згоди співвласників а тому, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 357 ЦК України, не може бути підставою для зміни розміру часток у спільної часткової власності. Водночас, проведена перебудова порушує право ОСОБА_2 на виділ належної йому частки та визначення порядку користування земельної ділянки, оскільки при залишенні вказаних прибудованих приміщень у власності ОСОБА_1 не можливо ані виділити частку у домоволодіння, яка б відповідала хоча б близько ідеальним часткам співвласників, ані здійснити визначення порядку користування земельної ділянки.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду, зважаючи на таке.
Так, колегія суддів звертає увагу на те, що виснуючи про відсутність підстав для зміни розміру часток у спільної часткової власності, з огляду на вимоги ч. 4 ст. 357 ЦК України, суд першої інстанції водночас, залишив поза увагою таке.
За обставинами цієї справи поліпшення у спільній частковій власності, а саме спорудження двоповерхової прибудови відбулось до частини домоволодіння - Квартири АДРЕСА_1 , якою, за порядком користування вказаним домоволодінням, що склався ще станом на 1989 рік, користувався ОСОБА_9 , а потім і ОСОБА_10 , що придбав у останнього належну йому частку у нерухомому майні.
Апеляційний суд зауважує, що за наявними у справі доказами убачається, що до 31.12.1985 року домоволодіння АДРЕСА_3 перебувало у спільній власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 .
Проте, за наданими ОСОБА_9 у засіданні суду першої інстанції 26.10.2022 року пояснень він, як і його батько ОСОБА_6 набули право часткової власності на (кожен по часини) домоволодіння АДРЕСА_3 у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 , проте жодних доказів підстав та часу набуття ОСОБА_9 права власності на відповідну частку матеріали справи не містять.
Водночас, відповідно до копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після смерті ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 право власності на частки житлового будинку із надвірними спорудами, що знаходиться у АДРЕСА_1 , та який складається у цілому з кам`яної житлової будівлі, загальною площею 29,4 кв.м. та надвірних споруд: «Г» - вбиральні, « Ж» душ, №1,4,6 огорожа, 1- мостіння, розташованих на земельної ділянці площею 573, кв.м. перейшло до ОСОБА_6 . Вказане свідоцтво також містить відмітку про те, що на самовільно зведені споруди: «Д» «Е» - сараї, «а3» - прибудова, «Б» - літня кухня, «З» - гараж свідоцтво про право на спадщину не видавалось перейшло до ОСОБА_6 (свідоцтво про право на спадщину ним було отримано лише 13.07.1997 року).
Так, з 31.12.1985 року до 14.10.1989 року співвласниками були ОСОБА_6 та ОСОБА_9 . Як убачається з «Інвентаризаційних відомостей» від 11.02.1989 року та Технічного паспорту від 14.06.1991 року між співвласникам склався певний порядок користування вказаним нерухомим майном, а саме таке було фактично поділено на дві окремі квартири за номерами 1 та 2, а також самовільних прибудов: «а1», тамбур - «а2», сарай - «Д», «Е», літня кухня - "Б", а також прибудови неї - «б». Доказів існування між співвласниками спорів щодо порядку користування належним їм нерухомим майном матеріали справи не містять.
Факт розділення вказаного домоволодіння на дві окремі частини підтвердив і ОСОБА_2 у судовому засіданні у суду першої інстанції 26.10.2022 року, зауваживши, що домоволодіння було на дві частини, до яких він мав доступ, поки ОСОБА_9 не продав частину домоволодіння, якою користувався ОСОБА_11 .
Після продажу 14.10.1989 року ОСОБА_9 належної йому частки ОСОБА_11 , домоволодіння, таке по 23.07.1992 року перебувало у спільній часткові власності ОСОБА_11 та ОСОБА_6 .
При цьому, як підтвердив ОСОБА_9 у судовому засіданні у суду першої інстанції 26.10.2022 року ним відчужувалась половина земельної ділянки у межах визначених парканом та половина будинку, яку він успадкував від бабусі, у складі конкретних приміщень. Квартири 2.
При цьому, ОСОБА_9 зауважив, що порядок користування домоволодінням, а зокрема, що ОСОБА_6 користується Квартирою 1, а у користування ОСОБА_9 перейде Квартира 2, було узгоджено, співвласниками ще при житті ОСОБА_8 .
Тож, після набуття відчуження ОСОБА_9 належної йому частки у домоволодінні АДРЕСА_3 , у власність та фактичне користування ОСОБА_11 перейшла саме Квартира 2.
У період з 14.10.1989 року по 14.06.1991 року ОСОБА_11 за власний рахунок здійснював ремонтні роботи у Квартирі 2 вказаного домоволодіння, у результаті проведених робіт до частини домоволодіння було збільшено корисну площу вказаної квартири (жилих і підсобних її приміщень) -зведено двоповерхову прибудову, влаштованими у ній окремими кімнатами, стала її невід`ємною частиною Квартири АДРЕСА_1 . При цьому у матеріалах справи відсутні жодні докази існування між ОСОБА_11 та ОСОБА_6 ані щодо проведення вказаних будівельних робіт, ані щодо порядку користування вказаним домоволодінням.
Після смерті ОСОБА_11 право власності на частки у домоволодінні АДРЕСА_3 (фактично на Квартиру 2) перейшло до ОСОБА_1 , тож до ІНФОРМАЦІЯ_2 домоволодіння перебувало у спільній часткові власності ОСОБА_1 та ОСОБА_6 . Спорів щодо порядку користування належним їм нерухомим майном мі співвласниками не виникало, доказів іншого матеріали справи не містять.
З 18.09.2001 року домоволодіння перебуває у спільній часткові власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який є спадкоємцем за заповітом ОСОБА_6 .
Зважаючи на викладене, апеляційний суд виснує, що попри протилежні висновки суду першої інстанції та доводи ОСОБА_2 , спорудження відповідної прибудови не створює для ОСОБА_2 перешкод у користуванні майном - частиною відповідного домоволодіння, якою за порядку, що склався між його співвласниками ще до 31.12.1985 року, є Квартира 1.
Так з наявних у матеріалах справи Технічних паспортів, «Інвентаризаційних відомостей», Плані поверхів та Експликації на домоволодіння АДРЕСА_3 від 11.02.1989 року убачається, що з 11.02.1989 року технічні характеристики Квартири 1 є незмінними.
Апеляційний суд також зауважує, що в обґрунтування зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 посилається на те, що ОСОБА_1 чинить йому перешкоди у користуванні належною частиною домоволодіння, проте зі змісту зустрічного позову та заявлених ОСОБА_2 вимог убачається, що останній фактично розцінює відповідну прибудову до Квартири 2, як частину домоволодіння АДРЕСА_3 , яка на його думку також підлягає поділу між співвласниками у рівних частках.
Доводи ОСОБА_2 щодо порушення його прав фактично зводяться до посилань на неможливість користування вказаною прибудовою та не містять обґрунтувань щодо чинення йому перешкод у користуванні частиною, право власності на яку до нього у порядку спадкування за заповітом перейшло від ОСОБА_6 , якою за сталого порядку користування таким домоволодінням між співвласниками є Квартира 1.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд виснує про помилковість висновку суду першої інстанції про те, що споруджена ОСОБА_11 прибудова порушує його права, як співвласника домоволодіння АДРЕСА_3 .
Щодо наявності підстав, відповідно до вимог частин третьої-п`ятої статті 357 ЦК України, для збільшення частки ОСОБА_1 у праві спільної часткової власності на домоволодіння АДРЕСА_3 , апеляційний суд виходить з такого.
Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі N 362/3705/20).
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов`язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача.
Наведене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суд від 02 жовтня 2019 року у справі № 522/16724/16-ц.
Так, звертаючись до суду із позовом ОСОБА_1 зазначала, що будівельні роботи у частині домоволодіння, що перебувала у користуванні її батька ОСОБА_11 проводились у 1989-1991 роках, за усної згоди другого співвласника вказаного домоволодінні, яким у той період часу був ОСОБА_6 .
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав, який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри"
Дійсно, за правилами частини третьої статті 357 ЦК України співвласник наділений правом вимагати збільшення своєї частки за обов`язкової наявності, зокрема, згоди всіх інших співвласників та коли при здійсненні поліпшень було додержано порядок використання спільного майна, тобто загальні засади володіння та користування спільним майном, визначені законом, а також умови володіння та користування спільним майном відповідно з домовленістю між співвласниками.
Так, як вже було зазначено, між співвласниками домоволодіння АДРЕСА_3 , ще до набуття ОСОБА_11 частики у вказаному домоволодінні, склався певний порядок користування таким майном, відповідно до якого ОСОБА_6 , користувався саме окремою групою приміщень - Квартира 2, загальною площею 29,9 кв.м., яка складається з: житлової - «2-4», площею 18,1 кв.м., веранди - «2-8», площею 8,9 кв.м., коридору - «2-9», площею 2,9 к.в.м.
