Справа № 369/19209/23
Провадження № 2/369/975/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.07.2026 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Фінагеєвої І. О.,
при секретарі Крикунові І.В.,
за участю:
представника позивача Гончарука О.М.,
представника відповідача Кормушина В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу №369/19209/23 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та припинення права власності, -
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2023 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Гончарук Олександр Миколайович звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 21 квітня 1984 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають спільну доньку - ОСОБА_3 .
За час шлюбу подружжям були придбані майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Правовстановлюючий документ: договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №2-8/57 від 06 лютого 2019 року та Договору №2-8/57-Д купівлі-продажу деривативу від 06 лютого 2019 року.
Право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано 04 серпня 2020 року.
Протягом останнього часу відносини між сторонами значно погіршились, питання поділу спільної квартири добровільно у позасудовому порядку подружжя вирішити не може, у зв`язку із чим позивач звертається до суду з даним позовом та просить суд:
1. Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової карти платника податків: НОМЕР_1 , в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю подружжя, право власності на 1/2 частину квартири
АДРЕСА_2 . Стягнути з Відповідача на користь Позивача понесені судові витрати.
Ухвалою судді Києво-Святошинського районного суду Київської області Дубас Т.В. від 21 листопада 2023 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження із призначенням підготовчого судового засідання.
15 травня 2024 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кормушина Владислава Олександровича надійшла зустрічна позовна заява до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя, у якій відповідач просила суд: відмовити у позовних вимогах ОСОБА_1 та визначити за ОСОБА_2 2/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_3 одночасно припинивши право власності на 1/2 частки ОСОБА_1 на зазначену квартиру. В обґрунтування поданої заяви зазначив, що ОСОБА_2 має право на збільшення частки у спільному майні подружжя, оскільки спільна дитина сторін проживає разом з матір`ю, яка повністю утримує доньку. Крім того, ОСОБА_2 самостійно сплачувала кредит, який брала для оплати вартості квартири.
Згідно розпорядження в.о. керівника апарату Києво-Святошинського районного суду Київської області Дяченка В.В. щодо повторного автоматичного розподілу справи від 13 червня 2024 року та протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 13 червня 2024 року, який проведений відповідно до пунктів 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, дану справу передано для розгляду судді Фінагеєвій І.О.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 13 червня 2024 року прийнято до провадження цивільну справу та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 січня 2025 року зустрічну позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
22 січня 2025 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Кормушина Владислава Олександровича надійшла заява, якою було усунуто недоліки, визначені в ухвалі суду від 20 січня 2025 року.
Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 травня 2025 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя прийнято до спільного розгляду разом з первісною позовною заявою.
26 травня 2025 року на адресу суду від представника відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Гончарука Олександра Миколайовича надійшов відзив на зустрічну позовну заяву, у якому сторона відповідача за зустрічним позовом вважає заявлені вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Вимога про припинення права власності на 1/2 частки ОСОБА_1 на зазначену квартиру вказує на те, що позивач визнає факт того, що квартира належить Позивачу та Відповідачу на праві спільної сумісної власності. Представник позивача вказує, що Відповідач проживає окремо та будь-якої матеріальної підтримки дитині не надає. Водночас, відповідач регулярно офіційно сплачує аліменти згідно судового наказу, виданого за заявою відповідача. Інші докази, надані Позивачем, не спростовують презумпцію рівності майна подружжя та не надають правових підстав для відступу від рівності часток при поділі майна. Відтак, просили суд задовольнити позовні вимоги первісного позову та відмовити у задоволенні зустрічного позову.
Протокольною ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20 листопада 2025 року клопотання представника відповідача про витребування доказів було залишено без розгляду; закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги первісної позовної заяви та просив задовольнити. У задоволенні зустрічної позовної заяви просив відмовити у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача вимоги зустрічної позовної заяви підтримав та просив задовольнити. У задоволенні первісної позовної заяви просив відмовити у повному обсязі.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Судом встановлено, що відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 , виданого 14 серпня 2010 року Першим Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції, між громадянином України ОСОБА_1 , та громадянкою України ОСОБА_4 , 14 серпня 2010 року зареєстровано шлюб, про що Першим Суворовським відділом реєстрації актів цивільного стану Одеського міського управління юстиції 14 серпня 2010 року зроблено відповідний актовий запис за № 585. Після реєстрації шлюбу дружина отримала прізвище - « ОСОБА_5 ».
Від шлюбу сторони мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 23 жовтня 2012 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Одеського міського управління юстиції (актовий запис від 23 жовтня 2012 року №9396).
За час перебування у шлюбі подружжям були придбані майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Правовстановлюючий документ: Договір купівлі-продажу майнових прав на квартиру №2-8/57 від 06 лютого 2019 року; Договір №2-8/57-Д купівлі-продажу деривативу від 06 лютого 2019 року; Акт приймання-передачі майнових прав на квартиру від 04 липня 2020 року; Технічний паспорт від 11 березня 2020 року.
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 219778906 від 11 серпня 2020 року, квартира загальною площею 68,2 кв.м., житловою площею 31,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві власності ОСОБА_2 .
Відповідно до частин 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права й охоронювані законом інтереси.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
У правовідносинах, які розглядаються судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.
Відповідно до ч. 1 ст. 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 3 ст. 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України).
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 СК України).
Тлумачення ст. 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ч. 1 ст. 63 СК України).
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (ч. 1 ст. 70 СК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц. Аналогічними міркуваннями неодноразово керувався Верховний Суд, зокрема, у постанові від 08 квітня 2024 року у справі № 639/2542/22, що свідчить про усталеність правозастосовної практики.
Частинами 1, 4 ст. 71 СК України передбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України.
Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.
Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).
При цьому суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).
Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).
Суд встановив, що на заявлений у первісному та зустрічному позовах обсяг нерухомого майна (квартира загальною площею 68,2 кв.м., житловою площею 31,7 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_3 ) розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя, оскільки зазначене майно було придбане в період перебування позивача та відповідача у зареєстрованому шлюбі, а доказів належності зазначеного майна до приватної власності одного з членів подружжя суду не надано. З огляду на викладене, зважаючи на те, що суд прийшов до висновку, що спірне майно є спільним майном подружжя, відповідно частки подружжя у такому майні є рівними.
Щодо вимог зустрічного позову про збільшення частки у спільному сумісному майні подружжя, суд зазначає наступне.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне спільне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї (ч. 2 ст. 70 СК України).
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (ч. 3 ст. 70 СК України).
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2025 року у справі № 206/4992/21 (провадження № 61-12735сво23) вказано, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи.
СК України встановлює два винятки із загального правила щодо рівності часток подружжя у праві на майно. Суд може зменшити або збільшити частку одного з подружжя із відповідною зміною частки іншого з подружжя. У разі відступлення від засади рівності часток подружжя суд має вказати, які саме обставини стали підставою для збільшення чи зменшення частки одного з подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна чи майнових прав, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті чи оформлені (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року у справі № 755/12204/18 (провадження № 61-2401св21)).
Законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована, й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 756/8056/19 (провадження № 14-94цс21)).
Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом (речення перше абзацу другого частини першої статті 71 СК України). Тобто суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (див. пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21)).
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу.
У Постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13 Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).
Аналогічна позиція міститься у Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 листопада 2024 року по справі № 686/28882/23 (провадження 61-13125св24).
Надаючи оцінку доводам позивача за зустрічним позовом та долученим до матеріалів справи доказам, суд зазначає, що матеріали справи не містять підтверджень того, що батько дитини не надає матеріальної допомоги на її утримання або свідомо ухиляється від виконання своїх обов`язків.
Так, з матеріалів справи встановлено, що 17 квітня 2024 року Києво-Святошинським районний судом Київської області видано судовий наказ у справі № 369/6070/24 заяву ОСОБА_2 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини. Доказів скасування вказаного судового наказу або довідки про наявність заборгованості по сплаті аліментів позивачем до матеріалів справи не долучено.
Також суд зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не надано доказів того, що майнові права були придбані за її особисті кошти, зокрема, і внаслідок укладення кредитного договору з АТ «Райффайзен Банк», оскільки в силу ст. 61 СК України заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, а також гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за укладеним одним із подружжя договором в інтересах сім`ї, є об`єктами права спільної сумісної власності подружжя. на правочин, вчинений в інтересах сім`ї поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.
За таких обставин, суд не вбачає підстав для відступлення від рівності часток при поділі спірного майна за вимогою ОСОБА_2 відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України, а тому його поділ здійснюється між сторонами в рівних частках, у зв`язку із чим у задоволенні зустрічних позовних вимог слід відмовити.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України, з відповідача за первісним позовом слід стягнути на користь позивача за первісним позовом сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 12 752, 50 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263, 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд,-
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, - задовольнити.
У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя та припинення права власності, - відмовити.
В порядку поділу майна подружжя:
Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 12 752 (дванадцять тисяч сімсот п`ятдесят дві) грн. 50 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення складено 17 липня 2026 року.
Інформація про позивача: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 .
Інформація про відповідача: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса місця реєстрації: АДРЕСА_3 .
Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА