ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2026 року справа № 380/12451/26
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення повного та своєчасного розрахунку у частині ненарахування та невиплати належних сум грошового забезпечення, зокрема індексації грошового забезпечення за період березень 2018 року - жовтень 2019 року включно, які були фактично виплачені лише 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №3 80/29009/23;
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум грошового забезпечення, нарахованих і виплачених на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №3 80/29009/23;
зобов`язати нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення та пов`язаних із нею основних, додаткових і одноразових видів грошового забезпечення, виплачених 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23, а саме: за період з 03.08.2021 по 18.07.2022 - відповідно до редакції статті 117 КЗпП України, чинної до набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ; за період з 19.07.2022 по 27.05.2026 - відповідно до редакції статті 117 КЗпП України, чинної після набрання чинності Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ, але не більш як за шість місяців; із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також пропорційного підходу до визначення частки несвоєчасно виплачених сум у загальному розмірі належних при звільненні виплат;
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23;
зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та пов`язаних із нею основних, додаткових і одноразових видів грошового забезпечення за період березень 2018 року - жовтень 2019 року включно, фактично виплачених 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23, відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159;
визнати протиправною бездіяльність щодо ненадання повного письмового розрахунку сум, виплачених на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23;
зобов`язати надати повний письмовий розрахунок сум, виплачених 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №3 80/29009/23, із зазначенням: помісячних сум індексації грошового забезпечення; помісячних сум основних, додаткових і одноразових видів грошового забезпечення, перерахованих із застосуванням індексації; загальної нарахованої суми; суми утриманого податку з доходів фізичних осіб; суми утриманого військового збору; суми компенсації ПДФО відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44; фактично виплаченої суми; дати фактичної виплати; розрахунку компенсації втрати частини доходів; розрахунку середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні;
визнати протиправною бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, якщо така компенсація не була виплачена одночасно з виплатою 27.05.2026 суми грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі №3 80/29009/23;
зобов`язати нарахувати та виплатити компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, виплаченого 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №3 80/29009/23, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, у разі якщо така компенсація не була виплачена одночасно з основною виплатою.
В обгрунтування позову зазначає, що належні йому суми грошового забезпечення, які мали бути нараховані та виплачені за період з березня 2018 року по жовтень 2019 року, фактично виплачені лише 27.05.2026 року, тобто після його звільнення з військової служби та з істотною затримкою остаточного розрахунку. Під час фактичного погашення заборгованості 27.05.2026 року відповідач не нарахував і не виплатив йому середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби, компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошового забезпечення, а також не надав повний письмовий розрахунок проведеної виплати.
Відповідач у відзиві вказав, що безпосереднє звільнення ОСОБА_1 з військової служби відбулося лише 2 серпня 2021 року. Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 2 серпня 2021 року №154 позивача, звільненого з військової служби в запас на підставі наказу Командувача Десантно-штурмових військ Збройних Сил України від 26 травня 2021 року №79 у зв`язку із закінченням строку контракту, виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення. Таким чином, суб`єктом, який здійснював звільнення позивача з військової служби, визначав дату закінчення проходження служби, виключав його зі списків особового складу у зв`язку зі звільненням, здійснював грошове забезпечення за останні місяці служби, видавав наказ про виплати, належні при звільненні, та повинен був мати повний обсяг відомостей про остаточний розрахунок, була Військова частина НОМЕР_2 , а не Військова частина НОМЕР_1 . Військова частина НОМЕР_1 виконала рішення в частині здійснення відповідного нарахування та виплати, що визнається самим позивачем. Тому станом на момент звернення з цим позовом триваючої бездіяльності щодо невиплати основної суми не існувало. Подією, на яку посилається позивач, є звільнення з військової служби 2 серпня 2021 року. Отже, розрахунковим періодом можуть бути лише відповідні місяці служби безпосередньо перед звільненням у 2021 році, коли позивач перебував на грошовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_2 . Нарахування Військової частини НОМЕР_1 за 2025 рік не можуть підмінити ці дані та не мають належного зв`язку із предметом вимоги за статтею 117 Кодексу законів про працю України. Банківська виписка на суму 72 838,03 грн не містить помісячного розподілу виплати, не дає можливості відокремити щомісячні доходи від одноразових, не визначає валової суми до оподаткування та не дозволяє перевірити запропонований позивачем період компенсації. Отже, вимога у заявленому вигляді є невизначеною, надмірно широкою та не підтверджена необхідним індивідуалізованим розрахунком.
22.06.2026 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №256 від 31.10.2019 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідачем на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 року у справі №380/29009/23 виплачено грошове забезпечення у розмірі 72838 грн. 03 коп.
Змістом спірних правовідносин є бездіяльність щодо непроведення повного та своєчасного розрахунку у частині ненарахування та невиплати належних сум грошового забезпечення; ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби; ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення; ненадання повного письмового розрахунку сум, виплачених на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23; ненарахування та невиплати компенсації сум податку з доходів фізичних осіб.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч.3 ст.9 Закон № 2011-XII).
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з статтею 117 цього Кодексу У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Так, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Необхідно зазначити, що непоширення норм Кодексу законів про працю України на рядовий і начальницький склад стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
При цьому, питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що згідно з статтею 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, можливість задоволення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні перебуває у залежності від проведення фактичного розрахунку. Не встановивши конкретну дату повного розрахунку, суд позбавлений можливості достеменно встановити період затримки, а відтак і розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
У постанові від 01.05.2024 у справі № 140/16184/23 Верховний Суд зазначив, що, незважаючи на визначення приписами статті 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов`язані з обов`язком роботодавця розрахуватися з працівником у строк, встановлений приписами статті 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Позивача виключено зі списків особового складу 31.10.2019 року, а грошове забезпечення у повному розмірі виплачено 27.05.2026 року.
Як наслідок, відповідач у порушення вимог ст.116 КЗпП України, здійснив виплату наведених сум не у день звільнення позивача (пропущено 2400 днів).
Визначаючи суму середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку суд зазначає таке.
В силу положень ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, у п.42 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22 зазначено: "Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 117 Кодексу законів про працю України, у редакції Закону № 3248-IV, та були припинені на момент чинності дії статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону № 2352-IX, то в такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 117 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції № 3248-IV); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 117 Кодексу законів про працю України (у новій редакції Закону № 2352-IX).".
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі охоплюється з 31.10.2019 року по 27.05.2026, а тому такий умовно варто поділити на 2 частини: до набрання чинності новою редакцією ст.117 КЗпП України - 19.07.2022 - і після цього.
Тобто, період з 31.10.2019 до 19.07.2022 не обмежується строком виплати у шість місяців, а період з 19.07.2022 - обмежується таким строком.
Крім того, у п.73 постанови Верховного Суду від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 зазначено: "Водночас Суд зауважує, що у межах цієї справи належить враховувати норми статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022 із урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, які безпосередньо стосуються норм статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.".
Суд при вирішенні питання про спосіб застосовування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду керується такими мотивами оскільки обчислений відповідно до правил ст.ст. 116, 117 КЗпП розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку є очевидно непропорційним до розміру завданої позивачу шкоди, суд для приблизної оцінки розміру майнових втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, які розумно можна було би передбачити, використовує спосіб обчислення цих втрат на підставі даних Національного банку України про середньозважені ставки за кредитами в річному обчисленні за відповідні роки, і таким чином розраховує розмір відшкодування - суму, яку працівник міг би сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя, оскільки він недоотримав належні йому кошти від роботодавця (п. 95.4 постанови від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц). Відповідно до цього способу розрахунку розміру майнових втрат позивача на підставі припущення про необхідність взяття ним кредиту внаслідок затримки виплати працівнику належних йому сум, цей розмір можна обчислити як добуток суми несвоєчасно виплачених коштів на середньозважену вартість (у % річних) кредитів у національній валюті для фізичних осіб за даними НБУ (на день взяття кредиту) за відповідний період затримки. При цьому використовуються дані для короткострокових (до одного року) та довгострокових кредитів (більше року), якщо період затримки розрахунку становить більше 365 днів.
При цьому, Верховний Суд у постанові від 18.07.2018 року у справі №825/325/16 вказав, що при визначенні розміру компенсації за затримку розрахунку необхідно враховувати розмір середнього заробітку позивача, суму заборгованості, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, те, що відповідач є органом державної влади, фінансування якого здійснюється з державного бюджету та інших обставин справи.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30.10.2019 року у справі №806/2473/18 (адміністративне провадження №К/9901/2118/19) сформував правову позицію щодо врахування істотності частки складових заробітної плати в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23 також зазначені наступні правові висновки: "Велика Палата Верховного Суду погоджується з доводами колегії суддів Касаційного цивільного суду щодо наявності підстав для відступу від висновків Касаційного адміністративного суду, викладених у постанові від 6 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, та вважає за необхідне сформулювати такий правовий висновок.
Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців".
Відтак, до 19 липня 2022 року період затримки виплати 992 дні (до 19 липня 2022 року).
Відповідно до довідки про доходи №2558/3 від 27.07.2026 року, яка наявна в матеріалах справи, розмір грошового забезпечення позивача у вересні 2019 року склав 19063 грн. 30 коп., у жовтні 2019 року - 18856 грн. 58 коп. При цьому, грошове забезпечення позивачу нараховувалося та виплачувалося в поточному місяці за попередній місяць.
Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 621 грн. 64 коп. (37919 грн. 88 коп. (розмір грошового забезпечення у серпні та вересні 2019 року / 61 (кількість календарних днів у серпні та вересні 2019 року).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку за цей період становить 616666 грн. 88 коп. ( 621 грн. 64 коп. * 992 календарних днів).
Однак, вказана сума є непропорційною виплаченій заборгованості - 72838 грн. 03 коп., а тому суд вважає за необхідне застосувати співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування.
Суд зазначає, що середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на 12.12.2019 року (чинна на день звільнення) становила 29,2 % річних.
Сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 57804 грн. 26 коп. (72838 грн. 03 коп.*29,2% / 365*992).
Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності за період до 19 липня 2022 року.
Щодо періоду з 19.07.2022, при здійсненні обрахунку середнього заробітку, суд виходив з таких міркувань.
У даному випадку позовні вимоги про визнання протиправної бездіяльності щодо виплати та нарахування середнього заробітку за період з 19.07.2022 року по 27.05.2026 року - 1408 днів (кінцева дата виплати грошового забезпечення на підставі рішення Львівського окружного адміністративного суду) є обґрунтованими.
Однак, з урахуванням ч.1 ст.117 Кодексу законів про працю України, правових висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 року у справі №489/6074/23, вказана виплата повинна бути здійснена не більш як за шість місяців (період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року).
Суд звертає увагу, що, з урахуванням викладеного, за період з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року строк затримки розрахунку з позивачем складає 184 календарних днів.
Як уже згадувалось, відповідно до довідки про доходи №2558/3 від 27.07.2026 року, яка наявна в матеріалах справи, розмір грошового забезпечення позивача у вересні 2019 року склав 19063 грн. 30 коп., у жовтні 2019 року - 18856 грн. 58 коп. При цьому, грошове забезпечення позивачу нараховувалося та виплачувалося в поточному місяці за попередній місяць.
Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 621 грн. 64 коп. (37919 грн. 88 коп. (розмір грошового забезпечення у серпні та вересні 2019 року / 61 (кількість календарних днів у серпні та вересні 2019 року).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку за цей період становить 114381 грн. 76 коп. (621 грн. 64 коп. * 184 календарних днів).
Однак, на переконання суду, зазначена сума є непропорційною у відношенні до суми уже виплаченої позивачу суми заборгованості у розмірі 72838 грн. 03 коп.
Як уже згадувалось, грошове забезпечення у повному розмірі виплачено 27.05.2026 року.
Період затримки виплати з 19.07.2022 року з урахуванням шестимісячного обмеження складає 184 дні.
Середньозважена ставка довгострокового кредиту в національній валюті для фізичних осіб станом на день звільнення позивача становила 29,2% річних.
Отже, сума відсотків за користування кредитом, розрахована на підставі відомостей про середньозважену ставку кредиту в національній валюті для фізичних осіб з урахуванням суми та періоду затримки розрахунку становить 10721 грн. 76 коп. (72838 грн. 03 коп.* 29,2% / 365*184). Стягнення компенсації в межах цієї обчисленої судом суми відповідатиме принципам розумності, справедливості та пропорційності.
