П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
------------------------
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2026 р. м. Одеса Справа № 420/39872/25
Перша інстанція: суддя Бабенко Д.А.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Терлецького Д.С., суддів Вербицької Н.В., Димерлія О.О., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,
В С Т А Н О В И В:
Рух справи
29.11.2025р. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, у якому просив:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень та серпень 2025р.;
зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період: з 01.07.2025р. по 25.07.2025р., з 28.07.2025р. по 31.07.2025р., з 01.08.2025р. по 15.08.2025р.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що проходить військову службу на посаді техніка з системного адміністрування відділення оперативного планування військової частини НОМЕР_1 .
Відповідно до бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024р. №1308, військова частина НОМЕР_1 здійснює організацію та забезпечення інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій в сфері радіоелектронної підтримки Сухопутних військ Збройних Сил України.
Відповідно до бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2024р. №1дск, військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 залучені до виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.
З моменту призначення на посаду по червень 2025р. включно, позивачу здійснювалась виплата додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань) з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави відповідно до пункту 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2018р. за №745/32197.
Однак, незважаючи на продовження виконання бойових (спеціальних) завдань в липні та серпні 2025р., позивачу додаткова винагорода не нараховувалась та не виплачувалась.
Військова частина НОМЕР_1 (далі також - відповідач) заперечувала проти задоволення позову та зазначила, що до 01.08.2025р. військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 здійснювалась виплата додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань у зв`язку із здійсненням інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, на підставі пункту 2 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2018р. за №745/32197.
Водночас телеграмою тимчасово виконуючого обов`язки начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025р. №116/14/66296 військовій частині НОМЕР_1 доручено врахувати під час виплати додаткової винагороди за липень 2025р., зокрема, що з 01.07.2025р. вважати термін «інтенсивна підготовка» складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))».
У подальшому до військової частини НОМЕР_1 надійшло рішення Міністра оборони України від 14.07.2025р. №34483/з/1, яким відповідно до пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, яким встановлено, що до внесення змін до постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», термін «інтенсивна підготовка» в Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2018р. за №745/32197, вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))». Зазначене рішення Міністра оборони застосовується з 01.07.2025р.
Одеський окружний адміністративний суд рішенням від 07.05.2026р. позов задовольнив.
Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення у вигляді додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за липень та серпень 2025 р.
Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі Військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, за період з 01.07.2025р. до 25.07.2025р., з 28.07.2025р. до 31.07.2025р., з 01.08.2025р. до 15.08.2025р.
Стягнув з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_1 (далі також - скаржник) звернулась з апеляційною скаргою до П`ятого апеляційного адміністративного суду, в якій просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2026р. та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
П`ятий апеляційний адміністративний суд відкрив апеляційне провадження у справі ухвалою від 04.06.2026 р. та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження ухвалою від 01.07.2026р.
Обставини справи
ОСОБА_1 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 19.01.2025р. №19 призначений на посаду техніка з системного адміністрування відділення оперативного планування.
У відповідь на заяву позивача (вхідний №9214/р від 26.09.2025р.) про виплату йому додаткової винагороди у розмірі 30000 грн за виконання ним у липні та серпні 2025р. бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 листом від 14.10.2026р. №2367/4550 повідомив ОСОБА_1 про таке.
Відповідно до бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024р. №1308, військову частину НОМЕР_1 включено до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України. На виконання вимог бойового розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024р. №1308, військова частина НОМЕР_1 здійснює організацію забезпечення інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій в сфері радіоелектронної підтримки РЕБ та дотичних сферах.
Згідно з бойовим розпорядженням командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2024р. №1дск усі структурні підрозділи військової частини НОМЕР_1 залучені до бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки військових фахівців для ведення воєнних (бойових) дій в сфері електронної підтримки РЕБ та дотичних сферах.
Телеграмою начальника штабу - заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025р. №116/14/66296 доведено до відома військових частин, у тому числі до військової частини НОМЕР_1 та вказано врахувати під час виплати додаткової винагороди за липень 2025р., що Головнокомандувач Збройних Сил України порушив клопотання перед Міністром оборони України від 28.06.2025р. №300/1/с/5520 щодо упорядкування підстав для виплати військовослужбовцям додаткової винагороди за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки (єдиного тлумачення командирами військових частин поняття «інтенсивна підготовка») та запобігання випадків безпідставної виплати додаткової винагороди.
Доповідною запискою, зареєстрованою у Міністерстві оборони України 10.07.2025р. за №34483/3/1, заступник Міністра оборони України за результатами опрацювання пропозиції Головнокомандувача Збройних Сил України щодо застосування терміну «інтенсивна підготовка» запропонував Міністру оборони України таке.
Підтримати пропозиції Головнокомандувача Збройних Сил України та до внесення змін до постанови №168 термін «інтенсивна підготовка» в Порядку №260 та Переліку завдань вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування) військових частин (підрозділів).
Головнокомандувачу Збройних Сил України організувати внесення відповідних змін до Концепції підготовки Збройних Сип України, затвердженої наказом Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України від 22.02.2016р. №95.
Зазначене рішення застосовувати з 01.07.2025.
За результатом опрацювання порушеного Головнокомандувачем Збройних Сил України клопотання, Міністром оборони України прийнято рішення до внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їхнім сім`ям під час дії воєнного стану», зокрема, вирішено термін «інтенсивна підготовка» в Порядку №260 та Переліку №1475/дск вважати складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів)». Зазначене рішення Міністра оборони України застосовується з 01.07.2025.».
Тимчасово виконуючим обов`язки начальника штабу - заступником командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, у відповідності до статті 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV, в порядку підпорядкованості, як старшим за званням та за службовим становищем, віддано наказ командиру військової частини НОМЕР_1 вважати з 01.07.2025р. термін «інтенсивна підготовка» в Порядку №260 складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))».
Відтак, позивачу відмовлено у виплаті додаткової винагороди у розмірі 30000 грн у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання у липні та серпні 2025р. бойових спеціальних завдань у зв`язку із здійсненням інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.
Вважаючи порушеним своє право на отримання додаткової винагороди у розмірі 30000 грн за виконання ним у липні та серпні 2025 р. бойових (спеціальних) завдань, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Оцінка суду першої інстанції
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 мав право на виплату додаткової винагороди, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у розмірі 30000 гривень за виконання ним у липні - серпні 2025 р. бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави. Позбавлення такого права через неоднакове розуміння текстуального змісту Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за певних умов могло б спричиняти неоднакове її розуміння та застосування, наслідком чого може бути необґрунтована невиплата військовослужбовцю додаткової винагороди.
Водночас посилання відповідача на телеграму начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025р. №116/14/66296 та на рішення Міністра оборони України від 14.07.2025р. №34483/з/1, як на підстави відмови у виплаті позивачу додаткової винагороди є протиправними. Кабінет Міністрів України не вносив змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2018р. за №745/32197.
Виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, незначну складність справи, заявлена позивачем сума до відшкодування витрат на правничу професійну допомогу визнана неспівмірною із заявленими вимогами немайнового характеру, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача визначено суму 4000 грн.
Доводи апеляційної скарги
Скаржник на обґрунтування вимог про скасування рішення суду вказує, що щомісячна додаткова винагорода, запроваджена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022р. №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їхнім сім`ям під час дії воєнного стану», є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, не має постійного характеру, тому не врахована у кошторисі військової частини.
Виплата додаткової винагороди військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 за виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки до 01.08.2025р. здійснювалась виключно за кошти, що надходили до військової частини НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_1 за запитами на отримання відповідного фінансування, що надавались щомісячно.
Тимчасово виконуючим обов`язки начальника штабу - заступником командувача Сухопутних військ Збройних Сил України віддано наказ командиру військової частини НОМЕР_1 вважати з 01.07.2025р. термін «інтенсивна підготовка» в Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2018р. за №745/32197, складовою частиною терміну «колективна підготовка у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів))».
Оскільки в Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018р. №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2018р. за №745/32197, не передбачено виплат на період дії воєнного стану додаткової винагороди військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань), з колективної підготовки у складі військових частин (підрозділів) у ході відновлення боєздатності (формування військових частин (підрозділів)), військова частина НОМЕР_1 з 01.07.2025р. зупинила здійснення нарахувань та виплат додаткової винагороди за виконання військовослужбовцями військової частини НОМЕР_1 вищевказаних завдань.
Отже, наразі відсутні правові підстави та фінансові спроможності для здійснення нарахування та виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 гривень у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання позивачем у липні, серпні 2025р. бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави.
Окремо вказано на незгоду з рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача витрат на правову допомогу. Скаржник вважає оскаржуване рішення у відповідній частині таким, що ухвалено з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а розмір зазначених витрат на правничу допомогу у даній справі не є співмірним із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, не є доведеним належними, допустимими та достатніми доказами.
Позиція позивача у справі на заявлену апеляційну скаргу
Позивач, належно повідомлений про апеляційний розгляд справи, правом на подання відзиву не скористався.
Джерела права та оцінка суду апеляційної інстанції
За результатами апеляційного перегляду оскаржуваного судового рішення у межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і правильність застосування норм матеріального і процесуального права, суд у складі колегії суддів дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992р. №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначає та встановлює Закон України від 20.12.1991р. №2011 XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).
Військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (частина перша статті 1-2 Закону №2011-XII).
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації (частина друга статті 1-2 Закону №2011-XII).
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (пункт 1 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (пункт 2 статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця (абзац перший пункту 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (абзац другий пункту 3 статті 9 Закону №2011-XII).
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності (абзац перший пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII).
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (абзац другий пункту 4 статті 9 Закону №2011-XII).
Відповідно до підпункту а) пункту 1 статті 9-2 Закону №2011-XII на період дії воєнного стану (особливого періоду): а) військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України.
Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб.
Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжений та триває на момент розгляду цієї справи.
Кабінет Міністрів України 28.02.2022р. затвердив постанову №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).
Відповідно до положень абзацу 3 пункту 1-1 Постанови № 168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань.
Згідно з пунктом 2-1 Постанови №168 (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) установлено, що міністерства та державні органи за погодженням з Міністерством фінансів та Міністерством економіки, довкілля та сільського господарства визначають порядок, умови і розміри виплати додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1 цієї постанови;
особливості виплати додаткової винагороди та винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду) особам, зазначеним у пункті 1-1 цієї постанови, та додаткової винагороди особам, зазначеним у пункті 1-2 цієї постанови, у тому числі в частині встановлення переліку бойових (спеціальних) завдань та заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, для здійснення такої виплати, з урахуванням завдань, покладених на Збройні Сили, Службу безпеки, Службу зовнішньої розвідки, Головне управління розвідки Міністерства оборони, Національну гвардію, Державну прикордонну службу, Управління державної охорони, Державну службу спеціального зв`язку та захисту інформації, Державну спеціальну службу транспорту;
порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги та одноразової винагороди.
Міністерство оборони України наказом від 07.06.2018р. №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26.02.2018р. за №745/32197, затвердило Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260).
Порядок №260 визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам (абзац перший пункту 1 Порядку №260).
Відповідно до пункту 2 розділу I «Загальні положення» Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.
До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги.
Згідно з пунктом 3 розділу I «Загальні положення» Порядку №260 підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Відповідно до пункту 2 розділу ХХХІV «Особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану» Порядку №260, на період дії воєнного стану військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань), зокрема з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, додаткова винагорода згідно з Постановою №168 виплачується у розмірі 30 000 гривень.
Згідно з пунктом пункту 4 розділу XXXIV Порядку №260 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин) підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях, виконанні бойового (спеціального) завдання або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії (далі - бойові дії або заходи), у період здійснення зазначених дій або заходів здійснюється на підставі таких документів: бойовий наказ (бойове розпорядження); журнал бойових дій (вахтовий, навігаційно вахтовий, навігаційний журнал) або журнал ведення оперативної обстановки або бойове донесення або постова відомість (під час охорони об`єкта, на який було здійснено збройний напад); рапорт (донесення) командира підрозділу (групи) корабля (судна), катера про участь кожного військовослужбовця (у тому числі, з доданих або оперативно підпорядкованих підрозділів) у бойових діях або заходах, у виконанні бойових (спеціальних) завдань.
Як встановив суд першої інстанції, відповідно до рапортів військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 залучався до бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, у періоди з 01.07.2025р. по 25.07.2025р., з 28.07.2025р. по 31.07.2025р., з 01.08.2025р. по 15.08.2025р.
У заявах по суті спірних правовідносин відповідач також не заперечує факт залучення ОСОБА_1 до виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 .
Однак, незважаючи на це, винагорода позивачу за спірний період виплачена не була.
Суд у складі колегії суддів вказує, що до Порядку №260, який визначає, зокрема, особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану, в установленому порядку зміни щодо виплати військовослужбовцям, які виконують бойові (спеціальні) завдання згідно з бойовими наказами (розпорядженнями) (у розрахунку на місяць пропорційно часу виконання бойових (спеціальних) завдань), зокрема з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військових частин (підрозділів), включених до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, додатковою винагороди згідно з Постановою №168 у розмірі 30 000 гривень, внесені не були.
Суд у складі колегії суддів ураховує, що згідно з абзацами першим та третім пункту 8 Положення Про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014р. №671, Міноборони в межах повноважень, передбачених законом, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів Президента України та постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, здійснює контроль за їх виконанням. Нормативно-правові акти Міноборони підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.
Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, військова частина НОМЕР_1 припинила виплату додаткової винагороди позивачу на підставі рішення Міністра оборони України від 14.07.2025р. №34483/з/1, прийнятого за результатами розгляду доповідної записки заступника Міністра оборони України від 10.07.2025р. №34483/з/1, доведеного телеграмою начальника штабу заступника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 15.07.2025р. №116/14/66296.
Проте рішення Міністра оборони України від 14.07.2025р. №34483/з/1 не може бути оцінене як нормативно-правовий акт, який змінює Порядок №260, зокрема, визначені в ньому особливості виплати додаткової винагороди на період дії воєнного стану.
Бойове розпорядження Головнокомандувача Збройних Сил України від 07.02.2024р. №1308 та бойове розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 12.02.2024р. №1дск, якими визначено залучення особового складу військової частини НОМЕР_1 , включно з позивачем, до виконання бойових (спеціальних) завдань з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій, є чинними протягом усього спірного періоду, змін до них не вносилося, рішення про їх скасування не приймалося.
Суд у складі колегії погоджується з висновками суду першої інстанції, за якими підстави для невиплати додаткової винагороди позивачу за виконання ним за період з 01.07.2025р. по 25.07.2025р., з 28.07.2025р. по 31.07.2025р., з 01.08.2025р. по 15.08.2025р. бойових (спеціальних) завдань згідно з бойовими розпорядженнями з інтенсивної підготовки для ведення воєнних (бойових) дій у складі військової частини НОМЕР_1 , включеної до складу резерву Головнокомандувача Збройних Сил України сил оборони держави, відсутні
Суд у складі колегії суддів вважає за підставне вказати, що суб`єкт владних повноважень застосовує нормативно-правові акти на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом. Довільне відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим суб`єктом владних повноважень, яке здійснюється всупереч чинному нормативному регулюванню не відповідає вимогам законності та юридичної визначеності.
Згідно з юридичною позицією Конституційного Суду України, яка викладена в Рішенні від 06.06.2019р. №3-р/2019, принцип юридичної визначеності як складова конституційного принципу верховенства права є сукупністю вимог до організації та функціонування системи права, процесів правотворчості та правозастосування у спосіб, який забезпечував би стабільність юридичного становища індивіда; зазначеного можна досягти лише у спосіб законодавчого закріплення якісних, зрозумілих норм (абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини).
Суд у складі колегії суддів також зазначає, що твердження відповідача про відсутність бюджетного фінансування стосується лише організаційно-фінансового механізму виконання обов`язків, покладених на суб`єкта владних повноважень, але не спростовує право позивача на отримання додаткової винагороди.
З огляду на це суд у складі колегії погоджується з висновком суду першої інстанції, за яким бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди за періоди з 01.07.2025р. до 25.07.2025р., з 28.07.2025р. до 31.07.2025р., з 01.08.2025р. до 15.08.2025р. є протиправною, а позовні вимоги в цій частині обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно оскарження судового рішення у частині стягнення на користь позивача понесених ним витрат на правничу допомогу, суд у складі колегії суддів зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини другої статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до частини четвертої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до частини шостої статті 134 КАС України У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною сьомою статті 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
До видів адвокатської діяльності належать, зокрема, згідно з пунктами 1, 2, 6 абзацу першого частини першої статті 19 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до абзацу другого частини першої статті 19 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правничої допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушення, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Не належить до інших видів правничої допомоги лобіювання, що здійснюється відповідно до Закону України «Про лобіювання».
Відповідно до статті 30 Закону України від 05.07.2012р. №5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту (частина перша).
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги (частина друга).
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (частина третя).
Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017р., гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту (частина перша).
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (частина друга).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю (частина третя).
Не погодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката (частина четверта).
Адвокат має право вимагати від клієнта та/або особи, яка уклала договір в інтересах клієнта, попередньої виплати гонорару та/або компенсації можливих витрат, пов`язаних з виконанням доручення (частина п`ята).
Адвокат, який надає безоплатну правову допомогу, отримує винагороду виключно за рахунок держави у порядку та розмірах, встановлених законодавством (частина шоста).
З наведених правових норм убачається, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань цього суб`єкта. При цьому склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою такої допомоги, входять до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду необхідно надати договір про надання правової допомоги, а також документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із її наданням, оформлені у встановленому законом порядку.
Також відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України в разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Довести неспівмірність цих витрат зобов`язана та сторона, яка заявляє клопотання про їх зменшення.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції позивач надав, а суд урахував договір про надання правової допомоги від 23.09.2025р. №30/в, додаток до договору №1 щодо узгодженої вартості адвокатських послуг, акт наданих послуг від 28.11.2025р. №1, розрахунок витрат на правову допомогу №1 від 28.11.2025р., квитанцію до прибуткового касового ордера №30/в від 28.11.2025р. на суму 6000 грн.
Суд першої інстанції, керуючись критеріями, визначеними частинами третьою, п`ятою статті 134, частиною дев`ятою статті 139 КАС України, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на правничу допомогу, дійшов висновку, що заявлена сума є неспівмірною із заявленими вимогами немайнового характеру, а тому справедливим розміром відшкодування позивачу фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу у цій справі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є сума 4 000 грн.
Відповідно до змісту апеляційної скарги відповідач вважає завищеною і суму витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000 грн, що заявлена позивачем, і суму витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 грн, що стягнута судом першої інстанції.
Згідно з частиною шостою статті 13 Закону України від 02.06.2016 р. № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд у складі колегії суддів вважає за підставне урахувати правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25.04.2025р. у справі № 260/8523/23, за якими вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним із ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись, та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню.
Застосовуючи правові висновки Верховного Суду до цієї справи, дотримуючись критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань скаржника витрат на правничу допомогу в зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції у розмірі 4 000,00 грн.
Суд у складі колегії суддів вважає, що такий розмір витрат на правничу правову допомогу відповідає критеріям реальності, розумності та ураховує конкретні обставини цієї справи. Скаржник не надав доказів, які б спростовували такі висновки суду у складі колегії суддів.
Висновки суду апеляційної інстанції
Згідно з частиною першою статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Здійснивши в межах, визначених статтею 308 КАС України, апеляційний перегляд цієї справи, суд у складі колегії суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального й процесуального права.
Доводи апеляційної скарги таких висновків не спростовують, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні фактичних обставин, норм матеріального й процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду та відповідно до статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.
З огляду на те, що суд першої інстанції правомірно відніс справу до категорії незначної складності й розглядав її за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених у пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, -
П О С Т А Н О В И В :
У задоволенні апеляційної скарги військової частини НОМЕР_1 - відмовити, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 07.05.2026р. у справі №420/39872/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції відповідно до статті 325 КАС України набирає законної сили з дати її ухвалення.
Постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, які передбачені в пункті 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя: Д.С.Терлецький
Суддя: Н.В.Вербицька
Суддя: О.О.Димерлій