Справа №:755/11679/26
Провадження №: 2/755/9845/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"29" липня 2026 р. суддя Дніпровського районного суду міста Києва Гаврилова О.В., вивчивши матеріали цивільної справи за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю та стягнення аліментів, -
В С Т А Н О В И В :
До Дніпровського районного суду міста Києва звернулась позивач ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю та стягнення аліментів.
Вказану позовну заяву було передано в провадження судді Гаврилової О.В. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Як убачається зі змісту позовної заяви, предметом спору є визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.
На виконання вимог частини шостої статті 187 ЦПК України, суддею в порядку досудової підготовки справи здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру. Відповідно до отриманої інформації: місце проживання ОСОБА_1 з 10.03.2026 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 ; місце проживання ОСОБА_2 з 12.04.1988 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Звертаючись до Дніпровського районного суду міста Києва позивач, на обґрунтування визначення територіальної юрисдикції (підсудності) даної справи, в позовній заяві посилається на положення частин першої та шістнадцятої статті 28 ЦПК України.
Стаття 125 Конституції України встановлює, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Згідно зі статтею 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності забезпечує територіальне розмежування компетенції судів загальної юрисдикції і зумовлений потребою доступності правосуддя на всій території України.
Принцип територіальності реалізується через правила територіальної юрисдикції (підсудності) справ.
Правила територіальної підсудності визначають розмежування компетенції судів першої інстанції щодо розгляду справ, підвідомчих загальним судам, за територіальною ознакою. Крім того, правила територіальної підсудності дають можливість визначити конкретний місцевий суд, який повинен розглядати справу як суд першої інстанції.
Кожен місцевий чи апеляційний суд має свою територіальну юрисдикцію (підсудність), тобто поширює свою компетенцію на правовідносини, що виникли чи існують на певній території. Це є важливою гарантією для вирішення судових спорів у розумні строки в умовах ускладнення правових відносин і збільшення правових конфліктів.
Порушення судами правил територіальної юрисдикції має наслідком обов`язкове скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд (стаття 378, пункт 6 частини першої статті 411 ЦПК України).
Позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (стаття 27 ЦПК України).
Загалом перелік справ з альтернативною підсудністю закріплений у статті 28 ЦПК України, зокрема, позови про стягнення аліментів, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.
Згідно зі статтею 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
У частинах шостій-десятій статті 187 ЦПК України передбачено, що у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи має бути надана протягом п`яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання та перебування особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу.
Якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Подальший виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду (пункт 1 частини першої статті 31 ЦПК України).
Як вже зазначалося, згідно з частиною першою статті 27 ЦПК України позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Виняток з вказаного правила становить альтернативна підсудність (стаття 28 ЦПК України) та виключна підсудність (стаття 30 ЦПК України).
Згідно із статтею 28 ЦПК України визначено перелік справ підсудність яких можлива за вибором позивача.
Відповідно до частини шістнадцятої статті 28 ЦПК України позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу.
Як убачається з змісту статті 28 ЦПК України позов про визначення місця проживання дітей не входить до переліку справ, підсудність яких, крім визначеної законом (частина перша статті 27 цього Кодексу), може бути також визначена за вибором позивача.
Положення статті 28 ЦПК України не можуть бути застосовані під час визначення підсудності позову про визначення місця проживання дітей, отже, не можуть бути застосовані і, зокрема, положення частини шістнадцятої статті 28 ЦПК України, можливість вибору позивача до якого суду звернутися з позовом про визначення місця проживання дітей, - відсутня, оскільки підсудність такої справи визначена законом.
Таким чином, з аналізу зазначених статей вбачається, що справи про визначення місця проживання дітей розглядаються за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання або перебування відповідача, згідно зі статтею 27 ЦПК України.
Поєднання в одному провадженні двох позовних вимог про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів не суперечить положенням процесуального закону, отже, не впливає на правильність визначеної судом територіальної юрисдикції (підсудності) такої справи і узгоджується з положеннями частини третьої статті 181 СК України, за змістом положень якої, за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину, правом на звернення до суду з відповідним позовом наділений той із них, з ким вона проживає. Тобто позовна вимога про стягнення аліментів на дітей, яка поєднується із позовною вимогою про визначення місця проживання дітей, є похідною від останньої.
Отже, підсудність даної справи має визначатись згідно із частиною першою статті 27 ЦПК України, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання відповідача.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо визначення підсудності при об`єднанні позовних вимог, що виникають з сімейних правовідносин, викладеним у постанові Верховного Суду від 01 липня 2025 року у справі №306/1029/22 (провадження №61-5622св25).
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року в справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів, у тому числі й територіальної.
Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом (частина 1 ст.8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги отримані судом відомості про зареєстроване місце проживання відповідача, суд приходить до висновку про передачу вказаної цивільної справи за підсудністю на розгляд до Обухівського районного суду Київської області.
На підставі викладеного та керуючись статями 4, 27, 28, 31, 260, 353, 354 ЦПК України, суддя -
П О С Т А Н О В И В:
Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім`ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дітей з матір`ю та стягнення аліментів - передати за підсудністю на розгляд до Обухівського районного суду Київської області (08700, Київська область, м. Обухів, вул. Київська, 20).
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому повної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Суддя: