Номер провадження: 22-ц/813/4608/26
Справа № 947/15691/25
Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.
Доповідач Лозко Ю. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Громіка Р.Д., Назарової М.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції
на рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2025 року
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності
встановив:
25 квітня 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Колесник А.Ю., звернувся до суду з вказаним вище позовом у якому просив стягнути на його користь понесені витрати на правничу допомогу адвоката Чепіля О.С. у розмірі 8000 грн, витрати на медичний висновок у розмірі 30173,41 грн, витрати на правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції у розмірі 8000 грн.
Позов обґрунтовано тим, що 30 жовтня 2024 року працівники патрульної поліції склали стосовно нього протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 №162174 за частиною першою статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2025 року у справі №522/20049/24, яка набрала законної сили 10 березня 2025 року, провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Це судове рішення мотивоване тим, що:
«Не зважаючи на невизначеність уповноваженої службової особи у встановленні ознак сп`яніння, жодна з них не підтверджена матеріалами відеофіксації, доданими до протоколу про адміністративне правопорушення. Фактично доказування вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ґрунтується на зловживанні наданими службовими повноваженнями, що зумовлено особистими неприязними відносинами. Не роз`яснюючи надані права та не встановлюючи дійсне розуміння громадянином Республіки Молдови висунутих вимог, патрульним поліцейським, з порушенням встановленої процедури, грубо порушено права особи, що притягається до адміністративної відповідальності. Так, матеріалами відеофіксації не встановлено законної вимоги для проходження медичного огляду. ОСОБА_2 , здійснивши повідомлення про незаконні дії службових осіб відносно нього, очікував прибуття поліцейських з а місцем виклику, неодноразово наголошуючи про готовність проходження медичного огляду на стан сп`яніння (час фіксації нагрудної камери 474591: 10:34, 10:35, 10:40, 10:58, 11:00, 11:03), що свідчить про відсутність об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення. З метою доведення невинуватості за відсутності відповідного обов`язку того ж дня, 30 жовтня 2024 року, ОСОБА_2 самостійно звернувся до КНП « ООМЦПЗ » ООР для проходження відповідного огляду. Висновком №003307 від 04 листопада 2024 року встановлено відсутність ознак сп`яніння. За таких обставин направлені до суду матеріали не містять належних та допустимих доказів доведеності вини, що не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, який застосовується при оцінці доказів».
У зв`язку з протиправними діями правоохоронців, що встановлено судовим рішенням, він поніс матеріальні витрати зі сплати послуг з проведення медичного огляду в розмірі 30173,41 грн, а також на послуги захисника Чепіля О.С., який здійснював представництво його інтересів, в сумі 8000 грн.
Посилаючись на викладене вище та положення ст. 1174 ЦК України, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з Департаменту патрульної поліції на користь
ОСОБА_3 матеріальну шкоду у розмірі 38173,41 грн, витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 грн.
В апеляційній скарзі Департамент патрульної поліції просить скасувати рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
За доводами апеляційної скарги в рамках одного провадження має здійснюватися розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення та повинен розглядатися матеріал про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
У справі по справі № 522/20049/24 суд не вирішував питання щодо правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення, тим саме не визнавав дій/бездіяльність посадових осіб УПП в Одеській області ДПП протиправними.
У справі № 522/20049/24 суд не постановляв окрему ухвалу щодо визнання дій працівників УПП в Одеській області ДПП протиправними.
Судом не враховано, що висновок медичного огляду Міхалюка С. на стан сп`яніння є недопустимим доказом, оскільки він складений з порушенням вимог законодавства, тому позивач не має права на компенсацію понесених ним витрат з оплати послуг за проведення медичного огляду в сумі 30173,41 грн.
Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання йому матеріальної шкоди, як і не обґрунтував наявність причинно-наслідкового зв`язку між діяннями (бездіяльністю) посадових осіб УПП в Одеській області ДПП працівників) та позовними вимогами, наслідками (у випадку наявності таких), відповідно до яких, нібито, заподіяно шкоду.
Як на підставу відмови у задоволенні позовних вимог про компенсацію витрат на правничу допомогу, пов`язаних з оплатою послуг адвоката Чепіля О.С. у розмірі 8000 грн, посилається на те, що позивач не надав акту виконаних робіт з детальним описом, прибутковий касовий ордер чи будь-які інші документи такої угоди, що не давало змоги стороні відповідача належним чином викласти свої аргументи та обмежувало сторону відповідача у її правах.
