ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6798/26 Справа № 175/7054/24 Суддя у 1-й інстанції - Бойко О. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.,
суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,
за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 ,
відповідач Акціонерне товариство «ОТП Банк»,
розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026року, головуючий у суді першої інстанції Бойко О.М.
В С Т А Н О В И В:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2024року ОСОБА_1 подала позов в суд проти Акціонерного товариства «ОТП Банк» (далі - АТ «ОТП Банк», Банк) та висловила вимогу про стягнення заборгованості за кредитним договором № ML-300/0358/2007 від 11 липня 2007року у розмірі 110 794,82 швейцарських франків.
Існування таких вимог позивачка пов`язувала із тим, що 11 липня 2007року між нею та Банком укладено кредитний договір № ML-300/0358/2007. Кредит надавався у сумі 615000,00 швейцарських франків на придбання будинку і земельної ділянки. Для забезпечення повернення кредиту і відсотків за користування кредитом у той же день сторони по договору уклали договір іпотеки.
Вказувала, що у період користування кредитом з 11 липня 2007року ОСОБА_1 сплатила Банку як повернення кредиту та як сплата відсотків 110 791,00 швейцарських франків.
Проте, у зв`язку з неповним виконанням позивачем обов`язків по договору і на підставі п.6.4.2. Договору іпотеки, Банк зареєстрував на себе право власності на предмет іпотеки, а саме на будинок і земельну ділянку.
Позивачка вважала, що Банк отримав у власність предмет іпотеки по договору іпотеки і тим самим задовольнив свої вимоги щодо заборгованості позивача за кредитом, а тому сплачені нею грошові кошти як повернення кредиту та відсотків у розмірі 110 791,00 швейцарських франків підлягають поверненню позивачу.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права стягнути непогашену заборгованість.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
10 квітня 2026року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 подала через суд першої інстанції за допомогою засобів поштового зв`язку апеляційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026року.
В апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду та задоволення позову в повному обсязі.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції помилково не звернув уваги на те, що за змістом договору іпотеки, предмети іпотеки забезпечували виконання кредиту, в тому числі відсотків, пені, комісії, штрафів тощо, в повному обсязі, а тому наявні усі підстави для повернення попередньо сплачених коштів на погашення заборгованості.
Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подавали.
Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції
23 квітня 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду разом з апеляційною скаргою.
27 квітня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду відкрито апеляційне провадження у справі.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 14 травня 2026року справу призначено до судового розгляду на 28 липня 2026року.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.
Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами
11 липня 2007року між ОСОБА_1 та ЗАТ «ОТП Банк» (АТ «ОТП Банк») укладено кредитний договір №ML-300/0358/2007, за яким позивачка отримала кредит у розмірі 615 000,00 швейцарських франків на придбання будинку та земельної ділянки. Для забезпечення повернення кредиту і відсотків за користування кредитом у той же день сторони за договором уклали договір іпотеки.
У період користування кредитом з 11 липня 2007року ОСОБА_1 сплатила Банку як повернення кредиту та сплата відсотків 110 791,00 швейцарських франків.
ОСОБА_1 перестала виконувати взяті на себе зобов`язання із повернення кредиту за Кредитним договором у зв?язку з чим Банк звернувся із позовом до неї про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2015року у справі №175/3607/15 звернуто стягнення на предмет іпотеки: - земельну ділянку загальною площею 0,160 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та житловий будинок з господарськими спорудами, загальною площею 230,4 кв.м, житловою площею 107,5 кв.м, що знаходиться за цією ж адресою, що належать на праві власності ОСОБА_1 ; в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором №ML-300/0358/2007 від 11 липня 2007року, що складається із заборгованості за тілом кредиту - 602 779,29 швейцарських франків, 31 887,79 швейцарських франків - заборгованості за відсотками за користування кредитом, 22 397,79 швейцарських франків - пеня, а загалом складає 657 064,07 швейцарських франків, що за офіційним курсом НБУ станом 28 серпня 2015року складає 14 673 803,96грн та судовий збір в розмірі 3654,00грн. Визначено спосіб реалізації предметів іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів з продажу цієї земельної ділянки та житлового будинку. Рішення набрало законної сили та на його виконання було відкрито виконавче провадження.
Відповідно до протоколу №512047 проведення електронних торгів, останні - треті електронні торги арештованого майна, реєстраційний номер лота 446110, стартова ціна лота 3 220 280,00грн відбулись, переможець Учасник-2, строк сплати переможцем електронних торгів за придбане майно до 16 листопада 2020року. Станом на 17 листопада 2020року кошти від переможця торгів не надійшли.
