УХВАЛА
28 липня 2026 року
м. Київ
справа № 208/8358/18
провадження № 61-9923ск26
Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності,
ВСТАНОВИВ:
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності, в якому просив:
виділити йому частку в розмірі 64/100 частин допоміжного комплексу в самостійний об`єкт нерухомого майна, площею 315,9 кв. м, що складається з таких будівель та споруд: приміщення 1-1, 22,8 кв. м - підсобне приміщення; приміщення 1-2, 293,1 кв. м - частина торгової зали; огорожа № 1; 64/100 частини тротуару І;
визнати за ОСОБА_2 право власності на частку в розмірі 64/100 частин допоміжного комплексу, площею 315,9 кв. м, а саме на будівлі та споруди: приміщення 1-1, 22,8 кв. м - підсобне приміщення; приміщення 1-2, 293,1 кв. м - частина торгової зали; огорожу № 1; 64/100 частини тротуару І;
стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 1 974,00 грн грошової компенсації співвласнику 36/100 частин допоміжного комплексу;
виділити ОСОБА_3 частку в розмірі 36/100 частин допоміжного комплексу в самостійний об`єкт нерухомого майна, площею 177,7 кв. м, що складається з: приміщення 1-2, 63,7 кв. м - частина торгової зали (7,75 м х 8,22 м); приміщення 1-3, 114,0 кв. м - торгова зала; 36/100 частин тротуару І;
стягнути з відповідача на користь ОСОБА_2 25 633,80 грн судових витрат;
заборонити ОСОБА_3 вчиняти будь-які дії, спрямовані на перешкоджання встановлення позивачем ОСОБА_2 перегородки в приміщенні 1-2 (356,8 кв. м) для влаштування двох приміщень для співвласника 64/100 частин приміщення, площею 293,1 кв. м, та для співвласника 36/100 частин приміщення, площею 63,7 кв. м.
Заводський районний суд міста Дніпродзержинська рішенням від 26 лютого 2020 року, яке залишив без змін Дніпровський апеляційний суд постановою від 18 серпня 2020 року, позовні вимоги задовольнив частково.
Виділив ОСОБА_2 частку в розмірі 64/100 частин допоміжного комплексу в самостійний об`єкт нерухомого майна, площею 315,9 кв. м, що складається з таких будівель та споруд: приміщення 1-1, 22,8 кв. м - підсобне приміщення; приміщення 1-2, 293,1 кв. м - частина торгової зали; огорожі № 1; 64/100 частин тротуару І, та визнав право власності на цю частку.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 кошти в розмірі 1 974,00 грн грошової компенсації співвласнику 36/100 частин допоміжного комплексу.
Виділив ОСОБА_3 частку в розмірі 36/100 частин допоміжного комплексу в самостійний об`єкт нерухомого майна, площею 177,7 кв. м, що складається з: приміщення 1-2, 63,7 кв. м - частина торгової зали (7,75 м х 8,22 м); приміщення 1-3, 114,0 кв. м - торгова зала; 36/100 частин тротуару І, та визнав право власності на цю частку.
В іншій частині позову відмовив.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, керувався тим, що зібраними у справі доказами підтверджується наявність технічної можливості поділу в натурі об`єкта нерухомого майна між двома співвласниками.
У січні 2024 року до апеляційного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_4 , подана в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , в якій просила скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, оскільки неповнолітні діти з 27 червня 2019 року на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 , яка діяла як законний представник неповнолітніх дітей, є співвласниками спірного майна, по 7/100 частин кожен, проте їх не було залучено до участі у справі, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Вказувала, що про існування оскаржуваних рішень вона як представник неповнолітніх дітей дізналася у серпні 2023 року із поданої ОСОБА_2 заяви про роз`яснення рішення суду.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 травня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 , яка діяла як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , задовольнив. Рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 26 лютого 2020 року скасував, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовив.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідно до договору дарування нерухомого майна від 27 червня 2019 року та відомостей з Державного реєстру речових прав нерухоме майно - допоміжний комплекс належить також неповнолітнім дітям ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 по 7/100 частин кожному, законним представником дітей є ОСОБА_4 , ОСОБА_3 належить лише 15/100 часток нерухомого майна - допоміжного комплексу. Оскільки суд першої інстанції, ухваливши судове рішення у справі, не встановив та не залучив до розгляду цієї справи всіх осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, наявні правові підстави для скасування оскаржуваного рішення.
Верховний Суд постановою від 30 липня 2025 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 травня 2024 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що апеляційний суд дійшов передчасних висновків про відмову у задоволенні в повному обсязі позовних вимог про виділ в натурі часток, оскільки скасувавши рішення місцевого суду та відмовивши у позові з підстав незалучення неповнолітніх дітей як співвласників спірного майна, суд не урахував, що відповідач не заперечував проти виділення в натурі позивачу його частки у спільному майні, розмір якої після відчуження відповідачем частини його власної частки на користь дітей не змінився, не врахував, що ухваленням рішення місцевого суду про виділ ОСОБА_2 64/100 частин спірного майна в натурі не вирішується питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки неповнолітніх дітей, що не були залучені до участі у справі, не мотивував, чи порушує права відповідача та його неповнолітніх дітей задоволення судом першої інстанції позову в частині виділення ОСОБА_2 в натурі його частки у спільній частковій власності; та передчасно відмовив у задоволенні всіх позовних вимог з підстав незалучення осіб, які не брали участі у справі, але суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов`язки.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 23 червня 2026 року апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою осіб, які не брали участі у розгляді справи ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , законним представником яких є ОСОБА_4 на рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 26 лютого 2020 року у цій справі закрив.
Закриваючи апеляційне провадження, суд апеляційної інстанції виходив із того, що рішенням Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 26 лютого 2020 року питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 не вирішувалося.
23 липня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2026 року у зазначеній справі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з урахуванням такого.
Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною четвертою статті 394 ЦПК України передбачено, що у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Право на оскарження судових рішень особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, передбачено також статтями 17, 18 ЦПК України.
Частиною першою статті 352 ЦПК України визначено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Необхідною умовою для набуття особою, яка не брала участі у справі, права на апеляційне оскарження судового рішення є вирішення цим судовим актом питання щодо її прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків.
Чи вирішено судовим рішенням питання щодо прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків особи, яка не брала участі у справі, має вирішуватися судом виходячи з конкретних обставин справи та з урахуванням змісту судового рішення.
Аналогічного по суті висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15, а також Верховний Суд у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 522/7758/14 та ухвалах від 20 січня 2021 року у справі № 202/2908/17, від 20 жовтня 2021 року у справі № 2-5986/11 та від 01 червня 2022 року у справі № 931/651/20.
Законодавець визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, що поділяються на дві групи: учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їхніх прав, інтересів та (або) обов`язків. На відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.
Судове рішення, оскаржуване незалученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є заявник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. У такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків.
Рішення є таким, що прийняте про права, інтереси та (або) обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, лише тоді, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права, інтереси та (або) обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 904/7274/17, від 09 липня 2019 року у справі № 01/1494 (14-01/1494), від 02 грудня 2020 року у справі № 712/13890/15, від 13 січня 2021 року у справі № 466/5766/13-ц, від 29 червня 2021 року у справі № 201/751/14-ц, від 13 жовтня 2021 року у справі № 917/1697/20.
У разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі, і встановлення апеляційним судом, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2019 року в справі № 412/1277/2012).
Верховний Суд неодноразово зазначав, що вирішення питання про те, чи стосується прав та інтересів особи, яка не була залучена до участі справі, рішення суду першої інстанції, є першочерговим завданням для апеляційного суду, але тільки в разі встановлення, що рішення суду першої інстанції порушує права та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу, апеляційний суд наділений повноваженнями здійснювати перегляд по суті рішення суду першої інстанції (постанови Верховного Суду від 14 липня 2022 року у справі № 209/1817/19, від 04 квітня 2024 року у справі № 2-46/2010, від 05 червня 2024 року у справі № 607/12207/16-ц).
У постанові від 17 лютого 2020 року в справі № 668/17285/13-ц Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду зробив висновок про те, що суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи невирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі у розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. Якщо обставини про вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі у справі, не підтвердились, апеляційне провадження підлягає закриттю.
Велика Палата Верховного Суду наголошувала, що судове рішення про задоволення позову стосується особи, щодо якої ухвалено це рішення, і не визначає права чи обов`язки інших осіб (пункти 47, 48 ухвали Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 32/77т (провадження № 12-17гс21)).
Подібного висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла також у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.28) та в ухвалі від 07 квітня 2020 року у справі № 504/2457/15-ц (провадження № 14-726цс19)).
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 є батьком неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та проживає з їхньою матір`ю ОСОБА_4 однією сім`єю.
Згідно із договором дарування нерухомого майна від 27 червня 2019 року та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, допоміжний комплекс належить також неповнолітнім дітям ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 по 7/100 частин кожному.
Водночас згідно з матеріалами справи відповідач ОСОБА_3 не повідомляв місцевий суд чи апеляційний суд про укладення під час розгляду справи у суді першої інстанції договору дарування частин його частки у спільному майні з позивачем на користь своїх дітей та, як наслідок, розширення кола осіб співвласників допоміжного комплексу.
Звертаючись з позовом до суду ОСОБА_2 просив виділу йому в натурі 64/100 частин допоміжного комплексу та ОСОБА_3 відповідно 36/100 частин цього комплексу.
Будь-яких аргументів щодо незгоди з порядком визначення часток в натурі, зокрема, з виділом позивачу його 64/100 частин допоміжного комплексу, зокрема, саме тих приміщень, що визначені рішенням суду першої інстанції, яке набрало законної сили 18 серпня 2020 року, відповідач під час розгляду справи не наводив, як і не наводила таких доводів ОСОБА_4 у апеляційній скарзі, поданій в інтересах неповнолітніх дітей як співвласників частки відповідача у спільному майні, а не позивача.
Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень рішення суду першої інстанції, переглянуте апеляційним судом за апеляційною скаргою відповідача, яким, зокрема, позивачу виділено його частку в натурі, у суді касаційної інстанції з ініціативи відповідача ОСОБА_3 не переглядалося.
Отже, на час звернення ОСОБА_4 з апеляційною скаргою в інтересах її неповнолітніх дітей набрало законної сили рішення суду про часткове задоволення позову ОСОБА_2 , виділено 64/100 частини належних йому приміщень допоміжного комплексу в натурі, якими з 18 серпня 2020 року позивач користується на власний розсуд та проти чого відповідач не заперечує.
ОСОБА_3 брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції та під час її розгляду вчинив правочин щодо відчуження частини його частки у допоміжному комплексі на користь своїх дітей, свідомо не повідомивши суд першої інстанції про цю обставину.
ОСОБА_3 як батько також є законним представником його неповнолітніх дітей.
За вказаних обставин ОСОБА_3 є таким, що діяв в інтересах неповнолітніх дітей, та у разі подання відповідного клопотання про залучення його дітей до участі у справі як співвласників, міг представляти їх інтереси в суді першої інстанції як законний представник.
Предметом позову у цій справі є виділ ОСОБА_2 в натурі 64/100 частин допоміжного комплексу та ОСОБА_3 36/100 частин цього комплексу.
Рішення суду першої інстанції, яким виділено в натурі об`єкт нерухомого майна та визнано між двома співвласниками право власності, оскаржила в апеляційному порядку ОСОБА_4 , як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , посилаючись на те, що судовим рішенням вирішено питання про права та інтереси дітей, законним представником яких вона є, як співвласників нерухомого майна.
При цьому звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_4 , як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 зазначала, що кожному із дітей належить по 7/100 частини нерухомого майна. Тобто, на думку ОСОБА_4 , як законного представника неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , вони мали б бути залучені до участі у цій справі, а їх права та інтереси порушуються рішенням суду першої інстанції.
Проте, в цій справі вирішувалося питання щодо виділення ОСОБА_2 в натурі 64/100 частин допоміжного комплексу та ОСОБА_3 - 36/100 частин цього комплексу, який не стосується безпосередньо прав та обов`язків неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , яким належить по 7/100 частини нерухомого майна (загалом 21/100 частина, ОСОБА_3 відповідно 15/100 частини), тобто загальний розмір допоміжного комплексу, який належав ОСОБА_3 у розмірі 36/100 частин не змінився, з врахування подарованої частини дітям, тобто рішенням суду питання про права та законні інтереси дітей ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 не вирішувалося.
Враховуючи викладене, закриваючи апеляційне провадження апеляційний суд дійшов правильного висновку, що рішення Заводського районного суду міста Дніпродзержинська від 26 лютого 2020 року не стосується прав та інтересів ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 .
Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення свідчить, що правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним, а касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частинами п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України питання про відкриття касаційного провадження у випадку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, вирішує колегія суддів у складі трьох суддів. Ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частинами четвертою, п`ятою та шостою статті 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 23 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент комунальної власності, земельних відносин та реєстрації речових прав на нерухоме майно Кам`янської міської ради, про виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності - відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. І. Грушицький
І. В. Литвиненко
Є. В. Петров