28.07.26
22-ц/812/1750/26
Провадження №22-ц/812/1750/26
П О С Т А Н О В А
Іменем України
28 липня 2026 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Шаманською Н.О., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання Коростієнко Н.С.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження за відсутності учасників цивільну справу №488/5502/25 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» на рішення, яке постановив Інгульський районний суд м. Миколаєва під головуванням судді Коваленка Ігоря Володимировича у приміщенні цього суду 11 червня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
у с т а н о в и в :
У грудні 2025 року Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (далі - ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», Товариство) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що 24 квітня 2025 року між сторонами за допомогою Веб-сайту, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», в рамках якої реалізуються технології обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів і які у процесі обробки інформації діють як єдине ціле, було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1544-8931. Кредитний договір разом із Правилами надання споживчих кредитів, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної ставки за договором (графік платежів за договором) відповідно до Методики Національного банку України складають єдиний договір, в якому визначаються всі його істотні умови та з яким позичальник був попередньо ознайомлений. Кредитний договір у відповідності до норм частини першої статті 13 Закону України «Про споживче кредитування» був укладений в письмовій формі у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору. Однак відповідач не виконує свої зобов`язання, чим порушує умови кредитного договору, внаслідок чого станом на 21 жовтня 2025 утворилась заборгованість в розмірі 99856 грн 80 коп., з яких: 28800 грн. - заборгованість за кредитом; 51256 грн 80 коп. - заборгованість за нарахованими процентами; 14400 грн - проценти згідно статті 625 ЦК України та 5400 грн - заборгованість за комісією.
Посилаючись на викладене, ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить стягнути з відповідача вказану заборгованість в розмірі 99856 грн 80 коп, а також 2422 грн 40 коп. судового збору.
Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 11 червня 2026 р. позовні вимоги Товариства задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії №1544-8931 від 24 квітня 2025 р. в розмірі 63000 грн. та судовий збір в сумі 1528 грн 29 коп.
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що відповідачу було виплачений кредит на підставі укладеного 24 квітня 2025 року в електронній формі договору в розмірі 28800 грн, але він порушив грошові зобов`язання та не повернув кредит та нараховані відповідно до договору платежі в установлений таким договором строк, внаслідок чого утворилася заборгованість, яку позивач підтвердив розрахунком. Разом з тим суд зменшив розмір нарахованих відсотків, оскільки вважав, що вимога про їх нарахування та сплату є явно завищеними та не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Суд вважав, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.
Також суд відмовив у стягненні процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, пославшись на невідповідність таких вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
У зв`язку з чим, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з позивача заборгованості в загальному розмірі 63000 грн, з якої 28800 грн заборгованість за тілом кредиту та 5400 грн по процентам.
В апеляційній скарзі ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» просить рішення суду в частині відмови у стягненні з відповідача заборгованості за кредитним договором №1544-8931 від 24 квітня 2025 року у розмірі 63000 грн та судового збору у розмірі 1528 грн 29 коп. скасувати та прийняти нове рішення про стягнення з нього на користь позивача загальної суми заборгованості в розмірі 99856 грн 80 коп., що складаються з: простроченої заборгованості за кредитом - 28800 грн, простроченої заборгованості за нарахованими процентами - 51256 грн 80 коп.; 14400 грн - заборгованість за процентами річних на підставі ст. 625 ЦПК України та 5400 грн - заборгованість за комісією.
Апеляційна скарга мотивована тим, що частково відмовляючи в стягненні нарахованих процентів за кредитним договором, суд першої інстанції зазначив, що умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Проте, позивач зауважує, що комісія за видачу кредиту нараховувалась одноразово при видачі кредиту відповідно до умов Договору та не застосовувалась як санкція до відповідача за невиконання зобов`язань. Також позивач звертає увагу суду, що базовий період - строк, протягом якого боржник бажає сплачувати саме проценти за користування кредитом (в даному випадку - 14 днів), який він сам обирає при заповненні заявки на отримання грошових коштів. А строк кредитування - строк, на який видаються грошові кошти, якими він може користуватися (в даному випадку - 300 днів - до 24 березня 2025 року). В свою чергу, згідно наданого разом з позовною заявою розрахунку заборгованості за договором 1544-8931 від 24 квітня 2025 року станом на 21 жовтня 2025 року ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» здійснювало лише нарахування по процентам за користування кредитом (згідно п. 4.6. та 10.2. кредитного договору) в строк договору (згідно п. 4.9. Договору), що погоджений між сторонами. Відповідно до вищезазначеного розрахунку вбачається, що позивач не нараховував відповідачу жодних процентів за несвоєчасне повернення отриманого кредиту в силу положень статті 625 ЦК України, пеню, штраф або інших платежів за неналежне виконання умов Кредитного договору, а нарахована комісія передбачена як плата за видачу кредиту та є одноразовою. Крім того, Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання договору, але ОСОБА_1 таким правом не скористався. На думку позивача, умови кредитного договору щодо відсотків за користування кредитними коштами не можна вважати несправедливими, оскільки їх розмір сторонами договору визначено за спільною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому статтею 627 ЦК України, та вважає що має законне право на нарахування процентів (згідно п. 4.6. та 10.2. кредитного договору) протягом строку договору, що визначений в п. 4.10. кредитного договору та п.2.7. Додаткової угоди. 24 грудня 2023 р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», на підставі якого п 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону Про споживче кредитування викладено в новій редакції, а саме: «у разі прострочення споживачем у період з 1 березня 2020 року до припинення зобов`язань за договором про споживчий кредит, укладеним до тридцятого дня включно з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», у тому числі того, строк дії якого продовжено після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. Позивач звертає увагу, що одночасно також відбулось виключення п.6.1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону про споживче кредитування, яким було передбачено норму про звільнення споживача від відповідальності за прострочення виконання зобов`язань у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування. Отже, чинна норма Закону України «Про споживче кредитування», яка також діяла на дату укладання Договору з відповідачем, і яка передбачає звільнення від відповідальності перед кредитодавцем за прострочення виконання зобов`язань, не застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені за межами періоду, що встановлений п. 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення», тобто з 23 січня 2024 року, тому позивач має всі підстави для нарахування та витребування з відповідача сплати неустойки та інших платежів за прострочення виконання зобов`язання, в тому числі процентів, передбачених статтею 625 ЦК України, якщо умовами договору передбачена сплата таких платежів.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, про день, час та місце судового засідання були повідомлені відповідно до положень статей 128, 130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили.
Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи, які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи.
З огляду на доводи апеляційної скарги позивач оскаржує рішення суду першої інстанції лише щодо часткового задоволення позовних вимог про стягнення процентів за користування відповідачем кредитними коштами та не стягнення процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, тому в частині інших висновків суду апеляційним судом не перевіряється.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає таким вимогам закону не повною мірою.
Як встановив суд першої інстанції і таке вбачається з матеріалів справи, 24 квітня 2025 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та позичальником ОСОБА_1 за допомогою Веб-сайту кредитодавця, який є сукупністю інформаційних та телекомунікаційних систем ТОВ «Укр Кредит Фінанс», укладено договір про відкриття кредитної лінії № 1544-8931 продукту «НА ВСЕ» (далі - Договір).
Відповідно до пункту 3.1 договору кредитний договір укладено сторонами у вигляді електронного договору у розумінні Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно пункту 4.1 договору загальний розмір кредиту становить 27000,00 грн. Дата надання/видачі - 24 квітня 2025 року.
Кредит надається позичальнику шляхом безготівкового переказу грошової суми, вказаної у пункту 4.1 договору, на банківський рахунок позичальника шляхом використання вказаних позичальником реквізитів електронного платіжного засобу (пункт 4.2 договору).
Пунктом 4.6 договору врегульовано, що нарахування процентів здійснюється за стандартною процентною ставкою 1,00 % за кожен день користування кредитом.
Комісія за видачу кредиту становить 20,00 % від суми виданого кредиту (пункт 4.7 договору).
Згідно пункту 4.10 договору строк кредитування становить 300 календарних днів з моменту перерахування кредиту позичальнику. Дата повернення кредиту - 17 лютого 2026 року.
Кредитний договір з додатками підписано відповідачем електронним підписом - одноразовим ідентифікатором «А9871» та в розділі 13 договору «Реквізити сторін» позичальник вказав номер особистого електронного платіжного засобу - НОМЕР_1 .
Разом з кредитним договором відповідач ознайомився і підписав електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «А9871» Правила відкриття кредитної лінії (надання споживчих кредитів) продукту «НА ВСЕ», затверджені наказом ТОВ «Укр Кредит Фінанс» від 27 січня 2025 року № 513-П.
28 квітня 2025 року сторони уклали додаткову угоду до договору про відкриття кредитної лінії № 1544-8931 продукту «НА ВСЕ», відповідно до умов якої відповідачу надано в кредит додаткові грошові кошти в розмірі 1800,00 грн., у зв`язку із чим сума кредиту становить 28800,00 грн.
Додаткова угода підписана відповідачем електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора «А3444».
Позивач, звернувшись із позовом, зазначив, що виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного кредитного договору.
Згідно довідки ТОВ «Укр Кредит Фінанс» про перерахування суми кредиту № 1544-8931 від 24 квітня 2025 року видача кредитних коштів здійснена за допомогою системи EasyPay на номер платіжної карти № НОМЕР_1 , платежі №[номер приховано] від 24 квітня 2025 року на суму 27000,00 грн. та №[номер приховано] від 28 квітня 2025 року на суму 1800,00 грн.
Успішне перерахування грошових коштів в розмірі 27000,00 грн. та 1800,00 грн. на платіжну картку відповідача за реквізитами № НОМЕР_1 підтверджено довідкою фінансового оператора ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 24 жовтня 2025 року №7/16985.
Згідно розрахунку заборгованості (а.с. 47-49) відповідачу станом на 21 жовтня 2025 року нарахована заборгованість за кредитним договором у розмірі 99856 грн 80 коп., з яких: 28800 грн. - заборгованість за кредитом з урахуванням додаткової угоди; 51256 грн 80 коп. - заборгованість за нарахованими процентами; 5400 грн - заборгованість за комісією та 14400 грн - проценти згідно статті 625 ЦК України.
За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).
Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.
Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.
Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.
Положеннями частини третьої статті 12 та частини першої статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини 4 статті 263 ЦПК України).
З урахуванням наведеного, а саме, що договір про відкриття кредитної лінії та 24 квітня 2025 року та додаткова угода до нього від 28 квітня 2025 року укладені сторонами в електронному вигляді, підписані позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», чому передувала верифікація відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі - на веб-сайті ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (позикодавця) із зазначенням своїх особистих даних, зокрема, РНОКПП, серії та номеру паспорту, адреси реєстрації місця проживання, контактних відомостей, реквізитів карткового рахунку, а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, а грошові кошти перераховані на банківський рахунок (картку), який відповідачу не належить, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту його укладання, який у їй справі не оспорюється.
Такий висновок суду також відповідає правовим висновкам, викладеним Верховним Судом у постановах: від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 20 червня 2022 року у справі № 757/40396/20 (провадження № 61-850св22).
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Зокрема, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
У межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості.
Частиною першою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За частиною ж другою цієї статті якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому на підставі статті 1048 цього Кодексу.
Водночас за змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до статей 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен достроково повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.
Суд першої інстанції на підставі наявних у справі та оцінених у відповідності із вимогами статті 89 ЦПК України в їх сукупності та взаємозв`язку доказів, встановив фактичні обставини справи, характер правовідносин сторін, надав їм відповідну правову оцінку та дійшов висновку про те, що невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань з повернення отриманих від позивача кредитних коштів разом із нарахованими відповідно до умов договору процентами за користування кредитними коштами, є підставою для стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором на користь позивача.
Позивач в апеляційній скарзі не оскаржує рішення суду в частині стягнення 28800 грн. отриманих ОСОБА_1 кредитних коштів (основного боргу), нарахованої кредитором комісії в сумі 5400 грн., а тому в цій частині рішення суду апеляційним судом не переглядається.
Щодо стягнення судом з відповідача процентів за користування кредитом в меншому ніж нарахованих позивачем процентів за користування кредитними коштами, колегія суддів виходить з наступних міркувань.
Згідно долученого позивачем до справи розрахунку розмір заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, які нараховані за період з 24 квітня 2025 року по 20 жовтня 2025 року, складає 51256 грн. 80 коп. При цьому за період з 24 квітня по 11 травня 2025 року (базовий період відповідно до пункту 4.5 Договору, що становить 14 днів) проценти нараховані позивачем за зниженою ставкою (0,90% в день), з 12 травня 2025 року - за стандартною процентною ставкою (1,00% в день) (а.с.47 - 49).
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері визначаються Законом України «Про споживче кредитування» визначає.
Відповідно до пунктів 10, 11 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» споживче кредитування - правовідносини щодо надання, обслуговування та повернення споживчого кредиту; споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.
За умовами укладеного сторонами договору його укладено на умовах строковості, зворотності, платності для задоволення особистих потреб позичальника (пункт 2.2), тому спірні правовідносини підпадають під регулювання Закону України «Про споживче кредитування».
Згідно із пунктом 1-1 частини 1 статті 1 цього закону 1-1) договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором.
За такого позивач як кредитодавець за укладеними сторонами договорами має право на отримання процентів за наданими у користування відповідачу кредитними коштами відповідно до умов договору.
Колегія суддів дійшла висновку про помилковість такого висновку суду першої інстанції.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, який на власний розсуд зменшив суму заборгованості відповідача за процентами за користування кредитом до 28800 грн, оскільки вважав, що встановлений сторонами Договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг.
Так, відповідно до частин 1 та 1 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.
Частиною 5 статті 18 цього ж закону передбачено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Відповідно до пункту 5 частини 3 статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором
У справі, яка переглядається відсутні докази визнання недійсними умов Договору, або висування споживачем - відповідачем у справі таких вимог.
Аналіз вказаної законодавчої норми, висновків Верховного Суду (див. до прикладу постанови від 09 вересня 2020 року по справі № 732/670/19, від 12 січня 2021 року по справі 524/5556/19), свідчить, що її положення застосовуються при нарахуванні боржникові у зобов`язанні непропорційно великих сум як відповідальність за невиконання зобов`язання.
Натомість у справі, яка переглядається, згідно розрахунку заборгованості за позовними вимогами нарахування неустойки (штрафу та пені) на заборгованість відповідачу не проводилась, а проценти за користування кредитними коштами за своєю правовою природою не відносяться до компенсації у разі невиконання боржником зобов`язань, тому не підпадають під ознаки, наведені у статі 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також колегія суддів вважає не застосовним у справі, яка переглядається, висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, оскільки в ній спірні правовідносини виникли та регулювалися Законом України «Про споживче кредитування» у попередній редакції, тоді як положення цього закону в редакції, яка була чинною на день укладення Договору (24 квітня 2025 року), передбачала положення щодо обмеження максимального розміру денної процентної ставки і відповідна норма була внесена Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року саме з метою обмежити можливість фінансових установ у визначенні надвеликих значень процентів за користування кредитними коштами. До того ж у згаданій справі, розглянутій Верховним Судом, на відміну від справи, яка переглядається, споживач оспорював здійснений фінансовою установою розрахунок, зокрема щодо обрахування сплачених ним сум.
Щодо стягнення з відповідача 14400,00 грн. процентів, нарахованих згідно статті 625 ЦК України, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність для цього підстав, оскільки відповідно до вимог пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Колегія суддів відхиляє аргумент апеляційної скарги на спростовування висновку суду щодо стягнення процентів на підставі статті 625 ЦК України про зміни регулювання звільнення споживача від відповідальності за порушення зобов`язань у Законі України «Про споживче кредитування», оскільки наведені вище норми ЦК України є універсальними та регулюють усі відносини у сфері кредитування.
Оскільки оскаржуване рішення суду в частині часткового задоволення позовних вимог, а саме - стягнення зменшеної ніж розрахованої позивачем суми заборгованості за процентами за користування кредитними коштами, ухвалено внаслідок невірної оцінки наявних у справі доказів та неправильного застосування судом першої інстанції норм права, що регулюють кредитні відносини, є підстави, передбачені пунктами 2, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України, для зміни рішення та стягнення з відповідача на користь позивача 85456 грн. 80 коп. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1544-8931 від 24 квітня 2025 року продукту «НА ВСЕ» та додаткової угоди до цього договору від 28 квітня 2025 року, з яких: 28800 грн. - заборгованість за кредитом, 51256 грн. 80 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 5400 грн. заборгованості з комісії.
Тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково.
В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду змінено, відповідно, є підстави для зміни проведеного судом першої інстанції розподілу судового збору та відповідного стягнення судового збору за подання апеляційної скарги.
За подання позовної заяви ТОВ «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» сплатило 2422 грн. 40 коп. судового збору, за подання апеляційної скарги - 3633 грн. 60 коп.
Так, суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги на 85,6%%.
Тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 5183,94 грн судового збору (2422,4+3633,6) х 85,6%).
Керуючись статтями 367-369, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» задовольнити частково.
Рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 11 червня 2026 року змінити.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС», код ЄДРПОУ 38548598, юридична адреса: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 407, 85456 грн. 80 коп. заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії № 1544-8931 від 24 квітня 2025 року продукту «НА ВСЕ» та додаткової угоди до цього договору від 28 квітня 2025 року, з яких: 28800 грн. - заборгованість за кредитом, 51256 грн. 80 коп. - заборгованість за процентами за користування кредитними коштами, 5400 грн. заборгованості з комісії, а також 5183 грн. 94 коп. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Н.О. Шаманська
Ж.М. Яворська
______________________________________________
Повна постанова складена 29 липня 2026 року