ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/3676/26 Справа № 369/10933/25 Суддя у 1-й інстанції - Соловйова О. О. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 липня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
судді - доповідача Халаджи О. В.
суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні у м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя першої інстанції Соловйова О.О., повний текст складено 09 грудня 2025 року ), -
В С Т А Н О В И В:
У червні 2025 року ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулось до суду першої інстанції із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з відповідача на їх користь заборгованість за кредитним договором № 457177877 від 30.01.2024 року в загальному розмірі 44 362,20 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 7 000 грн.
Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2025 року позовні вимоги ТОВ ФК «ЕЙС» задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 457177877 від 30 січня 2024 року в розмірі 44 362,20 грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000 грн..
Із вказаним рішенням суду не погодився представник ОСОБА_1 - адвокат Обласов С.А. та подав апеляційну скаргу, в якій посилається на неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду цим обставинам.
Зазначає, що відповідач не підписував та не укладав 30.01.2024 р. із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору № 457177877, оскільки надана суду електронна копія цього договору не містить підписів сторін Також звертає увагу, що матеріали справи не містять відомостей про належну ідентифікацію позичальника та отримання ним кредитних коштів. Щодо відступлення права вимоги за кредитним договором позивачу, зазначав, що відступлення такого права вимоги не може здійснюватися відносно вимоги, яка ще не існувала на момент переходу цих прав. Крім того, доказів на підтвердження оплати за договором про відступлення права вимоги від 28.11.2018 р. позивачем не надано, а наявні в матеріалах справи реєстри самі по собі не свідчать про набуття позивачем прав кредитора по відношенню до позичальника.
Враховуючи наведене просив скасувати рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2025 рокута ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
ТОВ «ФК «ЕЙС» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просили відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Зокрема зазначали, що ними належними та допустимими доказами доведено факт укладення відповідачем із первісним кредитором в електронному вигляді договору № 457177877, який було підписано позичальником одноразовим ідентифікатором, що підтверджує наявний на договорі QR-код - матричний код (двовимірний штрих-код) та верифікація якого була здійснена відповідно до вимог законодавства. Також звертав увагу на те, що позичальник не є фінансовою установою, а тому не може надати банківських платіжних доручень, для підтвердження факту перерахування кредитних коштів, однак матеріали справи містять платіжні інструкції з підписом уповноваженої особи та печаткою ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», які підтверджують вказаний факт, розрахунки заборгованості не спростовані відповідачем та виписку по картковому рахунку відповідача, яка надана суду на виконання ухвали про витребування доказів. З приводу переходу права вимоги, зазначав, що відповідно до умов договорів факторингу такий перехід відбувається в день підписання сторонами реєстру прав вимоги, і відповідні реєстри підписані сторонами саме після підписання сторонами кредитного договору у 2024 році.
Представником ОСОБА_1 - адвокатом Обласовим С.А. надані додаткові пояснення, в яких він підтримував доводи апеляційної скарги та просив відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС». А також просив не брати до уваги відповідь АТ «Універсал банк» щодо відомостей про банківські рахунки відповідача на підставі ч.1 ст. 78 ЦПК України, як таку що отримана з порушення порядку розкриття банком банківської таємниці, яка проводиться в рамках окремого провадження.
Зазначає, що кредитний договір, від № 457177877 від 30.01.2024 наданий позивачем у якості доказу взагалі не підписаний жодною із сторін, такий договір, відповідно до ст. 1055 Цивільного кодексу України є нікчемним. Також зазначає, що доводи позивача щодо проведення верифікації позичальника не відповідає дійсності, матеріали справи містять витяги з реєстрів права вимоги з неповною інформацією та не містять платіжних інструкцій на підтвердження оплати договору факторингу від 28.11.2018 року.
ТОВ «ФК «ЕЙС» також надані додаткові пояснення, в яких вони просили відмовити у задоволення апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін, посилаючись на обставини аналогічні доводам відзиву на апеляційну скаргу. Також зазначали, позивач, як новий кредитор не зобов`язаний направляти письмове повідомлення про заміну сторони кредитора і таке не направлення не є підставою для не виконання позичальником таких обов`язків.
Згідно ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
В даній справі ціна позову становить 44 362,20грн. тобто менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму (3 328х30 =99 840), а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до пунктів 3 та 4 частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що 30 січня 2024 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 457177877, за умовами якого товариство надало позичальнику кредит в розмірі 10 700 грн., кінцева дата повернення (виплати) кредиту 01.03.2029 р., що також підтверджується долученим до матеріалів справи електронним підписом одноразовим ідентифікатором позичальника ОСОБА_1 . Кінцева дата повернення кредиту, відповідно до умов п. 7.3 Договору - 01.03.2029.
