Справа № 521/13043/26
Номер провадження № 2/521/8641/26
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Одеса
Суддя Хаджибейського районного суду міста Одеси Шевчук Н.О. розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (65005, м. Одеса, вул. Старицького, 10 А, ЄДРПОУ:41405463) про скасування постанови про арешт майна
ВСТАНОВИВ:
У липні 2026 року через підсистему «Електронний суд» представник ОСОБА_1 - адвокат Зозулянський Дмитро Олександрович звернувся до Хаджибейського районного суду міста Одеси з позовом до Хаджибейського відділу державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови про арешт майна, у якому позивач просить суд: скасувати постанову від 19.12.2013 року про арешт всього нерухомого майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 40128711, відкритому 04.10.2013 року у Малиновському відділі Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Зокрема, позовні вимоги обґрунтовано тим, що на примусовому виконанні у Малиновському відділі Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 40128711, яке відкрито було 04.10.2013 року, де боржником було зазначено ОСОБА_1 та в ході проведення виконавчих дій, державним виконавцем було винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника та оголошено заборону його відчуження.
В подальшому, представник позивача зазначив, що 29.06.2016 року зазначене виконавче провадження було завершено, згідно з п. 5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, яка діяла на момент проведення виконавчого провадження та при ухваленні зазначеної постанови Державний виконавець не скасував постанову про накладення арешту на все майно боржника та оголошення заборони його відчуження.
Як вказав представник позивача, після цього стягувач у вказаному вище виконавчому провадженні не звертався повторно із заявою до виконавчої служби про примусове виконання виконавчого листа.
Відтак, на переконання позивача, наведені ним обставини свідчать про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування постанови про арешт майна.
Після надходження позовної заяви, головуючого суддю визначено автоматизованою системою документообігу суду, відповідно до ст. 14, 33 ЦПК України.
28.07.2026 року цивільна справа №521/13043/26 надійшла у провадження судді Шевчук Н.О.
Ознайомившись із матеріалами позовної заяви, суд вважає за необхідне відмовити у відкритті провадження, враховуючи таке.
Частиною 1 ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Положеннями ч. 1 ст. 19 ЦПК України регламентовано, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
У ст. 447 розділу VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Таким чином, розділом VII ЦПК України встановлено спеціальний порядок, за яким здійснюється судовий контроль за виконанням судових рішень.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів наведено у ст. 16 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
При цьому, однією з основоположних засад цивільного судочинства є диспозитивність цивільного процесу, детермінація якого наведена у ст. 13 ЦПК України.
Розкриваючи зміст поняття диспозитивності цивільного судочинства законодавець зазначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Отже, диспозитивність полягає в наданій учасникам судового процесу можливості вільно здійснювати свої права (матеріальні і процесуальні), розпоряджатися ними, виконуючи процесуальні дії, спрямовані на порушення, розвиток і припинення справи в суді, а також використовувати інші процесуальні засоби з метою захисту суб`єктивних майнових і особистих немайнових прав і охоронюваних законом інтересів.
В загальному, враховуючи принцип диспозитивності, суд не повинен виходити за межі вимог сторін та тих підстав позову, які ними вільно зазначені.
Поряд з цим, основою, для судового розгляду у цивільному судочинстві, серед іншого, є переданий на розгляд суду позов, який визначається як письмово оформлена та адресована суду письмова вимога, яка складається з вимоги процесуального характеру (відкрити провадження по справі) і вимоги матеріального характеру (захистити невизнане, оспорюване чи порушене право).
В свою чергу, структурними елементами позову є предмет, підстава та зміст.
Вказані складові частини мають бути зазначені у позові для можливості втілення права особи на порушення цивільної справи у суді і можливості практичної реалізації судової діяльності на захист порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу.
У розумінні цивільно-процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення.
В свою чергу, підставою позову є фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач просить суд скасувати постанову від 19.12.2013 року про арешт всього нерухомого майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 40128711 відкритому 04.10.2013 року у Малиновському відділі Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції.
Отже, суд, реалізуючи завдання цивільного судочинства, закріплені у ст. 2 ЦПК України повинен надати правову оцінку саме цим конкретним підставам, оскільки з урахуванням вимог і заперечень сторін, обставин, на які посилаються інші особи, які беруть участь у справі, а також норм права, які підлягають застосуванню, суд визначає факти, які необхідно встановити для вирішення спору, і які з них визнаються кожною стороною, а які підлягають доказуванню.
Суд оцінює правовідносини, факти та обставини, які вже відбулися в минулому та надає їм правову оцінку в процесі судового розгляду конкретної справи, який обмежується предметом і підставами позову.
У відповідності до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правовий зміст наведених законодавчих норм окреслює предмет доказування у цивільному процесі. Обсяг предмету доказування обмежується не лише обставинами, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а й іншими обставинами, які мають значення для вирішення цивільного спору.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні враховувати суб`єктний склад такого спору, суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлені вимоги, характер спірних правовідносин, зміст та юридичну природу обставин у справі.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, на примусовому виконанні у Малиновському відділі Державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебувало виконавче провадження № 40128711, яке було відкрито 04.10.2013 року, де боржником було зазначено ОСОБА_1 та в ході проведення виконавчих дій, державним виконавцем було винесено постанову про накладення арешту на все майно боржника та оголошено заборону його відчуження.
Як вбачається з Листа №82937 від 15.04.2024 року на примусовому виконанні Малиновського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження №40128711, яке було відкрито 04.10.2013 року з примусового виконання виконавчого листа від 03.09.2013 року №1519/1666/2012, що видав Малиновський районний суд міста Одеси про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Банк Форум» грошових коштів у розмірі 415847 грн. 37 коп. В подальшому, 19.12.2013 року державним виконавцем було накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону його відчуження. 03.07.2014 року виконавче провадження було зупинене згідно п.4 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження». 29.06.2016 року державним виконавцем виконавче провадження №40128711 було завершено згідно п.5 ч.1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», а виконавчий документ повернуто стягувачу.
Таким чином, як встановлено судом з позовної заяви, позивач у даній справі є стороною у виконавчому провадженні, на майно якого Старшим державним виконавцем Першого Малиновського відділу державної виконавчої служби ОМУЮ Корсун О.В. накладено арешт, а предметом позову є скасування постанови від 19.12.2013 року про арешт всього нерухомого майна боржника ОСОБА_1 та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 40128711.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст. 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Отже, сторона виконавчого провадження не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Так, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 року у справі № 712/12136/18 викладено висновок, що «боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п.1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08.09.2021 року у справі № 369/3757/20 зазначено, що «у разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди попередніх інстанцій не врахували того, що вона не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. А за таким позовом позивач має бути відповідачем у справі.»
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29.09.2021 року у справі № 234/18525/19 та від 20.10.2021 року у справі № 236/789/21 вказано, що «в разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження». Установивши, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували того, що ця особа не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті та не врахували того, що арешт накладено на майно позивача, який є боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, а тому він не може виступати позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, а отже, провадження у справі підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України. Аналогічні висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 року, у справі № 712/12136/18, у постанові Верховного Суду від 24.06.2021 року у справі № 127/11276/20, у постанові Верховного Суду від 08.09.2021 року у справі № 369/3757/20, підстав відступити від зазначених висновків судом не встановлено».
Вказане також підтверджується правовою позицію Верховного Суду, викладеною у постанові від 27.03.2024 року у справі №303/6292/20.
Отже, у даному разі заявлені ОСОБА_1 вимоги не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням, яке є завершеним, проте, не закінченим.
Таким чином, питання зняття арешту з майна, не пов`язане зі спором про право на це майно, а стосується порушень вимог виконавчого провадження з боку органів Державної виконавчої служби, а тому такі вимоги слід розглядати за правилами розділу VIІ Цивільного процесуального кодексу України.
Керуючись п. 1 ч. 2 ст. 186, 260, 353, 447 ЦПК України, Хаджибейський районний суд міста Одеси
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Хаджибейського відділу Державної виконавчої служби у місті Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (65005, м. Одеса, вул. Старицького, 10 А, ЄДРПОУ:41405463) про скасування постанови про арешт майна.
Роз`яснити позивачу, що він має право звернутися до суду в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України із відповідною скаргою на дії або бездіяльність державного виконавця.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Суддя Н.О. Шевчук