Номер провадження: 22-ц/813/2915/26
Справа № 495/11172/24
Головуючий у першій інстанції Мишко В. В.
Доповідач Лозко Ю. П.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.07.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних
справах:
головуючого - Лозко Ю.П.,
суддів: Карташова О.Ю., Кострицького В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2025 року
у цивільній справі за позовом Білгород-Дністровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати
встановив:
19 грудня 2024 року Білгород-Дністровська міська рада звернулася до суду з вказаним вище позовом у якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просила стягнути з ОСОБА_1 безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за землю за користування земельною ділянкою площею 0,0108 га, кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0124, без правовстановлюючих документів у сумі 33140 грн, індексацію у сумі 8674,39 грн, 3% річних у сумі 1930,25 грн, а загалом 43745,41 грн.
Позов обґрунтовано тим, що відповідачка є власницею нерухомого майна - будівлі кафе-бару (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 752851103), номер запису про речове право 669221, дата державної реєстрації 29 березня 2013 року, за адресою: АДРЕСА_1 що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо суб`єкта, інформаційна довідка № 405375080 від 26.11.2024 року.
Рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 24 липня 2014 року № 1002-I «Про перехід права оренди земельних ділянок» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що знаходилась в оренді фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування будівлі магазину, кадастровий номер № [номер приховано]:01:001:0188, загальною площею 0,0602 га, у границях та розмірах, визначених на схемі поділу, на окремі земельні ділянки: земельну ділянку площею 0,0494 га, кадастровий номер №[номер приховано]:01:001:0423; земельну ділянку площею 0,0108 га, кадастровий номер №[номер приховано]:01:001:0424.
Пунктом 3 цього рішення вирішено припинити ФОП ОСОБА_2 право оренди на частину земельної ділянки площею 0,0108 га, кадастровий № [номер приховано]:01:001:0424.
Земельна ділянка площею 0,0108 га, місце розташування якої: АДРЕСА_1 , сформована з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0424, що підтверджується Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0002939142024 від 27 листопада 2024 року.
Той факт, що саме ця земельна ділянка використовується відповідачкою, підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 для обслуговування магазину за адресою:
АДРЕСА_1 .
В матеріалах технічної документації міститься ухвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області № 495/1062/13-ц, від 15 березня 2013 року, якою затверджено мирову угоду між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та визнано за відповідачкою право власності на вказану вище будівлю кафе-бару.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 405375080 від 06 листопада 2024 на підставі ухвали Білгород-Дністровського міськрайонного суду від 15 березня 2013 року за ОСОБА_1 зареєстровано право приватної власності на будівлю кафе-бару по
АДРЕСА_1 .
Станом на час звернення з позовом досуду договір оренди щодо вказаної земельної ділянки між сторонами не укладено, а отже, ОСОБА_1 користується зазначеною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Відсутність договору оренди на вказану земельну ділянку підтверджується відсутністю зареєстрованого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а також Державному земельному кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0424 (інформаційна довідка 407243063).
Внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів та несплати ОСОБА_1 орендної плати, Білгород-Дністровська міська територіальна громада в особі Білгород-Дністровської міської ради не отримала доходу від орендної плати за землю, який остання отримала б у разі оформлення відповідачкою правовстановлюючих документів на земельну ділянку згідно вимог ст. ст. 125, 126 Земельного кодексу України.
Земельна ділянка належить Білгород-Дністровській міській територіальній громаді на праві комунальної власності в особі Білгород-Дністровської міської ради, отже територіальна громада є власником збережених відповідачкою коштів у вигляді несплаченої орендної плати за користування земельною ділянкою, тим самим збільшила вартість власного майна, а Білгород-Дністровська міська рада втратила належне їй майно (кошти від орендної плати).
ОСОБА_1 , як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберегла у себе кошти, які мала сплатити за користування нею, зобов`язана повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
Використання нею земельної ділянки здійснюється з 2014 року після набуття права власності на будівлю кафе-бару.
Білгород-Дністровська міська рада неодноразово вживала заходів щодо спонукання до погашення заборгованості відповідачкою в різні періоди часу, однак наміри позивача врегулювати питання у позасудовому порядку не дали бажаних результатів, у зв`язку з чим Білгород-Дністровська міська рада змушена звернутись до суду.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Білгород-Дністровської міської ради безпідставно збережені кошти у вигляді орендної плати за землю за користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою у сумі 33 140,41 грн, індексацію у сумі 8 674,39 грн, 3% річних у сумі 1 930,25 грн, у загальному розмірі 43 745,41 грн.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Риженко Д.О., просить скасувати рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2025 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
За доводами апеляційної скарги стягнення безпідставно збережених коштів можливе лише за наявності сукупності умов: особа фактично отримала майнову вигоду; вигода набута за рахунок іншої особи; відсутні правові підстави для її набуття; вигода є реальною, а не гіпотетичною.
Судом не з`ясував всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи зокрема: чи отримувала скаржниця дохід чи реальну економічну вигоду; чи використовувала земельну ділянку саме під комерційну діяльність; чи мала скаржниця реальний заробіток, підтверджений належними доказами, оскільки збитки у позивача не обліковувались.
Орган місцевого самоврядування не є суб`єктом підприємницької діяльності і його діяльність не може бути направлена на отримання прибутку. Звернення до суду з позовом до члена свої громади є проявом недобросовісності з боку органу місцевого самоврядування.
Скаржницею сплачувався земельний податок у повному обсязі, що свідчить про її добросовісність у земельних правовідносинах з позивачем.
Позивач не вживав жодних заходів для укладення договору оренди, не пропонував провести перемовини, на направляв проекти договорів тощо. Наявність претензій і те, що вони були надіслані скаржниці лише у 2023 році, не є доказом належного виконання обов`язку органу місцевого самоврядування щодо оформлення права землекористування зі сторони позивача, що також є його недобросовісною поведінкою.
Не вживши належних заходів, позивач фактично створив умови, за яких скаржниця виявилася винною не через ухилення, а через бездіяльність самого органу.
Звернувся з позовом, розрахованим за максимально можливою сумою, включно з інфляційними втратами і 3% річних, позивач фактично діяв, як комерційний кредитор.
Прохання скаржниці щодо зменшення розміру як основного зобов`язання, збитків від інфляції грошових коштів та 3% річних залишилось без задоволення та взагалі будь-якої оцінки суду, що свідчить про його неповноту на невмотивованість оскаржуваного рішення.
На вказану апеляційну скаргу Білгород-Дністровська міська рада подала відзив у якому посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду залишити без змін. Як на підставу заперечень проти апеляційної скарги, позивач посилається на те, що для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої. Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18). Аргументи скаржниці стосовно бездіяльності міської ради щодо укладання договору оренди землі спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що позивач неодноразово надавав відповідачці роз`яснення щодо укладення договору оренди, зокрема необхідності вжиття нею заходів для врегулювання юридичної (поштової адреси) належного їй нерухомого майна та земельної ділянки. Посилання скаржниці на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18 є необґрунтованими, оскільки правовідносини у вказаній справі не є подібними до цієї справи. Надана скаржницею довідка про доходити міститься інформацію лише про отриману нею пенсію у певний період. Твердження скаржниці про те, що вона не використовує приміщення кафе за призначенням спростовуються матеріалами справи, з яких убачається, що заклад систематично працює, а скаржниця здійснює підприємницьку діяльність. Звільнення скаржниці від сплати пені та індексації, порушує баланс інтересів сторін, не відповідає правовим нормам, судовій практиці та суті відповідальності, яка передбачена чинним законодавством України. Саме скаржниця має нести тягар відповідальності у правовідносинах щодо користування земельною ділянкою не укладаючи договір оренди землі та не сплачуючи за користування земельною ділянкою комунальної власності. Земельна ділянка сформована як об`єкт цивільних прав і міська рада неодноразово надсилала претензії з вимогами про укладання договору оренди та сплати за користування земельною ділянкою комунальної власності.
12 січня 2026 засобами електронного зв`язку через підсистему «Електронний Суд» скаржниця ОСОБА_1 подала до апеляційного суду письмові пояснення, які підлягають поверненню, з огляду на таке.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 43 ЦПК України учасники справи мають право подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.
Відповідно до ч. 1, 2, ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно в заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є:позовна заява, відзив на позовну заяву (відзив), відповідь на відзив, заперечення, пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На стадії перегляду судових рішень в апеляційній інстанції відповідно до змісту Глави 1 Розділу п`ятого "Перегляд судових рішень" учасники справи мають право подавати наступні заяви по суті справи: апеляційні скарги, відзив на апеляційну скаргу, відповідь на відзив, заперечення.
Аналіз наведеного свідчить про те, що законодавцем передбачено викладення письмово своїх вимог, заперечень, тощо виключно у заявах по суті справи, якими письмові пояснення не є.
Вказане є підставою для повернення скаржниці поданих до суду письмових пояснень.
Згідно із ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Пунктом 1 частини 6 статті 19 ЦПК України визначено, що малозначними є справи у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).
Положеннями п.1 ч.1 ст.176 ЦПК України передбачено, що ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується.
Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 24 липня 2026 року, розгляд цієї справи призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, з огляду на те, що позовні вимоги мають виключно майновий характер, та справа є малозначною в силу вимог закону, оскільки ціна позову (43745,41 грн) не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (90840 грн).
Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах, визначених ст. 367 ЦПК України колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вказаним вимогам рішення суду відповідає, з огляду на таке.
Судом встановлено та з матеріалів справи убачається, що відповідачка ОСОБА_1 є власницею нерухомого майна - будівлі кафе-бару (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 752851103), номер запису про речове право 669221, дата державної реєстрації 29. Березня 2013 року, за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна щодо суб`єкта, інформаційна довідка №405375080 від 26 листопада 2024 року.
Рішенням Білгород-Дністровської міської ради від 24 липня 2014 року № 1002-VI «Про перехід права оренди земельних ділянок» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, що знаходилась в оренді фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , для обслуговування будівлі магазину, кадастровий номер № [номер приховано]:01:001:0188, загальною площею 0,0602 га, у границях та розмірах, визначених на схемі поділу, на окремі земельні ділянки: земельну ділянку площею 0,0494 га, кадастровий номер №[номер приховано]:01:001:0423; земельну ділянку площею 0,0108 га, кадастровий номер №[номер приховано]:01:001:0424. Пунктом 3 даного рішення вирішено припинено ФОП ОСОБА_2 право оренди на частину земельної ділянки площею 0,0108 га, кадастровий № [номер приховано]:01:001:0424
Земельна ділянка площею 0,0108 га, місце розташування якої:
АДРЕСА_1 , сформована з кадастровим номером [номер приховано]:01:001:0424, що підтверджується Витягом з державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-0002939142024 від 27 листопада 2024 року.
Той факт, що саме ця земельна ділянка використовується відповідачкою, підтверджується технічною документацією із землеустрою щодо поділу земельної ділянки ФОП ОСОБА_2 для обслуговування магазину за адресою:
АДРЕСА_1 .
В матеріалах технічної документації міститься ухвала Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 березня 2013 року у справі № 495/1062/13-ц, якою затверджено мирову угоду між гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_1 та визнано за нею право власності на будівлю кафе-бару за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 93,7 кв.м., розташованої на земельній ділянці площею 0,0108 га. На підставі зазначеного вище судового рішення за відповідачкою зареєстровано право власності на вказане майно.
Договір оренди щодо вказаної земельної ділянки між ОСОБА_1 та Білгород-Дністровською міською радою не укладено, а отже, особа користується зазначеною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Відсутність договору оренди на вказану земельну ділянку підтверджується відсутністю зареєстрованого права у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а також Державному земельному кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку кадастровий номер [номер приховано]:01:001:0424 (інформаційна довідка 407243063).
Білгород-Дністровська міська рада неодноразово вживала заходів щодо спонукання до погашення заборгованості відповідачкою в різні періоди часу, направляючи їй претензії № 02-19/849 від 01 травня 2023 року та № 02-19/3533 від 03 грудня 2023 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка ОСОБА_1 фактично користується земельною ділянкою комунальної власності без належного оформлення правових підстав, у зв`язку з чим безпідставно зберегла у себе кошти у розмірі орендної плати за період з 2021 року по 31 травня 2025 на суму
33 140,41 грн, що підтверджується належними, допустимими та достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні, відтак позовні вимоги є обґрунтованим та підлягають задоволенню в повному обсязі. Рішення в частині стягнення індексації та 3% річних, суд мотивував тим, що відповідачка ОСОБА_1 свого грошового зобов`язання не виконала, у зв`язку з чим має заборгованість за порушення грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України у розмірі: 1 930,25 грн. - 3% річних; 8 674 грн. - інфляційні втрати за весь час прострочення.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на таке.
Згідно зі статтею 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до положень статті 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
За змістом статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Згідно зі статтею 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Частиною другою статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, у випадку використання земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди, власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотримання орендної плати в порядку, визначеному статтею 1212 ЦК України.
Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Частиною першою статті 93 ЗК України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати орендну плату.
Предметом позову у цій справі є стягнення із власника об`єкта нерухомого майна коштів за фактичне користування земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщено.
З огляду на викладене, відповідачка як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).
Такий правовий висновок відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 23 травня 2018 року у справі N 629/4628/16-ц (провадження N 14-77цс18), від 20 листопада 2018 року у справі N 922/3412/17 (провадження N 12-182гс18), від 04 грудня 2019 року у справі N 917/1739/17 (провадження N 12-161гс19) та висновку, викладеного неодноразово у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі N 201/2956/19 (провадження N 61-2105св20), від 27 липня 2022 року у справі N 644/3932/18-ц (провадження N 61-6606св20), від 29 березня 2023 року у справі N 643/8385/21 (провадження N 61-11290св22) від 18 жовтня 2023 року у справі N 639/6422/21 (провадження N 61-6397св23). Судова практику у подібних правовідносин є сталою.
Посилання скаржниці на те, що суд помилкового застосував до спірних правовідносин положення статті 1212 ЦК України не можуть бути прийняті судом, оскільки вказані твердження відповідачки спростовуються викладеним вище.
Доводи апеляційної скарги щодо не встановлення судом обставин на які посилається скаржниця, як на підставу задоволення вимог апеляційної скарги, колегія суддів відхиляє, оскільки такі обставини не стосуються предмету доказування у цій справі.
Встановивши факт використання відповідачкою земельної ділянки без достатньої правової підстави, що не заперечувалося нею під час розгляду справи судом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.
Урахувавши, що розрахунок безпідставно збережених коштів, позивач здійснював на підставі витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, який є в матеріалах справи, суд першої інстанції, з висновками якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним та допустимим доказом, який підтверджує дані про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, про що у своїй постанові від 14 лютого 2022 року у справі N 646/4738/19 (провадження N 61-17197сво20) зазначив Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду.
Виходячи із принципів диспозитивності у цивільному процесі та встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає зазначені відповідачкою доводи апеляційної скарги необґрунтованими ураховуючи, що ОСОБА_1 не спростовані докази, надані позивачем щодо розміру фактичного користування відповідачкою земельною ділянкою у спірний період та про обґрунтованість наведеного позивачем розрахунку неотриманого доходу від фактичного користування відповідачем указаною земельною ділянкою.
Сама по собі сплата скаржницею земельного податку у інші періоди, а ніж ті, що стосуються заявлених позовних вимог, не мають правового значення, водночас докази того, що скаржницею сплачено земельний податок у розмірі, які є еквівалентним заявленим позовним вимог, матеріали справи не містяться, та усупереч ст. 12,81 ЦПК України,
ОСОБА_1 не надано.
Аргументи скаржниці про те, що факт звернення позивача з цим позовом до суду є проявом недобросовісної поведінки, є необґрунтованими, оскільки кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).
Доводи апеляційної скарги про те, що міська рада не зверталася до позивачки із пропозицією укласти договір оренди, не направляла їй проект такого договору, не ґрунтуються на вимогах закону, з огляду на таке.
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (абзацу перший частини другої статті 123 ЗК України).
Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (ч.3 ст. 124 ЗК України).
З викладеного вище убачається, що ініціювання питання щодо укладення договору оренди земельної ділянки комунальної форми власності законодавець покладає саме на потенційного орендаря, а не орендодавця.
Доводи скаржниці про неврахування судом першої інстанції під час ухвалення рішення висновків Великої Палати Верховного Суду на яку міститься посилання в апеляційній скарзі, колегія суддів відхиляє, з огляду на таке.
Подібність правовідносин означає, зокрема тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм. Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, необхідно розуміти, зокрема такі, в яких аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У справі N 902/417/18 розглядався позов про стягнення заборгованості за договором поставки. У цій справі Велика Палата Верховного Суду зазначила, що: «з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді штрафу, пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, Велика Палата Верховного Суду вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір санкцій сумами штрафу і пені, які вже присуджені до стягнення судами попередніх інстанцій, та відмовити у їх стягненні з цих підстав».
У той час, як у цій справі предметом позову є стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати, та позивачем не порушується питання про стягнення штрафу, пені та річних відсотків.
З огляду на викладене, висновки щодо застосування норм права, що містяться у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду, на які посилається скаржниця, стосуються правовідносин, які не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається, обставини, встановлені судом в цій справі, суттєво відрізняються від обставин, встановлених у цій справі.
Отже, підстави для зміни рішення суду в частині зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, з підстав, наведених в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Щодо аргументів скаржниці про застосування строків позовної давності.
Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктом 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Так, Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02 квітня 2020 року.
За наслідками розгляду справи N 910/18489/20 Велика Палата Верховного Суду у пункті 100 постанови від 06 вересня 2023 року зробила висновок, що саме з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", а тому початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме із моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року цим Законом (пункт 79 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі N 167/1058/20).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 год 00 хв 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року N 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Разом із тим Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, який неодноразово продовжувався та триває станом на теперішній час.
Законом України від 15 березня 2022 року N 2120-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану", який набрав чинності 17 березня 2022 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану".
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки з 02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12 березня 2020 року загальнодержавний карантин, який тривав до 30 червня 2023 року, а з 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан і відповідно станом на 19 грудня 2024 року (дата звернення позивача з цим позовом до суду) діяв на усій території України, позивач звернувся із вимогами до суду першої інстанції в межах позовної давності.
Отже, у цьому випадку позивач не пропустив визначену чинним законодавством позовну давність, тому доводи скаржниці в цій частині не ґрунтуються на вимогах закону.
Доводи скаржниці щодо неправильного застосування судом норм матеріального права, колегія суддів відхиляє, оскільки повно та всебічно встановивши дійсний характер спірних правовідносин, суд дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову з вказаних вище підстав.
Інші доводи апеляційної скарги за своїм змістом та суттю є обґрунтуванням позовних вимог, і зводяться до суб`єктивного тлумачення скаржником норм права та незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду.
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає вірними та обґрунтованими висновки суду з якими не погоджується скаржник.
Доказів, які б спростували правильні висновки суду, скаржницею не надано.
Порушень судом норм процесуального права колегією суддів не встановлено.
Отже доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відсутні підстави для скасування оскаржуваного рішення суду, з мотивів наведених у апеляційній скарзі.
У відповідності ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін, оскільки доводи апеляційної скарги правильних висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 24 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Ю.П. Лозко
Судді: О.Ю. Карташов
В.В. Кострицький