Враховуючи період затримки виплати до 19 липня 2022 року так і після загальна сума середнього заробітку, яка підлягає виплаті позивача складає 68526 грн. 02 коп.
Щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (з наступними змінами та доповненнями; далі - Закон №2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до ст.1 Закону №2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника (абзаци 2, 5, 6, 7, 8 ч. 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ).
Згідно ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону України №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Суд зазначає, що наведеним нормативним регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням.
Відтак, саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Так, у ст.3 Закону №2050-ІІІ та п.4 Порядку №159 є формулювання, що сума компенсації обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць.
Це означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З аналізу норм Закону №2050-ІІІ і Порядку №159 слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов:
1) нарахування громадянину належних йому доходів, а саме заробітної плати (грошове забезпечення), пенсії, соціальних виплат, стипендії;
2) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата);
3) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
4) затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
5) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги.
При цьому, як вже вище зазначено, основною умовою для виплати позивачу, передбаченої ст. 2 Закону №2050-ІІІ, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів і компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Таким чином, за наявності визначених Законом №2050-ІІІ умов, присуджена за рішенням суду сума підлягає компенсації у тому ж самому порядку, якщо ці умови настали у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
З наведеного слідує, що коли суми нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням рішення суду.
Враховуючи вищенаведене, суд зауважує, що визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів.
За таких обставин, суд вважає, що право на компенсацію позивач набуває після набрання законної сили даним судовим рішенням та у разі несвоєчасної виплати відповідачем сум доходу, які стягнуто на підставі цього рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 22.06.2018 у справі №810/1092/17 та від 13.01.2020 у справі №803/203/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19, від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, остаточний розрахунок з позивачем відповідач провів 27.05.2026 року.
Таким чином, суд прийшов до висновку, що позивач має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Відтак, позовні вимоги у цій частині є підставними, обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
При цьому, суд звертає увагу, що оскільки суму заборгованості у розмірі 72838 грн. 03 коп. на виконання рішення суду у справі №380/29009/23 було виплачено військовою частиною НОМЕР_1 , то саме до її повноважень належить нарахування та виплата позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та пов`язаних із нею основних, додаткових і одноразових видів грошового забезпечення.
Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, то судом враховано правові висновки Верховного Суду у постановах від 27.09.2023 справа №420/23176/21, від 31.01.2024 справа №320/6441/22, від 18.04.2024 справа №160/10789/22 та від 30.04.2024 справа №360/700/23, згідно яких нарахування та виплата грошового забезпечення має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
Щодо вимог з приводу визнання протиправною бездіяльності з приводу непроведення повного та своєчасного розрахунку у частині ненарахування та невиплати належних сум грошового забезпечення, зокрема індексації грошового забезпечення за період березень 2018 року - жовтень 2019 року включно, які були фактично виплачені лише 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23; визнання протиправною бездіяльності щодо ненадання повного письмового розрахунку сум, виплачених на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23; зобов`язання надати повний письмовий розрахунок сум, виплачених 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23.
На переконання суду, задоволення згаданих позовних вимог жодним чином не вплине на відновлення порушених прав позивача.
Відтак, вказані вимоги є безпідставними, а тому у їх задоволенні належить відмовити.
З огляду на викладене, адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Що стосується судових витрат, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такі не підлягають стягненню із сторін.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
в и р і ш и в :
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби у зв`язку з несвоєчасною виплатою належних сум грошового забезпечення, нарахованих і виплачених на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні з військової служби у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення та пов`язаних із нею основних, додаткових і одноразових видів грошового забезпечення, виплачених 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23, за період з 31.10.2019 по 27.05.2026 із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також пропорційного підходу до визначення частки несвоєчасно виплачених сум у загальному розмірі 68526 грн. 02 коп.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та пов`язаних із нею основних, додаткових і одноразових видів грошового забезпечення за період березень 2018 року - жовтень 2019 року включно, фактично виплачених 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 на виконання рішення суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (адреса: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, виплаченого 27.05.2026 на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у справі №380/29009/23, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
В іншій частині у задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мартинюк Віталій Ярославович