У зв?язку з зазначеним, приватний виконавець керуючись статтею 61 Закону України «Про виконавче провадження», запропонував АТ «ОТП Банк» вирішити питання щодо залишення за собою нереалізованого майна в рахунок погашення суми боргу, за ціною третіх електронних торгів - 3 220 280,00грн.
29 січня 2021року приватним нотаріусом Дніпровського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Верховецькою В.Е. відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження», ст. 41 Закону України «Про іпотеку» та на підставі акта про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу, складеного Приватним виконавцем виконавчого округу Дніпропетровської області Сивокозовим О.М. 15 грудня 2020року, АТ «ОТП Банк» було видане Свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, якщо прилюдні торги не відбулися. В той же день право власності на вищезазначене майно зареєстроване за АТ «ОТП Банк».
Після реалізації предмета іпотеки (залишення за собою стягувачем), заборгованість встановлена рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області у справі №175/3607/15 погашена лише частково, а саме в сумі 3 220 280,00грн, при тому, що загальний розмір заборгованості за рішенням суду складає 657 064,87 швейцарських франків.
Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що звернення стягнення на предмет іпотеки не позбавляє кредитора права стягнути непогашену заборгованість, а тому і повернення боржникові раніше сплачених в рахунок погашення кредитної заборгованості сум є неможливою.
Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення так як судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права.
Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини третьої статті 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинне задовольнити вимоги кредитора за основним зобов`язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов`язання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.
Забезпечувальне зобов`язання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.
За змістом частини четвертої статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку», якщо сума, одержана від реалізації предмета застави (іпотеки), не покриває вимоги заставодержателя (іпотекодержателя), він має право отримати суму, якої не вистачає (решту суми).
Як встановлено у даній справі, після реалізації предмета іпотеки, заборгованість позивачки встановлена рішенням суду погашена лише частково.
Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 вважала, що має право на повернення попередньо сплачених коштів на погашення заборгованості у розмірі 110 791,00 швейцарських франків, оскільки за змістом договору іпотеки, предмети іпотеки забезпечували виконання кредиту, в тому числі відсотків, пені, комісії, штрафів тощо, в повному обсязі.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Водночас, враховуючи встановлені обставини щодо недостатності коштів з реалізації предмета іпотеки для повного погашення кредитної заборгованості, позивачкою не доведено, на яких підставах їй мають бути повернуті попередньо сплачені кошти на її погашення.
Правильним є висновок суду першої інстанції про те, що звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо сума, одержана від реалізації предмета іпотеки, не покриває вимоги іпотекодержателя, не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання відповідних сум.
Суд першої інстанції надав належну та вичерпну оцінку усім доводам і доказам ОСОБА_1 , на які вона посилалась, правильно оцінивши їх в сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
По суті, підстави позову й доводи апеляційної скарги свідчать про відсутність достатніх умов для задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що за змістом договору іпотеки, предмети іпотеки забезпечували виконання кредиту, в тому числі відсотків, пені, комісії, штрафів тощо, в повному обсязі, а тому наявні усі підстави для повернення попередньо сплачених коштів на погашення заборгованості, не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки суперечать вищевикладеним обставинам справи та вимогам закону та вже були предметом дослідження та аналізу суду першої інстанції.
Оскільки вартості набутого у власність відповідачем предмета іпотеки не вистачило на погашення всієї заборгованості, яка виникла у зв`язку з порушенням основного зобов`язання, кредитор в силу норм ЦК України та Закону України «Про іпотеку» має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості.
Зобов`язання за договором позики не припинилося в силу його невиконання, а вартості набутого позикодавцем у власність предмета іпотеки не вистачило на погашення боргу у повному обсязі, тому кредитор за приписами статті 591 ЦК України та частини сьомої статті 47 Закону України «Про іпотеку», має право на стягнення суми, що не вистачає для погашення цієї заборгованості.
Сплачені позивачем відповідачеві суми на погашення кредиту не можуть бути повернуті, оскільки були сплачені в порядку виконання умов договору на виконання виниклого у неї зобов`язання.
Та як встановлено судом та не заперечується позивачем, в подальшому умови договору перестали виконуватися позичальником, тож у відповідача виникло право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Водночас сума, яка отримана на погашення заборгованості за рахунок предмета іпотеки, не покрила заборгованість в повному обсязі.
Апеляційний суд наголошує, що попередні оплати кредиту позивачкою враховувались відповідачем в розрахунку заборгованості під час звернення до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом.
Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В:
Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Рішення Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2026року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 28 липня 2026року.
Судді: