УХВАЛА
28 липня 2026 року
м. Київ
справа № 127/36194/25
провадження № 61-9865ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Вінницької обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури.
Позов мотивовано тим, що позивача було незаконно притягнуто до кримінальної відповідальності, щодо нього застосовано запобіжний захід, а згодом виправдано вироком суду, який набрав законної сили.
Посилаючись на положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», позивач просив стягнути на його користь 500 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Вінницький міський суд Вінницької області рішенням від 02 лютого 2026 року позов задовольнив частково.
Стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок Державного бюджету України шляхом безспірного списання з єдиного казначейського рахунку компенсацію моральної шкоди у розмірі 250 763,00 грн.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Вінницький апеляційний суд постановою від 23 червня 2026 року апеляційну скаргу Вінницької обласної прокуратури залишив без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року - без змін.
22 липня 2026 року Вінницька обласна прокуратура через підсистему «Електронний суд» подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2026 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, оскільки касаційне провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) зазначила, що касаційний перегляд є екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежуються вирішенням питань права, а також на більший ступінь формальності касаційної процедури.
ЦПК України визначає баланс між гарантіями права на справедливий судовий розгляд, зокрема правом на розгляд справи судом, встановленим законом, передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та принципом остаточності судових рішень res judicata. У такий спосіб фактично закріплено модель обмеженої касації, що реалізується шляхом застосування процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах із ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених цією нормою.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах із ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, спрямоване на забезпечення остаточності судових рішень, стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Згідно з пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 розділу III цього Кодексу; 5) у яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд касаційної інстанції вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом спору у цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.
Зазначена вимога є майновою, оскільки визначена у грошовому вираженні, а тому відповідно до статей 175, 176 ЦПК України враховується при визначенні ціни позову.
Ціна позову становить 500 000,00 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
Отже, судові рішення у цій справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, якщо відсутні виняткові підстави, передбачені цією нормою.
У касаційній скарзі заявник посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення для органів прокуратури, оскільки стосується застосування статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». На обґрунтування зазначених доводів заявник також посилається на неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо підстав відповідальності держави за завдану моральну шкоду.
Разом із тим наведені доводи не дають підстав для висновку про наявність виняткових обставин, передбачених підпунктами «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Із змісту касаційної скарги вбачається, що заявник фактично не порушує перед Верховним Судом питання права, вирішення якого виходило б за межі цієї конкретної справи та мало фундаментальне значення для забезпечення єдності судової практики. Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, оцінки встановлених судами обставин та застосування норм матеріального права до конкретних фактичних обставин справи.
Саме собою посилання на окремі постанови Верховного Суду чи Великої Палати Верховного Суду не свідчить про існування питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник фактично просить Верховний Суд повторно оцінити докази, встановити інші фактичні обставини справи та надати їм іншу правову оцінку, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України застосовується лише тоді, коли вирішення поставленого заявником питання виходить за межі конкретного спору, має значення для широкого кола аналогічних правовідносин та спрямоване на усунення неоднакового застосування норм права, а не на повторний перегляд установлених судами фактичних обставин справи.
Також колегія суддів відхиляє посилання заявника на підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Виняткове значення справи для учасника процесу має бути належним чином обґрунтоване та підтверджене існуванням особливих обставин, які вирізняють відповідний спір серед інших аналогічних справ. Саме лише посилання на важливість правильного застосування законодавства про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури, або на можливі бюджетні наслідки виконання судового рішення не свідчить про виняткове значення цієї справи у розумінні наведеної норми процесуального закону.
Суд зазначає, що випадки, визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є винятками із загального правила про непідсудність касаційному перегляду судових рішень у справах цієї категорії. Тому необхідність відкриття касаційного провадження потребує належного й переконливого обґрунтування існування саме таких виняткових обставин.
Сама лише незгода сторони з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів, встановлення фактичних обставин справи чи застосування норм матеріального права не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, судові рішення у якій відповідно до процесуального закону не підлягають касаційному оскарженню.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви, а з огляду на особливий статус суду касаційної інстанції касаційні процедури можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France» («Леваж Престасьон Сервіс проти Франції»), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» («Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»)).
Європейський суд з прав людини у пункті 122 рішення від 05 квітня 2018 року у справі «Zubac v. Croatia» («Зубац проти Хорватії») зазначив, що якщо національне законодавство наділяє Верховний Суд повноваженнями здійснювати відбір справ для касаційного перегляду, цей суд не повинен бути пов`язаний можливими помилками судів нижчих інстанцій при визначенні доступу до касаційного перегляду, оскільки інший підхід міг би істотно перешкодити виконанню ним своєї особливої функції.
Верховний Суд також враховує, що застосування процесуального фільтра, передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є передбачуваним для учасників цивільного процесу, відповідає принципу правової визначеності та узгоджується із завданням касаційного провадження, яке полягає у забезпеченні однакового застосування норм права, а не у повторній перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, ціна позову в якій не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а наведені у касаційній скарзі доводи не підтверджують наявності виняткових підстав, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Вінницької обласної прокуратури на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 02 лютого 2026 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби у Вінницькій області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та прокуратури.
Копію цієї ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко