Справа № 344/22734/25
Провадження № 2-а/344/33/26
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:
головуючої судді Пастернак І.А.
секретаря Устинської Н.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №R248146 від 10.12.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №R248146 від 10.12.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Позов мотивує тим, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 10.12.2025р. №R248146 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення накладено на ОСОБА_1 штраф у сумі 17000,00грн.
Як слідує з оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені у повістці (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, чим скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
При цьому, з протоколу про адміністративне правопорушення №08/1214 від 10.12.2025р. (далі протокол) слідує, що громадянин ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 до 17.11.2025р. не прибув згідно оповіщення (повістки №5364095), про причини неприбуття не повідомив, у відповідності до п.41 Постанови КМУ від 16.05.2024р. №560 є належним чином оповіщеним, у зв`язку із чим порушив абз. 2 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз.3 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (пп. 2 п.1 Правил військового обліку), чим вчинив правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Позивач вважає, що оскаржувана постанова винесена начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 з порушенням вимог діючого законодавства та без врахування всіх обставин справи.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення позивачем надавались пояснення про те, що він не отримував повістки про виклик до ТЦК та СП, про що зазначено в протоколі.
Натомість в протоколі не відображено, яким чином ОСОБА_1 , був належним чином оповіщений, у відповідності до п.41 Постанови №560, а отже матеріалами адміністративного провадження не розкрито суті правопорушення, за яке на позивача накладено адміністративне стягнення, на підставі оскаржуваної постанови.
Також з 22.08.2023р. по час подання позову у позивача наявна відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, про що він теж зазначав у протоколі.
З 02.01.2024р. позивач взятий на військовий облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується відміткою в тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного № НОМЕР_1 від 22.08.2023р., а отже відповідач мав усю наявну інформацію про його персональні дані.
Більше того, 21.01.2025р. о 19:00 год. ОСОБА_1 прибував до ІНФОРМАЦІЯ_4 з метою уточнення військово-облікових даних.
Також при винесенні оскаржуваної постанови відповідач не врахував примітки до ст.210 КУпАП, відповідно до якої положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
У протоколі не відображено відомостей про неможливість отримання персональних даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями, розпорядниками чи адміністраторами яких є державні органи.
Отже, позивач вважає, що оскаржувану постанову було складено без урахування всіх обставин справи та за відсутності складу відповідного адміністративного правопорушення, що явно доводить її протиправність (а.с.1-2).
Ухвалою Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22.12.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі (а.с.10).
23.03.2026 року представником відповідача подано відзив на позов, у задоволенні позовних вимог просить відмовити у повному обсязі.
Зазначає, що позивач стверджує, що не отримував повістку №5364095 про виклик до ТЦК та СП та не був належним чином оповіщений.
Повістка №5364095 була направлена позивачу засобами поштового зв`язку за адресою його реєстрації, а тому відповідно до п.41 Порядку №560 позивач вважається належним чином оповіщеним.
Щодо застосування примітки до ст.210, 210-1 КУпАП та наявності права на відстрочку.
Примітка до статей 210, 210-1 КУпАП передбачає, що положення цих статей не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими реєстрами.
Проте, об`єктивною стороною правопорушення, вчиненого позивачем є не не оновлення персональних даних, а неявка за викликом (повісткою) до ТЦК та СП. Наявність даних в системі «Оберіг» не скасовує імперативного обов`язку громадянина з`явитися за отриманою повісткою.
Крім того, на момент виклику до ТЦК та СП позивач не мав оформленої відстрочки від призову, а тому уточненню підлягали відомості про ступінь придатності до військової служби та щодо наявності / відсутності права на відстрочку. Згідно даними ЄДРПВР відстрочка оформлена 04.12.2025 року. У визначений строк позивач до ТЦК та СП не прибув (а.с.17-21).
Позивач позовні вимоги підтримав, просив позов задоволити в повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з`явився, скористався правом на подання відзиву на позов.
Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України, неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що між сторонами виник публічно-правовий спір щодо правомірності накладення адміністративного стягнення за адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП.
Як вбачається з витягу з Резерв+ ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 - військовозобов`язаний, оновив дані 01.12.2025 року (а.с.30).
Повістка ІНФОРМАЦІЯ_2 №5364095 адресована ОСОБА_1 про виклик за адресою АДРЕСА_1 на 10.11.2025 року о 09 год. 00 хв. не містить підпису уповноваженої особи ІНФОРМАЦІЯ_2 , дати складання та відомостей про отримання ОСОБА_1 під підпис чи шляхом направлення за адресою реєстрації (а.с.35).
10.12.2025 року офіцером відділення призову ІНФОРМАЦІЯ_2 старшим лейтенантом ОСОБА_3 складено протокол №08/1214 відповідно до якого 10.12.2025 року о 15 год. 10 хв. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 було виявлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до ІНФОРМАЦІЯ_2 до 17.11.2025 року не прибув згідно оповіщення (повістки №5364095) про причини неприбуття не повідомив, у відповідності до п.41 Постанови КМУ від 16.05.2024 року №560 є належним чином оповіщеним, у зв`язку з чим порушив абз. 2 ч.1 ст.22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абз.6 ч.10 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», чим вчинив правопорушення передбачене ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Громадянину ОСОБА_1 роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України та інші права та обов`язки, та повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 15 год. 15 хв. 10.12.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 .
ОСОБА_1 у графі пояснення та зауваження щодо змісту протоколу зазначив, що не згідний із протоколом, повістку не отримував, буде оскаржувати в суд. Копію протоколу отримав під підпис (а.с.4).
Постановою №R248146 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 10.12.2025 року Начальник ОСОБА_2 розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно громадянина ОСОБА_1 встановив що він не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце зазначені у повістці, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, постановив накласти на нього штраф у сумі 17 000 грн. (а.с.6).
24 лютого 2022 відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні постановлено ввести воєнний стан з 24.02.2022 строком на 30 діб. В подальшому строк дії воєнного стану в Україні було неодноразово продовжено, тому особливий період в Україні триває по теперішній час.
З метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань згідно з Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 69/2022 запроваджено загальну мобілізацію.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.
Отже, починаючи з 24 лютого 2022 і на даний час в Україні діє особливий період.
Частиною 1 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Відповідно до частини 10 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані, зокрема:
- прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів;
- проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров`я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
- виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.
Спір між сторонами виник з приводу притягнення позивача до відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, визначеного ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Відповідно до ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отож, об`єктом цього правопорушення є суспільні відносини у сфері мобілізаційної підготовки та мобілізації, які з урахуванням частини 1 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та частиною 13 ст. 2 Закону « Про військовий обов`язок і військову службу», зокрема полягають у неприбутті громадян за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці в тому числі і для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду та /або відмови у проходженні обов`язкового медичного огляду.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з статтею 235 КУпАП, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішенні справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функцію фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
У рішенні від 10 лютого 1995 р. у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» Європейський суд з прав людини підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Принцип презумпції невинуватості передбачає, що всі сумніви у винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти, встановлені судом, у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення та законності його фіксації. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах.
Дослідивши матеріали справи, доводи сторін, зміст оскаржуваної постанови, судом установлено, що матеріали справи про адміністративне правопорушення не містять відомостей з приводу вручення / надіслання позивачу виклику (повістки) про необхідність прибуття його у певний час, дату та місце до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Як наслідок відповідачем в установленому порядку не доведено обставин з приводу невиконання позивачем обов`язку щодо не прибуття за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Отже, в порушення норм ч. 2 ст. 77 КАС України відповідачем не доведено жодними належними та допустимими доказами факту скоєння позивачем правопорушення передбаченого частиною 1 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яке полягає у неприбутті громадян за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці в тому числі і для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду та /або для проходження обов`язкового медичного огляду, або відмови позивача від проходження військово-лікарської комісії, за яке настає відповідальність передбачена ст. 210-1 КУпАП, і як наслідок на позивача безпідставно накладено адміністративне стягнення, що є підставою для скасування зазначеної постанови та задоволення позову.
При обґрунтуванні рішення суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Пронін проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
При вирішенні питання стягнення судових витрат, суд виходить з такого.
Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються з судового збору та з витрат, пов`язаних з розглядом справи. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено, з урахуванням положень ч. 1 ст.139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень на користь позивача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 605,60 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 8, 9, 11, 71-79,194,241-244, 246, 250, 255, 268, 269, 271, 272, 286, 292, 295 КАС України, суд,
В И Р І Ш И В :
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови №R248146 від 10.12.2025 року по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП- задоволити.
Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення №R248146 від 10.12.2025 року, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 полковником ОСОБА_2 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст.210-1 КУпАП та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 - сплачений судовий збір у сумі 605 грн. 60 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Пастернак І.А.