Отже, ОСОБА_11 , здійснюючи поліпшення майна, що перебувало у його користування діяв дотримуючись, загальних засад володіння та користування спільним майном, визначених співвласниками.
Також апеляційний суд зауважує, що пори вимоги ст. 119 ЦК УРСР (у ред. від 18.07.1963 року, чинній на час проведення відповідних будівельних робіт) та як і ст. 357 ЦК України, чинної на день вирішення справи, для співвласника отримати згоду від інших співвласників для набуття права на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, проте, ані ЦК УРСР, ані чинний ЦК України, не містять вимог щодо форми такої згоди.
Так, за змістом ст.ст. 42,43 ЦК УРСР угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.
Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством.
Угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу на добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Як вже зазначалось, відповідні будівельні роботи щодо зведення прибудови до Квартири АДРЕСА_1 , яка перебувала у власності та користуванні ОСОБА_11 , відбувались у 1989-1991 роках. У вказаний період, а саме, з 31.12.1985 року по 18.09.2001 року, власником другої частини домоволодіння був ОСОБА_6 .
При цьому, матеріали справи не містять жодних доказів того, що вказані роботи протягом трьох років проводились ОСОБА_11 за відсутності згоди на це другого співвласника ОСОБА_6 .
У цьому контексті, за умови відсутності жодних доказів існування між ОСОБА_6 та ОСОБА_11 протягом маже 10 років спорів щодо порядку користування домоволодінням, а зокрема - зведеною останнім пристройкою до приміщень, що перебували у його користуванні, апеляційний суд виснує, що ОСОБА_6 такими діями фактично демонстрував згоду із проведеними будівельними ОСОБА_11 будівельними роботами.
Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції, як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_9 повідомили про власну необізнаність про те чи надавалась їх батьком - ОСОБА_6 згода на проведення ОСОБА_11 будівельних робіт, чи заперечував він проти таких.
Не містять матеріали справи також і жодних доказів матеріальної участі ОСОБА_2 у проведенні будівельних робіт із ведення пристройки до Квартири АДРЕСА_1 , якою користувався ОСОБА_11 . Не зазначено про такі обставини і ОСОБА_2 .
Отже, на підставі викладеного та оскільки в наслідок проведених спадкодавцем позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_11 власним коштом будівельних робіт було значно поліпшено частину спільного майна, яка перебувала у його користуванні, яку не можна відокремити від спільного об`єкта, без пошкодження або істотного знецінення речі, при цьому здійснюючи поліпшення майна, що перебувало у його користування ОСОБА_11 , діяв дотримуючись, загальних засад володіння та користування спільним майном, визначених співвласниками та за наявності згоди другого співвласника, апеляційний суд виснує про наявність підстав для збільшення частки ОСОБА_1 , як спадкоємиці ОСОБА_1 , у праві спільної часткової власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Так, зважаючи на те, що внаслідок проведених ОСОБА_11 за свій рахунок будівельних робіт, шляхом прибудови до Квартири 2, збільшилась корисна площа житлового будинок по АДРЕСА_1 (жилих і підсобних його приміщень), у частині приміщень, що перебували у його користуванні та у подальшому були успадковані ОСОБА_1 , при цьому склад та площа приміщень, які, за порядком користування, що склався між співвласниками, перебували у користуванні ОСОБА_6 , а у подальшому були успадковані ОСОБА_2 , залишились незмінними апеляційний суд виснує про наявність підстав для перерозподілу часток у праві спільної часткової власності на вказаний будинок та виділ частин спільного майна, згідно варіантом поділу, визначеного у Висновку експерта №663/624 від 21.03.2022 року (т. 3 а.с. 2-31),
Так, виділити ОСОБА_1 в натурі 17/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , що в технічному паспорті від 21.05.2020 року позначено, як квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 101,6 кв.м., та в цілому складається з приміщень І поверху: 2-1 - коридору, площею 6,9 кв.м.; 2-2 кухні, площею 13, 4 кв. м.; 2-4 - житлової, площею 18,1 кв.м.; 2-5 - санвузлу, площею 7,3 кв.м.; 2-8 житлової, площею 8,9 кв.м. та приміщень ІІ поверху: 2-9 - холу, площею 18,6 кв.м.; 2-10 - підсобного приміщення, площею 13,3 кв.м.; 2-11 - житлової, площею 15,1 кв.м., яка складає 17/20 ідеальної частки у справі спільної часткової власності на зазначене домоволодіння.
Виділити ОСОБА_2 в натурі 3/20 часток житлового будинок по АДРЕСА_1 , що в технічному паспорті від 21.05.2020 року позначено, як квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 28,1 кв.м., та в цілому складається з приміщень: 1-1 - коридору, площею 6,9 кв.м.; 1-2 - кухні, площею 3,7 кв.м., 1-3 - житлової, площею 11,3 кв.м.; 1-5 - коридору, площею 2,9 кв.м.; 1-6 ванни, площею 3,2 кв.м.; 1-7 - веранди, площею 4,5 кв.м., складає 3/20 ідеальної частки у справі спільної часткової власності на зазначене домоволодіння.
Зважаючи на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 про перерозподіл часток у праві спільної часткової власності та виділ частини спільного майна підлягають задоволенню частково. При цьому зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про розподіл спільного часткового майна в натурі задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 , апеляційний суд, відмовляючи у задоволення таких, виходить з такого.
Так, попри наявність підстав для збільшення частки ОСОБА_1 , як спадкоємиці ОСОБА_1 , у праві спільної часткової власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , проте, апеляційний суд виснує, що вказані обставини не є підставою для зміни часток співвласників на право користування земельною ділянкою, на якій зведено відповідний будинок.
Тож, апеляційний суд виснує про неможливість визначення порядку користування вказаною земельною ділянкою, згідно варіанту поділу, запропонованого у висновку експерта №663/624 від 21.03.2022 року.
Відхиляючи варіант поділу, запропонований у Висновку експерту №664 від 04.04.2022 року, апеляційний суд зауважує, що, хоча такий і сформульовано експертом, виходячи з ідеальних часток співвласників (по ) на право користування земельною ділянкою домоволодіння по АДРЕСА_1 , проте такий складено, виходячи з варіанту поділу будинку, який передбачає виділення ОСОБА_2 частини приміщень, що є частиною належної ОСОБА_1 пристройки.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд виснує про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 згідно із запропонованих сторонами варіантів поділу.
Окремо апеляційний суд зауважує, що рішенням виконкому Одеської міської ради №663 від 25.06.1951 року ОСОБА_7 була відведена земельна ділянка площею 573 кв.м. під індивідуальне житлове будівництво в р-ні 10 ст. Великого Фонтану, при цьому на день проведення експертних досліджень у цій справі, площа фактично займаної на теперішній час земельної ділянки досліджуваного домоволодіння складає 730 кв.м., при цьому жодних доказів наявності правових підстав для розширення меж земельної ділянки відповідного домоволодіння матеріали справи не містять. Крім того частина площі фактичного землекористування (площа ділянки, яка виступає за межі забудови кварталу з боку АДРЕСА_1 , що складає 98 кв.м.) є самозахватом, по якій проходять загальноміскі мережі водопроводу, каналізації та розташовуються колодязі цих мереж, проходить міська повітряна лінія вуличного електропостачання та вуличного освітлення, одна з опор якої розташовується поряд з навісом літ. «И».
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на наведене вище апеляційний суд доходить висновку про часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про перерозподіл часток у праві спільної часткової власності, виділ частини спільного майна, визначення порядку користування земельної ділянки задовольнити частково.
В порядку перерозподілу часток у праві спільної часткової власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 визнати право власності на:
17/20 часток за ОСОБА_1 ,
3/20 часток за ОСОБА_2 .
Виділити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) в натурі 17/20 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , що в технічному паспорті від 21.05.2020 року позначено, як квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 101,6 кв.м., та в цілому складається з приміщень І поверху: 2-1 - коридору, площею 6,9 кв.м.; 2-2 кухні, площею 13, 4 кв. м.; 2-4 - житлової, площею 18,1 кв.м.; 2-5 - санвузлу, площею 7,3 кв.м.; 2-8 житлової, площею 8,9 кв.м. та приміщень ІІ поверху: 2-9 - холу, площею 18,6 кв.м.; 2-10 - підсобного приміщення, площею 13,3 кв.м.; 2-11 - житлової, площею 15,1 кв.м.
Виділити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) в натурі 3/20 часток житлового будинок по АДРЕСА_1 , що в технічному паспорті від 21.05.2020 року позначено, як квартира АДРЕСА_4 , загальною площею 28,1 кв.м., та в цілому складається з приміщень: 1-1 - коридору, площею 6,9 кв.м.; 1-2 - кухні, площею 3,7 кв.м., 1-3 - житлової, площею 11,3 кв.м.; 1-5 - коридору, площею 2,9 кв.м.; 1-6 ванни, площею 3,2 кв.м.; 1-7 - веранди, площею 4,5 кв.м.
У іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
Відмовити у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл спільного часткового майна в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою.
Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді О.Ю. Карташов
М.В. Назарова