Цей договір укладено сторонами в електронній формі (п. 14.2 договору), про що свідчить QR-код з електронним підписом через одноразовий ідентифікатор, який містить необхідні ідентифікаційні дані відповідача.
Судом встановлено, що одноразовий персональний ідентифікатор - NPNX-8422 було направлено відповідачу 30.01.2024 о 12:09:17 год. на номер мобільного телефону вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів - НОМЕР_1 , одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачем у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 30.01.2024 о 12:09:57.
Товариство виконала взяті на себе зобов`язання та перерахувало ОСОБА_1 вищевказану суму 10 700 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням від 30 січня 2024 року.
28 листопада 2018 р. між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов`язався відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження на умовах, визначених цим договором.
Строк дії вказаного договору закінчується 28.11.2019 року, а тому він продовжувався сторонами до 31 грудня 2024 року, а саме 28.11.2019 року додатковою угодою №19; 31.12.2020 року додатковою угодою №26; 31.12.2021 року додатковою угодою №27; 31.12.2022 року додатковою угодою №31; 31.12.2023 року додатковою угодою №32.
Відповідно до Витягу з реєстру прав вимоги №279 від 09.04.2024 року до Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до відповідача за кредитним договором №457177877 від 30.01.2024 р.
19.12.2024 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» було укладено договір факторингу № 19/1224-01.
ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» та ТОВ «ФК «ОНЛАЙН ФІНАНС» на виконання вищевказаного договору факторингу підписали реєстр прав вимоги № 2 від 19.12.2024 року, за яким було відступлено право грошової вимоги і до відповідача за договором №457177877.
29 травня 2025 року між «ТОВ «ФК ОНЛАЙН ФІНАНС» та ТОВ «ФК «ЕЙС» було укладено договір факторингу № 29/05/25-Е.
Відповідно до Реєстру Боржників за Договором факторингу № 29/05/25-Е від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №457177877 на загальну суму 44 362,20 грн..
Також до матеріалів справи долучені відповідні акти прийому-передачі реєстру боржників та платіжні доручення.
Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 має заборгованість за кредитним договором №457177877 від 30.01.2024 року у розмірі 44 362,20 грн., яка складається з: 10 700 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 33 662,20 грн. - заборгованість по відсоткам.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що первісний кредитор свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконав, однак відповідач не повернув кредитні кошти у повному обсязі в результаті чого утворилась заборгованість, право вимоги якої перейшло до позивача.
Однак із таким висновком суду першої інстанції не можливо повністю погодитись з огляду на наступне.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України. Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Із прийняттям Закону України «Про електронну комерцію» № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.
У статті 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.
Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.
Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.
При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Зазначений вище кредитний договір укладений ОСОБА_1 із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» шляхом ідентифікації позичальника та використання ним електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором, що узгоджується з вимогами законодавства. Без здійснення всіх цих дій договір від 30.01.2024 року між вказаними особами, не був би укладений.
Встановлено, що відповідач через особистий кабінет на веб-сайті первісного кредитора подав заявку на отримання кредиту за умовами, які вважав зручними для себе та підтвердив умови отримання кредиту, після чого первісний кредитор надіслав відповідачу за допомогою засобів зв`язку на зазначений ним номером телефону одноразові ідентифікатор у вигляді смс-коду, які відповідач використав, як підтвердження підписання кредитного договору.
Уклавши вказаний договір на умовах, викладених в ньому, відповідач тим самим засвідчив свою згоду та взяв на себе зобов`язання виконувати умови, які були закріплені в цьому договорі.
Без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора без здійснення входу відповідача на веб-сайт за допомогою логіна і пароля особистого кабінету укладання договору між сторонами є технічно не можливим. Належних доказів на спростування тверджень позивача щодо наявності на договорах електронного цифрового підпису одноразового ідентифікатора відповідачем не надано.
Доказів того, що персональні дані відповідача (копія паспорта громадянина України, картка фізичної особи-платника податків, реквізити банківської картки) були використані товариством для укладення кредитних договорів від його імені, відповідачем не надані. До правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій ОСОБА_1 не звертався.
Таким чином кредитний договір від 30.01.2024 року укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» в електронній формі, відповідає вимогам Закону і доводить факт існування волевиявлення сторін на їх укладання, оскільки форма та порядок укладання договору відбулось саме у змішаній формі - підписання позичальником заяви-анкети шляхом засвідчення генерацією ключової пари з особистим ключем та відповідним йому відкритим ключем. Зазначені дії свідчать про укладання електронного договору у спрощеній формі (не у вигляді окремого документу).
Кредитні кошти за вказаним вище договором надавались ОСОБА_1 в безготівковій формі на реквізити банківської карти вказаної клієнтом в особисто підписаному договорі та були отримані відповідачем, що підтверджується матеріалами справи, зокрема первинними бухгалтерськими документами у вигляді виписки по картковому рахунку, яка була надана на виконання ухвали суду першої інстанції про витребування доказів у відповідності до положень ст. 84 ЦПК України.
З урахуванням встановлених обставин справи та досліджених доказів суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про доведеність факту укладання та підписання ОСОБА_1 з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитного договору від 30.01.2024 року та невиконання в повному обсязі позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, позичених в борг коштів та наявності у відповідача боргових зобов`язань перед цією фінансовою установою.
Що ж стосується переходу права вимоги до позивача за вказаним кредитним договором № 457177877 слід зазначити наступне.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 5,7 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Відповідно до положень статей 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно з статтею 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Частинами першою, другою статті 1082 ЦК України встановлено, що боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним.
Як зазначалось вище в обґрунтування позовних вимог ТОВ «ФК «Ейс» посилалося на те, що отримало право вимоги до ОСОБА_1 від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» на підставі договорів факторингу від 28.11.2018 року (передача прав вимоги від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» до ТОВ «Таліон плюс»), від 19.12.2024 року (передача прав вимоги від ТОВ «Таліон плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс»), від 29.05.2025 року (передача прав вимоги від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс»).
Однак слід звернути увагу на те, що відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Такий правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:
1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17 відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі № 755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов`язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв`язку з припиненням зобов`язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов`язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб`єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній уповноважений на таке відступлення суб`єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст.512, ст.514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов`язанні не відбувається.
Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні (стаття 517 ЦК України).
Відповідно до статті 519 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором.
Отже, необхідною умовою для відступлення права вимоги є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, яке й підтверджує дійсність вимог.
Так, з матеріалів справи вбачається, що кредитний договір №457177877 був укладений між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 30 січня 2024 року, а перший договір факторингу, на який посилається позивач як на підставу набуття права вимоги до відповідача та строк дії якого неодноразово продовжувався за допомогою додаткових угод, було підписано 28.11.2018 року. Тобто на момент укладення договору факторингу ще не виникло зобов`язання між первісним кредитором та боржником ОСОБА_3 , відтак у первісного кредитора не виникло право вимоги за зобов`язанням, яке він міг би передати ТОВ «Таліон плюс», а в подальшому і ТОВ «ФК «Онлайн фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс».
За таких обставин ТОВ «ФК «Ейс» право вимоги відносно ОСОБА_1 , як боржника у зобов`язання за договором №457177877 від 30.01.20254 року не набуло, таке право не могло бути передане позивачу цим товариством на підставі договору факторингу від 28.11.2018 року, оскільки зобов`язання відповідача щодо повернення коштів виникли після укладення цього договору.
Верховний Суд у своїй постанові від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17 вказав на те, що підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах. Натомість, передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про не доведеність переходу права вимоги ТОВ «ФК «Ейс» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №457177877 від 30.01.2024 року.
На зазначене суд першої інстанції помилково уваги не звернув та прийшов до помилкового висновку про задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЕЙС» у повному обсязі.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2025 рокупідлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК» ЕЙС» у зв`язку із недоведеністю переходу до них права вимоги до ОСОБА_1 за договором №457177877.
Апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
З приводу судових витрат суд апеляційної інстанції вважає за необіжне звернути увагу на наступне.
Стаття 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до вимог частин 1, 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи те, що в задоволені позовних вимог відмовлено підстав для відшкодування позивачу витрат на правову допомогу та судового збору не має. Натомість за рахунок позивача підлягає відшкодуванню відповідачу судові витрати понесені ним у суді апеляційної інстанції зокрема у вигляді судового збору у розмірі 2 906,88 грн.
Відповідно до частини 3 статі 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, ціна позову у яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Так як ціна позову складає 44 362,20 грн. що менше двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то судове рішення не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 368, 369, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково.
Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 04 грудня 2025 року скасувати.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, відмовити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС»(код ЄДРПОУ 42986956) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 906,88 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Судді: О.В. Халаджи
О.В. Агєєв
А.В. Гапонов