Стягнуті витрати за послуги адвоката Чепіля О.С. у розмірі 8000 грн є неспівмірними зі складністю справи, критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності, необхідності та витраченому часу), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Не погоджуючись з рішенням суду в частині стягнення витрат на правничу допомогу, понесену позивачем в суді першої інстанції, скаржник зазначає, що суд мав виходити із засад розумності, виваженості й справедливості, принципу обґрунтованості та пропорційності розміру витратна правову допомогу до предмета спору, співмірності розміру судових витрат зі складністю справи та наданих адвокатом послуг, часом, витраченим адвокатом на надання відповідних послуг, обсягом наданих послуг, ціною позову та значенням справи для сторони, однак цього зроблено не було.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат
Колесник А.Ю., подав відзив, у якому посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін. Як на підставу з перечень проти вимог апеляційної скарги, позивач посилається на те, що у справі №522/20049/24 суд констатував зловживання службовими повноваженнями та грубе порушення процедури з боку працівників поліції. Такі формулювання не є оціночними припущеннями, а становлять встановлені судом фактичні обставини, які свідчать про очевидну протиправність дій посадових осіб. Протиправність дій працівників поліції підтверджена постановою суду у справа №522/20049/24, якою провадження за ч.1 ст.130 КУпАП щодо ОСОБА_3 закрито у зв`язку з відсутністю події та складу правопорушення. У мотивувальній частині цієї постанови встановлено грубі порушення процедури, відсутність підтверджених ознак сп`яніння, недотримання вимог закону під час складання матеріалів, що свідчить про незаконність дій працівників поліції. Таким чином, елемент протиправності є доведеним. Факт заподіяння шкоди також підтверджений належними доказами. Унаслідок незаконного складання протоколу ОСОБА_2 був змушений пройти медичний огляд з метою спростування безпідставних обвинувачень, оплатити його проведення, а також залучити адвокатів для захисту своїх прав у справі про адміністративне правопорушення та у даному цивільному провадженні. Вказані витрати документально підтверджені та обґрунтовано визнані судом реальними, необхідними та розумними. Необхідність захисту від незаконного притягнення до відповідальності обумовила звернення ОСОБА_3 за професійною правничою допомогою та укладення відповідних договорів з адвокатами. Без складання протоколу серії ЕПР1 №162174 від 30 жовтня 2024 року не виникла б ані потреба укладати договори про надання правничої допомоги, ані обов`язок нести витрати на захист, ані необхідність звертатися до суду для доведення своєї невинуватості. Таким чином, причинний зв`язок між протиправною поведінкою працівника поліції та понесеними позивачем витратами є прямим, безперервним та очевидним, що було належним чином встановлено судом першої інстанції. Посилання скаржника на нібито відсутність актів виконаних робіт, недоведеність факту надання правничої допомоги та відсутність підстав для компенсації таких витрат спростовуються матеріалами справи, дослідженими судом першої інстанції. Зазначені доводи суперечать встановленим судом фактичним обставинам, ґрунтуються на довільному тлумаченні наявних доказів та не містять жодного належного спростування договорів, додаткових угод, актів виконаних робіт та інших документів, які підтверджують реальність, необхідність і розумність витрат. Фактично апеляційна скарга у цій частині зводиться до незгоди з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, але не містить аргументів, які б свідчили про їх відсутність, неналежність чи недопустимість. Крім цього, зазначає, що на стадії апеляційного перегляду позивачем понесені витрати на правничу допомогу в розмірі 15000 грн на підтвердження чого будуть надані відповідні докази.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (38173,41 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає, з огляду на таке.
Судом встановлено, що 30.10.2024 року інспектором патрульної поліції Управління патрульної поліції Одеській області відносно позивача - ОСОБА_3 було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 року відповідально до якого 30.10.2024 року, о 10.35 год., за адресою: м. Одеса, вул. Грецька, №42, водій ОСОБА_2 керував транспортним засобом «Nissan Leaf», д/н НОМЕР_1 , з явними ознаками наркотичного сп`яніння, а саме поведінка, яка не відповідає обстановці, тремтіння пальців рук та блідість обличчя. Від проходження огляду на стан сп`яніння в законному порядку, відмовився. Дії ОСОБА_3 були кваліфіковані як адміністартвине правопорушення, за яке передбачена відповідальність ч.1 ст. 130 КУпАП.
Справа про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 , про притягнення до адміністративної відповідальності по ч. 1 ст. 130 КУпАП, з вказаним протоколом, перебувала на розгляді в провадженні Приморського районного суду міста Одеси (справа №522/20049/24).
За результатами розгляду вказаної справи, Приморським районним судом міста Одеси ухвалено постанову від 26 лютого 2025 року, якою провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_3 за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення - закрито за відсутності події та складу адміністративного правопорушення.
Вказана постанова Приморського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2025 року по справі №522/20049/24, не оскаржувалась сторонами по справі та набрала законної сили 10 березня 2025 року.
30 жовтня 2024 року ОСОБА_2 самостійно звернувся до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я » Одеської обласної ради для проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, за наслідком чого отримав висновок № 003307 від 04 листопада 2024 року про відсутність у нього ознак сп`яніння.
Вказаний висновок № 003307 від 04 листопада 2024 року за наслідком звернення позивача до КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я » Одеської обласної ради та проходження для проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, прийнято і враховано судом, під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 , порушеної працівниками патрульної поліції.
У відповідності до поданих позивачем до суду квитанцій від 30 жовтня 2024 року вбачається, що ОСОБА_4 за проходження вказаного медичного огляду було сплачено грошові кошти у загальному розмірі 30173,41 грн, що складаються з наступних розмірів: 9043,86 грн на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 90,44 грн, 4184,40 грн на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 41,84 грн; 4116 грн на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 41,16 грн, 4114,80 грн на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 41,15 грн, 4144,80 грн на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 41,45 грн, 4270,80 грн на рахунок КНП «Одеський обласний медичний центр психічного здоров`я » Одеської обласної ради та комісія в сумі 42,71 грн.
04 жовтня 2024 року позивач звернувся за отриманням професійної правничої допомоги до адвоката Чепіль О.С., що підтверджується додатковим договором до договору про надання правової допомоги від 04 жовтня 2024 року, за умовами якого вартість гонорару складає 8000 грн.
У відповідності до акту виконаних робіт (наданих послуг) від 27 лютого 2025 року, складеного між ОСОБА_2 та адвокатом Чепіль О.С., засвідчено надання адвокатом правничої допомоги з захисту у адміністративній справі №522/20049/24, у період з 04 жовтня 2024 року по 27 лютого 2025 року.
З постанови Приморського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2025 року по справі №522/20049/24 вбачається, що під час розгляду справи про адміністративне правопорушення відносно позивача, представництво інтересів ОСОБА_3 здійснював захисник Чепіль О.С.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що зі встановлених обставин у постанові Приморського районного суду міста Одеси від 26 лютого 2025 року по справі №522/20049/24, яка набрала законної сили, безпосередньо убачається встановленим факт, що працівником патрульної поліції під час порушення відносно позивача справи про адміністративне правопорушення, за наслідком чого було складено протокол серії ЕПР1 № 162174 від 30.10.2024 року про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП, мало місце невідповідність дій працівника патрульної поліції, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, що полягають: у порушенні прав ОСОБА_3 , як особи, що притягалась до адміністративної відповідальності, через не роз`яснення наданих прав та не встановлюючи дійсне розуміння останнім, як громадянином Республіки Молдови, висунутих вимог; а також висуненням вимоги працівником патрульної поліції проходження ОСОБА_4 медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння, без законних на те вимог. Суд дійшов висновку, що дії працівника патрульної поліції з висунення вимоги проходження ОСОБА_4 медичного огляду на стан наркотичного сп`яніння, без законних на те вимог, що супроводжувалось порушенням прав ОСОБА_3 , як особи, що притягалась до адміністративної відповідальності, безпосередньо свідчить про не відповідність вимогам закону та ознакам свавільності дій працівників патрульної поліції під час порушеної відносно позивача справи про адміністративне правопорушення, за наслідком чого було складено протокол серії ЕПР1 № 162174 від 30 жовтня 2024 року про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Встановивши, що матеріальні витрати, заявлені позивачем до стягнення в сумі 38173,41 грн є матеріальною шкодою та були вимушено понесені ним у зв`язку з доведенням невинуватості під час розгляду судом справи №522/20049/24, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивача. Врахувавши, що що позивачем належними доказами доведено понесення ним витрат на правничу допомогу у цій справі в розмірі 8000 грн, а також відсутність в матеріалах справи обґрунтованих заперечень щодо не співмірності заявленого розміру витрат на оплату правничої допомоги, беручи до уваги результати розгляду справи, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача також і витрати на правничу допомогу, понесених позивачем в суді першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів під час здійснення ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведеними правовими нормами передбачено, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов`язковою. Проте цими приписами встановлена обов`язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу.
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади (тут і далі - йдеться також й про органи місцевого самоврядування, про що не зазначається з огляду на обставини цієї справи) у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дії посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України.
Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі N 925/556/21.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі N 916/1423/17 зазначено, що:
«застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов`язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов`язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі N 335/6977/22 (провадження N 14-87цс24) зазначено, що:
«71. Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
72. У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
73. Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
74. Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов`язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
75. Підсумовуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
76. При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Предметом спору у цій справі є матеріальної шкоди, спричиненої працівниками патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП.
Як відомо з матеріалів справи, 30 жовтня 2024 року стосовно ОСОБА_3 складено протокол про адміністративне правопорушення за частиною першою статті 130 КУпАП.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2025 року у справі №522/20049/24, яка набрала законної сили 10 березня 2025 року, провадження по справі щодо притягнення до адміністративної відповідальності закрито за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Це судове рішення мотивоване тим, що:
«Не зважаючи на невизначеність уповноваженої службової особи у встановленні ознак сп`яніння, жодна з них не підтверджена матеріалами відеофіксації, доданими до протоколу про адміністративне правопорушення. Фактично доказування вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ґрунтується на зловживанні наданими службовими повноваженнями, що зумовлено особистими неприязними відносинами. Не роз`яснюючи надані права та не встановлюючи дійсне розуміння громадянином Республіки Молдови висунутих вимог, патрульним поліцейським, з порушенням встановленої процедури, грубо порушено права особи, що притягається до адміністративної відповідальності. Так, матеріалами відеофіксації не встановлено законної вимоги для проходження медичного огляду. ОСОБА_2 , здійснивши повідомлення про незаконні дії службових осіб відносно нього, очікував прибуття поліцейських з а місцем виклику, неодноразово наголошуючи про готовність проходження медичного огляду на стан сп`яніння (час фіксації нагрудної камери 474591: 10:34, 10:35, 10:40, 10:58, 11:00, 11:03), що свідчить про відсутність об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення. З метою доведення невинуватості за відсутності відповідного обов`язку того ж дня, 30 жовтня 2024 року, ОСОБА_2 самостійно звернувся до КНП « ООМЦПЗ » ООР для проходження відповідного огляду. Висновком №003307 від 04 листопада 2024 року встановлено відсутність ознак сп`яніння. За таких обставин направлені до суду матеріали не містять належних та допустимих доказів доведеності вини, що не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, який застосовується при оцінці доказів».
У зазначеній постанові Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2025 року у справі №522/20049/24 підтверджено невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною першою статті 130 КУпАП.
Отже, встановивши протиправність дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_3 , а також врахувавши закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності складу такого порушення, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для відшкодування позивачеві матеріальної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що правоохоронцями незаконно ініційовано питання про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності.
Доводи апеляційної скарги щодо не встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції щодо незаконного притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності, суперечать фактичним обставинам справи, яким суд першої інстанції надав всебічну та повну правову оцінку.
Аналіз мотивувальної частини постанови Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2025 року у справі №522/20049/24 дає підстави дійти беззаперечного висновку, що закриття справи у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося внаслідок неправомірних (протиправних) дій працівників патрульної поліції під час оформлення стосовно ОСОБА_3 матеріалів про адміністративне правопорушення, зважаючи на те, що у цій справі судом констатовано, що доказування вини особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ґрунтується на зловживанні наданими службовими повноваженнями, зумовленими особистими неприязними відносинами, а також те, що поліцейськими порушено встановлену процедуру та права ОСОБА_5 .
Аргументи скаржника про те, що у межах справи №522/20049/24 суд у порядку
ст. 249 КАСУ не постановляв окрему ухвалу щодо визнання дій поліцейських протиправними, не заслуговують на увагу, оскільки у межах зазначеної вище справи, суд розглядав справу за правилами КУпАП, а не КАСУ.
Установивши, що в обґрунтування власної правової позиції у справі №522/20049/24 ОСОБА_2 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння за результатами якого складено висновок №003307 від 04 листопада 2024 року, який урахований судом під час прийняття рішення у цій справі, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача, понесених ним витрат з оплати послуг за проведення медичного огляду у розмірі 30173,41 грн, які документально підтверджені.
Посилання скаржника на недопустимість вказаного вище висновку №003307 від 04 листопада 2024 року, як джерела доказу, колегія суддів відхиляє, оскільки у межах цієї до предмета доказування входить вартість послуг, сплачених позивачем за проходженням ним огляду на стан сп`яніння, а не допустимість самого висновку, як доказу у справі.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону №5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону №5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону №5076-VI).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18, від 16 листопада 2022 року у справі №922/1964/21.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі жовтня статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України" зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, перевіряючи доводи відповідача про неспівмірність витрат на правничу допомогу, враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу, колегія суддів зважає на таке.
Як убачається з матеріалів справи, з метою захисту прав та інтересів у межах справи №522/20049/24 ОСОБА_2 користувався професійною правничою допомогою адвоката Чепіля О.С., який приймав участь у розгляді вказаної вище справи, що підтверджується постановою Приморського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2025 року, додатковим договором до договору про надання правової допомоги від 04 жовтня 2024 року, актом виконаних робіт від 27 лютого 2025 року.
Зі змісту зазначених вище документів убачається, що вартість послуг (гонорар) адвоката становить 8000 грн, за результатами виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), сторони підтвердили відсутність жодних претензій та зауважень щодо наданої правничої допомоги.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності у справі документів, які б підтверджували сплату Міхалюком С. послуг за послуги адвоката Чепіля О.С., колегія суддів відхиляє.
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах: від 03 жовтня 2019 року у справі N 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі N 925/1137/19, Верховним Судом у постановах: від 02 грудня 2020 року у справі N 317/1209/19 (провадження N 61-21442св19), від 12 лютого 2020 року у справі N 648/1102/19 (провадження N 61-22131св19), від 03 лютого 2021 року у справі N 554/2586/16-ц (провадження N 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі N 753/1203/18 (провадження N 61-44217св18), від 15 червня 2021 року у справі N 159/5837/19 (провадження N 61-10459св20), від 01 вересня 2021 року у справі N 178/1522/18 (провадження N 61-3157св21).
Наведена судова практика є незмінною, яку суд першої інстанції усупереч вимог
ч.4 ст. 263 ЦПК України не урахував під час прийняття оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим рішення суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі "Чоліч проти Хорватії" (COLIC v. Croatia), заява N 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).
З урахуванням фактичної сукупності доказів, наданих на підтвердження понесених витрат, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 8000 грн, пов`язаних з оплатою послуг адвокат
Чепіля О.С.
Також з матеріалів справи убачається, що під розгляду цієї справи, представництво інтересів позивача в суді першої інстанції здійснювала адвокат Колесник А.Ю. на підставі договору про надання правової допомоги від 25 березня 2025 року та додаткового договору до нього, згідно з яким вартість послуг (гонорар) адвоката складає 8000 грн.
З матеріалів справи убачається, що на виконання доручень клієнта, у межах цієї справи адвоката склала позовну заяву, додаткові пояснення у справі, приймала участь в судових засіданнях 26 серпня 2025 року, 02 грудня 2025 року.
Надавши оцінку доказам щодо фактично понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, врахувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі: складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданою послугою); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; значенням справи для сторін, результатами розгляду справи, зваживши на необхідність дотримання критерію розумності розміру понесених стороною витрат, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 8000 грн судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції.
Витрати на професійну правничу допомогу на цю суму відповідають критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, відповідності конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідності процесуальних дій.
Доводи скаржника щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, колегія суддів відхиляє, оскільки повно та всебічно встановивши дійсний характер спірних правовідносин, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову з вказаних вище підстав.
Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.
Доказів, які б спростували правильні висновки суду, скаржником не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 10 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: Р.Д. Громік
М.В. Назарова