ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 р. м. Чернівці Справа № 600/4531/25-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лелюка О.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,
У С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії.
Позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 21 липня 2019 року по день фактичного розрахунку 23 вересня 2025 року;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з 21 липня 2019 року по день фактичного розрахунку 23 вересня 2025 року.
Позов обґрунтовано тим, що на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2025 року у справі №600/4017/24-а відповідачем здійснено нарахування та виплату позивачу індексації та індексації-різниці грошового забезпечення, а саме: 26 серпня 2025 року виплачено нараховану на виконання рішення суду індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року в сумі 46782,65 грн, а 24 вересня 2025 року виплачену нараховану на виконання рішення суду індексацію-різницю в сумі 68983,63 грн. Тобто фактичний розрахунок щодо сум грошового забезпечення з позивачем, який був звільнений з військової служби 20 липня 2019 року, було проведено лише 24 вересня 2025 року на виконання рішення суду. Відповідно, з урахуванням положень статті 117 Кодексу законів про працю України (зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин») позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 липня 2019 року по 23 вересня 2025 року.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач, не погоджуючись із позовом, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав про відсутність підстав для виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України. Просив суд відмовити у задоволенні позову.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши повідомлені обставини, які є достатніми для ухвалення законного і обґрунтованого судового рішення, суд дійшов висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено та не заперечується сторонами, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 19 липня 2019 року №231-ОС позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку із звільненням з військової служби. Остаточною датою закінчення проходження військової служби вважається 20 липня 2019 року.
На підставі відомостей з програми «Діловодство спеціалізованого суду» судом установлено, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі №600/4017/24-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року, визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із незастосуванням базового місяця - січень 2008 року. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та доплату належної ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення під час проходження військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) в період з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2008 року із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 20 липня 2019 року з урахуванням вимог абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, що розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходів. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення з 01 березня 2018 року по 20 липня 2019 року, виходячи з щомісячної фіксованої величини 4362,49 грн на місяць, із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб.
На виконання вказаного вище рішення суду, яке набрало законної сили, ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснено виплату індексації грошового забезпечення, а саме:
- 26 серпня 2025 року виплачено індексацію грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року за період грудня 2015 року по лютий 2018 року в сумі 46782,66 грн, що підтверджується довідкою-розрахунком індексації грошового забезпечення від 18 вересня 2025 року №536 та платіжною інструкцією від 26 серпня 2025 року №4142 (а.с. 15 на звороті, 17);
- 24 вересня 2025 року виплачено індексацію-різницю за період з 01 березня 2018 року по 20 липня 2019 року в сумі 68983,63 грн, що підтверджується розрахунком індексації-різниці до рішення суду №600/4017/24-а від 08 січня 2025 року від 18 вересня 2025 року №537 та випискою по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 за період з 24 вересня 2025 року по 25 вересня 2025 року (а.с. 16 на звороті, 17 на звороті).
Вважаючи, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 липня 2019 року по 23 вересня 2025 року, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд зазначає наступне.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою-третьою статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до пункту 293 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі, затвердженого Указом Президента України від 29 грудня 2009 року №1115/2009, особа, звільнена з військової служби, на день виключення із списків особового складу органу Держприкордонслужби розраховується за всіма видами належного їй на день звільнення матеріального та грошового забезпеченням. У разі спору про розмір сум, належних військовослужбовцю при звільненні, йому в день виключення із списків особового складу виплачується сума, не оспорювана керівництвом органу Держприкордонслужби, у якому проходив службу цей військовослужбовець.
Отже, при звільненні з військової служби та виключенні зі списків особового складу військової частини з військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок.
Положеннями законодавства, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не встановлено відповідальність за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті.
Поряд з цим суд зауважує, що відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Крім цього, суд касаційної інстанції неодноразово приходив до висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі №21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі №815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №2340/4192/18 та ін.).
Таким чином, при вирішенні питання про стягнення на користь звільненого військовослужбовця середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні підлягають застосуванню положення Кодексу законів про працю України.
Так, відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно зі статтею 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні.
Так, частиною першою названої статті установлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Згідно з частиною другою статті 117 Кодексу законів про працю України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Отже, нормами статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок та виплату всіх сум, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку настає відповідальність, передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Умовами застосування частини першої статті 117 Кодексу законів про працю України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство (установа, організація) зобов`язане виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Разом з цим суд звертає увагу на те, що вказаний у частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина друга статті 117 Кодексу законів про працю України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.
Відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 та у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.
Крім цього, як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Також у постанові Великої Палати Верховного Суду зазначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 Кодексу законів про працю України). Отже, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Натомість якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Як вбачається зі встановлених у даній справі обставин, позивач був звільнений з військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_1 20 липня 2019 року, однак виплату грошового забезпечення (в даному випадку - індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця січень 2008 року та індексації-різниці) відповідач здійснив лише у серпні та вересні 2025 року на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі №600/4017/24-а.
Враховуючи викладене, позивач у цьому позові хоче аби суд зобов`язав відповідача нарахувати й виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, за період з 21 липня 2019 року (наступний день після звільнення з військової служби) по 23 вересня 2025 року (дата остаточної виплати індексації грошового забезпечення, здійсненої на виконання рішення суду у справі №600/4017/24-а).
Водночас на підставі відомостей програми «Діловодство спеціалізованого суду» та Єдиного державного реєстру судових рішень судом установлено, що ОСОБА_1 звертався до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (адміністративна справа №600/5353/25-а), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2016 року по день фактичної виплати 24.09.2025.
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2016 року по день фактичної виплати 24.09.2025.
Як свідчать встановлені судом обставини у справі №600/5353/25-а, підставою звернення позивача до суду з позовом (як і з позовом у справі №600/4531/25-а) слугувало те, що йому несвоєчасно було виплачено індексацію грошового забезпечення, право на яку набуто за час проходження служби, натомість таку виплачено лише на виконання рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 січня 2025 року у справі №600/4017/24-а у сумах 46782,65 грн та 68983,63 грн відповідно.
Отже, з наведеного вбачається, що виплата позивачу індексації грошового забезпечення була здійснена позивачу на виконання рішення суду, у зв`язку з чим було заявлено вимоги і про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (адміністративна справа №600/4531/25-а), і про стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (адміністративна справа №600/5353/25-а).
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі №600/5353/25-а, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року, визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення за весь час затримки виплати з січня 2016 року по день фактичної виплати 24.09.2025. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення, за весь час затримки виплати з січня 2016 року по день фактичної виплати 24.09.2025.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Отже, з наведеного вбачається, що рішення суду у справі №600/5353/25-а набрало законної сили 21 травня 2026 року (дата прийняття судом апеляційної інстанції постанови за наслідками апеляційного розгляду рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 08 квітня 2026 року у справі №600/5353/25-а).
До цього суд зазначає, що відповідно до частин другої, третьої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічного змісту положення також визначені і статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Статтею 370 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Зі змісту наведених норм вбачається, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб, і підлягає обов`язковому виконанню, зокрема, на всій території України органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями. У випадку невиконання судового рішення передбачається встановлена законом відповідальність.
Вирішуючи питання про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з огляду на наявність рішення суду у справі №600/5353/25-а, яке набрало законної сили і яким уже зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати, суд зауважує, що за змістом положень статті 117 Кодексу законів про працю України стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Верховний Суд у справі №205/8443/19 вказав, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно, з умовами трудового договору відповідно до законодавчих гарантій.
Суд зауважує, що відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена у часі та не залежить від простроченої заборгованості, однак за порушення трудових прав працівника при одному звільненні та невчасній виплаті йому всіх належних при звільненні сум обсяг відповідальності, який полягає в одночасному покладенні обов`язку і з виплати середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, і з виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. Такий обсяг відповідальності колишнього роботодавця є неспівмірним з правами звільненого працівника, який отримував одну заробітну плату.
Отже, враховуючи, що рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/5353/25-а уже було зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за весь час затримки виплати, то суд приходить до висновку, що стягнення з відповідача середнього заробітку за затримку виплати позивачу всіх сум при звільненні на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України призведе до застосування до відповідача подвійної відповідальності за одне і теж порушення.
На переконання суду, за указаних вище обставин та норм права відсутні правові підстави для задоволення вимог даного позову.
Аналогічної позиції при вирішенні подібних відносин також дотримується і Сьомий апеляційний адміністративний суд у справі №600/738/25-а (постанова від 03 квітня 2026 року).
Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 29 липня 2026 року.
Повне найменування учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ); відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).
Суддя О.П. Лелюк