ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5499/26 Справа № 204/12766/25 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А.І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Вугледарська міська військова адміністрація Волноваського району Донецької області,
третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору, Петропавлівська державна нотаріальна контора Синельниківського району Дніпропетровської області,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла зі спадкових правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Приваліхіна А.І.
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Вугледарської міської військової адміністрації Волноваського району Донецької області з вимогою про визнання за ним права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_2 .
Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_2 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді частини квартири АДРЕСА_1 . Стверджує, що 22 листопада 2021року позивач подав до Вугледарської державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Оскільки населений пункт місто Вугледар є тимчасово окупованою територією та Вугледарська державна нотаріальна контора припинила свою діяльність, позивач подав заяву про прийняття спадщини після смерті матері до Петропавлівської державної нотаріальної контори Синельниківського району Дніпропетровської області проте нотаріусом йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв`язку з тим, що спадкова справа до майна померлої ОСОБА_2 вже відкрита Вугледарською державною нотаріальною конторою Донецької області, яка на даний час знаходиться на окупованій території.
Стверджував, що позивач є єдиним спадкоємцем після смерті матері.
Позивач зазначав, що він позбавлений можливості в позасудовому порядку отримати свідоцтво про право на спадщину та захистити своє порушене право в інший спосіб, окрім, як звернутись до суду з позовом про визнання за ним права власності на спадкове майно, яке залишилось після смерті матері.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Чечелівського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026року у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позовні вимоги належними, допустимими та достатніми доказами не доведені, у суду відсутня можливість встановити коло спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , будь-яких відомостей щодо спадкоємців позивач суду не надав, клопотань про витребування доказів не заявляв, зі свідоцтва про право власності на квартиру вбачається, що квартира на праві спільної власності належала спадкодавцю, позивачу та ОСОБА_3 , який ймовірно є братом позивача.
Крім того, суд першої інстанції звернув увагу, що нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 , зокрема з тих підстав, що спадкова справа після померлої ОСОБА_2 була заведена Вугледарською державною нотаріальною конторою, натомість, як вбачається зі свідоцтва про смерть ОСОБА_2 остання померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а не 22 листопада 2021 року як зазначено в постанові нотаріуса.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
05 березня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026року.
В апеляційній скарзі заявник висловив вимогу про скасування рішення та просив про ухвалення нового про задоволення позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права. Заявник наполягав, що нотаріусом у постанові про відмову у вчиненні нотаріальної дії в даті смерті матері допущено технічну помилку, яку виявлено лише після звернення до суду з даним позовом. Щодо кола спадкоємців стверджував, що позивач дійсно є єдиним спадкоємцем після смерті матері, так як його брат вже тривалий час перебуває на території рф та має громадянство країни-агресора.
Зазначав, що позивач має нотаріальну відмову брата від прийняття спадщини, проте вона посвідчена на території рф та на даний час є фактично нікчемною у зв`язку з відсутністю дипломатичних відносин з цією країною.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзивів на апеляційну скаргу не подавали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
16 березня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду витребувано з Чечелівського районного суду міста Дніпра цивільну справу №204/12766/25; 18 березня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду.
23 березня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 27 квітня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.
14 травня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 1500год 28 липня 2026року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
Згідно зі свідоцтвом про право власності на квартиру АДРЕСА_2 , виданим 28 квітня 1993року Агенством по приватизації державного житлового фонду, квартира АДРЕСА_1 на праві спільної власності належала ОСОБА_4 та членам його сім`ї ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 /а.с. 7/.
Після смерті ОСОБА_4 спадкоємцем його майна за законом була дружина - ОСОБА_2 , якій 26 березня 2002року державним нотаріусом Вугледарської державної нотаріальної контори Бурш Л.І. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №525, на 1/4 частину зазначеної вище квартири /а.с. 8/.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла /копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 а.с. 15/.
22 листопада 2021року Вугледарською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 203/2021 (номер у спадковому реєстрі - 68694760) до майна померлої ОСОБА_2 /витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі а.с. 14/.
Позивач ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 /копія свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 а.с. 12/.
ОСОБА_1 звертався до Петропавлівської державної нотаріальної контори з заявою про видачу йому свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 , проте постановою завідувача Васильківської державної нотаріальної контори, в.о. Петропавлівської державної нотаріальної контори про відмову у вчиненні нотаріальних дій від 01 серпня 2025року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв`язку з тим, що спадкова справа після померлої ОСОБА_2 була заведена Вугледарською державною нотаріальною конторою за № 203/2021 від 22 листопада 2021 року, що підтверджується Інформаційною довідкою зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину) від 01 серпня 2025 року № 82066767, що суперечить статтям 1216, 1218 Цивільного кодексу України /а.с.11/. В означеній постанові про відмову у вчиненні нотаріальних дій невірно зазначено дату смерті ОСОБА_2 , а саме зазначено ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині що до кола спадкоємців першої черги, крім позивача, законодавством віднесено дітей спадкодавця, у тому числі зачатих за життя спадкодавця та народжених після його смерті, того з подружжя, який його пережив, та батьків померлого, натомість будь-яких відомостей щодо останніх (живі/померлі/їх спадкоємці тощо) позивачем суду не надано та клопотань про витребування таких доказів не заявлено, а відтак у суду відсутня можливість встановити коло спадкоємців після смерті ОСОБА_2 , у зв`язку з чим позовні вимоги не підлягаю задоволенню.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1270 ЦК України).
Відповідно до статті 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини.
