УХВАЛА
28 липня 2026 року
м. Київ
справа № 210/1234/26
провадження № 61-9889ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 09 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» (далі - ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг») про відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивовано тим, що позивач протягом тривалого часу працював на підприємстві відповідача в умовах впливу шкідливих виробничих факторів, унаслідок чого набув хронічного професійного захворювання. Відповідно до акта розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 05 листопада 2025 року та рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25 грудня 2025 року йому встановлено третю групу інвалідності та 50 % втрати професійної працездатності.
На думку позивача, ушкодження здоров`я спричинило істотні фізичні та моральні страждання, втрату можливості вести звичний спосіб життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.
Металургійний районний суд міста Кривого Рогу рішенням від 09 березня 2026 року позов задовольнив частково.
Стягнув із ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» на користь ОСОБА_1 400 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я, без утримання податку з доходів фізичних осіб.
У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 02 липня 2026 року апеляційну скаргу ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» залишив без задоволення, а рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 09 березня 2026 року - без змін.
23 липня 2026 року ПАТ «АрселорМіттал Кривий Ріг» через підсистему «Електронний суд» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 09 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2026 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
За змістом статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, оскільки касаційне провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) зазначила, що касаційний перегляд є екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежуються вирішенням питань права, а також на більший ступінь формальності касаційної процедури.
ЦПК України визначає баланс між гарантіями права на справедливий судовий розгляд, зокрема правом на розгляд справи судом, встановленим законом, передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та принципом остаточності судових рішень res judicata. У такий спосіб фактично закріплено модель обмеженої касації, що реалізується шляхом застосування процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах із ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених цією нормою.
Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах із ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, спрямоване на забезпечення остаточності судових рішень, стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах.
Відповідно до частини четвертої статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 розділу III цього Кодексу; 5) у яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
З огляду на положення статті 19 у системному зв`язку з нормами статей 274, 389 та 394 ЦПК України суд касаційної інстанції вправі віднести справу до категорії малозначних на будь-якій стадії її розгляду.
Предметом спору у цій справі є вимога про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500 000,00 грн.
Зазначена вимога є майновою, оскільки визначена у грошовому вираженні, а тому відповідно до статей 175, 176 ЦПК України враховується при визначенні ціни позову.
Ціна позову становить 500 000,00 грн, що станом на 01 січня 2026 року не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 328,00 грн х 250 = 832 000,00 грн).
Отже, судові рішення у цій справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню, якщо відсутні виняткові підстави, передбачені цією нормою.
У касаційній скарзі заявник посилається на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зазначаючи, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, має виняткове значення для підприємства та становить значний суспільний інтерес.
Однак наведені доводи не дають підстав для висновку про наявність передбачених законом винятків, які б дозволяли касаційний перегляд цієї малозначної справи.
Посилання заявника на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, є необґрунтованими.
Заявник фактично не порушує питання застосування норми права, щодо якого існує неоднозначність судової практики або відсутній правовий висновок Верховного Суду. Наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з визначеним судами розміром відшкодування моральної шкоди, оцінкою доказів та встановленими судами фактичними обставинами справи, а також до тверджень про необхідність застосування іншого підходу при визначенні розміру грошової компенсації моральної шкоди.
Разом із тим питання визначення розміру моральної шкоди у кожній конкретній справі вирішується судами з урахуванням установлених фактичних обставин, характеру та обсягу заподіяних потерпілому моральних страждань, інших обставин, що мають істотне значення, із дотриманням критеріїв розумності, виваженості та справедливості. Саме лише посилання заявника на те, що в інших справах суди присуджували інші суми відшкодування, не свідчить про існування фундаментального питання права, яке потребує вирішення Верховним Судом.
Не заслуговують на увагу й доводи касаційної скарги про те, що справа має виняткове значення для заявника та становить значний суспільний інтерес.
Обставина, що виконання судового рішення може потягнути для відповідача значні фінансові витрати або що на підприємстві можуть виникати аналогічні спори, сама собою не свідчить про виняткове значення справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Такі доводи характеризують виключно інтерес відповідача у результаті розгляду цієї конкретної справи та не підтверджують існування значного суспільного інтересу або необхідності формування єдиної правозастосовної практики саме у цій справі.
Сам собою факт поширеності спорів щодо відшкодування моральної шкоди працівникам, які набули професійних захворювань, також не свідчить про наявність значного суспільного інтересу в розумінні зазначеної норми процесуального закону. Такий критерій передбачає, що вирішення конкретної справи виходить за межі приватного інтересу її учасників та стосується широкого кола осіб або має істотне значення для суспільства в цілому. Заявник таких обставин не навів.
Крім того, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неналежної оцінки доказів, недоведеності вини відповідача, причинного зв`язку між його діями та заподіяною шкодою, а також необґрунтованості визначеного судами розміру відшкодування моральної шкоди фактично спрямовані на переоцінку доказів та незгоду з установленими судами фактичними обставинами справи.
Однак відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність доказів, перевагу одних доказів над іншими або здійснювати їх переоцінку.
Верховний Суд дослідив предмет спору, характер спірних правовідносин, складність справи, зміст доводів касаційної скарги та не встановив обставин, які б свідчили про наявність винятків, передбачених підпунктами «а» чи «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, що могли б бути підставою для відкриття касаційного провадження у цій малозначній справі.
Суд зазначає, що випадки, визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є винятками із загального правила про непідсудність касаційному перегляду судових рішень у справах цієї категорії. Тому необхідність відкриття касаційного провадження потребує належного й переконливого обґрунтування існування саме таких виняткових обставин.
Сама лише незгода сторони з висновками судів попередніх інстанцій щодо оцінки доказів, встановлення фактичних обставин справи чи застосування норм матеріального права не може бути підставою для відкриття касаційного провадження у справі, судові рішення у якій відповідно до процесуального закону не підлягають касаційному оскарженню.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви, а з огляду на особливий статус суду касаційної інстанції касаційні процедури можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France» («Леваж Престасьон Сервіс проти Франції»), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» («Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»)).
Європейський суд з прав людини у пункті 122 рішення від 05 квітня 2018 року у справі «Zubac v. Croatia» («Зубац проти Хорватії») зазначив, що якщо національне законодавство наділяє Верховний Суд повноваженнями здійснювати відбір справ для касаційного перегляду, цей суд не повинен бути пов`язаний можливими помилками судів нижчих інстанцій при визначенні доступу до касаційного перегляду, оскільки інший підхід міг би істотно перешкодити виконанню ним своєї особливої функції.
Верховний Суд також враховує, що застосування процесуального фільтра, передбаченого пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, є передбачуваним для учасників цивільного процесу, відповідає принципу правової визначеності та узгоджується із завданням касаційного провадження, яке полягає у забезпеченні однакового застосування норм права, а не у повторній перевірці правильності встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, ціна позову в якій не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а наведені у касаційній скарзі доводи не підтверджують наявності виняткових підстав, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» на рішення Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 09 березня 2026 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 02 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «АрселорМіттал Кривий Ріг» про відшкодування моральної шкоди.
Копію цієї ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Петров
А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко