ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 [телефон приховано] inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"01" липня 2026 р. Справа№ 920/24/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Суліма В.В.
суддів: Гаврилюка О.М.
Майданевича А.Г.
при секретарі судового засідання: Шевченко Н.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Авраменко О.В.;
від відповідача: не з`явились,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сумбуд»
на рішення Господарського суду Сумської області від 19.03.2025
у справі № 920/24/25 (суддя Вдовенко Д.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Сумбуд»
до Приватного закладу загальної середньої освіти ліцею «Просперітас»
про стягнення 459 435, 36 грн,-
ВСТАНОВИВ:
Приватне акціонерне товариство «Сумбуд» звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом до Приватного закладу загальної середньої освіти ліцею «Просперітас» про стягнення з відповідача 459 435, 36 грн, в тому числі 390 800, 00 грн безпідставно набутих грошових коштів за користування нерухомим майном, 51 579, 35 грн інфляційних втрат та 17 056, 01 грн 3% річних.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 19.03.2025 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Приватне акціонерне товариство «Сумбуд» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 19.03.2025 по справі № 920/24/25 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Мотиви та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, встановленим обставинам справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, що є підставою для скасування рішення відповідно до ст. 277 Господарського процесуального кодексу України.
Апелянт зазначає, що відповідно до рішення господарського суду Сумської області від 08.12.2022 року по справі № 920/601/22, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 року, визнано недійсним договір оренди нерухомого майна від 09.11.2021 року з моменту укладення.
Згідно п. 4 резолютивної частини ухвали Верховного Суду від 29.05.2023 року по справі № 920/24/25 зупинено виконання рішення господарського суду Сумської області від 08.12.2022 року та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 року справі № 920/601/22 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Скаржник зауважує, що ухвалою Верховного Суду від 29.05.2023 року по справі № 920/24/25 зупинено виконання рішення господарського суду Сумської області від 08.12.2022 року в частині, що підлягає примусовому виконанню (застосування реституції).
При цьому, Верховний Суд не зупинив дію рішення господарського суду Сумської області від 08.12.2022 року в частині визнання недійсним договору оренди нерухомого майна від 09.11.2021 року з моменту його укладення.
Суд першої інстанції помилково вважає, що кондикційні правовідносини можуть виникнути лише з моменту зобов`язання відповідача повернути отримане майно, коли відповідач буде обізнаним про виникнення цього обов`язку.
Місцевий господарський суд не врахував, що весь час, починаючи з 09.11.2021, відповідач користувався майном позивача безпідставно та весь цей час утримує у себе грошові кошти, які не сплачені позивачу за фактичне використання його майна для власних потреб відповідача
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.04.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Кропивна Л.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Руденко М.А., Пономаренко Є.Ю.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.04.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» на рішення Господарського суду Сумської області від 19.03.2025 у справі №920/24/25 та призначено до розгляду.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 03.10.2025 суддю Північного апеляційного господарського суду Кропивну Л.В. тимчасово відсторонено від здійснення правосуддя.
Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 04.11.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.11.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Майданевич А.Г., Коротун О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025, справу № 920/24/25 прийнято до свого провадження вищезазначеною колегією суддів та призначено до розгляду /17.12.2025.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025 відкладено розгляд справи до 28.01.2026.
Розгляд справи неодноразово відкладався.
Розпорядженням керівника апарату суду №09.1-08/1088/26 від 31.03.2026, у зв`язку перебуванням судді Коротун О.М. на лікарняному, відповідно до підпунктів 2.3.22., 2.3.43. пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, призначено повторний автоматизований розподіл справи №920/24/25.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.03.2026 сформовано колегію суддів у складі: Сулім В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Гаврилюк О.М., Майданевич А.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2026 справу № 920/24/25 прийнято до провадження вищезазначеною колегією суддів.
27.04.2026 від ПрАТ «Сумбуд» до суду надійшли додаткові пояснення по справі, відповідно до яких останній зазначив, що оскільки договір оренди є недійсним з моменту укладення, то відповідач з 09.11.2021 користувався майном безпідставно, без оформлення договору оренди, і має повернути позивачу безпідставно збережені кошти за користування цим майном за період з 09.11.2021 до 09.01.2022.
У судових засіданнях 29.04.2026 та 13.05.2026 оголошувались перерви.
27.05.2026 від Приватного закладу загальної середньої освіти ліцей «Просперітас» надійшло клопотання про зупинення розгляду справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/14330/25.
У зв`язку із затримкою колегії суддів у попередніх судових засіданнях та оголошеною, в тому числі, в м. Києві повітряною тривогою судове засідання, призначене на 27.05.2026, не відбулося.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 розгляд справи призначено на 01.07.2026.
Представник позивача у судовому засіданні 01.07.2026 заперечувала проти задоволення клопотання про зупинення провадження у справі.
Представник відповідача у судове засідання 01.07.2026 не з`явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, хоча про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного документа.
Розглянувши клопотання про зупинення провадження у справі № 920/24/25, колегія суддів відмовила у його задоволенні враховуючи наступне.
Незважаючи на відсутність відомостей про ОСОБА_1 як керівника ПрАТ «Сумбуд» в Єдиному реєстрі державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, саме ОСОБА_1 є повноважним керівником ПрАТ «Сумбуд» та вправі подавати від імені ПрАТ «Сумбуд» заяви у справі № 591/8868/21.
28.05.2025 з метою виконання рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04.11.2022 р. у справі № 591/8868/21, та зміну відомостей, що містяться в ЄДР стосовно керівника ПрАТ «Сумбуд», ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Київської області Козлової Наталії Володимирівни для проведення реєстраційної дії щодо внесення до ЄДР відомостей про нього, як керівника Акціонерного товариства, на підставі Рішення суду, яким, ОСОБА_1 було поновлено на посаді голови правління Акціонерного товариства та
допущено негайне виконання рішення в межах поновлення на роботі.
28.05.2025 на підставі реєстраційної дії № 100632667[телефон приховано] «Внесення судового рішення, яке потребує змін атрибутів суб`єкта», проведеної приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Козловою Наталією Володимирівною, відомості про ОСОБА_1 як керівника Акціонерного товариства, було внесено до ЄДР.
Однак, 01.11.2025 Міністерством юстиції України було видано наказ № 2974/5 «Про задоволення скарги», яким скаргу Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» від 03.06.2025 задоволено та визнано вчиненою з порушенням Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» та скасовано реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) від 28.05.2025 № 100632667[телефон приховано], проведену приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Козловою Наталією Володимирівною.
Не погоджуючись з вказаним наказом Міністерства юстиції України № 2974/5, ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом до Міністерства юстиції України про визнання вказаного наказу незаконним та скасування його та з вимогою зобов`язати Міністерство юстиції України поновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань реєстраційну дію від 28.05.2025 № 100632667[телефон приховано] щодо відомостей про ОСОБА_1 як керівника ПрАТ «Сумбуд».
За вказаним позовом Господарським судом м. Києва було відкрито провадження у справі № 910/14330/25, яке на даний час триває.
Отже, відповідач вважає, що до розгляду та прийняття рішення у справі № 910/14330/25 неможливо встановити та підтвердити повноваження особи, яка підписала позов у справі № 920/24/25, оскільки на даний час існує спір щодо особи, яка уповноважена діяти від імені ПрАТ «Сумбуд», в тому числі подавати позови.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі лише у разі об`єктивної неможливості її розгляду до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства. При цьому суд не може посилатися на об`єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини, які є предметом судового розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент розгляду клопотання пов`язана справа перебуває на стадії розгляду судом першої інстанції та лише нещодавно прийнята до провадження. Сам по собі факт відкриття провадження у такій справі не свідчить про неможливість розгляду цієї апеляційної справи та не підтверджує наявності передбачених пунктом 5 частини першої статті 227 ГПК України підстав для її зупинення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ст. 269 ГПК України апеляційний суд перевіряє рішення суду першої інстанції, за обставинами та доказами, які існували на момент прийняття рішення суду першої інстанції.
Враховуючи зазначене, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у справі № 910/14330/25.
Представник позивача у судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.
Зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача у судовому засіданні 01.07.2026.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, з огляду на викладені скаржником доводи та вимоги апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступного.
Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, 09.11.2021 між Приватним акціонерним товариством «Сумбуд» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Приватний загальноосвітній навчальний заклад Сумська приватна гімназія «Просперітас» укладений договір оренди нерухомого майна за умовами якого відповідачу в строкове платне користування передане нерухоме майно: нежитлові будівлі за адресою м.Суми, вул. Г.Кондратьєва, 52, загальною площею 2939,90 кв.м., з метою розміщення загальноосвітнього навчального закладу та надання освітніх послуг. Договір укладений строком на 2 роки 11 місяців, до 08.10.2024 включно.
Як вбачається із матеріалів справи майно було передано в оренду 09.11.2021, що підтверджується актом приймання-передачі нерухомого майна від 09.11.2021.
У 2022 році Приватне акціонерне товариство «Сумбуд» звернулось з позовом до Приватного закладу загальної середньої освіти «Сумський ліцей «Просперітас» про визнання недійсним договору оренди від 09.11.2021, витребування майна із незаконного володіння шляхом виселення (справа № 920/601/22).
Рішенням Господарського суду Сумської області від 08.12.2022 року у справі № 920/601/22 задоволено позов Приватного акціонерного товариства «Сумбуд». Визнано недійсним договір оренди нерухомого майна, укладений між Приватним акціонерним товариством «Сумбуд» та Приватним загальноосвітнім навчальним закладом Сумська приватна гімназія «Просперітас" 09.11.2021, із застосуванням наслідків недійсності правочину шляхом зобов`язання Приватного закладу загальної середньої освіти «Сумський ліцей «Просперітас» повернути Приватному акціонерному товариству «Сумбуд» нерухоме майно - нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 52, загальною площею 2393,90 кв.м.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023, рішення Господарського суду Сумської області від 08.12.2022 у справі № 920/601/22 залишено без змін.
Ухвалою від 29.05.2023 Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Приватного закладу загальної середньої освіти «Сумський ліцей «Просперітас» на рішення Господарського суду Сумської області від 08.12.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі № 920/601/22; зупинив виконання рішення Господарського суду Сумської області від 08.12.2022 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 20.04.2023 у справі № 920/601/22 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що договір оренди від 09.11.2021 визнаний судом недійсним з моменту його укладення, тому з 09.11.2021 відповідач користується нерухомим майном без достатньої правової підстави. З посиланням на приписи ст. 1212-1214 ЦК України позивач просить суд стягнути з відповідача за період з 9 листопада 2021 року до 9 січня 2022 року (два місяці) 390 800, 00 грн безпідставно утриманих відповідачем коштів, які не сплачені позивачу за фактичне користування майном. Розрахунок здійснений позивачем виходячи з розміру орендної плати за користування майном в сумі 195 400, 00 за місяць, що визначена у дослідженні спеціаліста від 06.01.2025.
Статтею 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно зі ст. 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.
Як зазначено вище, рішенням від 08.12.2022 року у справі № 920/601/22 Господарський суд Сумської області визнав недійсним договір оренди нерухомого майна, укладений між сторонами 09.11.2021, із застосуванням наслідків недійсності правочину шляхом зобов`язання Приватного закладу загальної середньої освіти «Сумський ліцей «Просперітас» повернути Приватному акціонерному товариству «Сумбуд» нерухоме майно - нежитлові будівлі, розташовані за адресою: м. Суми, вул. Г.Кондратьєва, 52, загальною площею 2 393,90 кв.м.
У рішенні, з урахуванням положень ст. 236 ЦК України, суд зазначив про припинення прав та обов`язків за договором у майбутньому, враховуючи особливість орендних правовідносин.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Відповідно до ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов`язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).
Характерною особливістю кондикційних зобов`язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов`язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов`язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так неправомірних.
У кондикційному зобов`язанні не має правового значення чи вибуло майно, з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним. Кондикційне зобов`язання виникає за наявності таких умов: 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого ст. 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна. Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені ст. 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Системний аналіз ст. 1212, 1214 ЦК України у взаємозв`язку з приписами статей 3, 509 цього Кодексу дає підстави для висновку, що визначення моменту виникнення в особи (боржника) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого нею майна, з урахуванням справедливості, розумності та неприпустимості безпідставного збагачення однієї особи за рахунок іншої, передбачає доцільним урахування такого моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про володіння чужим майном без достатньої правової підстави.
У кондикційних правовідносинах момент виникнення в особи (набувача майна) обов`язку з повернення потерпілому безпідставно набутого майна визначається як у випадку відсутності підстав набуття, збереження чужого майна, так і у разі набуття майна за наявності правової підстави, яка згодом відпала, виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких особа набула, зберегла чуже майно (обставин відпадіння правової підстави набуття майна), тобто з моменту, коли особа дізналася або могла дізнатися про безпідставність отримання майна.
Кондикційні зобов`язання залежно від наявності підстави набуття майна в момент такого набуття можна класифікувати на дві групи: підстави набуття такого майна не існувало навіть у момент отримання (набуття); підстава набуття існувала, але згодом припинила існувати (втратила свою силу, чинність тощо).
З урахуванням викладеного момент виникнення кондикційного зобов`язання можна визначити: у випадку відсутності підстави набуття чужого майна - лише виходячи з аналізу та оцінки обставин, за яких до особи потрапило чуже майно, тобто з моменту, коли особа могла дізнатись про безпідставність отримання майна; у випадку, коли підстава набуття майна існувала, але згодом відпала, - сукупністю обставин, що характеризують підставу, на якій майно було отримано, та обставин відпадіння цієї підстави.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що коли вирішується спір, наприклад, про витребування майна з чужого незаконного володіння, ухвалюється судове рішення, яке підлягає виконанню у встановленому законом порядку. У такому разі саме судове рішення у разі його невиконання боржником дозволяє кваліфікувати зобов`язання як кондикційне.
З набранням відповідним судовим рішенням суду законної сили особа дізнається про володіння чужим майном без достатньої правової підстави і обов`язок повернути це майно іншій особі.
З урахуванням цієї правової позиції, обставин, на які вказує позивач в обґрунтування позову, суд зазначає, що правові підстави для стягнення з відповідача безпідставно утриманих коштів, які не сплачені позивачу за фактичне користування майном відповідно до ст. 1212-1214 ЦК України за період з 9 листопада 2021 року до 9 січня 2022 року відсутні. Майно було передане відповідачу в оренду за договором від 09.11.2021 - підстава, на якій майно було отримано. Договір від 09.11.2021 визнаний судом недійсним і наслідки його недійсності шляхом зобов`язання повернути майно застосовані судом у рішенні Господарського суду Сумської області від 08 грудня 2022 року у справі № 920/601/22 (набрало законної сили 20.04.2023, виконання рішення зупинене відповідно до ухвали Верховного Суду від 29.05.2023) - обставини відпадіння підстави на якій майно було отримано, що мали місце після періоду, за який позивач просить суд стягнути безпідставно утримані кошти.
За цих обставин суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав кваліфікувати спірні зобов`язання як кондикційні.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України та вважає, що такі висновки зроблені внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив із того, що кондикційне зобов`язання у спірних правовідносинах виникло лише з моменту набрання законної сили рішенням Господарського суду Сумської області від 08.12.2022 у справі № 920/601/22, яким договір оренди від 09.11.2021 було визнано недійсним та застосовано наслідки його недійсності. За висновком суду, до цього моменту відповідач володів майном на достатній правовій підставі, а тому відсутні підстави для стягнення безпідставно збережених коштів за період з 09.11.2021 по 09.01.2022.
Колегія суддів вважає такий висновок помилковим з огляду на таке.
Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, якщо інше не встановлено законом.
Отже, судове рішення про визнання правочину недійсним не породжує його недійсність, а лише підтверджує юридичний факт, що такий правочин не створював тих правових наслідків, на які був спрямований, з моменту його укладення.
Саме тому після набрання законної сили рішенням суду про визнання договору недійсним правові наслідки такої недійсності поширюються на весь період існування правочину.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Господарського суду Сумської області від 08.12.2022 у справі № 920/601/22 договір оренди від 09.11.2021 визнано недійсним та застосовано наслідки його недійсності шляхом зобов`язання відповідача повернути спірне майно позивачу.
Таким чином, після встановлення судом недійсності договору правова підстава, на яку посилався відповідач як на підставу користування майном, вважається такою, що була відсутня з моменту укладення договору.
За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа зобов`язана повернути майно або його вартість не лише тоді, коли воно набуте без достатньої правової підстави, а й тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Частиною третьою цієї статті прямо передбачено, що положення глави 83 ЦК України застосовуються, зокрема, до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином.
Отже, законодавець безпосередньо передбачив можливість застосування положень глави 83 ЦК України саме після встановлення недійсності правочину.
Разом із тим та обставина, що необхідність застосування кондикційних норм виникає після встановлення недійсності договору, не означає, що безпідставне збереження майна чи коштів виникає лише з моменту ухвалення відповідного судового рішення.
Предметом даного спору є не питання моменту виникнення права на звернення до суду, а визначення періоду, за який відповідач без достатньої правової підстави зберіг у себе кошти, які повинен був сплатити власнику за фактичне користування належним йому майном.
Після встановлення недійсності договору відсутня правова підстава для безоплатного користування відповідачем майном позивача за будь-який період такого користування, у тому числі за період з 09.11.2021 по 09.01.2022, оскільки саме на цей період поширюються правові наслідки недійсності правочину відповідно до статті 236 ЦК України.
Посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 та постанову Верховного Суду від 14.11.2024 у справі № Б26/161-09 (904/4631/22) колегія суддів вважає безпідставним.
У зазначених судових рішеннях Верховний Суд звернув увагу на момент виникнення кондикційного зобов`язання у випадках, коли підстава набуття майна відпала, та на те, що саме після набрання законної сили судовим рішенням особа дізнається про відсутність правової підстави володіння майном і виникає можливість реалізації відповідної вимоги.
Наведений висновок стосується моменту виникнення права вимоги та початку існування охоронного зобов`язання, однак не містить висновку про те, що розмір безпідставного збагачення може визначатися виключно за період після набрання законної сили судовим рішенням.
Інше тлумачення фактично позбавляло б змісту положення статті 236 ЦК України щодо ретроспективної дії недійсності правочину та створювало б ситуацію, за якої особа, яка протягом тривалого часу користувалася чужим майном за договором, що в подальшому визнаний недійсним, звільнялася б від обов`язку компенсувати власнику вартість такого користування лише з тієї підстави, що судове рішення було ухвалене пізніше.
Такий підхід суперечив би як природі реституції та кондикційних зобов`язань, так і загальному принципу недопустимості безпідставного збагачення, закріпленому у статті 1212 ЦК України.
Не може бути підставою для відмови у позові й посилання місцевого господарського суду на те, що під час розгляду справи № 920/601/22 суд зазначив про припинення прав та обов`язків сторін за договором у майбутньому.
Таке формулювання стосувалося неможливості подальшого виконання договору після набрання рішенням законної сили та не змінює передбачених статтею 236 ЦК України наслідків недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює правових наслідків з моменту його вчинення.
Крім того, припинення договірних правовідносин на майбутнє не усуває обов`язку сторони повернути все безпідставно набуте або збережене внаслідок виконання недійсного правочину, що прямо передбачено статтями 216 та 1212 Цивільного кодексу України.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції безпідставно пов`язав можливість стягнення безпідставно збережених коштів виключно з періодом після набрання законної сили рішенням у справі № 920/601/22, тоді як після встановлення недійсності договору правові наслідки такої недійсності поширюються на весь період фактичного користування відповідачем майном без належної правової підстави.
Отже, висновок місцевого господарського суду про відсутність правових підстав для стягнення безпідставно збережених коштів за період з 09.11.2021 по 09.01.2022 не відповідає вимогам статей 216, 236, 1212, 1214 Цивільного кодексу України та зроблений при неправильному застосуванні норм матеріального права.
Колегія суддів вважає обґрунтованими доводи позивача щодо визначення розміру безпідставно збережених відповідачем коштів на підставі дослідження спеціаліста щодо визначення величини орендної плати за користування будівлею дитсадка за адресою: м. Суми, вул. Кондратьєва Герасима, 52 (надалі - дослідження спеціаліста).
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження розміру плати за фактичне користування спірним нерухомим майном позивачем надано дослідження спеціаліста, у якому визначено ринковий розмір орендної плати за користування відповідним об`єктом нерухомості у спірний період.
Відповідно до статей 73, 76, 77 та 86 Господарського процесуального кодексу України письмові документи, що містять відомості про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, є доказами та підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами. При цьому жодний доказ не має для суду наперед встановленої сили, а його належність, допустимість, достовірність та достатність оцінюються судом за правилами статті 86 Господарського процесуального кодексу України.
Дослідження спеціаліста не є висновком судової експертизи у розумінні Закону України «Про судову експертизу», однак є письмовим доказом, який містить відомості щодо визначення ринкового розміру орендної плати, виконаний із застосуванням спеціальних знань, а тому може бути використаний судом під час встановлення відповідних обставин справи поряд з іншими доказами.
Колегія суддів встановила, що зазначене дослідження містить опис об`єкта оцінки, вихідні дані, використані джерела інформації, методологію визначення ринкової орендної плати та відповідні розрахунки. Будь-яких суперечностей чи арифметичних помилок, які б ставили під сумнів правильність здійснених розрахунків, судом не встановлено.
При цьому відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами для спростування зазначеного доказу. Зокрема, відповідачем не подано жодних мотивованих заперечень щодо методики проведеного дослідження, використаних вихідних даних або правильності здійснених розрахунків, не надано альтернативного висновку спеціаліста чи експертного дослідження, не заявлено клопотання про призначення судової експертизи з метою перевірки визначеного позивачем розміру орендної плати.
Отже, наведене дослідження спеціаліста є єдиним належним доказом, який містить розрахунок ринкового розміру плати за користування спірним майном, тоді як відповідач не надав жодного доказу, який би спростовував викладені у ньому висновки або свідчив про інший розмір плати за користування об`єктом нерухомості.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що визначений у дослідженні спеціаліста розмір орендної плати є належним, допустимим та достатнім доказом для встановлення розміру безпідставно збережених відповідачем коштів за фактичне користування майном позивача, а тому може бути покладений в основу судового рішення.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення безпідставно збережених коштів за користування нерухомим майном у сумі 390 800, 00 грн.
Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 51 579, 35 грн збитків від інфляції та 17 056, 01 грн - 3% річних.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, що є способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перерахунок 3% річних та збитків від інфляції наданий позивачем, колегія суддів зазначає, що він є арифметично вірним, а тому колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 3% річних у сумі 17 056, 01 грн та збитків від інфляції у сумі 51 579, 35 грн підлягають задоволенню.
Крім того, колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо наявності у ОСОБА_1. повноважень на представництво інтересів ПрАТ «Сумбуд» у даній справі.
Посилання заявника на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 04.11.2022 у справі № 591/8868/21, яким ОСОБА_1. поновлено на посаді голови правління ПрАТ «Сумбуд», саме по собі не свідчить про наявність у нього повноважень діяти від імені товариства у відносинах із третіми особами без урахування відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Водночас частиною третьою зазначеної статті передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадку, якщо третя особа знала або могла знати ці відомості.
Таким чином, закон пов`язує можливість посилання на невнесені до Єдиного державного реєстру відомості саме з доведеністю того, що відповідна третя особа знала або за конкретних обставин справи могла знати про такі відомості.
Однак відповідачем не надано належних і допустимих доказів того, що суд перший інстанції був обізнані чи повинен був бути обізнаний про існування у ОСОБА_1. повноважень керівника товариства всупереч відомостям Єдиного державного реєстру.
Саме лише посилання на наявність судового рішення про поновлення на посаді не є достатнім для спростування презумпції достовірності відомостей Єдиного державного реєстру у відносинах із третіми особами, оскільки така презумпція може бути спростована лише за умови доведення обставин, передбачених частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».
Крім того, наведені заявником обставини щодо невиконання рішення Зарічного районного суду м. Суми та невнесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру стосуються корпоративних відносин та виконання судового рішення, однак не можуть покладати негативні наслідки такої бездіяльності на інших учасників цивільного обороту або змінювати встановлений законом порядок підтвердження повноважень керівника юридичної особи.
Посилання заявника на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 20.09.2018 у справі № 813/6286/15, від 06.02.2019 у справі № 462/2646/17, від 19.06.2019 у справі № 826/5806/17 та від 17.06.2020 у справі № 826/10249/18, не спростовують наведених висновків суду.
У зазначених постановах Велика Палата Верховного Суду дійсно виходила з того, що презумпція достовірності відомостей Єдиного державного реєстру має спростовний характер. Водночас Верховний Суд наголосив, що можливість посилання на невнесені до Реєстру відомості залежить від встановлення обставин обізнаності або можливості обізнаності третьої особи про такі відомості.
Оскільки у цій справі відповідач не довів наявності передбачених частиною третьою статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» підстав для неврахування відомостей Єдиного державного реєстру, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про наявність у ОСОБА_1. повноважень діяти від імені ПрАТ «Сумбуд» всупереч відомостям, що містилися у Реєстрі на момент вчинення відповідної процесуальної дії.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вказане, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до необґрунтованих висновків про відсутність правових підстав кваліфікувати зобов`язання як кондикційне, у зв`язку із чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про задвооленн позовних вимог у повному обсязі, а апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» - задоволенню.
Судовий збір, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 277 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» на рішення Господарського суду Сумської області від 19.03.2025 у справі № 920/24/25 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Сумської області від 19.03.2025 у справі №920/24/25 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
3. Стягнути з Приватного закладу загальної середньої освіти ліцею «Просперітас» (40030, м. Суми, вул. Кондратьєва Герасима, 52; код ЄДРПОУ 23823980) на користь Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» (40000, Сумська обл., м. Суми, вул. Петропавлівська, 86; код ЄДРПОУ 14017843) 390 800, 00 грн безпідставно набутих коштів за користування нерухомим майном, 51579, 35 грн інфляційних збитків, 17 056, 01 грн - 3% річних та 5 513, 22 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
4. Стягнути з Приватного закладу загальної середньої освіти ліцею «Просперітас» (40030, м. Суми, вул. Кондратьєва Герасима, 52; код ЄДРПОУ 23823980) на користь Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» (40000, Сумська обл., м. Суми, вул. Петропавлівська, 86; код ЄДРПОУ 14017843) 8 269, 83 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
5. Видачу наказів доручити Господарському суду Сумської області.
6. Матеріали справи № 920/24/25 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.В. Сулім
Судді О.М. Гаврилюк
А.Г. Майданевич
Дата підписання 27.07.2026 (у зв`язку із перебуванням судді Гаврилюка О.М. у відпустці з 06.07.2026 по 19.07.2026 та суддів Суліма В.В. та Майданевича А.Г. у відпустці з 13.07.2026 по 26.07.2026)