Згідно зі статтею 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу, тобто згідно визначеної законом черговості спадкоємців.
У статті 1261 ЦК України визначено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно зі статтею 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Разом з тим, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
При розгляді справ про спадкування суди мають встановлювати: місце відкриття спадщини, коло спадкоємців, які прийняли спадщину, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. Обставини, які входять до предмета доказування у зазначеній категорії справ, можна встановити лише при дослідженні документів, наявних у спадковій справі. Належними доказами щодо фактів, які необхідно встановити для вирішення спору про спадкування, є копії документів відповідної спадкової справи, зокрема, поданих заяв про прийняття спадщини, виданих свідоцтв про право на спадщину, довідок житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця (див. постанову Верховного Суду від 10 січня 2022 року у справі № 577/2233/20 (провадження № 61-2722св21)).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Відповідач - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.
За результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Пред`явлення позову до неналежного відповідача чи не до всіх належних відповідачів є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17, від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц, від 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18, Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/6793/15-ц, від 23 березня 2020 року у справі № 394/8/19.
У цій справі предметом спору є визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після смерті матері права власності на 1/2 частину квартири у порядку спадкування за законом.
Відповідачем за цим позовом ОСОБА_1 визначив Вугледарську міську військову адміністрацію Волноваського району Донецької області, у зв`язку з відсутністю інших спадкоємців померлої ОСОБА_2 .
Водночас, зі свідоцтва про право власності на квартиру АДРЕСА_2 від 28 квітня 1993року встановлено, що окрім спадкодавця ОСОБА_2 та позивача ОСОБА_1 співвласником квартири АДРЕСА_1 також є ОСОБА_3 . Як зазначив в апеляційній скарзі позивач, ОСОБА_3 є його братом, який проживає, та тривалий час перебуває на території рф та має громадянство країни-агресора.
До апеляційної скарги ОСОБА_1 долучив копію заяви ОСОБА_3 від 15 листопада 2021року про відмову від спадщини, яка залишилась після смерті матері - ОСОБА_2 , на користь ОСОБА_1 , справжність підпису на якій засвідчено ОСОБА_5 , тимчасово виконуючою обов`язки нотаріуса кумилженського району волгоградської області рф Мишаткіної Л.П.
Згідно із частиною першою статті цього 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23 червня 2005року № 2709-IV, документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023року №107 під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 року такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.
Проте, зазначені норми не застосовуються у правовідносинах за участю рф.
У відповідь на акт збройної агресії Президент України підтримав пропозицію Міністерства закордонних справ України про розрив дипломатичних відносин України з рф, про що 24 лютого 2022року оголошено на офіційному веб-сайті Міністерства закордонних справ України.
01 грудня 2022року прийнято Закон України № 2783-IX «Про вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993року та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року».
За повідомленням Міністерства закордонних справ України дію Мінської конвенції у відносинах з рф та Республікою Білорусь зупинено з 27 грудня 2022 року.
З дати зупинення дії Мінської конвенції, зокрема, до документів, виданих на території рф і Білорусі, при їх пред`явленні на території України застосовується вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року, яка є чинною у відносинах України з рф і Білоруссю.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що нотаріально посвідчена в рф заява від імені ОСОБА_3 від 15 листопада 2021року може бути прийнята на підтвердження відмови від спадщини лише у випадку її засвідчення апостилем, що є неможливим з огляду на збройний конфлікт між рф та Україною. Тож, у суду відсутні законні підстави вважати, що ОСОБА_3 вищевказаною заявою відмовився від спадщини після смерті матері.
Більш того, копія цієї заяви не подавалась позивачем до суду першої інстанції та не надано доказів поважності причин її неподання, в той час як за змістом частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.
За таких умов пред`явлені у цій справі позивачем вимоги безпосередньо можуть стосуватися прав та обов`язків ОСОБА_3 та не можуть бути розглянуті судом у спорі, в якому останнього не було залучено відповідачем (співвідповідачем), оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.
Звертаючись до суду з апеляційної скаргою, ОСОБА_3 зазначав, що він є єдиним спадкоємцем після смерті матері, так як його брат тривалий час перебуває на території рф та має громадянство країни-агресора. Проте обставини перебування ОСОБА_3 на території рф та громадянство цієї країни самі по собі не свідчать про те, що останній спадщину після смерті матері не прийняв та не звертався до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини. Позивачем не надано беззаперечних доказів того, що ОСОБА_3 не звертався із заявою про прийняття спадщини та суд був позбавлений у межах предмету спору визначеного позивачем досліджувати та перевіряти наведені обставини.
Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем не надано будь-яких відомостей щодо спадкоємців ОСОБА_2 та не заявлялось клопотань про витребування таких доказів судом, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити коло спадкоємців ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та як наслідок встановити наявність законних підстав для визнання за позивачем права власності на 1/2 частину спірної квартири.
Заразом, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини у справах, що стосуються спадкових правовідносин, є належними відповідачами лише за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також у разі відмови від її прийняття іншими спадкоємцями.
Вказані обставини можуть бути предметом дослідження під час судового розгляду, до якого має бути залучений ОСОБА_3 , як особа яка має відповідний правовий інтерес і права та обов`язки якої можуть бути порушені.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.
На підставі частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з положеннями статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тож встановивши фактичні обставини у справі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову за недоведеністю позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
П О С Т А Н О В И В:
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Чечелівського районного суду міста Дніпра від 02 лютого 2026року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 липня 2026року.
Судді: